166_X1L

ПЛАКУВАННЯ — технологічний процес виготовлення плаке (див. Шлаглот). ПЛАНИ — у творах образотворчого мистецтва просторові зони різної відда­леності, які найчастіше відповідають найбільш суттєвим або помітним частинам зображення і мають значення загальних опорних пунктів при передачі глибини на площині (особливо у пейзажі). Розрізняють перший, другий та задній, або дальній, П. На практиці буває набагато більше П., що цілком залежить від композиційного задуму митця та, зокрема при роботі з натури, від вибору мотиву або точки зору. Відстань до кожного із основних П. (напр., першого або дальнього) коливається залежно від характеру зображення. Межі між ними можуть бути дуже невизначеними. П. — також елементи об'ємно-пластичного моделювання. У цьому випадку термін позначає деталі (грані) об'ємної форми, відповідні одна одній за розміром, абрисом та положенням. Цим же терміном позначаються елементи дрібного моделювання в межах кожного з основних П. У малярстві П. відображаються, в основному, правильністю їх пропор­цій та перспективних скорочень, а також різницею у градаціях світлотіні та відтінках кольору.

ПЛАНУВАЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА — див. Перспектива «з пташиного польоту».

ПЛАНШЕТ — у художній практиці дошка, дикт або твердий картон (необхід­ного розміру) з наклеєним папером, що призначається для нанесення на нього текстів, креслень, художніх зображень, архітектурних проектів тощо.

ПЛАСКЕ РІЗЬБЛЕННЯ - див. Різьблення.

ПЛАСКИЙ ДРУК — один із трьох основних видів друку у художній графіці та поліграфії, при котрому елементи, що друкуються, і поверхня, на котрій проводиться друк, лежать в одній площині (див. Літографія, Гравюра на камені).

ПЛАСТИКА — в образотворчому мистецтві техніка, а також сукупність тво­рів скульптури із м'яких матеріалів (див. Ліплення); у поширеному зна­ченні — те саме, що й скульптура; об'ємні властивості художньої форми у творах скульптури, дизайну, малярстві або графіці.

ПЛАСТИЛІН — пластична маса спеціального складу, що застосовується в скульптурному ліпленні. Складається з очищеного, ретельно подрібне­ного та перетертого порошку глини з домішками воску й барвникових речовин. П. часто вживається в якості допоміжного матеріалу (напр., при виконанні ескізів).

ПЛАСТИНЧАСТА МОЗАЇКА — мозаїка, що виконується мозаїчними елементами значного розміру, котрі вирізуються відповідно до абрису зображення.

ПЛАСТИЧНА АНАТОМІЯ — спеціальна галузь анатомії людини, що вивчає пластичні властивості людського тіла (залежно від його внутрішнього устрою) й заснована на аналізі будови м'язів та скелета. П. а. є важли­вою допоміжною дисципліною спеціальної художньої освіти.

ПЛАСТИЧНІ МИСТЕЦТВА — див. Просторові мистецтва.

ПЛАТЕРЕСКО — стиль іспанського маньєризму XVI-XVII ст. з елементами готики, якому властиві ірраціональність та дрібний орнамент. Назву стиль набув від срібних виробів, що виготовлялись ювелірами тієї доби.

ПЛАТИНА — дорогоцінний метал білого або світло-жовтого кольору; зу­стрічається в природі у поєднанні із золотом або іншими рідкісними металами. Має відносно низьку температуру плавлення (1760 °С), висо­ку пластичність, ковкість, добре полірується. Використовується в ювелір­ному мистецтві.

ПЛАФОН — у спеціальному значенні декоративне малярство великих роз­мірів на стелі якого-небудь приміщення. П. може бути виконаним без­посередньо як на стелі (див. Розпис), так і у вигляді панно. Для побудови плафонних композицій характерна точка зору знизу, що зумовлює різні перспективні ракурси; декоративна композиція стелі в цілому (включаючи усі розписи, ліплення, орнаментику, архітектурні членування тощо); у су­часному інтер'єрі: засклена стеля або її центральна ділянка.

ПЛЕНЕР — у малярстві правдиве відображення різнобарвного багатства на­тури у природних умовах, тобто під відкритим небом при активній ролі світла та повітря; у більш вузькому значенні — малярство під відкритим небом (за межами майстерні), пов'язане одночасно з вивченням природних ефектів. Термін звично вживається стосовно краєвиду, хоча й застосовує­ться до будь-якого зображення, виконаного під відкритим небом.

ПЛЕТИВО — вид декоративно-прикладного мистецтва на означення процесу виготовлення виробів з природних рослинних матеріалів, інколи на реб­ристій основі. Плетені вироби відомі з епохи неоліту. Відзначаються лег­кістю та зручністю у користуванні. їх пружна форма, насичена своєрідною фактурою переплетення, ритмікою ажурних смужок, створює неповтор­ний художньо-образний ефект. Для плетіння використовують гнучкі легкодоступні матеріали (лозу, рогіз, ситник, стебла соломи, жита та пшениці, рідше — ячменю, обгортки качанів кукурудзи). Плетені вироби виготовляють у вигляді меблів, декоративної пластики, ужиткових пред­метів, кошиків, предметів одягу, іграшок тощо. Термін «плетення ху­дожнє» належить до техніки виконання макраме.

ПЛЕТІНЧАСТИЙ ОРНАМЕНТ - див. Стрічковий орнамент, Флехтверк.

ПЛЕЯДА — символ гурту талановитих діячів мистецтва, тісно пов'язаних спільністю ідей, поглядів та творчого методу. Термін походить від назви яскравого сузір'я Плеяд, за яким давньогрецькі мореплавці визначали свій шлях. Уперше цей символ був використаний французькою літерату­рною школою XVI ст. (Ронсар, Дю Белле, Дора), що орієнтувалася на ідеали античної літератури.

«ПЛОМЕНІЮЧА ГОТИКА» — мистецтво пізнього, завершального етапу розвитку готичного стилю, архітектурно-декоративні деталі котрого на­бували наддинамічної форми: химерно звиваючись, вони були схожими на язики полум'я; надмір різнокольорових вітражів у всіх спорудах, що й спричинило назвати цю добу «П.г.».

ПЛОСКОРЕЛЬЄФНЕ ЗОБРАЖЕННЯ - у техніці карбування та різьблення зображення, що виконується в одній площині з поверхнею металевої платівки або дерев'яної дошки.

ПЛЮР — прозорий папір, покритий спеціальним клейовим шаром. Вико­ристовується у виробництві літографії. Див. Літографія.

ПЛЯМА — поряд з крапкою (точкою), лінією, штрихом (рискою) та об'ємом один із основних зображальних засобів, що характеризується двомірністю (площинністю), тональністю та фактурою.

ПОБУТОВИЙ ЖАНР — галузь образотворчого мистецтва, присвячена відо­браженню у художніх творах подій та сцен повсякденного життя люди­ни. Термін використовується переважно стосовно малярства, він рівно­значний висловам «жанрове малярство», «побутове малярство». Як са­мостійний розділ мистецтва, П. ж. сформувався в основному у XVII ст. Широкого розповсюдження набув у всіх національних школах XIX ст.

ПОВТОРЕННЯ — в образотворчому мистецтві авторська копія художнього твору в межах розміру оригіналу (іноді — зменшеного). У П. можуть бути незначні зміни щодо оригіналу в другорядних деталях.

ПОГРУДДЯ — в образотворчому мистецтві твір круглої скульптури у вигляді погрудного зображення людини. Походить від давньогрецьких герм, але остаточно композиційно сформувався у мистецтві Стародавнього Риму. Найбільшого розповсюдження набув у епоху Ренесансу, бароко та класи­цизму.

ПОДІУМ — спеціальна споруда у вигляді узвишшя, що використовується скульпторами та малярами для встановлення моделей і зображування їх з натури.

ПОЗА — див. Постава.

ПОЗДОВЖНЯ ГРАВІОРА — див. Ксилографія, Високий друк.

ПОЗЕМ — в іконописі символічне зображення земної тверді.

ПОЗОЛОЧЕННЯ, ВЙЗОЛОЧЕННЯ — позначення різних способів покриття будь-якої поверхні тонким шаром золота. Розрізняють: холодне, або механічне, П. — оббивання основи золотими листочками (див. Фольга); гаряче — П. на вогні, коли розтоплене золото у поєднанні із ртуттю наносять на поверхню предмета. При випалюванні ртуть випаровується, а золото міцно з'єднується з основою (див. Амальгама). Існує також га­льванічний спосіб (див. Гальванопластика).

ПОЗУВАННЯ, ПОЗУВАТИ — у спеціальному значенні дії натурника, який виконує роль моделі для скульптора або маляра, зберігаючи вказану йому поставу.

ПОКЛИКАННЯ — найвище призначення, покликання до певного виду дія­льності: малярства, скульптури, зодчества тощо.

«ПО КЛІТИНКАХ» — у художній практиці найпростіший спосіб збільшен­ня або зменшення зображення. Цей спосіб полягає у тому, що зобра­ження, котре необхідно перенести на будь-яку поверхню у зміненому розмірі, розкреслюють клітинками певного розміру. Далі на зображальній поверхні розкреслюють клітинки більшого або меншого розміру (на від­міну від зразка) та переносять весь малюнок так, щоб лінії абрису зобра­ження проходили по клітинках точно у тому ж напрямку, що й на зразку.

ПОЛИВА, ШКЛЙВО — у технології художньої кераміки шар глазурі, утво­рений шляхом поливання керамічного виробу рідкою масою глазурі з подальшим випаленням виробу в гончарній печі.

ПОЛІГІМНІЯ — у давньогрецькій міфології одна з дев'яти муз, покро­вителька гімнів та пантоміми. їй приписували винайдення ліри. Зображалася задумливою, оскільки вважалася музою серйозного, інтеле­ктуального мистецтва.

ПОЛІГРАФІЯ — сукупність технічних засобів для одержання кількісно од­накових копій певного зображення {літер, знаків, малюнків) та способи дру­кованого тиражування текстів, ілюстрацій тощо у вигляді книг, журналів, плакатів, часописів, репродукцій, оригінальних графічних творів тощо.

ПОЛІМЕНТ — у давньоруському іконописі тонко протерта фарба із суміші вохри, сієни паленої та умбри. Слугує підкладкою під золото для поси­лення глибини тону. Цей спосіб золотіння почав застосовуватися з XVIII ст. П. — це також золотий блиск чи блиск взагалі, або тонування дерева з подальшим поліруванням до стану блиску під золото.

ПОЛІПТИХ — у західноєвропейському мистецтві минулого складень із п'я­ти або кількох частин з рельєфними або мальованими зображеннями. Найчастіше П. зустрічається в мистецтві Середньовіччя.

ПОЛІРУВАННЯ — спосіб обробки будь-якої поверхні шляхом тертя спеці­альним матеріалом (шкірою, вовняною тканиною тощо) із засто­суванням абразивів — води, крейди, глини, спеціальних паст. Спосіб П. наближений до лощення і є заключним етапом обробки матеріалів. Йому передують шліфування, а в окремих випадках — лакування. Див. Політура.

ПОЛІТИПАЖ — у широкому розумінні слова гравюра на дереві (див. Ксило­графія); у вузькому — типова книжкова заставка, віньєтка, мініатюра, еле­менти орнаменту, що призначаються для багаторазового використання.

ПОЛІТУРА — вид лаку, що є розчином смолистих речовин у спирті і викори­стовується для полірування виробів із дерева; глянець, лиск, наведені поліру­ванням, лакуванням; лощений папір для книжкових обгорток.

ПОЛІХРОМІЯ — використання багатьох кольорів у творах малярства, де­коративно-ужиткового мистецтва, скульптури та архітектури; у скульп­турі — багатоколірна розмальовка (або різнобарвність матеріалу), що використовується як художній засіб. Термін вживається переважно щодо мистецтва Античності та Середньовіччя. П. — також і різнобарвність взагалі. У цьому випадку термін «поліхромія» маловживаний.

ПОЛОТНО — у малярстві основа із будь-якої міцної тканини, переважно, у заґрунтованому стані. Іноді П. називають і саму тканину (льняну, конопляну, джутову тощо), призначену для малярства; у переносному значенні — твір малярства в цілому.

«ПОМПАДУР» — у прикладному мистецтві стиль, названий за ім'ям маркі­зи Помпадур, фаворитки французького короля Людовіка XV (XVIII ст.) Хронологічно збігається з епохою рококо; ім'ям П. названі також м'які крісла з низькими підлокітниками; рожевий колір у розпису порцеляни; атласна тканина з вишитими квітками; жіночі плаття та зачіски, що від­значались легкістю та витонченістю.

ПОМПЕЗНІСТЬ — у прикладному та декоративному мистецтві означення загального виду виробу, виконаного з ознаками надмірної пишноти, розкоші, ефектної урочистості.

ПОНОВЛЕННЯ, ПОНОВЛЮВАННЯ - музейно-реставраційний термін на означення прописок (нанесених іншими малярами), котрі перекрива­ють першотвір в окремих місцях його поверхні. Зазвичай, П. — наслідок невмілого виправлення часткових пошкоджень фарбового шару або за­гального потьмяніння лаку чи оліфи на фарбовому шарі.

ПОНСИРУВАННЯ - див. Припорох.

«ПОНТІЯ» — у склодувному виробництві крапля розтопленого скла, за до­помогою котрої вже видутий виріб прикріплюється дном до іншої скло­дувної трубки для відрізування та гарячого оброблювання краю. Сліди від П. зашліфовуються і слугують розпізнавальною ознакою (у вигляді невеличкої ямки на донній ділянці виробу) гутного скла.

ПОП-АРТ — напрям у сучасному образотворчому авангардному мистецтві, в якому використовуються реальні предмети, зображення, реклама тощо, що відокремлені від їх природного середовища задля утворення довільних комбінацій, які претендують на загальнодоступність та демократичність.

ПОРЕБРИК — декоративна кладка із цегли, що укладається під кутом до зовнішньої поверхні стіни. Така кладка утворює оригінальний орнамент.

ПОРІВНЯННЯ — один із способів художнього формотворення, що полягає у зіставленні змісту одного поняття з іншим, у реальній дійсності не пов'язаних між собою. Художнє П., на відміну від інших способів {мета­фора, метонімія, уособлення, гіпербола, літота, синекдоха, епітет), відбу­вається за принципом: ціле з цілим.

ПОРІЗИ — в архітектурі набір орнаменту, напр. іоніків або іоніків з бусами, завширшки до 10 см та завдовжки до ЗО см. Деталі більших розмірів вико­ристовують рідко, оскільки вони часто коробляться і тому потребують виправлень — це може призвести до руйнування (зміни орнаменту).

ПОРТАЛ — багато оздоблений архітектурними декоративними елементами {капітелями, колонами, антаблементами, аттиками тощо) вхід у будову.

ПОРТРЕТ — один із провідних жанрів малярства, скульптури та графіки, присвячений зображенню певної конкретної людини; окремий художній твір, що належить до портретного жанру. П. може відображати одночасно кількох людей (парний портрет, груповий портрет). Портретний жанр набув поширення ще у мистецтві часів рабовласницької формації (Стародавні Єгипет, Греція, Рим) і, будучи забутим у середні віки, з новою силою розвинувся у добу Відродження — особливо у XVII ст., коли твори­ли великі майстри портрета — Рембрандт та Веласкес.

ПОРЦЕЛЯНА — у декоративно-прикладному мистецтві посуд, статуетка та ін. художні вироби з білої випаленої глини зі спеціальними сумішами, для яких характерна дрібнопориста будова (т. зв. спечений черепок) та прозорість у тонкому шарі. Зазвичай, покривається прозорою глазур'ю (винятком є «бісквіт»). П. була винайдена у VII-VIII ст. в Китаї. У Захід­ній Європі повноцінна П. була здобута лише у 1709 р. Термін «м'яка пор­целяна» належить до виробництва П. у Західній Європі XVIII ст. із легко­плавкої силікатної маси, зовні дуже схожої на справжню П., але різниться відсутністю вогнетривкої білої глини. Кольоровій палітрі «м'якої порцеляни» притаманна особлива краса барв (див. Кераміка, Фарфор). Склад «м'якої порцеляни» розробили французькі майстри наприкінці XVII ст. як замінник (див. Сурогат) справжньої китайської П., таємниця котрої ретельно оберігалася. До її складу входять кварцовий пісок, сода, квасці, селітра, гіпс. Маса легкоплавка і після випалення ззовні схожа на П. але має м'яку глазур, легко піддається механічним пошкодженням, від чого й пішла назва «м'яка порцеляна».

ПОРЦЕЛЯНОВА ГЛИНА - див. Глина.

ПОРЦЕЛЯНОВА ПЛАСТИКА — вид художніх виробів із порцеляни у вигляді декоративної скульптури дрібних форм; ліплений декор посуду, створе­ний художником-модельєром у вигляді попередніх об'ємних моделей (для порівняння: коропластика, сюрту де табль).

ПОСЕЙДОН - див. Нептун.

ПОСТАВА — у художній практиці положення фігури людини, яка є моделлю митцю під час його роботи над художнім твором. Також позначення поло­ження людської фігури, відображеної у художньому творі. Див. Позування.

ПОСТАМЕНТ — у скульптурі фундамент, підніжжя значних розмірів, на котрому споруджений монументальний скульптурний витвір (див. П'є­дестал). Іноді П. називають невеличку підпірку як невід'ємну частину станкової скульптури.

ПОСТІМПРЕСІОНІЗМ — термін, що охоплює напрями мистецтва, котрі виникли услід за імпресіонізмом наприкінці XIX ст. і проіснували до Першої світової війни. П. характеризувався відвертою деформацією натури, не­хтуванням перспективою та анатомією, розкладом органічних форм на бездуховні геометричні елементи, наслідуванням примітивних та архаїчних прийомів мистецтва первісних людей, Середньовіччя тощо. Постімпресіоністи проторували шлях сучасному, т. зв. абстрактному, мистецтву (див. Безпредметне мистецтво).

ПОСТМОДЕРНІЗМ — течія в сучасній західній архітектурі, що поширилась і в інших країнах. її становлення припадає на 70-і роки XX ст. (термін запропонував англійський критик Чарльз Дженкс у 1975 p.). Виникнення П. пов'язується з критикою сучасної архітектури і бажанням поєднати її з «витонченими і прекрасними творами минулого». Американський архітектор P. A.M. Стерн у 1977 р. сформулював основні принципи П. — контекстуалізм, алюзіонізм, орнаменталізм. Перший зумовлює залежність вирішення від факторів середовища й контексту культури, в якій перебу­ватиме об'єкт. Другий потребує включення деяких натяків (алюзій) з «історичної» архітектури далекого і недавнього минулого, іронічності при використанні елементів і деталей цієї архітектури. Третій визначає наявність архітектурних елементів, що мають архітектурно-художнє зна­чення, але не беруть участі в роботі конструкції, не задовольняють утилі­тарних функцій. П. постав як реакція на «функціонально-технічні» архітектурні рішення. Для нього характерним є іронічне «цитування» і навіть копіювання історичних зразків у цілком інших, сучасних умовах і включення своїх творів до вже сформованого контексту навколишнього середовища, нестійка та незрозуміла ідейно-художня позиція. ПОТАЛЬ — сусальне золото; різні сплави на основі міді, що імітують золото.

Використовуються найчастіше для позолочення церковних атрибутів. ПОТАШНЕ СКЛО — у скловиробництві тугоплавке, тверде й не таке плас­тичне, як содове скло. П.с. здатне до формування, але має дуже сильний блиск. Оскільки його раніше отримували із золи, в якій багато заліза, скло мало зелений колір. У XVI ст. для його знебарвлення почали засто­совувати перекис марганцю. А оскільки ліс був сировиною для виготов­лення цього скла, його називали ще «лісовим склом». ПОЧОРНІННЯ — у технології малярства потьмяніння фарб (із одночасним послабленням їх світлосили) під дією різних фізико-хімічних змін у фарбовому шарі. П. взагалі притаманне олійному малярству, а також іконо­пису. Іноді П. супроводжується пожовтінням, що залежить від різноманіт­них причин. Найважливіші з них: пастозні прописки по не зовсім просохлому фарбовому шару, надмірність олії у фарбах, вплив на деякі пігменти олії сірчастих та аміачних газів, наявність у повітрі кіптяви та пилу, хімічна взаємодія пігментів, вплив вологи, брак світла тощо. Див. Жухлість.

ПОШТУЧНА МОЗАЇКА — див. Пластинчаста мозаїка.

ПРЕДМЕТНА ПЛОЩИНА — площина, на якій знаходяться зображувані предмети. Обмежується точкою спостереження та картиною. Напр., якщо зображується інтер'єр, П. п. є підлога; якщо екстер'єр або пейзаж — П. п. є поверхня землі.

ПРЕДМЕТНЕ СЕРЕДОВИЩЕ — у галузі дизайну вираз на означення упорядкованої певним чином єдності виробів, котрі виробляються сус­пільством з метою забезпечення діяльності людини у побуті та на під­приємстві. Разом з архітектурними будинками та спорудами П. с. утво­рює т. зв. штучне середовище життєдіяльності людини.

ПРЕЗЕНТУАР — у добу Середньовіччя та Ренесансу коштовні вироби, призначені для представництва або подарунка. Напр., ніж-презентуар із різьбленим держаком зі слонової кістки, коштовна зброя, срібний та золотий посуд тощо.

ПРЕКРАСНЕ — одна з основних категорій естетики, що характеризує яви­ща і предмети, яким притаманна висока естетична цінність. Створення прекрасного, тобто творення за законами краси, є особливістю людської діяльності.

ПРЕРАФАЕЛІТИ — в історії мистецтва митці романтично стилізаторської течії в англійському малярстві середини XIX ст., котрі вважали своєю метою відродження принципів дорафаелівського мистецтва, тобто, головним чином, мистецтва італійського Кватроченто. Основними його особливос­тями П. вважали щиру релігійність та моральну цнотливість. Намагання П. внести ці якості у сучасне малярство, наслідуючи майстрів XV ст., виявились відверто стилізаторськими та манерними. У прерафелізмі (50-60 pp. XIX ст.) до позитивних моментів слід віднести спробу поновити художню промисловість, відродити в ній народні традиції. У подальшому П. відверто еволюціонують до модернізму та містики.

ПРЕСТИЖНЕ СПОЖИВАННЯ — у галузі дизайну вислів на означення такого споживання речей, в основі котрого лежить демонстрація спожи­вачем (через речі) свого благоустрою, культури, приналежності до кате­горії людей, «найкращих», «вищих», «обраних». П. с. пов'язане з модою, що використовує модні вироби як об'єкти зовнішньої демонстрації бла­гоустрою тощо, тим самим мовби паразитуючи на явищах моди. Але у ' П. с. часто фігурують і речі, що суперечать моді — «антимодні». Це такі вироби, споживання котрих стабільно притаманне лише певним соціальним групам (напр., верхівка заможніх, культурна еліта тощо). ПРЕСУВАННЯ — один із засобів художньої обробки матеріалів, що мають достатню пластичність (напр., глина, розпечені метали, розпечене скло), для чого необхідне використання спеціальних завчасно приготовлених форм та преса. Див. Матриця, Патриця, Пуансон.

ПРИЙОМ — один із компонентів техніки мистецтва, суть котрого розкри­вається у поєднанні конкретного матеріалу і засобів (інструментів) його обробки (напр. прийом мазкового розпису пензлем, прийом штрихуван­ня олівцем, прийом роботи різцем тощо).

ПРИКЛАДНА ГРАФІКА - див. Промграфіка.

ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО, УЖИТКЙВЕ МИСТЕЦТВО - мистецтво ви­готовлення ужиткових речей, що мають утилітарне призначення і водночас різняться естетичними художніми якостями (див. Декоративно-прикладне мистецтво). Види П. м. різняться як функціонально (напр., меблі, посуд, одяг тощо), так і за матеріалом, із якого виготовляються (художня кера­міка, текстиль, вироби з металу, дерева тощо). Спеціалізація митців-прикладників залежить від способу обробки цих матеріалів: різьблення їй розпис по дереву, карбування по металу, вишивання тощо. П. м. займає проміж­ну ланку між суто художньою діяльністю та матеріальним виробницт­вом, котре може мати естетичний характер. Поняття «П. м.» необхідно також відрізняти від мистецтва декоративного (див. Художнє ремісницт­во, Народне мистецтво, Витончене мистецтво, Пластичні мистецтва).

ПРИКРАСА - див. Оздоблення. ПРИМІРНИК - див. Оригінал.

ПРИМІТИВИ — у поширеному спеціальному значенні умовна назва іта­лійських митців та художніх творів раннього Відродження. Походження терміну виникло внаслідок недооцінки цього виду мистецтва, що у ми­нулому (порівняно з мистецтвом Високого Відродження) часто сприймалося як недосконала, первісна стадію розвитку. Насправді, художня культура Італії XV ст. безпосередньо створила підґрунтя для культури Високого Відродження й однаково цінна; П. у конкретно-історичному значенні слова також називають митців раннього Відродження; в основному значенні термін може вживатися також і стосовно художніх творів, виконаних у примітивній манері.

ПРИМІТИВІЗМ — одна із багатьох формалістичних течій у сучасному мистецтві, що найбільше розкривається в малярстві та скульптурі. П. характеризується цілковитою відмовою від усіх найкращих досягнень ми­нулого задля спотвореної імітації спрощених форм мистецтва т. зв. «примітивних» епох і творів первісних племен та народів.

ПРИМІТИВНЕ МИСТЕЦТВО — найраніший, початковий період будь-яко­го стилю. У цьому значенні П.м. — те саме, що й архаїка або непрофе­сійна діяльність, що виражається в наївних, надто простих формах (на­родна примітивна творчість); самодіяльне мистецтво. П. м. характеризу­ється консервативністю, майже повною нездатністю до розвитку, через що зостається незмінним протягом віків. Див. Кустар, Ремесло.

ПРИМХЛИВИЙ — надмірний, що виходить за межі реального, чудернаць­кий. Також надлишок у формі, декорі, що не відповідає змісту. Див. Маньєризм, Гротеск.

ПРИПОРОХ — у практиці образотворчого мистецтва стародавній засіб пе­ребивання контурних малюнків, задля чого оригінал проколюють голкою по контуру й крізь утворені проколи за допомогою тампона порошкопо­дібним барвником (найчастіше сажею) набивають на площину «копію». П. широко застосовувався у давньоруському іконописі.

ПРИЧІЛЛЯ, ПРИЧІЛОК — фігурна різьблена дошка над лиштвою вікна, зазвичай оздоблена ажурними візерунками, інколи — розмальована яскравими фарбами.

ПРОБІЛ — у давньоруському малярстві один із основних технічних термі­нів, що позначає процес виконання світлих частин зображення в долин­ному письмі. При П. будь-якої деталі фарбу наносили у кілька прийомів, поступово збільшуючи кількість білил і зменшуючи площину, що по­кривалась фарбою. У ширшому значенні термін може включати й вохрення.

ПРОБНИЙ ВІДТИСК - див. Відбиток.

ПРОЕКТ — технічне рішення (або документ) у вигляді креслень, розрахун­ків, макетів будівель, споруд, машин, приладів тощо, що передує здійс­ненню їх у натурі; будь-який план або задум.

ПРОЕКЦІЙНИЙ ЦИРКУЛЬ - див. Пропорційний циркуль.

ПРОЕКЦІЯ — засіб зображування будь-якого об'єкта на площині, коли створюється не цілісний зоровий образ, як у художньому зображуванні, а більш конкретне, однобічне уявлення (напр., ортогональна проекція — вигляд збоку; план — вигляд зверху; плафон — вигляд знизу; ізометрична проекція — вигляд під кутом у 45°; фронтальна проекція — вигляд спере­ду; розріз, центральна проекція — перспективне зображення з точкою сходження в центрі зображальної площини). На відміну від художнього зображування, проектування на площину підпорядковується строгим пра­вилам. Тому художньо-зображальну діяльність {малярство, графіку) можна вважати ширшим (синтезуючим) методом проектування.

ПРОЗОРІ ФАРБИ - див. Фарби. ПРОЗОРЧАСТА ЕМАЛЬ — див. Емаль.

ПРОМИВКА — у реставрації малярства звільнення поверхні художнього твору від забруднених нашарувань пилу та кіптяви — іноді з частковим вилученням лакового шару.

ПРОМИСЛОВА ГРАФІКА, ПРОМГРАФІКА - різновид графіки, зорієнтований на обслуговування потреб виробництва (підприємств та установ), в який входить оформлювання поліграфічних видань (таких як проспекти, листівки, плакати, етикетки, упаковка, обгортки цукерок, товарні знаки, мнемосхеми, візуальна інформатика тощо), розробка лого­типів та фірмових знаків, емблем тощо.

ПРОМИСЛОВИЙ ЗРАЗОК, ПРОМИСЛОВИЙ ВЗІРЕЦЬ - у галузі дизайну вислів на означення нового художньо-конструкторського рішення виробу у плані його зовнішнього вигляду, відповідності сучасним вимогам тех­нічної естетки, придатності до виконання промисловим способом і по­зитивного ефекту. Новим художньо-конструкторським рішенням П. з. вважається тільки той зразок, сукупність суттєвих прикмет котрого від­мінна від аналогічних рішень, відомих як в Україні, так і за кордоном.