166_X1L

«ЛІСОВЕ СКЛО» — див. Поташне скло.

ЛІТЕРА — графічний знак; графема в алфавітному письмі. Розрізняють малі та великі літери. За своєю графічною будовою малі та великі Л. можуть не збігатися (див. Ініціал).

ЛІТОГЛІФИКА — рідкісна назва мистецтва різьблення по каменю. Див. Гліптика.

ЛІТОГРАФІЯ — один із видів друкованої графіки, заснований (на відміну від гравюри) на техніці плаского друку, коли поверхню спеціального літо­графського каменю (щільний вапняк) обробляють літографським (мас­ним) олівцем та тушшю. Після травлення масні ділянки каменю сприй­мають фарбу, а висвітлені та протравлені кислотою — не сприймають. Характерною особливістю літографської манери є фактура малюнка, котра залежить від різної зернистості літографського каменя, що утворюється від його шліфування сумішшю піску та води. В окремих випадках малюнок спочатку виконується на спеціальному папері (див. Корнпапір, Торшон) з подальшим перебиванням на камінь для друку. Така техніка називає­ться автографією. Не слід плутати з автолітографією. Перевага Л. — зручність авторського виконання, що не пов'язана під час роботи на папері з дзеркальним відображенням, широкий діапазон художніх засобів при значній точності відтворення, порівняно проста техніка, великий тираж, дешевизна тощо. Існують й інші, менш уживані різновиди літографної техніки: хромолітографія, вишкрябування по асфальту, розмивання туш­шю, гравіювання по каменю. Часто замість роботи на камені оригінал виконують на спеціальному перебивному папері. У цьому випадку оригінал переносять на камінь без участі автора. Винайдена в Німеччині на межі XIX ст., Л. стала невдовзі поширеним художнім засобом. Помітну роль вона відіграла в галузях карикатури та політичної сатири; окремий твір художньої гравюри, виконаний літографською технікою

ЛІТОТА — один із засобів художнього формотворення, що полягає у навмис­ному зменшенні розмірів, сили, значення образу відповідно до загально­го задуму митця. Л. протилежна гіперболі.

ЛІТОТІ НТО — див. Розмита туш.

ЛІТОФАНІЯ — термін прикладного мистецтва на означення декоративних виробів з обпаленого неглазурованого фарфору з малюнками, які видно при просвічуванні, а також способу виготовлення таких виробів. Термін «літофанія» означає також виконання барельєфного зображення на воску для виробництва картин на папері, які видно при просвічуванні.

ЛІТОХРОМІЯ - див. Літографія.

ЛОГОТИП (ЛОГОРЙТМ) — у прикладній графіці композиція з шрифту, визначена послідовність, зоровий зв'язок слів, літер та інших елементів графічної композиції; у ширшому значенні — розвиток теми, образу, побудованих на одному й тому ж графічному знаку, символі.

ЛОКАЛЬНИЙ КОЛІР — термін малярства на означення кольору, характерного для забарвлення самого предмета. Вміння точно передати Л. к. через закономірні зміни предметного зображення — важлива вимо­га в практиці реалістичного малярства. Л. к. митці називають також пе­редачу предметного забарвлення майже однорідною кольоровою плямою, котра варіюється за світлосилою, але позбавлена найважливіших кольо­рових відтінків, що відповідають реальним умовам освітлення.

ЛОПАТКИ — у скульптурі спеціальний інструмент для виготовлення ліпле­них виробів у вигляді металевих двосторонніх, дуже загострених (схожих на пташині пера) кінцівок з квадратним або шестигранним дерев'яним держаком посередині. Однобічні Л. насаджують на дерев'яний держак. За допомогою Л. виконують обхлюпування тонким шаром кольорового гіпсового розчину м'яких моделей і знімають чорнові форми. Л. також наносять гіпсовий розчин на вироби під час їх прилаштовування на відповідне місце, а також підмазують ними шви між цими виробами. Л. застосовують також для приготування порцій гіпсового розчину для відливання, ремонту виробів, просвердлювання лунок у кускових фор­мах та кожухах, утворення замків у формах тощо.

ЛОТОС — скульптурний елемент в єгипетській архітектурі у вигляді стилі­зованої водяної квітки, що стала прообразом декору.

ЛОШАТНИК — назва однієї із карбівок, що має квадратну або прямокутну форму ударної частини і слугує для вигладжування або лощення поверхні металу.

ЛОЩЕННЯ — техніка надання глянцю (лиску) поверхні керамічних виробів. Л. застосовується віддавна — виконується тертям галькою або іншим ) твердим предметом по поверхні виробу із використанням рослинної олії, жиру, воску або графіту. Л. (до випалювання в печі) робить поверхню виробу гладкою і водонепроникною, після чого поверхня набуває темного блиску. Аналогічний спосіб оброблювання дерева називається вощенням (див. Лакування, Полірування, Шліфування).

ЛУБОК — картинки, що виконувались безіменними митцями-самоуками. Друкували їх на окремих аркушах паперу в багатьох примірниках, супроводжуючи пояснювальним текстом. Л. набув поширення в Росії з ХVІІ ст. Лубочні картинки друкували переважно на ручних верстатах з дерев'яних дощок, а потім розмальовували від руки. їх сюжети дуже різноманітні: релігійні, світські, сатиричні, гумористичні, казкові тощо. А в XIX ст. репродукували навіть твори сучасних класиків. За своєю наївні­стю, простотою та самобутністю лубкові картинки належать до фольклору.

ЛУЖЕННЯ — декоративне покриття поверхні очищеного металу шляхом занурення його у розтоплене олово для надання поверхні особливого блиску, що імітує блиск срібла.

ЛУСКОПОДІБНИЙ ОРНАМЕНТ - орнамент, що схожий на луску. Особ­ливо розповсюджений у мистецтві епохи Ренесансу та бароко, але зустрі­чається ще в античності. Див. Вермікуль.

ЛЮНЕТ — у декоративному малярстві та декоративній скульптурі сюжетна або орнаментована композиція, що заповнює напівкругле або сегментне поле над дверима, вікнами, брамами, частиною стіни (зсередини або ззовні приміщення).

ЛЮСТР (ЛЮСТРОВА ФАРБА) — особливий легкоплавкий барвниковий склад для керамічних виробів. Має металевий, золотавий або червонуватий блиск, що з'являється внаслідок відновлювання під час випалювання в гончарній печі сірчастих сполук міді, марганцю, срібла та золота. Техніка люстрування була винайдена в арабських країнах Ближнього Сходу у XII ст. й привнесена в Європу з поширенням іспано-мавританського стилю у XIII-XIV ст. Запозичена митцями Відродження у XVI ст.

ЛЬНЯНІ (ЛЛЯНІ) ЗБОРКИ — готичний орнаментований мотив, що зо­бражував складене у кілька разів полотно, схоже на льняну тканину, звідси й назва. Зборки у цьому орнаменті симетричні. Див. Пергаментні зборки, Масверк, Пласке різьблення.

ЛЬОДИСТЕ СКЛО (КРАКЛЕ) — техніка декорування скла, що застосовува­лась з XVI ст. у Венеції. Розжарений скляний виріб швидко занурюють у холодну воду, від чого на його поверхні утворюється сітка дрібних шпа­ринок — краклер, потім виріб ще раз оплавляють, закріплюючи кракле всередині маси скла.

- М -

МАВРИТАНСЬКЕ МИСТЕЦТВО - мистецтво, що виникло у VII-VIII ст. у південних областях Іспанії та в країнах Північної Африки внаслідок злиття культур арабів-завойовників з культурою місцевого населення. Іноді це мистецтво називають «магрибським», тобто західним. Найбіль­шого розвитку у М. м. набула архітектура — як релігійна (медресе, мечеті), так і світська (палаци, замки). Мавританська архітектура щедро прикрашена мозаїкою та орнаментованим оздобленням. Значну роль у М. м. відігравало декоративно-прикладне мистецтво (різьблення по де­реву та слоновій кістці, кераміка, килимарство тощо). Малярство та ску­льптура були малорозвинені, що пояснюється впливом на М. м. ісламської доктрини, котра забороняла зображувати людей та тварин. Історія походження терміну «мавританський» (від грецького «темний») бере початок ще в античній епосі, коли маврами називали корінне берберське населення держави Мавританія, розміщене в північно-західній частині Африки. Після вторгнення арабів на Піренейський півострів назва «маври» поширилася на всіх мусульманських завойовни­ків. Тому цей термін неточний і має досить умовний характер.

МАГІЧНИЙ РЕАЛІЗМ - див. Неореалізм. МАЕСТРО — див. Корифей.

МАЗОК — у малярстві технічні властивості виконання, пов'язані зі сліда­ми пензля на поверхні фарбового шару. Характер М. залежить, в основному, від властивостей зображуваного (віддалені предмети виконуються «легше», ніж першопланові), від характеру завдання (начерк, напр., виконують не так, як картину) та від притаманних митцю індивідуаль­них технічних особливостей. Найчастіше цей термін стосується олійного малярства.

МАЙОЛІКА — у декоративному мистецтві вироби з кольорової випаленої глини крупнопористої будови, покриті непрозорою емаллю (архітектурні обличкування, посуд, статуетки тощо). Декоративний малюнок наносився в майолікових виробах розписом перед випаленням поверх сирої емалі білого кольору. Внаслідок випалювання при незначній температурі розпис майолікових виробів стає набагато барвистішим.

МАЙСТЕР — людина, що володіє секретами майстерності; те саме, що й. наставник, учитель. Див. Віртуоз.

МАЙСТЕРНІСТЬ — вміння митця ефективно застосовувати усі засоби та можливості свого мистецтва для створення змістовних та вражаючих ху­дожніх образів. М. у широкому розумінні слова поєднує у собі всю суку­пність якостей повноцінної художньої практики: вона проявляється в позитивній якості художнього задуму, в умілій та винахідливій розробці сюжету, у виразності композиції та у повноті пластичних і колористич­них засобів вираження, а також у бездоганному володінні технікою даного виду мистецтва. М. митця полягає у вмінні знайти гранично виразну форму, досягти органічного злиття форми зі змістом. Досконала техніка при цьому є лише необхідною умовою творчої практики. Термін «майстерність» часто вживається у вузькому значенні, пов'язуючись тільки з оволодінням технікою, однак технічну М. неможливо розглядати як самостійну категорію, відокремлену від ідейних завдань мистецтва. Взята, як самоціль, технічна М. легко вироджується у ремісництво.

МАЙСТЕРНЯ — у специфічному значенні приміщення, призначене для праці маляра, скульптора або графіка тощо; сукупність, склад учнів у стінах М. будь-якого видатного майстра в той або інший період його діяльності.

МАКЕТ — імітація. Зовнішня подібність об'єкту, на відміну від його діючої моделі. У техніці художнього оформлення книги: модельний зразок книги (також проспекта, буклета та іншої поліграфічної продукції), що точно передає задум митця-оформлювача і слугує моделлю для подальшого ти­ражування. У техніці театрального оформлення: модель, що відображає у масштабі декораційне вирішення вистави — декорації, меблів, облашту­вання, фігур діючих осіб тощо. В архітектурі: пошуковий або закінчений варіант моделі майбутньої споруди або цілого архітектурного комплексу, що розкриває об'ємно-просторове уявлення задуму архітектора. У галузі дизайну: об'ємно-просторова модель певного промислового виробу (в де­яких випадках діюча), що дає повну уяву про його відповідність естетич­ним, ергономічним та конструктивним вимогам.

МАКРАМЕ — різновид ручного плетіння способом зв'язування різноманітни­ми вузликами художнього виробу з ниток, шкіряних смужок, тасьми, мотузок, шпагату, тонкого дроту тощо. Вважається, що першими, хто почав займатись вузликовим плетінням, були мореплавці. Відомо близько чотирьох тисяч морських вузлів. Багато з них використовується в техніці М.

МАЛАХІТ — крихкий мінерал яскраво-зеленого кольору з металевим поли­ском, що використовується як коштовний камінь для виготовлення худож­ньо-декоративних виробів. М. є також сировиною для одержання міді.

«МАЛІ ГОЛЛАНДЦІ» — коло голландських малярів XVII ст., названих так у зв'язку з камерним характером їхньої творчості та невеликим розмі­ром їхніх картин, а також на відміну від сучасних їм видатних голланд­ських малярів (напр., Рембрандта або Хальса).Термін «М. г.» умовний, оскільки малярі, котрих він об'єднує (Хоох, Терборх, Метсю, Стен та ін.), посідають в історії голландського мистецтва (та історії реалістичного мистецтва взагалі) визначне місце.

МАЛЬОВАНКА - див. Писанка.

МАЛЬОВКА — у прикладному мистецтві народного розпису аркуш паперу з малюнком орнаментованої композиції із відповідною колористичною особливістю фрагментів та мотивів настінного розпису. Поступове пере­несення настінного розпису на папір започаткувало нову форму народ­ного мистецтва — станкову декоративну графіку. Широкого розповсю­дження М. набули в Україні. М. використовували спочатку народні майстри як підготовчий ескіз для подальшого створення композиції.

МАЛЬОВНИЧА ГЛАДЬ — техніка ручного вишивання, що полягає в опра­цьовуванні візерунка або зображення барвистими багатотональними нитками. Ця техніка набула розповсюдження в Італії та Франції на поч. XVII ст. її різновид — «гладь з настилом» утворювала невисокий рельєф, характерний для стилю бароко.

МАЛЬОВНИЧІСТЬ — у мистецтві декотрі спеціальні особливості художнього виконання, що відображають об'єктивні якості предметного світу і характерні насамперед для станкового малярства. М. і в житті, і в мистецтві називають усе, що сприймається як динаміка гнучких (рухомих) кольорових та світлових відношень, багатство контрастів, м'якість переходів тощо. У практиці характер та «міра» М. зумовлені вимогами правдивості. Усюди, де М. стає самоціллю, вона неодмінно зводиться до зовнішнього прийому, до манери, вироджуючись у формалі­стичну манірність. Термін М. застосовується також і до графіки, скульп­тури, декоративно-прикладного мистецтва — відповідно до характеру зав­дань та зображувальних можливостей кожного з цих видів мистецтва.

МАЛЬТІЙСЬКИЙ ХРЕСТ — восьмикінцевий хрест — символ рицарського ордену госпітальєрів св.Йоанна Єрусалимського, заснованого в XI ст., головна резиденція котрого з XVI ст. знаходилася на острові Мальта в Середземному морі.

МАЛІОНОК — структурна основа зорового сприйняття форми. За змістом близька до поняття абрис, контур, але ширша від них, тому є основою будь-якого зображення: графічного, малярського, скульптурного. М. може бути і самостійним видом (форма) творчої діяльності. В ньому можуть бути застосовані різноманітні способи (об'ємний, площинний), засоби {лінія, штрих, пляма), прийоми та матеріали. М. може виконуватися з натури, по пам'яті або за уявою, у формі швидкого начерку, замальовки або тривалого студіювання. На відміну від малярства, М. виконується переважно твердим художнім матеріалом (олівець, вуглина, сангвін тощо), як правило, засобом штриха та лінії, з допоміжною роллю кольору. В окремих випадках, напр. в техніці акварелі та пастелі, М. наближаєть­ся до малярства і може різнитися від нього лише загальним характером виконання. Навчання М. становить найважливішу частину професійної освіти маляра, графіка та скульптора.

МАЛЯР — фахівець, митець, що безспосередньо виконує роботу в галузі малярства.

МАЛЯРСТВО, МАЛЬОВНЙЦТВО — один із головних видів образотворчо­го мистецтва (див. Мистецтво, Образотворче мистецтво); у вузькому значенні — художнє відображення предметного світу на площині за допо­могою кольорових матеріалів. Виходячи з практичного призначення та пов'язаних з ним спеціальних завдань, М. поділяється на станкове (див. Станкове мистецтво), монументальне та декоративне. Великі можливості малярського мистецтва найбільше розкриває станкове М., якому доступ­на особлива різноманітність змісту при глибинній розробці форми. В ос­нові малярських художніх засобів лежить колір в нерозривній єдності зі світлотінню та лінія. Колір та світлотінь опрацьовані малярством з повно­тою, недосяжною для інших видів мистецтва. Цим обумовлена типова для реалістичного малярства досконалість об'ємного та просторового моделювання, жива та правильна передача особливостей дійсності тощо. Основні різновиди малярської техніки прийнято позначати за різновидами барвникових матеріалів (див. Техніка, Олійне малярство, Акварель, Гуаш, Темпера, Клейове малярство, Пастель, Фреска, Мозаїка, Енкаустика тощо). Найпростіших ознак такого роду не завжди достатньо, щоб провести межу між М. та графікою у кожному окремому випадку. Напр., твори, виконані аквареллю або пастеллю, можуть відноситись як до однієї, так і до іншої галузі мистецтва залежно від задуму маляра та поставлених ним завдань. М. існувало з прадавніх часів, але всебічного розвитку набуло починаючи з XVI-XVII ст., коли встановився розподіл мистецтва на жанри та набула поширення техніка олійного малярства. М. необхідно відрізняти він розпису, методика котрого визначається характером поверхні, що декорується.

МАЛЯРСТВО ПО СИРОМУ - див. Алла-прима.

МАНЕКЕН — у спеціальному значенні модель людської фігури з дерева або будь-якого іншого матеріалу, котрій (завдяки шарнірному устрою з'єдну­вання) можна надавати будь-якої пози. В минулому митці часто користувалися М. як моделлю, одягаючи його у відповідний костюм. Його використовували митці академічного спрямування, особливо для деталь­ного студіювання драпіровок з натури. М. користувались іноді і портрети­сти — задля досконалого зображування одягу в коротких сеансах.

МАНЕРА — у художній практиці характер або спосіб виконання як суто технічна особливість (напр., «широка» манера). В історії мистецтва терміном М. позначаються іноді загальні властивості виконання, характерні для митця або художньої школи в певний період творчого розвитку; давньоруська назва спеціальної дошки, виготовленої у трьох рівнях із різних порід дерева для різьблення візерунка або зображення (гравюри) і подальшого виготовлення набійки.

МАНІРНІСТЬ — у художній практиці особливості підходу та виконання, позбавлені простоти та натуральності, що призводить до примхливих, надуманих або умовних результатів. Найчастіше М. називають пристрасть до будь-якої зовнішньо ефектно завченої манери та усякого роду упере­джених художніх прийомів, тяжіння до стилізованості.

МАНУСКРИПТ — рукописна книга; рукопис у формі кодексу. В Середні віки прикрашалась (ілюмінувалась) мініатюрами (див. Інкунабули).

МАНУФАКТУРА — велике підприємство ручного (ремісницького) вироб­ництва різноманітних виробів. М. виникла як об'єднання майстрів, які опрацьовували певні матеріали, та відомих митців (малювальників, ма­лярів), які виконували для цих виробів ескізи (кераміки, меблів, гобеленів тощо). Перші М. з'явились у XVI ст. в Італії, в XVII ст. — у Франції. М. була перехідною формою від середньовічних цехів до фабричного (ма­шинного) виробництва (див. Кустар).

МАНЬЄРИЗМ — художня течія в італійському мистецтві XVI ст., заснована на формальному, однобічному тлумаченні та перебільшуванні прийомів, манер митців Високого Відродження. Спадкоємність М. стосовно майстрів Відродження була суто зовнішньою. Особливу увагу М. звертав на розробку складних, примхливих ракурсів, змієподібних вигинів фігур тощо. Порт­рети маньєристів здебільшого дуже якісні за технікою виконання, але хо­лодні та маловиразні за суттю. Найвидатніші майстри М. — Бронзино, Понтормо, Парміджаніно, Лотто. М. був поширений і за межами Італії — Франція, Нідерланди.

МАРИНА — твір пейзажного малярства, присвячений зображенню моря (рідше — відповідний малюнок або гравюра). Як самостійний жанр М. з'явилась у Голландії на початку XVII ст.

МАРИНІСТ — митець, який спеціалізується на зображуванні морських краєвидів (напр., К.-Ж. Верне, Д.-В. Тьорнер, І.К. Айвазовський та ін.).

МАРКА — у прикладній графіці композиція фірмового розпізнавального знаку певного підприємства, організації. У художніх ремеслах — знак з монограмою, емблемою або повною назвою виробника, за котрим атрибутується виріб.

МАРКЕТРЇ — один із двох видів інкрустації — техніка набірного дерева, що полягає у наклеюванні на дерев'яну основу тонких шматочків з різ­них порід дерева — шпона. Техніку М. необхідно відрізняти від інтарсії — заглибленої інкрустації дерева іншими матеріалами: металом, слоновою кісткою, перламутром тощо.

МАРМУРНИК — майстер, що повторює у твердому матеріалі за допомо­гою т. зв. пунктирувальної машини оригінальні скульптурні твори (ску­льптурний першотвір). Зазвичай, М. переводить у мармур скульптуру, виконану у тимчасовому матеріалі, найчастіше в глині. Див. Висікання.

МАРТАБАНЇ - див. Селадон.

МАСВЕРК — готичний орнамент, заснований на складному переплетенні прямих та дугоподібних ліній, побудова котрих проводиться за допомо­гою лінійки та циркуля. Малюнок М. часто повторює перетин нерв'юр на кам'яних сволоках готичної архітектури. М. буває двох різновидів: заглиблений рельєф по дереву, каменю та ажурний наскрізний орна­мент, що заповнює стрільчасті арки вікон у соборах — такий М. часто має в собі розетки, трилисник, квадрифолій тощо.

МАСКА — гіпсовий або будь-який інший зліпок з обличчя людини чи тварини; у навчальній художній практиці — модель для студіювання (напр., маски Юнони, Венери тощо).

МАСКЕРОН, МАСКАРОН — декоративний рельєф у вигляді фантастичної маски людини або тварини. Особливо широко М. використовувались в архітектурному декоруванні.

МАСОВЕ МИСТЕЦТВО — поняття, протилежне елітарному мистецтву. М. м. розраховане на пересічного глядача (споживача), загальнодоступ­не, просте за формою, не потребує спеціальних знань для сприйняття. До М. м. належать твори, що розповсюджуються засобами масової ко­мунікації (кіно, телебачення). Друкована графіка, репродукції, продук­ція художньої індустрії, розраховані на смак пересічного споживача, спро­щені та незначні за художньою вартістю, теж належать до М. м.

МАСТИХІН — спеціальний інструмент із спеціальної сталі у вигляді ножа специфічної форми, що використовується у малярстві для чищення палі­три від просохлих фарб та для зняття ще невисохлого фарбового шару з окремих ділянок полотна (у випадку суттєвої переробки деталей ком­позиції). Іноді маляри використовують М. замість пензля. Різновидів М. за формою доволі багато. Див. Шпатель.

МАСШТАБ — великий розмір, розмах, що важко піддається виміру і потребує особливих інструментів або пристосувань; у спеціальному значенні — співвідношення дійсних розмірів певного об'єкта та його зображення у зменшеному, рідше — у збільшеному вигляді. Визначається відношен­ням чисел, напр., 1:2 або 4:1, або відношенням лінійних відрізків.

МАСШТАБНІСТЬ — у художній творчості термін на означення відношен­ня розмірів твору — архітектурної споруди, скульптури, картини або їх частин до зросту людини. В цих співвідношеннях фігура людини або її частини (розмір голови, кисть руки) умовно беруться за постійну вели­чину і виконують роль модуля.

МАТЕРІАЛ — те, з чого митець виконує свої твори. Художніми можуть бути усі без винятку матеріали: мінерали (глина, камінь), метали, дерево, тка­нина, фарби, поверхня каменю, дошки, полотна або паперу (див. Зобра­жальна поверхня), а також людське тіло, голос, рух, звук. Особливу групу становлять дорогоцінні М. Разом з інструментами та прийомами оброб­ки М. утворюють поняття техніки мистецтва, специфіка котрої у кінце­вому результаті визначає той або інший вид художньої діяльності людини: скульптура, графіка, малярство, архітектура, музика, танок тощо. Див. Методика.

МАТРИЦЯ — форма в художньому литті з металу, гальванопластиці, у від­ливанні з гіпсу, формуванні глиняних виробів, пресуванні, куванні, карбу­ванні та інших способах оброблювання матеріалів. Основна частина та­ких форм порожниста або із заглибленим зображенням, що визначає характер майбутнього виробу. Інша складова частина форми — пуансон, патриця.

МАТУАР — у техніці офорту спеціальний сталевий інструмент у вигляді стержня, один кінець котрого закінчується сталевою кулькою з гострими шипами по всій поверхні. М. слугує для оброблювання металевої дошки в олівцевій манері офорту.

МАІОСКУЛ, МАІОСКУЛЬНИЙ ШРИФТ (ПИСЬМО) - у мистецтві шрифту написання заголовних, великих або прописних літер. Див. Мінускульний шрифт.

МЕАНДР — геометричний орнамент у вигляді ламаної або кривої безперерв­ної лінії з завитками. Був поширеним у мистецтві Стародавньої Греції.

МЕДАЛЬЄРНЕ МИСТЕЦТВО (МЕДАЛЬ) - мистецтво виготовлення від­знак або пам'ятних знаків з металу у формі кола, рідше — овалу чи ромба з рельєфним зображенням та написом чи датою. Композиція медалі має дві сторони: лицьову (аверс) та зворотну (реверс). Традиція виготовлення пам'ятних медалей походить із часів Стародавнього Риму. Медалі слугу­ють також сувенірами, предметами колекціонування.

МЕДАЛЬЙОН — у монументально-декоративному та прикладному мистецтві кругле чи овальне поле, у якому зображена сюжетна або орнаментальна композиція, що є складовою частиною декоративного оздоблення будо­ви чи побутового виробу. В галузі архітектурної декорації М. виконуєть­ся, зазвичай, засобами рельєфу, розпису, мозаїки; у прикладному мис­тецтві — емаллю, інкрустацією, інтарсією, різьбленням тощо. М. у вигляді самостійного предмета жіноча прикраса круглої або овальної форми, яку носять на шиї на ланцюжку.

МЕДІЄВАЛЬ — у загальному значенні слова — середньовічний стиль; у графіці — малюнок шрифту, стилізований під середньовічний, або ла­тинський шрифт епохи Відродження.

МЕЛАНЖ — у галузі ткацтва в'язання з'єднаних разом різних за кольором ниток.

МЕЛЬПОМЕНА — у давньогрецькій міфології одна з дев'яти муз, супутниць Аполлона, покровителька мистецтва, драми. Зображувалась прикрашеною виноградним листям, у вінку з плюща та з театральною маскою в руці.

МЕМОРІАЛ -— архітектурна споруда або комплекс споруд, що слугують для увічнення пам'яті про кого-небудь, що-небудь.

МЕНОЛОЙ — візантійський манускрипт — календар з життєписом свя­тих, прикрашений мініатюрами.

МЕРГЕЛЬ — див. Глина.

МЕРЕЖИВО — один із популярних видів народного декоративного мистец­тва — ажурні сітчасті декоративні вироби із льняних, шовкових, бавов­няних, металевих та інших ниток. Виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер'єрного призначення. За технікою виконання І поділяється на ручне та машинне. Ручне виконується за допомогою голки та гачка. Плетіння М. на коклюшках в Україні майже не застосовується, а М. гачком набуло розвитку з XIX ст. Виділяється М. з геометричними та рослинними мотивами. Машинне М. за способом виготовлення поділяється на три групи: плетене, в'язане та ткане.

МЕРКУРІЙ — у давньоримській міфології вісник богів, покровитель торгівлі, винахідник ліри (у стародавніх греків — Гермес). Зображувався у крилатому шоломі, крилатих сандалях і з жезлом у руці. Див. Кадуцей.

«МЕРТВИЙ КРАЙ» — у художній кераміці контурний малюнок, нанесений чорною фарбою для запобігання від розтікання розпису глазур'ю.

МЕТАЛИ — вид мінералів. М. віддавна слугували цінними матеріалами для художньої творчості. Серед них дорогоцінні: золото, срібло, електрум; кольорові — мідь, олово; сплави — бронза, латунь; чорні — чавун, залізо.

МЕТАФІЗИЧНЕ МАЛЯРСТВО — течія у мистецтві наприкінці 20-х років XX ст., якій були притаманні містичні ідеї та форми у малярстві. Для М.м. характерне нагромадження людиноподібних предметів або технічних деталей, вписаних над накресленою перспективою порожніх площин, оточених такими ж накресленими схемами споруд.