166_X1L

КАРБУВАННЯ — у скульптурі техніка виконання скульптурних творів з тон­ких металевих листів, що застосовується головним чином для декоративних композицій. Техніка К. застосовується як для дрібних форм, так і для скульптурних груп великих розмірів. Процес К. полягає у вибиванні скульп­турного рельєфу з листів міді (іноді — латуні або жерсті) із зворотної сторони спеціальним молотком. Перевага карбованої скульптури — міцність, легкість, певна дешевизна та досить проста технологія.

КАРИКАТУРА — зображення, що навмисно підкреслює та комічно перебіль­шує негативні особливості об'єкта з метою його осміяння та викриття. К. — одна із розповсюджених форм сатири в образотворчому мистецтві.

КАРІАТИДА — у декоративній скульптурі жіноча статуя, виконана як не­суча архітектурна деталь замість колони або пілястри. Термін К. також . вживається і до відповідних деталей у творах прикладного мистецтва.

КАРКАС — в технології скульптури «кістяк» із залізних прутів та дроту, за­вдяки котрим закріплюється скульптурний твір, виконаний з глини або відлитий з гіпсу. Для скульптури значних розмірів до К. прикріплюють дерев'яні перехрестя на тонкому дроті (див. Арматура). У технології ло­зоплетіння: необплетений, складений з палок та кріплень корпус виробу.

КАРНАЦІЯ — у малярстві кольорове виконання (а також основні прийоми зображення) оголених частин людського тіла. Термін К. вживається дуже рідко, і лише стосовно мистецтва стародавніх майстрів.

КАРНИЗ — архітектурна завершальна частина споруди, що розміщена під краєм покрівлі. К. бувають внутрішні та зовнішні. Складаються з архітектурних обломів, але можуть бути й ліпленими деталями. Мають різні розміри розгорнутого профілю.

КАРОЛЇ НГСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ — доба розквіту французької середньо­вічної культури (див. Ренесанс), названа за ім'ям Карла Великого (768-814 pp.) — засновника правлячої династії Каролінгів, за аналогією з до­бою італійського Відродження.

КАРОЛІНГСЬКИЙ МІНУСКУЛ - див. Мінускульний шрифт.

«КАРТЕЛЬ» — елемент орнаменту французького стилю рококо, що похо­дить від барочного картуша (див. Рокайль) і нагадує сувій паперу (див. Бан­дероль, Рольверк).

КАРТИНА — твір станкового малярства, що правдиво втілює задум митця. К. виконується з розрахунком на найвищу художню завершеність і технічну досконалість. Термін «картина» пов'язаний насамперед з галуззю тематичної композиції, а отже, з жанром — побутовим, історичним тощо.

КАРТИННА ПЛОЩИНА — площина, що розміщена між митцем та зобра­жуваним предметом перпендикулярно до предметної площини.

КАРТОН — у спеціальному значенні допоміжний малюнок, що точно відо­бражує задуману композицію або її фрагмент і виконаний у масштабі май­бутнього твору. К. завершується підготовча робота митця над настінним розписом (рідше — картиною). К. також може виконуватись для роботи над інтарсією, інкрустацією, сграфіто, мозаїкою, вітражем, різьбленням тощо.

КАРТУШ — скульптурна ліплена деталь або графічна прикраса у вигляді облямованого щита або напіврозгорнутого сувою. К. найчастіше зустрі­чаються на стародавніх гравюрах і у творах декоративної скульптури.

КАТАЛОГ — друковане видання, у котрому наведений повний перелік художніх творів, що експонуються на виставці, продаються на аукціоні тощо. Зазвичай, каталог супроводжується кольоровими або чорно-білими ілюстраціями.

КАХЕЛЬ, КАХЛЯ, КАФЕЛЬ — у кераміці елемент облицювання стіни, печі, кута, частки карнизу тощо у вигляді декоративної керамічної плитки, котра має зі зворотної сторони спеціальний коробчастий виступ для намазування на стіну. К. бувають рельєфними та мальованими. З'єднуючись в облицьовуванні, вони утворюють декоративні панно, фризи, лиштву тощо, покриваючи іноді всю поверхню стіни. Декорування ІС. охоплює усі види орнаментованих та сюжетних зображень. За технікою виконання у XVII-XVIII ст. розрізняли К. «червоні», тобто неглазуровані, «муравлені» — покриті зеленою глазур'ю, «ценінні» — покриті кольоровими емалями. Використання емалевих К. в архітектурі відродилось у 2-ій пол. XIX ст. — на поч. ХХст. Такі облицьовування називались «майоліковими».

«КАЧАЛКА» — див. Гранильник.

КВАДРЙПТИХ — складень, що має чотири створки. Див. — Диптих, Трип­тих, Поліптих.

КВАДРИФОЛІЙ — розповсюджена в мистецтві готики та раннього італій­ського Відродження назва формату зображення, утвореного накладанням двох квадратів, що перетинаються один з одним під кутом, іноді — із заокругленням кутів одного з них. Див. Трифолій, Розетка.

КВАЛІФІКАЦІЯ — ступінь, рівень майстерності, підготовленості до будь-якого виду діяльності.

КВАТРОЧЕНТО — італійська назва XV ст. доби у розвитку італійського мистецтва або італійської культури взагалі. Митців доби К. іноді називають «кватрочентистами».

«КВІТКА» - див. Вибійка.

КВОДЛЇБЕТ — збірна назва довільних за композицією та різноманітних за малюнком вишивок, мережив, популярних у XVII ст.

КЕГЛЬ — розмір друкарського шрифту, що вимірюється висотою літери — від її основи до верхівки.

КЕНТАВР (ЦЕНТАВР) — у давньогрецькій міфології істота з тілом коня та тулубом чоловіка (напівлюдина-напівкінь). В античному мистецтві час­то зображувались сцени битв між грецькими племенами лапіфів та кентаврами — кентавромахія. В інших сюжетах К. — уособлення подвій­ної природи людини або символ мудрості.

КЕРАМІКА — у декоративно-прикладному мистецтві всі різновиди художніх виробів з випаленої глини спеціального складу та приготування (насам­перед порцеляна, фаянс, майоліка, теракота, гончарні вироби). Основна сировина К. {глина) має усі скульптурно-пластичні властивості, а техніка її розпису та спеціальні глазурі, ангоби й емалі збагачують своїми кольора­ми. Галузь застосування К. дуже широка — від дрібних ужиткових пред­метів до архітектурних деталей або великої декоративної скульптури. У найпростіших формах К. існувала ще в доісторичну добу, а найдоско­наліші її зразки дійшли до нас вже з часів Стародавнього Єгипту.

КЕРІКЕЙОН - див. Кадуцей.

КЕРОПЛАСТИКА — у скульптурі майже невживана назва техніки ліплення з воску та виготовлені цією технікою скульптурні вироби. (Не плутати з коро-пластикою).

КИЛИМ — тканий (а також в'язаний та вишиваний) кольоровий орнаментова­ний декоративний виріб зі спеціальної пряжі. З літописних джерел та археологічних досліджень відомо про наявність К. у побуті слов'янських народів. їх використовували в облаштуванні житла, мали вони й ритуальне призначення.

КИЛИМАРСТВО — виготовлення килимів, Гобеленів та паласів з відповідної пряжі на спеціальному верстаті або рамі. К. відоме з прадавніх часів. Було поширене у Стародавньому Римі та країнах Сходу.

КЙІІСЕК — застаріла назва коштовного ілюстрованого видання у вигляді альбому або книги з гравюрами чи репродукціями. У первісному значенні — коштовне видання, призначене для подарунку.

КИРИЛИЦЯ — рукописний та першодрукований слов'янський шрифт IX-XVII ст., правила написання котрого були доопрацьовані разом з першою слов'янською азбукою ченцями Кирилом та Мефодієм (Існу­вав до введення нового громадянського шрифту на початку XVIII ст.). В основу К. було покладено грецьке уніціальне письмо, доповнене знака­ми, що позначали специфічні звуки слов'янської мови. К. писали бого­служебні книги слов'янською мовою. До ХІ-ХІІ ст. К. та глаголиця вживалися паралельно. Існують три основні каліграфічні (див. Калігра­фія) варіанти К.: устав, напівустав та скоропис.

«КИТАЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» — див. Паралельна перспектива.

КИЦЕРИК — вогнетривка металева платівка, котра в процесі видування скловиробу відтинає його стик від металевої трубки.

КІКЛАДСЬКА КУЛЬТУРА — культура Кікладських островів у Егейському морі. її розквіт припадає на бронзовий вік (II тис. до н. є.). Для К. к. характерні вироби із каменю та кераміки з продряпаним геометричним орнаментом, мармурові ідоли, що досягали розміру людини. К. к. розви­валась у тісній взаємодії з культурою Криту та Мікен. Див. Крито-мікенська культура.

КІМА — див. Кіматій.

КІМАТІЙ — у класичній архітектурі орнаментований поясок, котрий у Стародавній Греції був складовою частиною капітелі, карнизу або інших деталей споруди. Відомі дорійський (плаский та ввігнутий), іонійський (яйцеподібний) та лесбійський (з елементами у формі сердечок) К. Го­ловна частина К., що має орнамент, називається кіма.

КІНЕТИЧНЕ МИСТЕЦТВО — напрям у сучасному мистецтві, пов'язаний з використанням рухомих конструкцій та інших елементів. Кінетизм як самостійний напрям сформувався у 2-ій пол. 50 pp. XX ст. Йому передували спроби утворення динамічної пластики в конструктивізмі та дадаїзмі. У К. м. одні твори приводяться в рух безпосередньо самим глядачем, інші — коливанням повітря або за допомогою електромагніту тощо. Утворах К. м. можливе використання найрозмаїтіших матеріалів — від традиційних до надсучасних технічних засобів, включаючи комп'ютери і лазери. Ілюзія руху у К.м. часто утворюється освітленням, що періоди­чно змінюється, — тут кінетизм зближається з оп-артом. Прийоми К. м. широко застосовуються під час організації виставок, ярмарок, дискотек, в оформлюванні майданів, парків, громадських інтер'єрів.

КІННА СТАТУЯ - див. Статуя.

КІНЦІВКА — у книжковій графіці невелика композиція орнаментального або сюжетного характеру, котрою закінчується будь-який розділ книж­кового тексту (або книга в цілому). Зображувальна можливість К. порів­няно обмежена, оскільки, будучи схожою на ілюстрацію, вона перестає бути завершальним елементом оформлення. Іноді К. може бути набли­женою за змістом до заставки.

КІПТЯВА — продукт згоряння, найчастіше — лампова сажа. Використовує­ться в малювальній графіці в якості барвника. При розведенні водою К. дає матово-чорний тон (див. Туш, Сепія, Сажа, Палена кістка). Наноситься на папір пензлем. Також застосовується як тло в техніці гравіювання.

КІСТКА — див. Слонова кістка.

КІЧ, КІТЧ — поганий смак, халтура, псевдохудожні вироби, розраховані на низький художній смак та нерозвинений естетичний попит. Для К. характерні крикливість барв, еклектизм, надмірність декору, підробка під дорогоцінні матеріали. Прояви К. можливі в усіх видах пластичних мистецтв, але найчастіше вони зустрічаються в масових художніх творах — індустрії сувенірів, масовій друкованій графіці та в деяких видах художніх промислів.

КЛАРЕНДОН — різновид єгипетського шрифту, що відзначався невеликою різницею у товщині вертикальних та горизонтальних штрихів, а також заокругленням засічок. К. за характером написання літер займає промі­жне місце між антиквою та єгипетським (брусковим) шрифтом (див. Іта­лійський шрифт, Гротеск, Рублений шрифт).

КЛАСИКА — в історії мистецтва доба найвищого розвитку античного мис­тецтва, котра пов'язана з художнім розвитком давньогрецьких рабовла­сницьких полісів у V-IV ст. до н.е. У ширшому значенні термін «класи­ка» рівнозначний поняттю «класичне мистецтво».

КЛАСИЧНА ГРАВІОРА - див. Різцева гравюра.

КЛАСИЧНЕ МИСТЕЦТВО — мистецтво, що має загальне визнання. Поняття «класичне мистецтво» передбачає прогресивний, найпередовіший для свого часу зміст і досконалу художню форму.

КЛАСИЦИЗМ — художній стиль і напрям, зорієнтований на форми анти­чної, насамперед грецької, класики (див. Ампір). К. не локалізований у якійсь конкретній історичній добі чи географічному регіоні. Ще у Стародавній Греції у IV ст. до н.е. митці звертатися до мистецтва VI ст. до н.е. як до своєї класики. Ці тенденції збереглися і в Середньовіччі. Мистецтво Ренесансу в значній його частині є класицизмом. К. як прагнення до ясності та чистоти пропорцій, врівноваженості та гармонії форм проявився в мистецтві Франції XVII ст., майже протягом усього розвитку англійського мистецтва та в більшості європейських країн у XVIII-XIX ст.

КЛЕЙМА — в іконописі невелика закінчена композиція із самостійним сюжетом, що є частиною загального єдиного задуму ікони. К. розміщу­ється навколо великого центрального зображення, облямовуючи та до­повнюючи його.

КЛЕЙМО — у прикладному мистецтві невеликого розміру знак на виробі, що засвідчує його приналежність певному підприємству або виробнику, вказує на місце виготовлення тощо. К. особливо широко вживається в продукції художніх промислів (напр., на порцеляні).

КЛЕЙОВЕ МАЛЯРСТВО — технічний різновид малярства, що здебільшого застосовується в театральних декораціях. При виконанні творів К. м. сухі порошкоподібні фарби розводять у рідкому розчині дешевого клею (пе­реважно столярного чи малярного); твір, що виконується на крейдовому грунті клейовими фарбами. К. м. відносно недовговічне, оскільки деше­вий клей, всмоктуючи вологу з повітря, швидко загниває.

КЛЕПИК — інструмент для різьблення рельєфів в гравіюванні на кістці, ріжуча частина котрого неоднакова за конфігурацією і зроблена з ін­струментальної сталі.

КЛІО — див. Музи.

КЛІШЕ — друкарська форма (з металу, дерева, пластмаси або лінолеуму) з рельєфним малюнком, витравленим, вигравіруваним або виготовленим способом гальванопластики. Слугує для репродукування ілюстрацій.

КЛУАЗОН — див. Емаль, Перегородчаста емаль.

КЛЮКАРЗА — стамеска для виготовлення глибокого барельєфного різьб­лення, для вибірки тла. Має вигляд короткого полотна та довгої дугопо­дібної ріжучої частини.

КНИГА — див. Кодекс, Книжкова графіка.

КНИЖКОВА ГРАФІКА — вид графіки, основне призначення якої — оформлювання книжок. Ще у стародавніх рукописних книгах малюнки виконували та розфарбовували вручну (див. Мініатюра). К. г. — самостійний вид образотворчого мистецтва, що полягає в оформлюванні палітурок, суперобкладинок, фронтиспісів, титульних листів та сторінок книги ілюстраціями. До окремої галузі К. г. належить мистецтво шрифту. Найчастіше оформлювання книги виконується в техніці ксилографії.

КНИЖКОВИЙ ЗНАК - див. Екслібрис.

КНОРПЕЛЬВЕРК — барочний орнамент, у фантастичному й мальовничому візерунку котрого пізнаються абриси маски, морди чудовиська або гребінь морської хвилі. К. особливо полюбляли використовувати у своїх творах майстри по золоту Німеччини XVII ст., де він ототожнювався з німець­ким варіантом фламандського ормушля.

КОВАЛЬ — майстер гарячого оброблювання металу шляхом кування.

КОВАЛЬСТВО (КУВАННЯ) — стародавня техніка виготовлення виробів, зокрема художніх, з металу — шляхом нагрівання та розм'якшування заготовленої деталі з подальшим наданням їй відповідної форми та фак­тури. Основні прийоми К. відомі зі стародавніх часів й дійшли до наших днів майже без змін: осаджування, витягування, рублення, пробивання отворів, згинання, закручування, звивання, вигладжування, насікання візерунків тощо.

«КОВЧЕГ» — в іконописі невелике заглиблення основного поля зображення в дошці ікони, в якому наноситься левкас та іконографічне зображення. Цей засіб частково оберігає твір від механічних пошкоджень й належить до особливостей слов'янських ікон.

КОДЕКС — одна із стародавніх форм книги. У Стародавньому Римі не­зручні та довгі для писання сувої замінили декількома дерев'яними до­щечками, покритими воском і скріпленими з одного боку. Так з'явилася форма книги, що використовується й нині. К. розповсюдились на поча­тку І ст. н.е. й стали основною формою книги у VI ст. З К. пов'язано виникнення палітурки, сторінок та прийомів їх оформлення.

КОЗАЦЬКІ ПОРТРЕТИ — портрети багатих поміщиків, нащадків козаків в українському мистецтві XVII-XVI1I ст.

КОЛАЖ — технічний прийом в образотворчому мистецтві — наклеювання на будь-яку основу відмінного від неї кольором та фактурою зображення з ін­шого матеріалу у вигляді абстрагованої, асоціативної, орнаментованої або сюжетної композиції; твір, виконаний цим прийомом.

КОЛЕКЦІЯ — систематизоване зібрання будь-яких предметів, творів мис­тецтва тощо, які можуть мати науковий, художній, історичний інтерес. Див. Музей.

КОЛІР — у спеціальному значенні один із засобів образотворчого мистецт­ва, завдяки якому відображуються матеріальні властивості (у поєднанні зі світлотінню) предметного світу; якість окремого кольорового тону в ан­самблі художнього твору або мотиву. Зміни локального К. в натурі точ­но відповідають змінам освітлення, форми, матеріалу, відстані й, отже, передають у тісному зв'язку зі світлотінню усі ці властивості об'єктив­ного світу. Тому в мистецтві К. насамперед слугує точному відображен­ню реальних предметів у реальному середовищі, і є одним із засобів об'ємного та просторового моделювання. Через К., як і через інші еле­менти художньої форми, митець виявляє істотне та характерне. Він ви­користовує К. як композиційний фактор, як допоміжний засіб образної характеристики тощо. У ширшому значенні термін «колір» часто стикується за змістом з поняттям «колорит». Властивість та якість окре­мого кольорового тону в ансамблі твору або мотиву залежать від вираз­ного та вірного поєднання з іншими, переважно сусідніми, тонами (див. Відношення). У взаємному впливі тонів велику роль відіграє принцип кольорового контрасту між теплими (жовтуваті, оранжеві, червонуваті) та холодними (блакитні, синюваті, фіолетові), а також допоміжними відтінками. В досконалому реалістичному мистецтві кольоровий тон невід'ємний від світлотіньового тону, що в нього входить. Зображальна повнота та сила кожного з кольорових тонів досягаються правильним світлотіньовим відношенням. Див. Світлотінь.

КОЛОНА — архітектурний елемент будови (зазвичай, круглого перетину), що підтримує балку, антаблемент або п'яту арки і складається з бази, стовбура та капітелі. Іноді можуть бути й окремо збудовані або мати суто декоративний характер.

КОЛОНТИТУЛ — текстова або графічна інформація, що розміщується, за­звичай, вгорі сторінки книги.

КОЛОРИМЕТРІЯ — один із розділів науки про колір — колористики, в якому досліджуються методи виміру якісних характеристик кольору: насиченість, світлота, яскравість.

КОЛОРИСТ — митець, який майстерно використовує властивості поєднань кольорових фарб.

КОЛОРИСТИКА — наука про кольори, що вивчає закономірності зорового сприйняття й використання кольору та кольорових поєднань у різних галузях людської діяльності.

КОЛОРИТ — у малярстві характер взаємозв'язку всіх кольорових елементів твору, його кольорова побудова як один із засобів правдивого та виразно­го відображення дійсності. Головна властивість К. — багатство та узгодженість кольорових відтінків, що відповідають багатству матеріального світу і разом зі світлотінню правдиво передають різноманітні властивості. Правдивість К. ніколи не досягається лише механічно вірним «списуван­ням» з натури. Окремий кольоровий тон колористично правильний та виразний не сам собою, не на «палітрі», а у взаємозв'язку з іншими тонами та з ансамблем полотна (див. Відношення). Взаємодією барв (разом з іншими художніми засобами) митець підкреслює характерне та суттєве, осмислюю­чи та узагальнюючи те, що сприймає око. Колористична побудова художнього твору слугує засобом внутрішньої характеристики та емоційної виразності, завдяки чому всі основні особливості К. відповідають ідейно-художньому задуму. Колоритність малярства не треба ототожнювати з мальовничістю — зі штучним посиленням кольору або захопленням «гарним» поєднанням фарб. Термін «К.» часто розуміють поверхово, ототожнюючи його з поняттям «кольорова гама» та «тональність» (напр., «зеленавий» колір).

КОЛОС — у Стародавній Греції назва будь-якої статуї, згодом К. почали називати статуї гігантських розмірів (напр., бронзову статую фігури Геліоса заввишки 37 м).

КОЛОФОН — кольорове тло, кольорова «підкладка» під шрифт, зображен­ня, орнамент тощо — термін, вживаний у мистецтві оформлювання книги.

КОЛУНОК — у технології лозоплетіння дерев'яний інструмент для розще­плення лозин на 3-4 частини. Виготовляють з дуба або акації завдовжки 6-8 см округлого перетину у вигляді держака, на одному з кінців котрого передбачено 3 або 5 рівних вирізів-торців. На самому кінці К. є вістря. К. з трьома вістрями називають «трійником», а з чотирма — «четвертником».

КОЛЬОРОВА ГАМА — див. Тама кольорова.

КОЛЬОРОВЕ КОЛО — розтяжка кольорового тону будь-якої кількості від­тінків пігментів, різних за кольором, замкнених по колу та розміщених у спектральному порядку. У спектрі сонячного світла вирізняють близько 130 кольорів з відтінками: у кольоровому колі — близько 150 за рахунок додачі приблизно 20 пурпурових відтінків. Таке коло та спектральний ряд відображують спектральний строгий природний порядок кольорів з послідовними, дуже м'якими переходами одного кольору в інший. Він визначається усіма дослідниками як першооснова й навіть як символ гармонії.

КОЛЬОРОВИЙ ОФОРТ — різновид кольорової гравюри на металі, відомий ще з XVII ст. Для створення К. о. використовують окремі дошки, що відповідають кожному кольору задуманого твору. Винахідником К. о. вважається французький митець Ж. X. Леблон.

КОЛЬОРОВИЙ РЕФЛЕКС - див. Рефлекс.

КОЛЬТРЙНА — сюжетні картинки, виконані на полотні без рами, нама­льовані клейовими або олійними фарбами. К. разом зі шпалерами прикрашали інтер'єри житлових будинків.

КОЛЬЧУЖНЕ ПЛЕТІННЯ — давня техніка з'єднання кілець з тонкого дроту (золота, срібла, міді тощо) у своєрідні ланцюжки, плетиво. Зараз ця техніка застосовується при виготовленні ланцюжків для браслетів та інших прикрас.

КОМБІНАТОРИКА — один із засобів формотворення художнього твору, що полягає в переставляннях, різних поєднаннях, варіаціях одних і тих са­мих елементів (графічних, об'ємних, кольорових).

КОМІЧНЕ — у мистецтві висміювання вад та недоліків, підкреслення ку­медних сторін суспільних та повсякденних явищ людини, переважно з метою їх засудження. Див. Карикатура, Сатира, Капричіо.

КОМПАКТНІСТЬ — у галузі дизайну максимальна економність розміщення елементів форми. Від ступеня К. залежить зручність користування виробом, а також його економічність у виробництві.

КОМПІЛЯЦІЯ — один із засобів формотворення художнього твору шляхом збирання вже існуючих готових форм та поєднання їх в одне ціле. Термін часто вживається в негативному значенні, оскільки наслідком компілятивного засобу є композиція, в котрій відсутні новизна та оригі­нальність авторського задуму. В окремих випадках К. може бути близькою до відвертого запозичення. Див. Плагіат, Комбінаторика, Копіювання, Стилізація, Еклектика.

КОМПЛЕКС ВИРОБІВ — у галузі дизайну вислів на означення сукупності виробів різного функціонального призначення, які утворюють просто­рову цілісну систему засобів будь-якого визначеного процесу людської діяльності. Однією з умов утворення К. в. є комплексне проектування.

КОМПЛЕКСНЕ ПРОЕКТУВАННЯ - у галузі дизайну проектування низки виробів, що всебічно забезпечують потребу обумовленого процесу люд­ської діяльності (напр., облаштування кухні, помешкання, меблів для шкіл, робочого місця на підприємстві тощо). Мета К. п. — забезпечити найкомфортніші умови для побуту, відпочинку, праці людини та гармо­нійність, художню досконалість довкілля.

КОМПОЗИТНИЙ ОРДЕР — архітектурний ордер, розроблений у Стародав­ньому Римі на додаток до вже існуючого грецького ордеру. Його про­порції у всьому збігаються з коринфським ордером, однак капітель ко­ринфського стилю може бути доповнена чотирма іонічними волютами. Іноді вводяться рельєфні деталі, скульптурні зображення. У більш поши­реному значенні композитними називають будь-які змішані ордери.

КОМПОЗИЦІЯ — структура, взаємозв'язок важливих елементів художньо­го твору, від яких залежить весь його сенс та будова. Зазвичай, К. будується на підпорядкуванні головному сюжетно-тематичному центру всіх малозначущих композиційних елементів; назва окремо взятого художнього твору, значного за змістом, добре продуманого та досконало виконаного. У малярстві цей термін наближений до поняття картини (див. Тематич­на картина).

КОМПОНОВКА — в образотворчому мистецтві розташування на картин­ній площині зображення відносно її сторін; у галузі дизайну процес пошу­ку найкращого взаєморозташування різних елементів виробу (деталей, частин, вузлів).

КОМП'ЮТЕРНА ГРАФІКА - сучасний вид графіки, коли митець на екрані дисплею виконує композиції з різноманітних пересічних ліній, об'ємних елементів, візерунків, кольорових плям, крапок тощо.

КОМФОРТ — у галузі дизайну сукупність благ та зручностей, які отримує людина від користування будь-яким виробом або сукупністю виробів. Вироби, що повністю забезпечують необхідну від них зручність, оціню­ються як комфортабельні. Відсутність таких зручностей означає дискомфортність умов у певному виді діяльності людини. Уява про К. з розвитком суспільної економіки, техніки, будівництва, соціальних норм побуту історично змінюється. Одним з ефективних шляхів забезпечення К. є комплексне проектування виробів або архітектурних комплексів.

КОНГРЕВ — у художньому оздобленні книги рельєфний (тиснений) малю­нок або орнамент на палітурці чи суперобкладинці.

КОНКРЕТИЗАЦІЯ — у мистецтві один із засобів художнього мислення, суть якого у виявленні змісту в конкретній, тобто цілком визначеній, предме­тній, речовій формі, що властива окремо взятому явищу. Протилежний засіб — узагальнення.

КОНКУРС — у практиці мистецького життя суперництво, змагання авторів художніх творів або архітектурних проектів за отримання високої оцінки їх робіт, здобуття нагород тощо.

КОНСЕРВАЦІЯ — у музейній практиці сукупність заходів, що забезпечу­ють максимальне збереження художніх творів. Збереження офортних дру­карських дощок шляхом покриття їх з усіх сторін офортним лаком.

КОНСОЛЬ — в архітектурі ліплена декоративна прикраса, що створює вра­ження підтримуючої деталі (напр., балкона). Іноді К. замінюються різноманітними фігурами, або на їх кінцівках роблять волюти тощо; орнаментовані підставки для ваз, статуй, освітлювальних пристроїв тощо, що кріпляться на внутрішніх стінах.

КОНСТРУКТИВІЗМ — один із напрямів у мистецтві, що виник після Пер­шої світової війни. Теорія К. свідомо заперечує мистецтво як таке, нама­гається замінити його «технічними конструкціями». В основі К. лежить фетишизація техніки, причому саме поняття «технічної речі» перетво­рюється в абстракцію і на практиці веде до безпредметного та беззмісто­вного накопичення «технічних форм». Якщо в архітектуру К. вніс деякі раціональні елементи, застосовуючи в ній сучасні досягнення будівель­ної техніки, то в малярстві та скульптурі він проявився в крайніх формах т. зв. безпредметного мистецтва, що призвело до усунення станкового мистецтва взагалі.

КОНСТРУКЦІЯ — у галузі дизайну взаємозв'язок, з'єднання елементів (де­талей, вузлів, частин тощо) виробу. Особливість К. визначається, голов­ним чином, типом з'єднання елементів виробу та їх взаєморозмішенням. К. виробу жорстко обумовлена особливостями його устрою та при­значенням, а також матеріалами, що використовуються для виготовлен­ня та поєднання його елементів. В образотворчому мистецтві побудова, засіб зв'язків його окремих частин, елементів твору залежно від його функції (призначення) — руху, опори, рівноваги. В архітектурі будіве­льна К. забезпечує міцність та правильне використання споруд. У ма­лярстві, графіці та скульптурі — зв'язки, за допомогою котрих досягаєть­ся «зорова міцність», цілісність, рівновага зображення.