166_X1L

ЗНАК ОБСЛУГОВУВАННЯ - див. Товарний знак.

ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД — у галузі дизайну вислів на означення зорової сприйняття форми виробу. 3. в. — єдине джерело естетичного оцінювання виробу під час його сприйняття.

ЗОБРАЖАЛЬНА ПОВЕРХНЯ (ПЛОЩИНА) - основна (несуча) матері­альна основа для малюнка, графіки, малярства, розпису, на котрій мож­ливе застосування інших (малювальних) засобів: крапки, лінії, штриха, мазка, плями. Зображальною може бути будь-яка поверхня: дерев'яна дошка (див. Іконопис, Різьблення, Розпис), стіна (див. Мозаїка, Вітраж, Фреска, Сграфіто), полотно (див. Олійне малярство), папір (див. Малю­нок, Графіка), керамічний, металевий або скляний виріб, тканина (див. Ба-тик, Гобелен, Шпалера).

ЗОБРАЖЕННЯ — спосіб матеріалізації зорового образу дійсності, що ото­чує людину; сам процес такої матеріалізації, що передбачає використан­ня певних засобів, технічних прийомів та матеріалів (див. Зображувальні засоби, Прийоми, Матеріали, Методика, Техніка), а також кінцеві наслід­ки цього процесу, тобто матеріальна форма видимого, а в мистецтві — художнього образу. В кожному конкретному виді мистецтва 3. як засіб, процес та наслідок художньої діяльності має свої особливості (див. Орна­мент, Графіка, Ліплення, Скульптура, Архітектура, Малярство, Розпис, Малюнок). 3. може бути більш-менш конкретним і узагальненим (див. Пор­трет, Алегорія, Символ, Емблема, Знак). 3. завжди пов'язане з виразністю.

ЗОБРАЖУВАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ — один із головних компонентів техніки та технології в роботі митця, за допомогою якого втілюється його твор­чий задум. Від художньої ідеї, методу та виду мистецтва залежить і вибір матеріалу (папір, картон, полотно, фарба, пастель, вуглина, туш, глина, нитки, скло, метал тощо).

ЗОБРАЖУВАЛЬНИЙ ПРИЙОМ — один із основних компонентів техніки та технології праці митця, в якому практично виражається взаємодія зо­бражувальних засобів та матеріалів, вибраних ним для втілення своєї мети.

ЗОБРАЖУВАЛЬНІ ЗАСОБИ — основні компоненти техніки та технології у роботі митця, що поєднують його творчий метод з зображувальними ма­теріалами та прийомами їх використання. До 3. з. належать: крапка, штрих, лінія, пляма, площина, об'єм, форма, пропорція, світло, колір, простір. Види образотворчого мистецтва {графіка, малярство, скульптура) визначають ха­рактер практичного застосування 3. з. У кожному виді мистецтва 3. з. ма­ють свою специфіку, проявляючись по-різному — залежно від використовуваних матеріалів.

ЗОДЧИЙ — див. Архітектор.

«ЗОЛОТИЙ ПЕРЕТИН» — точно визначене математичне співвідношення пропорцій, при якому одна з двох складових частин на стільки разів більша від іншої, на скільки сама менша від цілого. Митці та теоретики минулого часто вважали «3. п.» ідеальною формою пропорційності, хоча насправді естетичне значення цього «закону» обмежене й умовне через відому нерівноцінність горизонтального та вертикального напрямків. У практиці образотворчого мистецтва «3. п.» рідко вживається в його цілком незмінній формі.

ЗООМОРФНИЙ ОРНАМЕНТ - див. Тваринний стиль.

ЗОФОР — в архітектурі фриз у вигляді безперервної композиції орнамен­тального або зображувального характеру, виконаний в скульптурному рельєфі. Термін «зофор» стосується античного мистецтва.

ЗРАЗОК — див. Оригінал.

ЗРИВНЙЙ ЛАК (ЗРИВИСТИЙ ЛАК) - див. М'який лак.

«ЗУБАТКА» — сталевий інструмент, який використовує скульптор при оброблюванні граніту, каменю, мармуру, вапняку тощо. 3. має вигляд округлого або гранчастого стрижня, що розширюється одним кінцем до пласкої лопаточки, нижній край якої складається з гострих клиноподібних зубців. Використовується разом з молотком.

• І -

ІДЕАЛІЗАЦІЯ — у мистецтві відхилення від реальної дійсності внаслідок навмисного або несвідомого прикрашування митцем зображуваного предмета. І., зазвичай, — перебільшування та абсолютизація позитивно­го начала як певної, вже досягнутої досконалості; згладжування життєвих суперечностей та конфліктів; втілення абстрагованого, наджиттєвого ідеалу тощо. І. інколи поєднується із заангажованим зображенням дійсності, коли в інтересах певних, часто політичних, кампаній, подається у відповідних мистецьких формах як типове. Напр., більшість творів со­ціалістичного реалізму створено за принципом такої І., яка деформува­ла художню правду, спотворювала історичні факти тощо.

ІДЕЙНІСТЬ — у мистецтві ідейна спрямованість художнього твору, наси­ченість яскраво виявленим ідейним змістом, що правдиво відображає життя суспільства в його розвитку, в боротьбі нового, прогресивного із консервативним і старим.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ — установлення тотожності, цілковитого уподібнення двох об'єктів, явищ, подій. У мистецтвознавстві та музейній практиці — ототожнення оригінального твору мистецтва з його описом, фотокарткою або копією. І. необхідно відрізняти від атрибуції.

ІДЕОГРАМА — образне письмо. На відміну від писемних знаків, що відповіда­ють окремим звукам мови або відображують окремі об'єкти див. Піктограми), І. наочно відображує цілі поняття, події, ідеї. І. були поширені в стародавніх культурах, напр. у клинописі Дворіччя (Месопотамія) або рисунковому письмі стародавніх єгиптян. До І. належать і китайські ієрогліфи. Сучасні ідеограми — галузь прикладної графіки, іноді те саме, що й логоритм (логотип).

ІДЕЯ — у мистецтві головний задум автора твору, в якому розкривається його громадська позиція і об'єктивна спрямованість його мистецтва. 1. художнього твору визначає основний його зміст: від суті та особливостей І. залежить трактування митцем теми та сюжету. І. дієва в тому випадку, якщо вона невід'ємна від засобів художнього образу — сама собою ідея задуму ще не забезпечує створення значного твору. Художня І. включає не тільки політичну та етичну, але й емоційну та естетичну оцінку зображуваного. Окрім головної І., твір може мати й кілька побічних І.

ІДИЛІЯ — стиль, заснований на ідеалізації селянського, патріархального життя, наближений за змістом до «пасторалі», тісно пов'язаний із мис­тецтвом рококо та камерним мистецтвом взагалі.

ІДОЛ — первісно невеликі за розміром статуетки з каменю, кістки, дере­ва або глини, котрі виготовлялися за часів палеоліту. їм приписували магічне та культове значення. У ширшому значенні — об'єкт ритуально­го поклоніння силам природи. Як символ язичництва, І. засуджували та знищували християни, тому в деяких слов'янських мовах слово «ідолище» ототожнювалося з чудовиськом або дияволом.

ІЄРАРХІЧНИЙ — розміщений за певним правилом або традицією. В композиції І. означає взаємозв'язок її окремих частин відповідно до їх внутрішнього змісту або головної ідеї, на відміну від формальної гармонізації.

ІЄРОГЛІФИ — найдавніші знаки єгипетського письма, які відомі з кінця IV тис. до н.е. Прикметною рисою цього письма є поєднання рисункових знаків (див. Ідеограми) та літерних звукових позначень. У переносному значенні слово «ієрогліф» стало синонімом незрозумілого, зашифрованого малюнка (див. Піктограма, Петрогліф).

ІЗЕР — спеціальний сталевий інструмент у лозоплетінні у вигляді пласкої смуги, один кінець котрої звужений, інший має кільцеподібну кінцівку з отвором. І. слугує для ущільнювання плетива (або навпаки — його роз­правлення). І. бувають різні за розміром. У великих І. верхній кінець може бути у вигляді гачка для згинання товстих лозин.

ІЗОГРАФ (ЗОГРАФ) — назва майстра-іконописця у Давній Русі.

ІЗОМОРФІЧНИЙ ІНІЦІАЛ — у ранньохристиянських рукописних книгах VII—VIII ст. — велика літера з елементами зображення тварин, птахів або рослин.

ІЗОМОРФНИЙ — (однаковий, подібний за формою) — у мистецтвознавстві термін на означення схожих за своїм зовнішнім виглядом форм, але різних за характером зовнішньої поверхні: забарвленням, фактурою, текстурою (див. Скеоморфія).

ІКЕБАНА — поширене в Японії мистецтво створення букетів з квітів; букет, складений за правилами такого мистецтва.

ІКЙНА — в історії мистецтва станковий твір (див. Станкове мистецтво) духовного (релігійного) малярства, який є предметом культу. Зазвичай, — це зображення християнського Бога, святого або якої-небудь сцени зі Святого Письма. Сюжети та композиції І. були строго канонічними. Для дотримання такого канону церква постачала іконописцям спеціальні «лицеві» та «тлумачні» оригінали.

ІКОНОГРАФІЯ — строго усталені правила зображування певного сюжету або обличчя в іконописі. У мистецтві, пов'язаному з релігійною тематикою, митець повинен був неухильно дотримуватись іконографіч­них примірників.

ІКОНОПИС — в історії мистецтва галузь станкового (духовного) малярст­ва, твори котрого слугували об'єктом культу та поклоніння.

ІКОНОСТАС — спеціальна архітектурно-художня перегородка в християн­ському храмі (церкві), прикрашена іконами та орнаментикою (переважно різьбленням).

ІЛЮЗІОНІЗМ — у спеціальному значенні — імітація реального світу у творах образотворчого мистецтва, створення враження реально існуючих предметів і простору. І. характерний для деяких періодів або стилів історії мистецтва й розрахований на зовнішню жвавість та правдоподібність, що межує з ілюзією (обманом зору). У негативному значенні цей термін вживають для характеристики натуралістичного підходу до зображення, розрахованого на відтворення поверхового змісту явищ.

ІЛЮЗОРНІСТЬ — в образотворчому мистецтві якість або сукупність якос­тей, за допомогою яких досягається максимальна схожість зображення з об'єктом; у деяких випадках — з метою підміни одного іншим, своєрід­ної гри, жарту або омани (див. Натуралізм). Для досягнення І. можуть використовуватися найрізноманітніші засоби: світлотінь, перспектива, фактура, структура тощо.

ІЛЮМІНАТОР — художник в середньовічних рукописних майстернях (скрипторіях), котрий виконував ініціали та нескладні орнаменти в ру­кописах.

ІЛЮМІНУВАННЯ — розфарбовування, підфарбовування відтиснутих гра­вюр або графічних малюнків «від руки», переважно локальним кольором без тонової градації. У давніх (переважно середньовічних) рукописах термін позначав увесь процес виконання кольорових мініатюр та орнаментики, незалежно від характеру та техніки.

ІЛЮСТРАТИВНІСТЬ — неглибоке, поверхове або однобічне відображення дійсності в мистецтві, передача суто зовнішніх ознак явища, без проникнення в його суть. І. виникає і в тому випадку, коли особливості вибраного митцем сюжету не можуть бути повністю передані засобами образотворчого мистецтва або ці художні засоби та прийоми недостат­ньо відповідають розкриттю теми.

ІЛЮСТРАЦІЯ — різновид мистецтва (взагалі художньої графіки), призначення якого — образне пояснення та розкриття змісту літературного твору. Окремий твір відповідного різновиду художньої графіки також належить до І.

ІМІТАЦІЯ — в образотворчому мистецтві та дизайні підробка, наслідуван­ня, повторення якого-небудь зображення, предмета, фактури, матеріалу тощо (напр., у театрі — бутафорська ваза, у графіці дизайну — графічна передача фактури дерева, шкіри тощо).

ІМПАСТО — див. Бруккеро-неро.

ІМПРЕСІОНІЗМ — напрям у мистецтві останньої третини XIX — поч. XX ст. Найчіткіше проявився у французькому малярстві. Прагнучи неупереджено відобразити реальний світ в його рухливості та мінливості, безпосередньо передати мовби миттєві враження, імпресіоністи розробили свою самобутню систему пленеру — вони писали окремими мазками «чистого кольору» (фарби майже не змішувались), правильно передавали рефлекси та кольорові тіні. У ширшому значенні термін охоплює численних послідовників французького І. в інших країнах. Окрім малярства, поши­рюється на графіку та скульптуру.

ІМПРИМАТУРА — у технології малярства застарілий термін на означення кольорового тонування ґрунту. Застосування І. було звичайним явищем у малярній практиці давніх майстрів.

ІМПРОВІЗАЦІЯ — творчий метод виконання композиції без попередньої підготовки на очах у глядачів. Перевага І. полягає в силі натхнення та безпосереднього вияву художнього чуття автора. Недолік І. — незавер­шеність композиції та можлива слабкість форми (див. Експромт).

ІНВЕНЦІЯ — ідея, задум художнього твору; іноді — ескіз, начерк, за яким твір виконує інший митець.

ІНВЕРСІЯ — один із прийомів формотворення, що полягає в переставленні місцями фігури та тла зображення, або в обертанні його частин навколо осі симетрії (зворотна симетрія). І. в мистецтві орнаменту полягає у чер­гуванні прямих та дзеркально-зворотніх елементів (див. Трансформація).

ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ — один із засобів художнього мислення, особливість котрого полягає у виявленні, підкресленні неповторних, специфічних властивостей об'єкта. І. за своїм змістом протилежна типізації та ідеалі­зації — вона може домінувати в мистецтві того чи іншого художнього стилю, напрямку, в творчості конкретного майстра або жанрі (напр., у портреті). В інших жанрах називається конкретизацією.

ІНІЦІАЛ — у спеціальному значенні виконана митцем композиція почат­кової літери будь-якого розділу в книжковому тексті або рукописі. Зна­чення І. як елемента художнього оформлення було особливо важливим у стародавніх рукописних книгах.

ШКАЛЬМА — у скловиробництві одна з технологій виготовлення виробів зі скла, що полягає в сплавлюванні різних за розміром або кольором шматочків скла в готовий художній виріб. Найчастіше ця технологія застосовується при виготовленні посуду (вази, тарелі, кухлі тощо).

ІНКРУСТАЦІЯ — техніка виконання декоративної композиції з невеличких пластинок або шматочків, найчастіше — дорогоцінних матеріалів: золота, срібла, слонової кістки, перламутру тощо, що врізані у площину декорова­ної поверхні виробу. Виконання декоративних композицій із соломки (житньої, вівсяної тощо), створених за тією ж технологією; окрема декора­тивна композиція, виконана цією технікою, також називається І.

ІНКРУСТУВАННЯ СКЛА — особливий різновид техніки художнього оздоб­лення скловиробів. Всередину ще м'якої скломаси втоплюють рельєфи з білої глини або бісквітної порцеляни. Ця декоративна техніка була особливо популярною в Європі у 1-ій пол. XIX ст., причому, іноді втеп­лювалися зображення відомих діячів. Цю техніку розробили французькі керамісти та гутники.

ІНКУНАБУЛИ — друковані книги початку доби книгодрукарства в Європі (1454-1456 pp.), коли Й. Гутенберг надрукував першу Біблію. І. вважались книги, що друкувались до 1500 р. включно. Своїм графічним стилем вони були схожими на рукописні книги і зовні мало чим різнилися від них (див. Кодекс, Ілюмінування, Мініатюра).

f НОКОПЬ — у давньоруському малярстві риски, промені або орнаменто­вані мотиви, виконані пелюстковим золотом по просохлому фарбовому шару. Малюнок під І. наносився клейкою речовиною, котра міцно схоп­лювала притиснуті до нього золоті пелюстки. І. зустрічається протягом усього розвитку давноруського малярства, починаючи з найдавніших його пам'яток. І. — це водночас і суміш, що застосовується як основа під золото у вигляді густої клейкої маси темно-коричневого кольору. Виго­товляють її з відстою нива або часнику, шляхом моріння в печі до потрі­бного стану. Під час використання І. розводять водою так, щоб нею мо­жна було проводити пензлем найтонші лінії.

ІНСТАЛЯЦІЯ — одна з форм мистецва XX ст. Просторова композиція, ство­рена митцем з різноманітних речей, промислових виробів та матеріалів, природних об'єктів, текстової та візуальної інформації. Засновниками І. були дадаїст М. Дюшан та сюрреалісти. Естетичний зміст І. полягає у грі змістових значень, котрі змінюються залежно від того, де перебуває пре­дмет, — у звичному побутовому середовищі чи у виставковій залі.

ІНТАЛІЯ — невеликий різьблений камінець із зображенням у вигляді за­глибленого рельєфу. І. була відома в країнах Стародавнього Сходу ще у IV тис. до н.е. і використовувалась переважно для печаток.

ІНТАРСІЯ — різновид інкрустації: техніка виконання декоративної компо­зиції із різнокольорових пластинок дерева (шпона) — іноді з додаванням кістки, перламутру тощо, котрі врізаються у декоровану поверхню виробу; схоже за зовнішністю декорування наклеєними на поверхню предмета пластинок з різнокольорового дерева (або інших матеріалів). І. застосо­вується для прикрашування меблів.

ІНТЕРВАЛ — у композиції зображення орнаменту, шрифту тощо відстані між сусідніми елементами.

ІНТЕР'ЄР — функціонально та естетично облаштоване внутрішнє примі­щення будівлі, котре організується завдяки оздобленню стін, стелі, під­логи, наявністю меблів, освітлювальної фурнітури, устаткування та ко­льорового вирішення; окремий твір малярства або графіки, метою кот­рого є лише відображення внутрішнього вигляду приміщення. Належить до жанру І. і має ту ж назву.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ — творче трактування будь-якого художнього твору, яке визначається ідейно-художнім задумом та індивідуальними особливостя­ми автора.

ІНТУІЦІЯ — у мистецтві один із способів художньо-образного мислення, що полягає в миттєвому вгадуванні, знаходженні правильного композиційно­го рішення на основі попереднього досвіду або підготовчих ескізів. І. об'єднує знання, досвід, практичне вміння і є основою майстерності.

ІОНІЙСЬКИЙ СТИЛЬ (ІОНІЧНИЙ) - назва стилю мистецтва Стародав­ньої Греції, створеного іонійцями, котрі первісно населяли її територію. Під впливом дорійського нашестя іонійці переселилися на західне узбе­режжя Малої Азії та найближчі острови, де підпали під вплив східного мистецтва. І. с. досяг найвищого розквіту у VI1-VI ст. до н.е. У порів­нянні з дорійським відзначається м'якістю, мальовничістю, витонченістю пропорцій. Іонійці оброблювали бронзу та залізо, утворили своєрідний архітектурний стиль (див. Іонічний ордер).

ЮНІК — в архітектурі декоративна деталь, яка за своєю композиційною будовою схожа на яйце, котре поміщається в заглибину на половину свого розміру або не більше своєї товщини. Форма та профіль І. має багато різновидів і різниться за стилем. Вони бувають пласкими, у ви­гляді шишок та орнаментованими. І. відділяються одне від одного стрілками. Використовуються для оформлення приміщень та фасадів.

ІОНІЧНИЙ ОРДЕР — архітектурний ордер, для якого характерні наявність бази, волюти в капітелі та антаблементу без метоп і тригліфів, а також багатий декор.

ІРИЗАЦІЯ — у скловиробництві техніка обкурювання підігрітого скла випарами солей олова, вісмуту, титану, внаслідок чого на поверхні скла утворюється тонка барвиста плівка. Ефект І. зумовлений інтерференці­єю світла. Аналогічного декору можна домогтися шляхом нанесення на скло люстрових фарб.

ІРРАДІАЦІЯ — явище, коли світла форма на темному тлі видається більшою, ніж насправді, а темна форма на світлому тлі — меншою.

ІСПАНО-МАВРИТАНСЬКИЙ СТИЛЬ - художній стиль маврів (див. Мав­ританський стиль), що панували з VIII до XIV ст. на більшій частині Піренейського півострова (територія сучасної Іспанії). І.- м. с. привніс схожі елементи в архітектуру Європи: геометричний орнамент (див. Арабеска), мистецтво поливних кахлів, люстрову кераміку (див. Люстр).

ІСТОРИЗМ — збірне означення різних напрямів у мистецтві 2-ої пол. XIX ст., що орієнтувалися на відродження художніх стилів минулого (псевдостилі, неостилі, стилізація, еклектика).

ІСТОРИЧНИЙ ЖАНР — галузь мистецтва, присвячена зображенню конк­ретних історичних явищ суспільного життя минулого та сучасного, а також діяльності історичних осіб. До І. ж. можуть належати також історичний портрет та історичний пейзаж.

ІСТОРИЧНИЙ ПЕЙЗАЖ - див. Історичний жанр. ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ - див. Історичний жанр.

ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВ — розділ мистецтвознавства, що вивчає процес роз­витку образотворчого мистецтва від часу його зародження до сьогодення на підставі оцінок творчості майстрів мистецтва та аналізу художніх творів.

ІТАЛІЙСЬКИЙ ОЛІВЕЦЬ - див. Олівець.

ІТАЛІЙСЬКИЙ ШРИФТ — різновид єгипетського (брускового) шрифту, в котрому горизонтальні штрихи набагато товстіші від вертикальних. І. не схожий на рустичний римський капітальний шрифт, звідси і його назва. (Див. Кларендон).

- К -

КАБОШОН — див. Огранювання.

КАДУЦЕЙ — в античній міфології оповитий двома зміями магічний жезл, атрибут бога Меркурія (те ж саме, що й у давньогрецького бога Гермеса — керікейон).

КАЗЕЇНОВО-ВАПНЯНЕ МАЛЯРСТВО - найдосконаліший технічний різ­новид фрески, заснований на застосуванні суміші казеїну з вапном як сполучною речовиною. К.-в. м. можна виконувати і по зволоженій, і по сухій штукатурці.

КАЙМА— облямовування, оброблювання країв (переважно тканин) шит­тям, вишиванням, розписом, аплікацією тощо. Див. Кант. КАЛАМ — див. Перо.

КАЛАМУС — очеретяна паличка, загострена особливим чином для письма. К. широко застосовувався в Стародавніх Єгипті, Греції, Римі. К. користувалися і переписувачі Середньовіччя.

КАЛІГРАФІЯ — мистецтво красивого та чіткого письма. Широкого розпо­всюдження набула у XIX ст. англійська К., так зване двотиснене письмо. На базі англійської К. виникла слов'янська К.

КАЛЛІОПА — у давньогрецькій міфології старша з дев'яти муз, супутниця Аполлона, покровителька епічної поезії та науки. Зображувалась із воще­ною дощечкою або сувоєм та грифельною паличкою для письма в руці.

КАЛЬКА — прозорий, високоякісний папір або бавовняно-паперова ткани­на (в основному — батист), просочені для надання прозорості розчи­ном жирів, смол, воском тощо; копія креслення на такому матеріалі.

КАЛЬКУВАННЯ — у практиці образотворчого мистецтва перебивання зо­браження (малюнка, ескіза тощо) шляхом обведення його абрису {кон­туру) по накладеному зверху прозорому папері {кальці). У минулому К. називався будь-який із способів т. зв. перекладу малюнка. Стародавні майстри здебільшого використовували К. для опрацьовування варіантів композиційного начерку або ескізу під час виконання монументального малярства, гравюри тощо.

КАМЕНИ — у давньоримській міфології богині, покровительки мистецтва, поезії та наук; у давньогрецькій міфології — музи.

КАМЕРА-ОБСКУРА — пристосування для точної побудови перспективно­го зображення. Має вигляд закритого дерев'яного ящика з маленьким отвором в передній стінці та склом-екраном у задній. Промені світла, проходячи крізь отвір, дають точну центральну проекцію на екрані або за допомогою системи дзеркал на горизонтально розкладеному аркуші па­перу. К.-о. була поширеною серед митців XVII- XVIII ст. ст. для ство­рення точних ведут, перспектив, карт місцевості.

КАМЕРНИЙ СТИЛЬ (КАМЕРНЕ МИСТЕЦТВО) - мистецтво, зорієнтова­не на вузьке коло глядачів, цінувальників. Інтимне, ідилічне за настро­єм мистецтво дрібних форм для інтер'єру, що найповніше проявилося в стилі рококо. Див. Масове мистецтво, Елітарне мистецтво.

КАМЕЯ — невеликі різьблені камінці з рельєфним зображенням (переваж­но з твердого коштовного, шаруватого матеріалу — сердоліку, оніксу, агату тощо). К. були поширені в пізній античності та в епоху Відродження. Використовувалися як прикраси на медальйонах, брошках, каблучках тощо.

КАМІНЬ — різновид природного матеріалу. Завдяки міцності, довговічності, багатству кольорів і текстурі широко застосовується як матеріал в архіте­ктурі та скульптурі (базальт, мармур, граніт тощо); у декоративно-прикладному та ювелірному мистецтві — коштовне та напівкоштовне каміння.

КАНВА — у техніці вишивання різновид тканини з полотняним переплетінням ниток (на котрій зручно лічити нитки). К. пришивають до тканини наметувальними стібками, а вишивку виконують одночасно на канві й тканині. Закінчивши вишивання, поперечні та поздовжні нитки К. обе­режно висмикують, після чого на тканині залишається лише вишивка.

КАНЕЛЮВАННЯ — технічний прийом оброблювання матеріалу (каменю, дерева тощо), який полягає у проведенні ряду паралельних заглибин, жолобів; те ж саме, що й рифлення в таких техніках оброблювання ма­теріалів, як різьблення, карбування, гравірування.

КАНЕЛІОР — вертикальний, виконаний упоздовж стовбура колони або пі­лястри жолоб, який виконує роль своєрідної декоративної прикраси.

КАНЕФОРИ — у класичному мистецтві зображення дівчат, які несуть на голові кошики з посудом та дарами для пожертвування, як це було в давньогрецьких священних процесіях на честь богині Афіни (не плу­тати з терміном кори).

КАНИТЕЛЬ, СУХОЗЛОТИЦЯ — тонка металева (золота або срібна) круче­на нитка, що використовується в техніці вишивання (гаптування).

КАНОН — у мистецтві минулих часів: закономірність у пропорціях людсь­кого тіла, котра вважається досконалою й виражається простим співвід­ношенням чисел. Мірою К. слугувала та або інша частина самого тіла (ніс, обличчя, середній палець руки тощо); в широкому розумінні — будь-яка система точних правил та наказів, що існували в галузі образотворчого мистецтва (напр., регламентація церквою або державою |Ц іконографії, композиції, зображальних прийомів).

КАНТ — декоративна або проста смужка, що облямовує у вигляді рамки малюнок, таблицю тощо. В шитві — оторочка краю виробу, оформлення шва, вузький кольоровий шнурок, тасьма. Див. Кайма.

КАНФАРНИК — назва однієї з карбівок, ударна частина котрої має вигляд голки з притупленим кінцем. Вдарянням по поверхні металу К. утворюють зернисту фактуру у вигляді декоративного тла.

КАНФАРУВАННЯ — різновид торевтики; технічний прийом оброблюван­ня поверхні металевих виробів, що полягає в нанесенні на неї рівномір­них крапок, рисок, ліній, насічок для надання необхідної декоративної фактури або для маскування нерівностей та швів.

КАОЛІН — біла або світло забарвлена глина, що використовується для виготовлення порцелянових та фаянсових виробів, а також як наповнювач при виготовленні паперу, гуми, тканин тощо.

КАП — вузлуватий наріст на стовбурі дерева, котрий використовується як сировина для виготовлення художніх виробів. Зокрема, текстура попере­чного розпилу К. карельської берези використовується для маркетрі.

КАПІТЕЛЬ — в архітектурі верхня частина колони або пілястри, розміщена між стовбуром опори та горизонтальним перекриттям, антаблементом.

КАПРЙЧО (КАПРИЧІО) — жанр незвичних, химерних, чудернацьких та фантастичних зображень (див. Гротеск). Багато творів цього жанру ви­конані славнозвісним іспанським митцем Ф. Гойєю.

КАРБІВКИ — спеціальні сталеві інструменти для скульптурних робіт, різноманітні за формою та профілем кінцівки. За допомогою молотка ними вибивається задуманий рельєф зображення на металевій поверхні {розхідник, порушник, канфарник, трубочка, чобіток, бабошник та фігурні); сталевий інструмент, що використовується в техніці заглибленої гравюри, найчастіше у т. зв. олівцевій манері. Має вигляд товкачика, кулястий кінець котрого втиканий дрібними гострими шипами. Гравіювальна карбівка називається «матуаром».