166_X1L

ГРАВЮРА — в образотворчому мистецтві розділ графіки, що включає тво­ри, виконані шляхом друкування з гравійованої дошки. Г. називається також окремий твір відповідного розділу графіки: різцева гравюра, мецо-тинто, суха голка, офорт, м'який лак, акватинта, олівцева манера, пунк­тирна манера, резерваж, лавіс, сірчаний колір, ксилографія, ліногравюра тощо. Основні матеріали Г.: метал (мідь, цинк, сталь), дерево (самшит, пальмове, грушеве тощо), лінолеум, картон, гіпс тощо. Обробка гравію­вальної дошки виконується або механічними способами, тобто за допо­могою інструментів з металу (штихель, гравіювальна голка, качалка, ша­бер тощо), або шляхом травлення кислотою. Коли заглибини на поверхні опрацьованої дошки відповідають білим частинам відтиску, Г. назива­ють випуклою; відповідно, чорним його частинам, — заглибленою. Ос­новні етапи виконання Г.: переведення підготовленого малюнка з папе­ру на поверхню дошки, гравірування й друкування. За призначенням гравюра поділяється, в основному, на станкову (тобто розраховану на самостійне існування) й книжкову (див. Естамп). Г. називається оригі­нальною, якщо її повністю, включаючи увесь процес опрацьовування дошки, виконав безпосередньо сам автор твору. Репродукційна Г. відт­ворює, зазвичай, твори малярства. В якості основного художнього засобу створення тонової Г. використовується світлотінь: виконується тонки­ми, щільно розміщеними лініями — штрихами, з розрахунком на сприй­няття цих ліній в масі.

ГРАВЮРА НА ГІПСІ — див. Гіпсографія.

ГРАВЮРА НА ДЕРЕВІ — див. Ксилографія.

ГРАВЮРА НА КАМЕНІ — див. Літографія.

ГРАВЮРА НА ЛІНОЛЕУМІ — див. Ліногравюра.

ГРАДАЦІЯ — послідовна та поступова зміна якості форми. В архітектурі та скульптурі — від одного об'єму до іншого; у малярстві та графіці — від одної сили тону (або кольору) до іншої. Див. Нюанс, Моделювання, Пла­стика, Темперація.

«ГРАНАТ» — елемент середньовічного та ренесансного орнаменту у вигляді стилізованого плоду граната.

ГРАНИЛЬНИК — сталева лопатка із заокругленими та спеціально загостре­ними на кінці зазубринами (зубцями), що використовується для зерніння офортної дошки.

ГРАНІТ — кристалічна або щільна гірська порода. Основні кольори Г. — білий, рожевий, червонуватий та сірий. Г. належить до матеріалів середньої твердості й використовується в архітектурі не тільки як будівельний ма­теріал, але й як матеріал для декоративного облицьовування споруд, для монументів, монументальних скульптур, надгробків, а також декоративно-прикладних виробів.

ГРАНУВАННЯ — у художній обробці скла техніка прикрашування поверхні скляних виробів шліфованими та полірованими площинами. Цей спосіб розвинувся на основі Г. коштовного каміння. Найчастіше технікою Г. декорують товстостінні вироби: вази, карафки, попільнички, а також кришталеві підвіски для люстр, ювелірні прикраси зі скла тощо.

ГРАНУЛЮВАННЯ - див. Скань.

ГРАТУАР — сталевий інструмент у-вигляді закріпленого на держаку корот­кого серцеподібного клинка з дуже загостреними краями, трикутного в перетині. В гравюрі по металу Г. використовують для вирівнювання поверхні на металі, гіпсі тощо; в олійному малярстві — для зняття нерівностей висохлого фарбового шару перед наступною пропискою.

ГРАФЕМА — типова графічна форма одиниці писемної мови, властива тільки даній одиниці. Г. зберігає знакову впізнаваність незалежно від індивіду­альних або історичних почерків. У слов'янському письмі окремі Г. малих та великих літер різні.

ГРАФІКА — один із видів образотворчого мистецтва (наближений до малярства за змістом та формою, але зі своїми індивідуальними завданнями та художніми можливостями). На відміну від малярства, основним зображальним засобом Г. є однотоновий малюнок (лінія, світлотінь). Роль кольору в Г. порівняно обмежена. Зазвичай, твори Г. виконують на папері. Інколи використовуються й інші матеріали (шовк, пергамент тощо).

ГРАФІТІ — стародавні написи, головним чином ужиткового характеру; малюнки, надряпані на стінах споруд, посудинах тощо.

ГРАФ'Я — у техніці давньоруського малярства контурний малюнок, про­дряпаний по левкасу або штукатурці, головне призначення якого полег­шувати роботу з фарбами надійною фіксацією малюнка. Найчастіше Г. використовувалась у XVI-XV1I ст. Водночас Г. називають будь-яку голку, вправлену вушком у дерев'яний держачок. У цьому випадку малюнок на левкасо-крейдовому фунті позначали вуглиною, прорисовували олівцем, потім окреслювали (продряпували). Це виконувалось задля того, щоб після прописування фарбою був помітний легкий слід малюнка.

ГРАЦІЇ — у давньоримській міфології три богині краси (див. Три грації), в образотворчому мистецтві — уособлення граціозності, особливо в поставі та рухах жіночих постатей. У сучасному розумінні слово «грація» — синонім витонченості, особливої граціозної краси.

ГРИЗАЙЛЬ — монохромне малярство, виконане відтінками одного кольору (зазвичай, сірого), переважно декоративного призначення. Г. у вигляді декоративного розпису або панно, як правило, імітує скульптурний рельєф. У станковому малярстві техніка Г. застосовувалась (почасти за­стосовується) для допоміжних робіт — при виконанні підмальовок або ескізів. У цьому випадку митці однотонове малярство будь-якого кольо­рового відтінку називають Г.

ГРИФ, ГРИФОН — в античній міфології крилатий лев з орлиною головою. Зображення Г. використовувалося в архітектурі як прикраса у вигляді скульптурного зображення.

ГРИФОНАЖ — малопоширений термін на позначення дуже швидких, часто побіжних начерків імпровізаційного характеру — переважно на полях рукопису або книги.

ГРОМАДЯНСЬКИЙ ШРИФТ — шрифт, запроваджений в Росії за ініціати­вою Петра І у 1708 р. для друкування світської та наукової літератури й названий так на відміну від церковно-слов'янського шрифту. У цей шрифт були внесені спрощуючі зміни.

ГРОТЕСК — в образотворчому мистецтві, театрі, літературі зображення людей або предметів у найфантастичнішому, комічно-химерному, неправдоподібному вигляді; орнаментика у вигляді переплетених зображень тварин, рослин тощо, найдавніші зразки якої були виявлені в руїнах давньоримських будов, що в народі називались «гротами», звідки цей орнамент і запозичив свою назву; вид друкарського шрифту з рівномірною товщиною штрихів без засічок. У широкому розумінні Г. називають все різко характерне, карикатурне до потворного, дивовижне до фантастичного.

ГРУПОВИЙ ПОРТРЕТ - див. Портрет.

ГУАШ — барвниковий матеріал, призначений для малярства. Використовує­ться також у декоративно-прикладному мистецтві та в деяких видах твор­чості; техніка малярства цими фарбами, а також твір, виконаний у цій техніці.

ГУМІАРАБІК — природна смола, єдина з усіх смол, що розчиняється у воді. Віддавна використовувалась як клей, а також як сполучна речовина різ­них фарбників, особливо в акварелі та гуаші.

ГУН-БІ — поширений стиль китайського національного малярства. Дуже тонкий, ретельно промальований контур поєднується в ньому з яскрави­ми пастельними фарбами. Для Г.-б. характерна досконалість та чіткість у прописуванні деталей. У сучасному малярстві цей стиль спостерігається в стилі го-хуа.

ГУТНЕ СКЛО — художні вироби, виготовлені зі скла безпосередньо біля скловарної печі майстром-склодувом вручну, в гарячому стані шляхом вільного видування або за допомогою форм; вироби, оздоблені відповід­ною технікою.

ГУТНИК — майстер, який створює художні вироби з гутного скла.

- Г -

ҐАЛЬШТАТСЬКА КУЛЬТУРА — культура племен південної частини Серед­ньої Європи — іллірійців та кельтів у добу раннього залізного віку (1000— 500 років до н.е.). Названа за виявленим могильником поблизу міста ґальштата на території сучасної Австрії. На початковій стадії Ґ.к. спо­стерігається перехід від бронзових виробів до залізних: виготовлення з за­ліза зброї, прикрас з використанням мотивів геометричного та «тварин­ного» орнаментів. Див. Зооморфний стиль.

ҐЕШТАЛЬТ — у західноєвропейській теорії художньої творчості початку XX ст.: оформлювання, надання форми, збірне означення проблем формотворення; гештальтпсихологія — теорія зорового сприйняття, послідовники якої первинним і основним елементом психіки вважали цілісні утворення — ґештальтформи, зовнішньо подібні до об'єктів, що сприймаються. У вужчому значенні Ґ. те ж саме, що й дизайн.

ҐЛАЗУР — у технології художньої кераміки тонке склоподібне покриття поверхні керамічного виробу в процесі його виготовлення. Головне призначення Ґ. — посилення міцності виробу та його декоративне збага­чення. Г. буває кольоровою та безбарвною, прозорою та криючою (глу­хою, опаковою, блискучою та матовою). Особливо багата на колір відновлювальна Ґ., що утворюється під час випалювання вуглекислим полу­м'ям при нестачі кисню. Г. тіньова наноситься на злегка рельєфну або гравійовану поверхню керамічного виробу. її призначення — відновлю-t вати відповідний малюнок завдяки різниці в товщині покриття (і, отже, в густоті тону). Кристалічна Ґ. різниться особливим малюнком, що нага­дує морозний візерунок на склі. Особливий вид становлять т. зв. «со­ляні» Ґ., що утворюються внаслідок оплавлення глиняної поверхні пара­ми кухонної солі. Соляні Ґ. відзначаються легким, напівматовим блис­ком і зберігають усі найдрібніші деталі скульптурного опрацювання по­верхні. З домішками окислу Ґ. позбувається своєї прозорості, стає білою і називається в цьому випадку емаллю (див. Кракле, Полива).

Грабштихель - див. штихель.

ҐРУНТ — у технології малярства тонкий шар спеціальної суміші (а також сама суміш), що наноситься на основу з метою надання її поверхні необхідних кольорових або фактурних властивостей, а також щоб обмежити надмірне всмоктування сполучної речовини; у техніці заглиб­леної гравюри — шар кислотостійкого складу (а також і самий склад), котрим покривають металеву дошку перед початком роботи і, частково, під час травлення. Ґ. називають також світле тонування поверхні перед нанесенням малюнка. Г. може застосовуватись і в інших специфічних видах образотворчого мистецтва.

ГУМКА — спеціальний пружний матеріал, призначений для стирання написаного чи намальованого олівцем або іншим матеріалом.

- Д -

ДАВИЛЬНІ РОБИТИ — процес художньої обробки металу, який полягає у витягуванні порожнистих об'ємних виробів концентричної форми на спе­ціальних виливанцях, що обертаються.

ДАДАЇЗМ — різновид модерністського напряму в західноєвропейському (переважно французькому та німецькому) мистецтві, що існував у 1916-1924 pp. Програмою Д. був демонстративний нігілістичний протест алогіч­ними засобами нісенітництва проти традиційного мистецтва; з Д. органічно пов'язані сюрреалізм та експресіонізм.

ДАЛЬТОНІК — людина із вродженими відхиленнями від нормального зо­рового сприймання кольору, що зумовлено неспроможністю розрізняти певні кольори, здебільшого червоний та зелений.

ДВИЖКИ — у давньоруському іконописі світлі риски, що завершують про­біл та вохрення. їх призначення — підкреслити енергійним мазком висту­паючі частини обличчя, рук, ніг та інших деталей зображення.

ДЕВІЗ — у геральдичному мистецтві напис або емблема, виконані на гербах, щитах, хоругвах, стягах тощо; вислів або слово, яке автор ставить на своєму творі (проекті) замість своїх ініціалів на закритих виставках-кон­курсах.

ДЕВІЗІОНІЗМ — див. Пуантилізм.

ДЕДАЛ — у давньогрецькій міфології славетний майстер, архітектор та скульптор. За легендою, збудував для царя острова Крит Міноса знаменитий лабіринт, де оселилося чудовисько — Мінотавр. За допомо­гою крил з пір'я, скріпленого воском, разом з сином Ікаром утік від царя. Д. вважається також винахідником грецької скульптури, тому най­давніші статуї називались у Греції дедалами або дедалічними.

ДЕІСУС (ДЕІСУСНИЙ ЧИН) — у давньоруському малярстві композиція із зображенням Христа посередині і Богоматері та Івана Хрестителя обіруч. Іконописний Д. складався з трьох самостійних ікон, із яких центральна зображувала Христа.

ДЕКАДЕНТСТВО — в образотворчому мистецтві загальна назва кризових явищ у культурі кінця XIX — поч. XX ст.; сукупність відповідних течій у тогочасних мистецтві та літературі. Характерними рисами всіх декадентських течій були життєва відчуженість, песимізм, відмова від реалізму, крайній індивідуалізм. У вужчому значенні термін Д. пов'язує­ться тільки з останньою чвертю XIX ст. За своїми естетичними поглядами декаденти кінця XIX ст. були символістами (див. Символізм).

ДЕКАЛЬКОМАНІЯ — спосіб друкарського виготовлення перебивних зобра­жень та перенесення їх на будь-які предмети (папір, скло, кераміка тощо).

ДЕКОР — система, сукупність декораційних елементів (прикрас) в архітек­турі та прикладному мистецтві.

ДЕКОРАТИВНА СКУЛЬПТУРА - скульптура, що є частиною архітектур­ного ансамблю і призначена для оздоблення фасадів, інтер'єрів, споруд, парків, міських вулиць, площ; дрібна пластика. До Д. с. архітектурних ансамблів також відносяться архітектурні елементи з чорних металів. Майже всі вони належать до розділу монументально-декоративного мис­тецтва: ґрати вікон та огорожі, ґратчасті двері та брами, решітки кри­ниць та фонтанів, ґрати надгробків, церковні дзвони, поручні сходів та балконів, вуличні ліхтарі тощо.

ДЕКОРАТИВНЕ МАЛЯРСТВО — малярство, що є складовою архітектур­ного ансамблю або творів декоративно-прикладного мистецтва й призна­чене (на відміну від монументального малярства) для оздоблення або підкреслення конструкції та функції предмета. Термін відноситься та­кож до орнаментального розпису (див. Альфрейне малярство). В сучасно­му розумінні Д.м. як манера може бути застосоване в станковому та мо­нументальному малярстві.

' ДЕКОРАТИВНІСТЬ — художні властивості, що посилюють емоційно-вираз­ну та художньо-організуючу роль творів пластичних мистецтв у предме­тному середовищі, що оточує людину. Важливу роль у створенні ефекту декоративності творів відіграють декор, в тому числі орнамент і його деталі, виразність природньої фактури матеріалів, композиційна органі­зація лінійних ритмів, пластичність об'ємів і кольорових плям тощо.

ДЕКОРАТЙВНО-АРХІТЕКТУРНЕ СКЛО — художнє скло у вигляді смальто­вої мозаїки, вітражу та скляних архітектурних елементів (напр., прока­тне візерунчасте скло, армоване скло, склоблоки тощо).

ДЕКОРАТЙВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО - мистецтво створення ужиткових та побутових предметів, що містять у собі художньо-типові атрибути й призначені не тільки для задоволення практичних по­треб, але й для прикрашення житла, архітектурних споруд тощо. До га­лузі Д.-п. м. мистецтва належать художньо виконані меблі, посуд, одяг, килими, вишивки, ювелірні вироби тощо, а також орнаментовані роз­писи, скульптурно-декоративне оздоблення інтер'єрів та фасадів спо­руд, облицювальна кераміка, вітражі тощо.

ДЕКОРАЦІЯ — художнє оформлення вистави засобами малярства, архіте­ктури, графіки, бутафорії, скульптури, освітлення, постановчої техніки тощо.

ДЕКУПІОР — французька назва техніки вирізування ажурного орнаменту з різних матеріалів для подальшої аплікації, інтарсії або маркетрі з вико­ристанням шаблонів та інверсією елементів фігури та тла; у ширшому значенні — один із засобів формотворення взагалі. Див. Трансформація.

ДЕНТИКУЛИ — зубці, або «сухарики». В класичній архітектурі — низка прямокутних виступів, що йдуть вздовж карниза іонічного, коринфського та композитного ордерів.

ДЕРЕВО — один із найпоширеніших природних матеріалів, що використо­вується в образотворчому мистецтві (переважно в декоративно-приклад­ному). Д. має достатню міцність та довговічність і порівняно легко під­дається обробці різноманітними інструментами та засобами (точіння, різьблення, видовбування, випалювання, вигинання тощо). Для вико­нання художніх творів та виробів використовують різні породи Д. залежно від задуму митця.

ДЕРЕВОРИТ — див. Високий друк, Ксилографія, Гравюра на дереві.

ДЕСЮДЕПОРТ — у мистецтві французького рококо зазвичай живописне чи декоративне панно, розташоване над дверима або віконним отвором. Д. широко застосовувався у французькому декоративному мистецтві XVI1-XVIII ст.

ДЕТАЛІЗАЦІЯ — в образотворчому мистецтві досконале, реалістичне ви­конання всіх дрібниць та подробиць у зображуванні будь-чого. Практика Д. притаманна художникам раннього Відродження.

ДЕФОРМАЦІЯ — в образотворчому мистецтві зміна розмірів та форми зображуваного об'єкта або його окремих частин, що призводить до по­рушення цілісності образу та невідповідності його змісту. У вужчому значенні — деструкція. Д. необхідно відрізняти від продуктивних змін форми, де тільки посилюється, підкреслюється значення змісту образу. Див. Акцентування, Геометризація, Ритмізація, Стилізація.

ДЗЕРКАЛЬНЕ ЗОБРАЖЕННЯ — див. Зворотне зображення.

ДИЗАЙН — особлива сфера діяльності фахівця, що складається з інженер­но-художньої та науково-організаційної розробки матеріального середовища людини. У специфічному значенні Д. — художнє проекту­вання предметів і естетичного образу промислових виробів, естетичне та функціональне упорядкування довкілля людини. Д. присутній у таких галузях художньої творчості, як проектування, моделювання, промисло­ва естетика, реклама тощо.

ДИЗАЙНЕР — художник-конструктор; фахівець у галузі дизайну. ДИЛЕТАНТ - див. Аматор.

ДИНАМІЧНІСТЬ — в образотворчому мистецтві засіб художньої вираз­ності, який, використовуючи зорові властивості асиметрії та ритму, створює враження руху форми, напруги, дії внутрішніх сил; в останньо­му значенні — те саме, що й експресія (див. Акцентування); протилежне значення — статичність.

ДИПТИХ — поширений у мистецтві Середньовіччя складень з двох частин з рельєфним або живописним зображеннями (див. Триптих, Поліптих).

ДИСГАРМОНІЯ — неузгодженість, протиріччя між усіма або окремими властивостями форми.

ДИСОНАНС — в образотворчому мистецтві зорова невідповідність різних частин цілого через їх протиставлення один одному, контраст, відсутність гармонії, розлад композиційного та кольоростичного строю.

ДИСПРОПОРЦІЯ — невідповідність між частинами цілого, відсутність про­порційності.

«ДИФІВКА» — техніка художньої обробки виробів з металу, аналогічна карбуванню, але, на відміну від нього, утворює глибший або вищий рель­єф (див. Горельєф), що дає змогу опрацьовувати великі поверхні й потребує особливої пластичності матеріалу. «Д.» виконується дерев'яними або пластиковими молотками. Один із прийомів «Д.» — буклювання.

ДИЯВОЛ — в античній міфології злий дух, демон. Зображувався у вигляді змії, іноді — в людській подобі з крилами, ослячими вухами або рогами. У перших християн асоціювався з образом Пана. У Старому Заповіті — князь пітьми, грішний янгол — сатана.

) ДІАДЙМА — жіноча прикраса на голові у формі невеликої відкритої дорого­цінної корони.

ДІАДУМЙН — в античному мистецтві скульптурне зображення атлета з діадемою переможця на голові.

ДІАМАНТ — унікальний за твердістю матеріал, чіткої кристалічної будови з яскравим специфічним полиском. Переважно безбарвний, прозорий, однак трапляється жовтого, зеленого, блакитного, синього, сірого і навіть чорного кольорів.

ДІАМАНТОВА ГРАНЬ — один із способів обробки скла (частіше кришта­лю) шляхом шліфування абразивним диском, загостреним під відповід­ним кутом. Кут загострення диска визначає профіль грані, що шліфуєть­ся, і характер заломлення променя світла, виблиск котрого схожий на блискотіння граней діаманту, від чого й походить назва цієї техніки. У ху­дожньому оброблюванні металу, каменю, дерева Д. г. називають випук­лий орнамент у формі чотиригранних призм або пірамід, схожих на огра­нований коштовний камінь. Д.г. поширена, головним чином, у мистецтві Ренесансу та німецького бароко.

ДІАФОН — матова порцеляна без глазурі. Див. Гладьйо.

ДЮНІС — у давньогрецькій міфології бог рослинності, покровитель вино­градарства та виноробства. Те саме, що в римській міфології Вакх. Зобра­жувався літнім, бородатим чоловіком, пізніше — вродливим юнаком, з гро­ном винограду в руках. Постійні супутниці та шанувальниці Д. — менади (вакханки). На честь Д. у Стародавній Греції влаштовувались щорічні свя­та — діонісії, складались гімни-дифірамби, з яких пізніше розвинулося дра­матичне мистецтво. Культ Д. виражав діонісійне (радісне, святкове, інстин­ктивно емоційне) начало у мистецтві, на відміну від суворого та раціона­льного, розважливого і гармонійного начала, яке уособлював Аполлон.

ДІОРАМА — вид малярства, де зображення виконується на напівпрозоро­му або прозорому спеціально освітленому матеріалі. В минулому предметні властивості Д. зазвичай грунтувалися на особливій техніці ви­конання: зображення наносилося на напівпрозору поверхню з обох сторін. Ефект Д. у цьому випадку створювався завдяки перемінному двосторонньому освітленню.

ДОЛЙЧНЕ ПИСЬМО — термін давньоруського малярства, що означає ви­конання краєвиду, архітектури, начиння, одягу — усього іншого, окрім обличчя та неприкритих одягом частин тіла.

«ДОЛІК» — різновид втиральника з дуже малим діаметром ріжучої частини та нарізкою на одній із сторін інструмента для виконання найтоншого ажурного різьблення на кістці.

ДОМІНАНТ — у мистецтві композиції елемент, якому надається найбіль­шого значення і котрий підкреслюють, виділяють композиційними за­собами та прийомами. Див. Акцент.

ДОНАТОР — у мистецтві Середньовіччя та Відродження зображення будів­ника (зодчого) храму з макетом будови в руках, або замовника твору малярства (в скульптурі та декоративно-прикладному мистецтві зустрі­чається рідко).

ДОПОВНЯЛЬНІ КОЛЬОРИ — кольори, котрі при зіставленні один із одним посилюють один одного, а при змішуванні знебарвлюються.

ДОРІЙСЬКИЙ СТИЛЬ (ДОРИЧНИЙ) — один із початкових стилів мисте­цтва Стародавньої Греції, що поширився на її території з середини XII ст. до н.е. внаслідок т. зв. дорійського вторгнення. Йому притаманна геоме­трична орнаментика (бронзові та залізні вироби). Витіснив більш роз­винений зображальний стиль крито-мікенської культури, що існував до нього. Найчастіше протиставляється м'якому та мальовничому іонійсь­кому стилю. В архітектурі дорійці стали винахідниками ордеру, у подаль­шому названого доричним.

ДОРІФЙР — тип античної статуї, що зображує воїна-атлета зі списом у руці. Одна із найвідоміших належить скульптору Поліклету (440 р. до н. є.), автору канона. Вважають, що в цій статуї Поліклет втілив розроблену ним ідеальну систему пропорцій людського тіла.

ДОРИЧНИЙ ОРДЕР — архітектурний ордер, що відзначається відсутністю бази в колоні, спрощеною формою капітелі, а також наявністю триглі­фів та метоп у фризі. Капітель Д. о. має найпростішу форму у вигляді чистої прямокутної квадратної плити (абака), що знаходиться на овальному крузі, котрий лежить на колоні, оздобленій канелюрами.

ДОРОГОЦІННІ МАТЕРІАЛИ — особливо цінні матеріали за їх красу, рідкісність, міцність, довговічність, стійкість. Матеріалів, що відповідають в однаковій мірі цим якостям, порівняно небагато. Вони становлять три головних групи: метали (золото, срібло, електрум), мінерали (коштовне та напівкоштовне каміння) та органогенні або органічні матеріали (перли, корали, бурштин, агат, перламутр, слонова кістка, черепашачий панцир).

ДОСКОНАЛИЙ — довершений в усіх відношеннях та деталях; повний, ці­лісний, бездоганний. Див. Гармонія, Ідеал, Краса.

ДОШКА — у техніці та технології гравюри платівка або плитка з металу, дерева чи інших матеріалів, на поверхні якої виконують гравюру, після чого з неї друкують. При наявності такої обробки термін «Д.» може цілком відповідати поліграфічному терміну «друкарська форма».

ДРАКОН — міфічне крилате вогнедишне чудовисько із зміїним тулубом та хвостом. У міфологію Стародавньої Греції прийшло з раніших культур. На знаменах стародавніх даків Д. були символами відваги та військової міці, звідти Д. перейшли в західноєвропейську геральдику. Зображення Д. поширено в мистецтві Сходу (Китай, Японія). У християнській іко­нографії Д. — символ злих, темних сил.

. ДРАМАТИЗМ — у художньому творі напруга та гострота сюжетної дії; розкриття характерів героїв у момент сильних переживань. Драматичні події, зазвичай, мають свій кульмінаційний момент, тобто найвищу точку напруги, коли розвиток дії вступає в переломний момент. Драматичні, наприклад, антична статуя Лаокоона, картина Т. Жеріко «Пліт медузи», картина І. Репіна «Не чекали» тощо.

ДРАПІРОВКА, ДРАПЕРІЯ — в образотворчому мистецтві термін, що ви­значає розміщення та загальний характер трактування зборок на одязі або тканині взагалі.

ДРІАДИ — див. Німфи.

ДРІБНА ПЛАСТИКА, ДРІБНІ ФОРМИ — у прикладному мистецтві дрібні статуетки з порцеляни, мармуру, металу та ін. матеріалів, що слугують елементами побутового облаштування та прикрашування помешкань. У склоробстві — невеликі вироби зі скла (мініатюрна декоративна скульптура), що самою концепцією наслідують керамічні іграшки. За тематичним спрямуванням Д.п. буває анімалістичною та антропоморфною. До Д.п. належать також скляні статуетки, вироби з металу, тобто пластична мініатюра, до якої входять ювілейні монети, медалі, елементи оправи книги, дитячі іграшки тощо.

ДРІБНІСТЬ (ПОДРІБНІСТЬ) — перенасиченість дріб'язковими деталя­ми, надмірна подрібненість. У художній творчості Д. форм призводить до порушення цілісності композиції.

ДРУЖНІЙ ШАРЖ - див. Шарж.

ДРУКАР — майстер друкування книги, гравюри тощо, який працює на важільному друкарському верстаті.

ДРЯПАНКА, ШКРЯБАНКА - див. Писанка.

ДУБЛЕТ — другий примірник художнього твору (тотожний першому), май­же авторська копія, що повністю збігається з оригіналом.

ДУБЛІКАТ - див. Копія.

ДУБЛЮВАННЯ — у мистецтві реставрації закріплення застарілої або зіпсутої основи твору. Д. найчастіше застосовується в галузі олійного малярства (дублювання полотна); повторювання оригіналу. Див. Копіювання.

ДУКТ — у мистецтві шрифта послідовність виконання та напрямок напи­сання основних і допоміжних штрихів.

ДУПЛЕКС — друкування двома фарбами: чорною та будь-якою іншою кольоровою (світло-коричневою, блакитною або зеленою) з двох кліше, внаслідок чого утворюється одноколірний оригінал. Застосовують для підсилення ефекту одноколірного півтонового зображення.

ДУЧЕНТО — італійська назва XII ст. У спеціальному значенні — XIII ст. як період в історії італійського мистецтва та культури в цілому (див. Про­торенесанс) — доба готичної культури в Італії.

- Е -

ЕВРИТМІЯ — абсолютна ритмічність форми художнього твору, ідеальна рівновага, симетрія, геометрична точність. Поняття сформувалося в ан­тичній естетиці.