166_X1L

ВІТРАРІЙ — назва професії склороба, видувальника скляних виробів у Ста­родавньому Римі та Візантійській імперії.

«ВІТРЯК» «МЛИН», «МЛИНКИ» — український народний орнаментальний мотив, поширений на всій території України у писанках, ткацтві, ви­шивці тощо. Специфічна його риса — геометрична хрестова композиція. Ранні аналоги «В.» зустрічаються в орнаментиці Близького Сходу та Се­редньої Азії, енеолітичних пам'ятках України та Молдови (V-ІІІ тис. до. н. є.)

ВКЛЕЙКА — у художньому оформленні книги репродукція або гравюра, виконана окремим відтиском та вправлена між сторінками.

«ВЛАСНА ТІНЬ» — найтемніше місце безпосередньо на поверхні самого предмета.

«В МАТЕРІАЛІ» — термін скульптурної практики, що стосується процес роботи над твором або завершеного твору, виконаного автором у твердо му матеріалі (камені, металі, дереві тощо).

ВМІННЯ — якісна характеристика праці, що поєднує теоретичні знання т практичні навички (див. Ремесло). Найвищий рівень В. ми називаєм мистецтвом. У поєднанні з досвідом мистецтво визначається як майстерність. Див. Геній, Талант.

ВОДЯНИЙ ЗНАК — знак на папері, що проглядається на просвіт. В. з. особливим прийомом наноситься на папір під час його виготовлення. Наявність та характер В.з. на папері допомагає історикам точніше датувати рукописні та першодруковані книги. Уперше водяні знаки на папері з'явилися в Італії наприкінці XIII ст. Для В. з. використовували зображення рослин, тварин, гербів міст, ініціалів майстрів або власників паперових фабрик та інші зображувальні елементи.

ВОДЯНІ ФАРБИ -див. Фарби.

ВЙЛОС, ВЕЛЕС — у дохристиянських віруваннях східних слов'ян один і головних богів, покровитель скотарства і музик, захисник людей і тварин від громовержця Перуна, володар світу мертвих, зцілитель, учитель волхвів. Крім того, В., ймовірно, був і богом родючості, у чому переконує давньоукраїнський звичай женців зав'язувати на початку чи в кінці жни жмут незрізаних колосків («зав'язувати бороду Волосу»), при цьому співали обрядові пісні. Зображували В. на різних прикрасах-амулета у вигляді дерев'яних, вапнякових, рідше — кам'яних ідолів, використовуючи для їх розпису яскраві фарби. З прийняттям християнства образ Е злився з образами святих Власія, Миколи, Юрія.

ВОЛХВИ — у східних слов'ян жерці, служителі язичницького культу; у християнських переказах — царі, маги, мудреці-астрологи, які прийшлі з дарами вклонитися новонародженому Ісусу Христу. В українській іконографії утвердився характерний для середньовічної Європи сюжет про трьох волхвів (за сирійською та вірменською міфологічними традиція ми, їх було 12), що відображено у творах монументального та станкового малярства.

ВОЛЮТА — декоративний елемент у художньому ліпленні, куванні, у вигляд спірально скрученого завитка, схожого з елементом капітелі іонічного ордеру

ВОРОНУВАННЯ — у художній обробці металу надання металевому виробу тривкого гарного коричневого кольору шляхом покриття гарячим розчином гіпосульфіту та мідного купоросу. Оброблюванню підлягають міді та латунні платівки або вироби.

ВОРСОВИЙ КИЛИМ — один із видів українського народного килима. Ство­рюється вузликовою технікою. Висота ворсу — 5 см. Переважає геомет­ричний та геометризовано рослинний орнамент. Для фарбування пряжі використовують натуральні барвники. Виробництво В.к. було поширено в XVII-XVIII ст. на Харківщині, Полтавщині, у 2-ій пол. XIX ст. занепа­ло. У наш час В.к. створюють на Гуцульщині.

ВОСКОВЕ МАЛЯРСТВО — див. Енкаустика.

«ВОСКОВИЙ СПОСІБ» — у технології скульптури високоякісний спосіб відливання скульптурних творів з бронзи із застосуванням воску.

ВОХРЕННЯ — у технології іконопису в давньоруському малярстві — процес поступового висвітлення деталей обличчя або відкритих частин тіла багаторазовими прописами по рівномірному основному тону. Сам термін «В.» походить від наявності значної кількості вохри в світлих місцях зображення.

ВОЩЕННЯ — процес у технології різьблення, коли готовий та відшліфований вирізьблений із дерева виріб покривається воском, з подальшим нати­ранням його волосяною щіткою до блиску.

ВРІВНОВАЖУВАННЯ, УРІВНОВАЖУВАННЯ - в образотворчому мистецтві один із прийомів трансформації, що полягає в точному знахо­дженні рівності «зорової ваги» окремих частин композиції, котрі можуть мати різноманітну форму, розміри, об'єми, кольори тощо. Пов'язано з по­няттями симетрії, відношень та пропорцій, динаміки та статики.

ВТИРАЛЬНИК — у технології різьблення один із специфічних кісткорізьбярських інструментів, що застосовується під час ажурного (наскрізно­го) різьблення по кістці.

ВУАЛЬ — у графіці та художній фотографії навмисно зроблене або випад­кове незначне затемнення поверхні твору.

ВУГІЛЬ — в образотворчому мистецтві широко розповсюджений матеріал для малювання у вигляді тонких паличок, виготовлених шляхом згоран­ня дерева певних сортів, або сформованих із спеціального вугільного пилу, скріпленого рослинним клеєм.

В'ЯЗАННЯ — один із видів декоративно-прикладного мистецтва — вигото­влення полотна або окремих виробів шляхом вигинання та зв'язування вузлами безперервної цілісної нитки у петлі, що по-різному переплітаю­ться між собою. Див. Плетіння.

В'ЯЗЬ — декоративне письмо, характерне для візантійських, давньослов'янських рукописних та першодрукованих книг. Є написом, літери якого переплетені в складний орнамент. Упорядження цього напису здійснює­ться двома шляхами: злиттям або зменшенням літер та оздоблення їх орнаментованими елементами; способом формотворення орнаменту, що полягає в складному переплетенні лінійних елементів (див. Вензель, Ара­беска, Мореска, Гротеск) і особливо розповсюджений у мистецтві ісламських країн Сходу, середньовічних мініатюрах, готичному та дав­ньоруському шрифтах (див. Ініціал).

- Г -

ГАБРО — магматична гірська порода з крупнозернистою структурою. К лір темний аж до чорного з ірізацією синього та зеленого забарвлені-Використовується як декоративний матеріал для облицьовування архітектурних споруд, виготовлення меморіальної пластики, декоративних п бутових речей, дрібних виробів тощо.

ГАЛЕРЕЯ — у галузі образотворчого мистецтва зібрання творів малярсті графіки, скульптури тощо, значне за складом та кількістю виставленого для огляду експонатів.

ГАЛЬВАНОПЛАСТИКА — у технології гравюри спосіб виготовлення металевих копій з оригіналу гравійованої дошки шляхом електролізу; нанесені способом електролізу тонкого шару сталі, хрому, нікелю на поверхню дошки з вигравіруваним зображенням для їх захисту від зносу під час друкування.

ГАЛЬВАНОСТЕГІЯ — див. Гальванопластика.

ГАМА КОЛЬОРОВА — в образотворчому мистецтві назва зовнішніх кольористичних особливостей колориту (тепла, холодна, світла тощо гам

ГАНДХАРСЬКЕ МИСТЕЦТВО — мистецтво, що розвинулося в південь західній частині Індії, на території Пенджабу та Афганістану, коли ці області входили у склад царства Кушанів — великої рабовласницької держави, і існувала у І ст. н.е. Мистецтво Гандхари розвивалося на основі місце в художніх традицій, але мало окремі риси, близькі греко-римсько мистецтву. У Г.м. уперше було створено скульптурне зображення Буд у антропоморфному вигляді (тобто у вигляді людиноподібної істоти), цього Будда зображувався лише у вигляді різних символів. У мистецтві склались іконографічні риси та художні прийоми, котрі поширилися у деяких країнах Центральної та Східної Азії. У кращих зразках Г. (напр., в окремих скульптурах Будди, а також у деяких зображеннях і інших релігійно-міфологічних персонажів) долається культова обмеженість та канонічна скутість образів, проявляються реалістичні тенденції.

ГАНОСИС — у техніці античної скульптури нанесення на поверхню ста воскового шару для надання легкого відблиску мармуру без істотних з\ його кольору. Іноді цю техніку застосовують до гіпсових статуй тощо з метою імітації мармуру.

ГАНЧ — середньоазіатська назва різьблення особливого гатунку по алебастру або гіпсу. Див. Різьблення.

ГАПТУВАННЯ — оздоблення тканини орнаментованими або сюжетними композиціями шляхом пришивання до неї золотавих чи сріблястих ниті

ГАРМОНІЯ — явище, що визначає співмірність окремих частин виробу з усім виробом та поміж собою, котре досягається, насамперед, єдністю пропорційних відношень.

ГАРНІТУРА ШРИФТІВ — сукупність друкарського набірного матеріалу (шрифтів), що має однаковий характер малюнка літер.

ГАРПІЯ — у давньогрецькій міфології потворна богиня вихору і бурі, що зображувалася в образі напівжінки-напівптаха.

ГАРУС — сучасна кольорова вовняна пряжа для вишивання килимів, мода на котрі виникла у Франції XIX ст., а згодом поширилася на всю Європу.

ГАРЯЧА ЕНКАУСТИКА - див. Енкаустика. ГАРЯЧЕ ТИСНЕННЯ - див. Тиснення.

ГАФНЕРКЕРАМІКА — вироби з кераміки у Німеччині за часів середньовіччя та Ренесансу, головним чином пічні кахлі з рельєфним декором, покриті зеленою, жовтою, коричневою або білою глазур'ю. Назва походить від географічного найменування лиманів південного узбережжя Балтійсько­го моря.

ГАЧОК — у техніці в'язання спеціальний інструмент у вигляді невеличкого стержня, один кінець котрого зігнутий у протилежну сторону (у середи­ну). Гачки можуть виготовлялися з дроту, дерева, кістки або пластмаси. Увесь стержень, крім робочої частини, може бути різним за формою.

ГЕКТОГРАФ — примітивний друкарський апарат, дія котрого заснована на спроможності застиглого желатинового шару сприймати чорнило руко­писного або фарбу друкованого текстів, ілюстрації — шляхом послідов­ного притискання чистого аркуша паперу до верхнього шару. Таким ме­тодом можна отримати до 100 копій.

ГЕЛІОГРАВКОРА — див. Репродукція.

ГЕЛІОС — у давньогрецькій міфології бог сонця, що зображувався на соня­чній колісниці, запряженій четвіркою вогняних коней, на якій він щодня об'їжджав небо. За легендою, син Геліоса — Фаетон не справився з колісницею і впав на землю.

ГЕМА — невеликий різьблений камінь з рельєфом або заглибленим зобра­женням.

ГЕМАТЮН — непрозоре скло (див. Смальта) яскраво-червоного кольору, який отримують шляхом оксидування міді (те ж, що й у прозорому склі — мідний рубін).Із цього матеріалу в елліністичну добу (II—І ст. ст. до н.е.) виготовлялися прикраси, що імітували коштовне каміння.

ГЕНІЙ — у стародавніх римлян первісний прародич, потім — надприродна істота, яку зображували в образі крилатого юнака з «рогом достатку» або чашею в руці. Уособлював чоловічу силу та життєдайну енергію. Вважалося, що кожний чоловік має свого генія, який супроводить його від дня народження до самої смерті (заступницею жінок була Юнона). Захисник сім'ї, домівки, міста або держави. Від цього пішло сучасне значення слова «геній» як найвищої міри прояву життєдайної енергії, сили, таланту. Зображування крилатих геніїв — звичайний алегоричний прийом мистецтва античності та класицизму. В сучасному розумінні — найвища ступінь творчої обдарованості; людина, що має найвищий сту­пінь обдарованості.

ГЕОМЕТРИЗАЦІЯ — у мистецтві засіб послідовного спрощення зображаль­них форм шляхом виявлення та підкреслення їх геометричної структури — центру, вертикальних та горизонтальних вісей, діагоналей. Окремий випадок Г. зображування — уподібнення формату. Г. завжди посилює декоративність зображення і тому найбільше проявляється в мистецтві орнаменту (див. Рапорт). Разом з іншими подібними прийомами {інверсія, ритмізація, пропорціювання, схематизація, врівноважування) Г. входить у поняття трансформації.

ГЕОМЕТРИЧНИЙ ОРНАМЕНТ — різновид орнаменту, обмежений геоме­тричними елементами і позбавлений, зазвичай, наочних ознак образ­ності.

ГЕОМЕТРИЧНИЙ СТИЛЬ — термін історії мистецтв на означення початкової стадії розвитку давньогрецького вазопису. У ширшому зна­ченні цей термін поширюється також і на інші однотипні пам'ятки тієї ж доби (напр., на дрібну культову скульптуру). Для геометричного стилю характерне використання геометричних форм (лінії, крапки, кривульки, спіралі, кола, трикутники тощо) й утворення з цих елементів геометричного орнаменту. Вперше Г. с. проявився в орнаментації зна­рядь праці та предметів побуту в епоху неоліту (IV тисячоліття до н.е.), остаточно склався як стиль в X-VIII ст. до н.е.

ГЕОРГІАНСЬКИЙ СТИЛЬ — стиль англійського мистецтва 1-ої пол. XVIII ст., що поєднує традиції готики, Ренесансу та бароко. Назва пов'я­зана з правлінням короля Георга І (1714-1727 pp.)

ГЕРА — див. Юнона.

ГЕРАКЛ — у давньогрецькій міфології герой, син Зевса, що відзначався сміливістю та великою фізичною силою (у римлян — Геркулес). За ле­гендою, здійснив дванадцять подвигів, після чого став безсмертним.

ГЕРАЛЬДИКА — допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби як специфічні історичні та художні джерела.

ГЕРБ — символічний знак держави, міста, партії тощо, який зображують на прапорах, монетах, печатках тощо — містить у собі художньо-смислове навантаження. Вперше Г. з'явились у XII ст. на щитах лицарів-хрестоносців, відтоді щит — головний елемент Г. Г. є однією з форм емблеми.

ГЕРМА — чотиригранний стовп, верхів'я котрого завершується скульптур­ною головою або погруддям. В античні часи Г. спочатку зображували бога Гермеса, звідси й пішла назва. Пізніше Г. стали однією з форм ску­льптурного портрета та портретного пам'ятника, для яких характерний прямокутний зріз плечей та злиття скульптурного зображення з призма­тичним постаментом.

ГЕРМЕС — у давньогрецькій міфології вісник, посланець богів, насамперед Зевса, котрий повідомляв людям їх волю. Зображувався з посольським жезлом (див. Кадуцей), з крилатим шоломом на голові та в крилатих сан­даліях. Вважався також покровителем мандрівників і торговців, тому вздовж шляхів установлювались придорожні стовпи — герми з його зображенням (у римлян називався Меркурій). Як бог скотарства, Г. був заступником тварин, тому часто зображувався з бараном на плечах, і в цьому вигляді став прототипом першохристиянських зображень Доброго пастиря.

ГІГАНТОМАНІЯ — невиправданий потяг до грандіозного, непомірно велико­го відображення чого-небудь (проект, скульптура, архітектурна споруда тощо).

ГІД — див. Екскурсовод.

ГІЛЬЙОШЕ — техніка гравіювання металевих поверхонь з подальшим по­криттям шаром прозорої, часто — кольорової емалі. Техніка Г. з'явилась у добу готики, а широкого розповсюдження набула в XVI — XVII ст. В якості основи використовувалися дорогоцінні метали — золото, сріб­ло. У XIX ст. гравіювання «Г.» виконувалось машинним способом, чим досягалася рівномірна фактура у вигляді хвилеподібних, паралельних або променистих ліній. Віддзеркалюючи сяйво, що пробивалося крізь емаль, утворювала своєрідний муаровий ефект. Особливо славилася викорис­танням цієї техніки фірма Фаберже.

ГІПЕРБОЛА — один із засобів художнього формотворення, що полягає у свідомому перебільшенні зображуваного явища задля більшої виразності (див. Карикатура). Один із художніх засобів Г. — контраст; найбільш фантастична форма — гротеск. Протилежний гіперболі засіб — літота (див. Метафора, Метонімія, Уособлення, Порівняння тощо).

ГІПЕРРЕАЛІЗМ — напрям у малярстві та скульптурі, що виник у США в 70-х роках XX ст., ставши подією світового, образотворчого мистецтва. Митці Г. імітували фотографію художніми засобами на полотні. Метою гіперреалістів було відображення світу не тільки достовірно, а й надреалістично. З цією метою вони використовували механічні засоби копіювання фотографій та збільшення їх на полотнах надмірного розміру. Фарби розпорошували аерографом, щоб зберегти усі особливості фотозображення. Іноді митці «копіювали» людські постаті у сучасних полімерних матеріалах в натуральний розмір, одягали в готове вбрання й розфарбовували так, що їх майже неможливо було вирізнити з-поміж глядачів, присутніх на виставці.

ГІПОКАМП — в античній міфології істота, в котрій поєднувалися кінь та змія. її прообразом став середземноморський коник. Г. слугував засобом пересування по морю володаря морських богів — Нептуна (Посейдона).

ГІПС — мінеральний безбарвний матеріал, випалений та подрібнений у по­рох, набуває властивості твердіти після розмішування з водою. Застосо­вується для ліпних та формувальних робіт, у будівництві, скульптурі тощо. У практиці художнього навчання поширені гіпсові зліпки скульптурних творів (переважно — античних), що використовуються як натурні моде­лі на сеансах малювання.

ГІПСОГРАФІЯ — різновид випуклої гравюри. За технікою та художніми засобами Г. схожа на ліногравюру та ксилографію, але кількість відтисків з однієї гіпсової дошки дуже обмежена.

ГІПІОР — мереживо з шитим або плетеним візерунком, окремі фрагменти якого з'єднані тонкими нитками. Його різновид — рельєфний Г. з виступаючим петельним швом по контуру орнаменту. Виробництвом такого мережива у XVI-XVII ст. особливо славилася Венеція.

«ГІРКИ ІКОННІ» — спосіб зображування скельного (іконогірського) краєви­ду у середньовічному мистецтві. Найповніше проявився у давньоруському іконописі. Своєрідні форми «Г.і.» — наслідок особливого ввігнутого зображувального простору, що утворюється в системі зворотної перспективи.

ГІРЛЯНДА — у прикладному мистецтві послідовно сплетені в ланцюг еле­менти візерунка або орнаменту, що повторюються.

ГЛАГОЛИЦЯ — один із видів стародавньої слов'янської азбуки. Збігаючись за алфавітним складом з кирилицею, вона різко різнилася від неї характе­ром та графікою знаків. Пам'ятки глаголичного письма, що дійшли до нас, датуються Х-ХІ ст. З часом Г. повністю витиснула кирилиця.

ГЛАДЬ — техніка художнього вишивання щільними стібками, що утворю­ють суцільну, злегка випуклу поверхню. Див. Мальовнича гладь.

«ГЛАДЬЙО» — у художній кераміці {порцеляна, фаянс) заготовлені чисті вироби, що призначаються для подальшого розписування фарбами (гле­чики, тарелі, шкатулки, матрійки тощо). Див. Діафон.

ГЛАЗУРОВАНИЙ, ГЛАЗ^РНИЙ (ПОЛИВ'ЯНИЙ) ВИПАЛ - другий ви­пал керамічних виробів, що йде за першим, утильним, при температурі 700-1200 °С (для порцеляни — 1300-1400 °С). Роблять випал після нане­сення глазурі на поверхню виробу або розпису (див. Надглазурний, Підглазурний розпис) для зчеплення та остаточного спікання її з черепком.

ГЛЕЙ — пластична гончарна глина сизого, червоного та ін. кольорів.

ГЛИБОКИЙ ДРУК — один із трьох основних видів друку в художній гра­вюрі та поліграфії, де елементи дошки або кліше, що друкуються, заглиб­лені відносно тих, що не друкуються.

ГЛИНА — геологічний продукт гірських порід. Основний матеріал для ви­готовлення керамічних та скульптурних виробів. За призначенням глина поділяється на п'ять видів: 1) валяльна Г. — м'яка маса, що розтирається у воді, та, розпадаючись на порошок, утворює кашку, схожу на мул; 2) гончарна Г. — м'яка на дотик, утворює з водою досить тягучу масу, легко розтирається і розчиняється у воді. У природному стані дуже забар­влена і зберігає свій колір при випалюванні в печі; 3) мергель — механі­чна суміш глини та вуглекальцієвої солі, що містить в собі іноді ще пісок та інші домішки; у воді розпадається на порошок, утворюючи жовтувату нев'язку масу. Використовують для виготовлення слабовипалювального гончарного посуду; 4) порцелянова Г. — достатньо забарвлена, дуже тя­гуча, надзвичайно пластична. При випалюванні набуває білого кольору й не плавиться в порцеляновій печі; 5) цегельна (звичайна) глина — су­міш Г. з кварцовим піском та певною кількістю вохри або вапна. В сиро­му вигляді має жовтий колір, а після випалювання набуває червоного кольору. Використовують для виготовлення цегли, черепиці тощо.

ГЛІПТИКА — відоме з глибокої давнини мистецтво різьблення на твердих та коштовних породах каменю. В окремих випадках Г. називають також музейне зібрання скульптури, переважно античної. Див. Гемми.

ГЛЯНЕЦЬ, ГЛЯНС, ГЛЯНЦ — блискуча надгладка поверхня, що утвори­лась шляхом полірування, лакування, глазурування. Див. Лиск.

ГОБЕЛЕН — французький тканий килим ручної роботи і високого худож­нього Гатунку, виготовлений у Парижі на т. зв. гобеленовій мануфактурі (за ім'ям винахідника Роблена) й призначений, в основному, для окраси стін у помешканні (див. Шпалера). У широкому значенні Г. називають будь-який тканий килим або килимову тканину складного, переважно зображального мотиву та високохудожнього гатунку, не беручи до уваги характер, місце та час його виготовлення.

ГОЛКА — гравірувальна (офортна) — інструмент, поширений у техніці за­глибленої гравюри та літографії. Має вигляд вправленого в держак тонко­го сталевого штіфта округлого або багатогранного за перетином з кону­соподібним або навскоси зрізаним кінцем; вишивальна — найпростіший інструмент у вигляді тонкого сталевого невеличкого стержня, один кі­нець якого загострений, а другий має невеличкий отвір, крізь котрий продівається вишивальна нитка.

«ГОЛОВНА ТОЧКА СХОДЖЕННЯ» — див. «Центральна точка сходження».

ГОЛОСНИК — в архітектурі різноманітні за формою та об'ємом керамічні порожнисті глечики, вмуровані у верхній частині стін приміщень культових (рідко — громадських) будівель, що слугували підсилювачами голосу (звуку), надаючи йому особливого тембру. Переважно Г. вмуро­вувались у стародавніх церквах та соборах.

ГОНЧАР — майстер, який виготовляє гончарні вироби з глини на гончар­ному крузі.

ГОНЧАРНА ГЛИНА - див. Глина.

ГОНЧАРНИЙ КРУГ — простий, округлої форми пристрій для виготовлення керамічних виробів з глини. Основні частини гончарного круга: метале­вий стержень, на котрому закріплені два диски, верхній — менший (для розміщення на ньому глиняної маси), нижній — більший (для ніг або електроприводу). Завдяки обертовому руху дисків майстер має змогу безперервно формувати глиняну масу відповідної форми згідно із заду­мом автора виробу.

ГОНЧАРНІ ВИРОБИ — в ужитковому мистецтві вироби з випаленої кольо­рової глини, що мають пористу структуру й покриті прозорою глазур'ю або ангобом. До Г.в., головним чином, належить посуд найпростішого типу, виготовлений на гончарному крузі. В широкому значенні термін Г. в. може охоплювати майоліку і навіть кераміку.

«ГОРБАЧ» — у технології плетення інструмент у вигляді звичайного ножа із заокругленим гострим кінцем, що призначається для обрізування кінців рогозових прутів у плетених виробах.

ГОРГОНИ — у давньогрецькій міфології крилаті жінки-химери. Зображу­валися з викривленими рисами обличчя, тваринними вухами, вишкіре­ними зубами та зміями замість волосся на голові. За легендою, від їх погляду люди перетворювалися у каміння.

ГОРЕЛЬЄФ, ГОРОРІЗЬБА — різновид випуклого рельєфу. Зображені у Г. фігури та предмети, що здіймаються над площиною фону більш ніж на половину свого об'єму, схожі на повнооб'ємні. Часто вони лише торкаються тла, а в деяких випадках можуть зовсім відокремлюватися від нього в деталях.

ГОРИЗОНТ, ОБРІЙ — у краєвиді уявна лінія стикання неба та землі умовно приймається за пряму, хоча на її форму впливає в невеликих межах сфе­ричність земного простору. Положення лінії Г. залежить від висоти точки бачення спостерігача і завжди перпендикулярне до лінії виска, яка визна­чається гравітаційними силами й спрямована до центру Землі. Тому в образотворчому мистецтві, особливо в малюванні з натури, лінія Г. є важливим елементом і показує рівень точки бачення, тобто проекцію рівня очей митця на об'єкт та на зображальну площину (картину). Перспективний, або видимий, Г., розміщений митцем (у зв'язку з ком­позиційним рішенням) поблизу від верхнього або нижнього краю зобра­ження, називається, відповідно, «високим» або «низьким» Г. Висоту Г. слід відрізняти від висоти точки бачення.

ГОРНО, ГОРНИЛО — у технології ковальства та склоробства спеціальна піч, призначена для розігрівання металу або скломаси до ступеня пластичної в'язкості; у технології гончарства — споруда для випалювання керамічних виробів з метою їх зміцнення. Це цегляна або кам'яна куполоподібна напівземлянка, що складається з верхнього приміщення (пригребище, погребиця) та основного приміщення, де й знаходиться піч — гончарне Г.

«ГОРОХ» — в архітектурі елемент прикраси у вигляді кульок певного діаме­тру, який застосовують у ліпленні (напр., при виготовленні «бус», що складаються з одного «гороху» або в наборі з іншими елементами).

ГОТИКА — стиль західноєвропейського мистецтва (переважно архітектури) другої половини XII-XV ст. — доби найвищого розвитку феодалізму та його занепаду. Названий за ім'ям німецьких племен — готів. Готичний стиль виник на основі народних традицій німців, досягнень романської культури, головним чином, архітектури та християнського світогляду. Проявився в будівництві кафедральних соборів та пов'язаному з ним мистецтві кам'яного та дерев'яного різьблення, скульптури, вітражів. На­був поширення в малярстві.

ГОТИЧНЕ ПИСЬМО — характер латинського письма доби Середньовіччя (XII-XV ст.). Г. п. розвинулось з каролінгського мінускула, в котрому наприкінці XI ст. почали переважати надломи та гострі кути внаслідок три­мання пера з нахилом під час написання літер. Визначають чотири загаль­них види Г.п. — текстуру, ротунду, швабах, фрактуру.

ГОТИЧНИЙ ШРИФТ — поширений у XII-XV ст. шрифт, що ввібрав голо­вні риси готичного стилю; варіант середньовічного, т. зв., каролінгського мінускула (за ім'ям династії Каролінгів у Франції), утвореного на основі латинського письма ще у VIII ст. Декоративність Г.ш. зробила його особливо популярним у Німеччині й у подальші часи.

ГОТЛІСЬЄР — середньовічний ткач, майстер із ткання килимів.

ГОТЛІСНА ТЕХНІКА — техніка килимового ткання на верстаті, при котрій нитки основи перебувають у вертикальній площині. Винайдена у Франції в XV ст.

ГОФРУВАННЯ — утворення хвилеподібних, паралельних зборок або іншого рельєфного малюнка тисненням на картоні, тканині та ін. матеріалах.

«ГО-ХУА» — китайське національне малярство. Термін «Г.-х.» з'явився в Китаї на початку XX ст. для розрізнення традиційного малярства тушшю від європейського олійного малярства. У наш час цей термін має ширше значення — він поширюється вже на різні види китайського образотвор­чого мистецтва: малярство, графіку, настінні розписи, новорічні малюн­ки, народні витинанки з паперу (орігамі) тощо. Але усі ці види зберегли особливості традиційного китайського малярства.

ГРАВЕР, РИТІВНЙК — майстер із гравіювання по металу, дереву, каменю.

ГРАВІЮВАННЯ, ГРАВІРУВАННЯ, РИТУВАННЯ - у техніці прикладного мистецтва нанесення заглибленого зображення або орнаменту на по­верхню твердого матеріалу (метал, камінь, дерево тощо) механічним способом за допомогою ріжучих інструментів; у техніці художньої оброб­ки скла — нанесення матового зображення на поверхню твердого скла за допомогою абразивного порошку та маленького мідного коліщатка. Зображення на склі можна також робити технікою пунктирування — тобто постукуванням загостреним інструментом. Подібного ефекту можна досягти способами піскоструминного оброблювання або травленням (ви­користовується плавикова кислота). Розрізняють пласке та рельєфне Г. Пласке Г. певною мірою схоже на контурне карбування.