166_X1L

ЕВТЕРПА — у давньогрецькій міфології одна з дев'яти муз, супутниця Аполлона. Дочка Зевса та Мнемосіни, покровительки ліричної поезії та му­зики. Е. зображували з подвійною флейтою.

ЕГЛОМІЗЕ — техніка інкрустування меблів, шкатулок, табакерок розпис­ним склом із підложкою з дзеркальної амальгами або фольги. Техніка названа за ім'ям її винахідника, французького митця кінця XVIII ст.

ЕДИКУЛА — в архітектурі невелика декоративна споруда або архітектурна деталь у вигляді невеликої віконної лиштви, що складається з двох колон, котрі підтримують фронтон.

ЕКЗЕМПЛЯР — в образотворчому мистецтві окремий твір або виріб з цілого ряду подібних (напр., один екземпляр відтиску тощо).

ЕКЛЕКТИКА — у мистецтві механічне, формальне, зовнішнє поєднання відмінних один від одного стилів різних епох та народів. Е. переважно властива архітектурі XIX ст.

ЕКОРШЕ — назва скульптури, що зображує людину з відкритою струк­турою м'язів (без шкіри). Створена французьким скульптором Ж. А. Гудоном у 1767 р. в Римі в якості анатомічного посібника для художників-початаківців. Інша назва Е. — «гудон», за ім'ям скульптора; анатомічний посібник такого типу.

ЕКСКУРСОВОД — у галузі мистецтва спеціаліст-мистецтвознавець, який досконало обізнаний із питаннями та історією мистецтва, проводить екскурсії глядачів по музею або виставці з дохідливим поясненням творів мистецтва.

ЕКСЛІБРИС — у художньому оформленні книжки графічна композиція невеликих розмірів з позначенням імені власника книжки. Зазвичай, на­друкована у вигляді ярлика і призначена для наклеювання на внутрішню сторону книжкової палітурки.

ЕКСПЕРИМЕНТ — спроба використання незвичних засобів, прийомів, ма­теріалів з метою пошуку нових форм. У мистецтві Е. — основа авангардизму, модернізму.

ЕКСПЕРТ (ЕКСПЕРТИЗА) — досвідчений, знаючий фахівець, якому ) довіряють перевірку (експертизу) або визначення якості, справжності, вартості твору, його атрибуцію, опис, визначення необхідності реставру­вання або реплікації.

ЕКСПОЗИЦІЯ — в образотворчому мистецтві принципи та порядок розміщен­ня художніх творів, виставлених для огляду на виставці, в музеї, галереї тощо.

ЕКСПОНАТ — в образотворчому мистецтві художній твір, виставлений для огляду на виставці, в музеї, галереї тощо.

ЕКСПРЕСІОНІЗМ — одна з течій у мистецтві Західної Європи та Америки. Е. з'явився в Німеччині бл. 1906 p., але особливого розвитку набув після Першої світової війни у період інфляції та кризи. Е. притаманні підвищена емоційність, загостреність сприйняття та відображення, гротескність, інтенсивна деформація художнього образу.

ЕКСПРЕСІЯ — термін застосовується як до художнього твору, так і до са­мої натури. Як правило, Е. пов'язують або із силою впливу твору в ціло­му на глядача (особливо, якщо задум митця значущий, а втілення від­значається майстерністю), або із якостями характеру окремих облич та фігур художніх деталей.

ЕКСПРОМТ — творчість без попередньої підготовки. Див. Імпровізація.

ЕКСТЕР'ЄР — на відміну від інтер'єру — архітектурно й художньо оформ­лений зовнішній вигляд будов, вулиць, площ, предметів тощо.

ЕЛЕМЕНТ — найменша складова частина будь-якої форми, те, що вже не ділиться на менші частини, звідси — елементарний, найпростіший. З Е. складаються деталі, а з деталей — фрагменти композиції. Див. Модуль.

ЕЛЛІНІЗМ — античне мистецтво III—І тис. н. є., доби інтенсивної греко-македонської колонізації східного Середземномор'я, пов'язане з утво­ренням рабовласницьких колоній і поширенням у них еллінської куль­тури. Головні центри Е. — Александрія в Єгипті, Антіохія в Сирії, Пергам у Малій Азії, острів Родос, Афіни. Традиції грецького мистецтва переплі­таються в Е. з елементами, успадкованими від мистецтва східних деспотій. У загальному значенні термін охоплює всю історію культури (й історію в цілому) відповідних країн та періодів.

ЕЛІТА — у мистецтві вузьке коло знавців та цінувальників мистецтва з багатим досвідом і високим рівнем знань і вмінь.

ЕЛІТАРНЕ МИСТЕЦТВО (ЕЛІТАРНИЙ) — стосовно художньої діяльності — вищий рівень складності, доступний небагатьом обраним, найбільш підготовленим, знаючим та досвідченим людям. Протилежне поняття -масовий, загальнодоступний.

ЕЛЬЗЕВІР — гарнітура шрифту, різновид медієваля, створена голландськи­ми друкарями Ельзевірами в XVII ст. Фірма Ельзевір існувала з 1592 до 1712 року. її ім'ям називають також особливий малий формат книги і взагалі будь-яке елегантно виконане друковане видання.

ЕМАЛЬ, СКЛЙЦЯ — термін декоративно-прикладного мистецтва на означення дрібних виробів з металу (переважно з міді та золота), декорованих різнобарвними емалевими сплавами, котрими або запов­нюють дрібні заглибини, що розподілені тонкими металевими перегородками, або наносять як розпис суцільним шаром. У виїмчастій Е. перегородки утворюються межами між виїмками на поверхні виробу. В перегородчастій емалі (клуазонь) їх роль виконують вузенькі металеві смужки, прикріплені до металу ребром. Техніка прозорої (напівпрозорої) Е. дає можливість використати відтінки кожної з кольорових плям, що залежить від товщини емалевого шару. Різниця у товщині шару Е. дося­гається рельєфною обробкою «дна» в заглибинах. Зовсім інші засоби та можливості має техніка розписування Е., що виникла пізніше, оскільки її виконують пензлем по емалевому грунту (див. Фініфть, Розпис на емалі); склоподібні сплави як основний художній матеріал відповідних виробів. Е. буває прозорою або глухою (опаковою, компактною), напівпрозорою (опаловою) та прозорою. В художній кераміці термін «Е.» позначає не­прозору глазур, котра може бути білою або кольоровою і ви­користовується найчастіше для майолікових виробів (див. Майоліка).

ЕМБЛЕМА — позначення значного поняття або абстрагованої ідеї за до­помогою будь-якого умовного знаку чи зображення (напр., Зірка, Хрест тощо). На відміну від символу, емблема не намагається образно втілити зміст поняття або ідеї, а лише вказує на них, обмежуючись суто умов­ним зв'язком. Терміни «Е.» та «символ» вживаються у паралельному значенні.

ЕНВАЙРОМЕНТ — велика просторова композиція, яку глядач сприймає мов реальну; одна з авангардистських форм 60-70 років. Скульптори Д. Сегал, Е. Кінхольц, К. Ольденбург, Д. Хенсон створювали натуралістичні Е., що імітували інтер'єр з фігурами людей. Інший тип Е. — ігровий прос­тір, що передбачає певні дії глядача.

ЕНКАУСТИКА — воскове малярство — малопоширений у наш час техніч­ний різновид малярства, котрий заснований на застосовуванні воску як сполучної речовини. Найкращою за якістю вважається антична Е., яку виконували розрідженими (через нагрівання) фарбами на підігрітій основі за допомогою металевих інструментів або пензля, а потім випалювали. Своїми властивостями ця техніка завдячує виключно якостям спеціально приготов­леного воску, котрий майже не піддається дії часу або вологості, ніколи не утворює шпарин і зберігає незмінним свій колір. Загальний недолік цієї техніки — залежність технічних властивостей матеріалу від температури. Прийоми та матеріали античної Е. не відомі в наш час у деталях. Поряд з гарячим способом Е. існує й холодний спосіб, що наближається за техні­кою до звичайного малярства. В цьому випадку воскові фарби розріджуються розчинами, що випаровуються, — тому вся робота виконується пензлями й лише потім завершується нагріванням фарбового шару (див. Фаюмський портрет).

ЕОЛІЙСЬКА КАПІТЕЛЬ — капітель з двома характерними закрутками {во­лют) та прямокутною плитою над ними. Винайшли еолійці, певно, на межі VII—VI ст. до н.е. Е.к. є прототипом іонічної капітелі.

ЕОС — ранкова зірка. Див. Аврора.

ЕПІГРАФІКА — у мистецтві написи, виконані на художніх виробах із каме­ню, металу, кераміки, скла тощо, (напр., написи на дзвонах, гарматах, змістом яких можуть бути девізи, заклики, ім'я автора виробу або дата його виконання тощо).

ЕПІГРАФІЧНИЙ ОРНАМЕНТ - див. Епіграфіка, Орнамент.

ЕПІТЕТ — один із способів формотворення, що полягає в поєднанні різних

(не поєднуваних в дійсності) образів у виразні пари, котрі глибоко

розкривають їх зміст.

ЕПІЧНИЙ СТИЛЬ — легендарний, героїчний, піднесений; стиль широких історичних узагальнень.

ЕПІОР — креслення, на котрому складна форма будь-якого об'єкта зобра­жена методом ортогональних проекцій у трьох виглядах: спереду, збоку та зверху (в плані).

ЕРАТО — у давньогрецькій міфології одна з дев'яти муз — покровителька любовної поезії. Е. зображували із лірою в руках.

ЕРГОНОМІКА — у галузі дизайну науково-теоретична та науково-експери­ментальна дисципліна, що досліджує психофізіологічні фактори взає­модії людини з різноманітними знаряддями та засобами її діяльності в умовах, що потребують від людини певних реакцій на обставини, що змінюються. Головні фактори, що вивчаються та ураховуються Е., — реакція людини на різноманітні подразники: оптичні, звукові, темпера­турні тощо. В цьому зв'язку Е. спирається на дані фізіології, психофізіо­логії та психології людини й визначає деякі вимоги до форми об'єктів, що функціонують у сфері її промислової діяльності, тобто до верстатів, пультів та приладів керування.

ЕРОС, ЕРОТ - див. Амур, Купідон.

ЕРОТИЧНИЙ ЖАНР — в образотворчому мистецтві відображення у творах мистецтва інтимних дій або оголених частин тіла людини, показ її надмірної чуттєвості.

ЕРРЕРЕСКО, СТИЛЬ ЕРРЕРИ - назва художнього стилю доби Високого Ренесансу в Іспанії (XVI ст.) за ім'ям архітектора Хуана де Еррери (1530— 1597), у творах якого поєдналися риси мавританської, готичної та класич­ної італійської архітектури. Див. Чурригереско, Платереско.

ЕСКІЗ — в образотворчому мистецтві художній твір допоміжного характе­ру, що є підготовчим начерком основного твору. Виконанню значної картини або скульптури, зазвичай, передує ціла серія Е., у яких митець шукає або опрацьовує структуру цілого, котра б його задовольнила. Будь-який повноцінний Е. повинен давати чітке уявлення про основний ідей­но-образний зміст задуманого митцем твору. Доробок Е. може стати про­ектом, картиною, завершеним твором у матеріалі.

ЕСКІЗНІСТЬ — швидкісність, сумарність, наближеність у виконанні худож­нього твору або його деталей до основного задуму. Термін походить від зовнішніх особливостей недоопрацьованого ескізу, але належить лише до творів самостійного значення. Цей термін стосується не тільки технічних властивостей та прийомів (напр., надто «широкої» манери письма), але й вираження основного задуму, якщо він недостатньо про­думаний митцем.

ЕСТАМП — літографічний відтиск як станковий твір художньої графіки. Термін виник у XIX ст. У сучасному значенні поширюється й на гравюрний відтиск станкового характеру. Е. також називають підписаний відтиск, виконаний автором власноручно над дошкою або каменем.

ЕСТАМПАЖ — техніка друку з кам'яних рельєфів на папір. Була започатко­вана у Китаї в II ст., найбільшого розповсюдження набула з VI-VII ст. Застосовувалась з метою тиражування священних зображень та текстів. Вважається попередником гравюри на дереві (див. Ксилографія) та дру­кованої книги.

ЕСТЕТИЗМ (ЕСТЕТСТВО) — збірна назва на означення літературно-мистецьких течій, які у своїх маніфестах і творах висувають на перший план естетичні програми та естетичні особливості мистецтва.

ЕСТЕТИКА — емоційне, чуттєве ставлення людини до дійсності. У Ста­родавній Греції поняття «Е.» означало — робити з почуттям, із задово­ленням; розділ філософії, що вивчає суть і форми прекрасного в художній творчості, природі і житті. Однією з форм, що реалізує естетичне став­лення до світу, є естетична дійсність.

ЕСТЕТИЧНА ЦІННІСТЬ — у мистецтві відповідність окремого твору (ви­робу) або всього предметного середовища естетичним уявленням люди­ни. Об'єктивною основою Е.ц. є виражена у творах (виробах) суспільна прогресивність їх функціонально-технічного та конструктивно-техноло­гічного рішень при даній історично-конкретній сукупності об'єктивних умов виробництва й споживання. Е. ц. характеризує об'єкт, що оціню­ється в цілісності усіх його якостей та різноманітних зв'язків, які вини­кають між ними, з одного боку, і людиною та усім середовищем (приро­дним, соціальним, предметним), з іншого. Сприйняття будь-якої речі або фрагмента середовища може бути обмеженим й оцінювати тільки матеріально-просторову особливість його форми — кольору, фактури, силуету тощо. Наслідком такого сприйняття є, однак, аналіз не його Е.ц., а художньої якості, котра може, в принципі, як «збігатися», так і не «збігатися» зі значенням (позитивним або негативним) цієї дійсної Е. ц. Зведення Е.ц. до художньої якості, характерне для деяких художніх епох (пізній академізм, класицизм) та напрямів у мистецтві та дизайні (ряд явищ художнього модернізму, напр. абстракціонізм, оп-арт, стайлінг), і визначає формалізм в естетиці та творчості. Однак художня якість, зазвичай, є однією з умов Е.ц. твору {виробу). Твір (виріб), що не має її, не лише засвідчує низький художній професіоналізм автора. Недоскона­лість зовнішнього вигляду заважає також дати правильну оцінку твору (виробу) в цілому, порушує цілісність емоційного ставлення до нього. Проте у випадках, коли твір (виріб) принципово новий, прогресивний у функціонально-технічному та конструктивно-технологічному відно­шенні (перший телефон, перший гелікоптер тощо), вплив художньої якості на естетичну оцінку може бути другорядним. І, навпаки, чим більш сталого характеру набуває еволюція речей, тим більшої ваги в їхній за­гальній оцінці набуває питання про гармонійність форми.

ЕТИКЕТКА, ЕТИКЕТАЖ — товарний знак, ярлик, що приклеюється або чіпляється на будь-який виріб; марка з назвою виробу: звідси — етике­таж — галузь прикладної графіки.

ЕТНОГРАФІЧНИЙ — опис обрядів та звичаїв різних народів і відображен­ня їх у творах літератури та мистецтва. Див. Культура.

ЕТІОД — в образотворчому мистецтві невеликий твір допоміжного характеру, виконаний з натури, задля глибшого її вивчення. За допомогою Е. митець опрацьовує деталі задуманої картини чи скульптурної композиції, вирішує спеціальні питання художньої практики, що виникають під час його роботи, вдосконалює свою професійну майстерність.

ЕТЮДНИК — спеціальний ящик з речами для малярства та місцем для етюда, зазвичай — дерев'яний.

ЕТЮДНІСТЬ — у практиці образотворчого мистецтва — найбільший не­долік твору, коли часткове, випадкове, дріб'язкове стає в процесі роботи непереборним, послаблює або спотворює ідейно-образний зміст твору. Термін походить від слова «етюд», але стосується лише самостійних творів.

ЕФЕКТ, ЕФЕКТИВНИЙ — якісна оцінка враження, сила впливу художньо­го твору; звідси Е. як певний засіб або прийом такого впливу. Близькі за значенням — акцент, домінант, контраст. Улюблений багатьма митцями сюжет. Можливо, що ім'я Є. пов'язане з назвою європейського континенту. За іншим припущенням, ця назва походить від міста Європа в Малій Азії, за асоціацією зі словом «ереб» — темний, тобто, країна, де заходить сонце, на відміну від Азії, де сонце сходить.

ЄГИПЕТСЬКИЙ (СВЯТИЙ) ТРИКУТНИК - трикутник з відношенням сторін 3:4:5 є прямокутним. Стародавні єгиптяни, знаючи цю закономі­рність, застосовували її під час будування храмів та пірамід. Вони вико­ристовували шнур, поділений вузлами на дванадцять рівних частин; зв'язуючи його кінці і закріплюючи третій, сьомий та дванадцятий поділи, отримували прямий кут. Надаючи універсального значення властивостям такого трикутника, єгиптяни називали його святим.

ЄГИПЕТСЬКИЙ (БРУСКОВИЙ) ШРИФТ - гарнітура, особливість котрої полягає в однаковій товщині всіх елементів (штрихів) літер, у тому числі й засічок у вигляді бруска. Є. ш. створили з рекламною метою наприкінці XIX ст. «Єгипетським» названий за асоціацією з прямокутними формами обелісків Стародавнього Єгипту. Вживається як мальований, так і набір­ний, має два різновиди: кларендон та італійський шрифт.

ЄДИНОРІГ, ОДНОРІГ — міфічна істота з одним довгим закрученим ро­гом та тілом бика (пізніше — коня); відома з НІ тисячоліття до н.е. Згідно з легендою, його могла приручити тільки цнотлива діва. Зображення Є. було популярним не тільки в геральдиці, але й в середньовічному мис­тецтві взагалі.

ЄХИДНА — у давньогрецькій міфології потвора у вигляді напівзмія-напівжінки. Від неї пішли й інші міфічні істоти, зокрема гідри, химери та сфінкси.

- Є -

ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ СЮЖЕТ — в образотворчому мистецтві композиція на тему Нового Заповіту Біблії — канонічних сюжетів християнства, викладених у чотирьох книгах: від Матвія, Марка, Луки та Івана. Зустрічаються також зображення самих євангелістів — авторів названих книг з їх символами: Матвія — з янголом (символ розуму); Марка — з левом (символ сили); Луки — з биком (символ працьовитості); Івана — з орлом (символ прозірливості).

ЄВРОПА — дочка фінікійського царя, у яку, за давньогрецькою легендою, закохався Зевс і викрав, перетворившись у білого бика з золотими рогами.

- Ж -

«ЖАБ'ЯЧА ПЕРСПЕКТИВА» — див. Точка зору.

ЖАКАРДОВА ТКАНИНА — візерунчаста тканина найрізноманітніших малюнку та орнаменту, виконана за допомогою механічних пристосу­вань — перфорованого картону, введенного в основу плетення ниток. Цей спосіб ткацтва винайшов француз Ж.-М. Жаккар у 1808 p., звідси й назва.

ЖАКЙБ — стиль меблів з червоного дерева, започаткований у Франції на­прикінці XVIII ст. Для стилю Ж. характерне оздоблювання поверхонь червоного дерева бронзою або латунню.

ЖАМКИ — у техніці лозоплетіння спеціальні інструменти, призначені для випрямляння та згинання лозин. Ж. виготовляють зі сталевого прута, округлого в перетині. З одного кінця Ж. є кільце з вирізом, куди закладають лозину, як потрібно випрямити чи зігнути. З другого кінця — пря­мокутний паз для згинання лозин під кутом. Кільце та паз Ж. повинні відповідати товщині лозини.

ЖАНР — в образотворчому мистецтві історично сформований, усталений різновид художніх творів, зображення котрих мають свій характер, зміст та форму відповідно до певної теми: історичний, побутовий (жанровий), батальний, анімалістичний, пейзажний, портретний, духовний, міфологіч­ний, мариністичний, натюрморт тощо. У скульптурі поділу на Ж. майже не існує, оскільки в основі класифікації лежить більш цільове призна­чення скульптурного твору, ніж тематичний принцип; але і в цьому ви­падку все ж зберігається усталений тематичний Ж. портрета.

ЖАНРОВЕ МАЛЯРСТВО - див. Побутовий жанр. ЖИВОПИС — див. Малярство.

ЖИРАНДОЛЬ — фігурний декоративний свічник для кількох свічок, най­частіше виготовлений з металу методом відливання; в садово-парковій архітектурі — фонтани з кількома струменями.

ЖИРНИЙ ШРИФТ — шрифт з дуже широкими основними штрихами та вузьким внутрішньолітерним просвітом. Вживається в рекламних виданнях.

«ЖУХЛІСТЬ» — у технології олійного малярства ненормальні зміни в про­сихаючому фарбовому шарі, внаслідок чого поверхня твору втрачає блиск, темнішає і чорніє. Безпосередня причина «Ж.» — недостатня наявність у фарбах сполучної речовини — олії. Зазвичай, «Ж.» з'являється внаслідок прописок по недостатньо просохлій поверхні фарбового шару.

ЖУРІ — у галузі образотворчого мистецтва гурт митців, мистецтвознавців, фахівців тощо, які відбирають (оцінюють) твори, призначені на вистав­ку, конкурс або огляд, для подальшого їх відбору чи присудження премій і нагород тощо.

- З -

ЗАБАРВЛЕНІСТЬ — штучне посилення кольору або захопленість поєднанням певних барв.

ЗАВЕРШЕНІСТЬ — в образотворчому мистецтві стадія роботи над твором, коли досягнуто найповнішого втілення творчого задуму. У вужчому зна­ченні 3. — виконання певної зображальної мети.

ЗАГЛИБЛЕНА ГРАВЮРА — один із основних видів гравірувальної техніки. На відміну від випуклої гравюри, у 3. г. друкарським елементом слугує не поверхня дошки, а нанесені на її поверхню заглибини та шорсткості. Фарбу набивають в ці заглибини за допомогою тампона, знімаючи потім з її поверхні залишки. Друкують під великим тиском, прокачуючи пс папері, накладеному на гравіювальну дошку, спеціальним верстатним валиком. До З.г. належать: різцева гравюра, суха голка, мецо-тинто, пун­ктирна манера (механічний різновид); офорт, акватинта, м'який лак олівцева манера, резерваж, лавіс, сірчастий колір (хімічний різновид).

ЗАГЛИБЛЕНИЙ РЕЛЬЄФ — рідкісний різновид рельєфу, у котрому зберігає­ться площинність зображення. 3. р. був поширений у Стародавньому Єгипті виконувався шляхом обробки каменю, переважно уздовж зовнішнього абрис) зображувального предмета. До 3. г. іноді відносять й техніку т. зв. контррельєфу (напр., старовинний спосіб виготовлення художніх печаток, заглибини в котрих строго негативні відносно випуклого рельєфу і розраховані на пластичний відтиск у вигляді мініатюрного барельєфу).

ЗАДУМ — у галузі образотворчого мистецтва сформоване у творчій уяві митця конкретне та цілісне уявлення про загальні риси змісту та формі художнього твору до початку його практичного втілення.

ЗАЗУБЕНЬ, ЗАЗУБЛИНА, ЗАДИРКА — у техніці заглибленої гравюри дрібні нерівності металу на краях штрихів, виконаних штихелем або голкою Під час гравіювання гравер або загладжує 3. спеціальним інструментом (напр., у техніці різцевої гравюри), або полишає їх задля характерного ефекту насиченого оксамитового штриха (особливо тонового для техніки сухої голки).

ЗАКРІПЛЕННЯ — у технології малюнка термін на означення спеціально обробки поверхні малюнка з метою зчеплення часточок матеріал; з поверхнею основи (найчастіше вуглини, пастелі). 3. полягає в нанесенні на цю поверхню за допомогою розбризкувача спеціальних розчинів, т. зв закріплювачів, фіксативів. Недоліком 3. є зміна тональності малюнка котрий злегка тьмяніє, оскільки вуглина та пастель втрачають свою оксамитність.

ЗАКРІПЛЮВАЧ — див. Фіксатив (фіксаж).

ЗАЛІЗНИЙ ВІК — умовна назва довготривалої доби історичного розвитку людства з II до І тис. до н. є. 3. в. прийшов на зміну бронзовому й характеризувався переходом від оброблювання бронзових до лиття та виготовлення залізних виробів. 3. в. хронологічно відповідає Середньому т; Новому царству Стародавнього Єгипту, розвитку крито-мікенської культури та архаїчного мистецтва Стародавньої Греції.

ЗАМАЛЬОВКА — малюнок з натури, виконаний переважно поза майстер нею (рідко — в майстерні) з метою поповнення матеріалу для значніше роботи або задля практичного вправляння. На відміну від відповідного з технічними засобами начерку, виконання 3. може бути дуже деталізованим

ЗАМОК, ЗАМКОВИЙ КАМІНЬ — в архітектурі середній або верхній вмурований виступаючий клиноподібної форми камінь, що слугує однією і складових частин арки або склепіння. 3. може бути виконаний у вигляді декоративного скульптурного елементу, у вигляді масок людини, твари­ни тощо.

ЗАПИС — див. Поновлення.

ЗАСІБ — один із компонентів методики; форма матеріального втілення способу гармонізації та художнього формотворення (див. Зображу­вальні засоби). За допомогою 3. вирішуються художнє завдання, тому вони посідають перехідне становище між творчим методом та техні­кою виконання твору.

ЗАСІЧКИ — штрихи різної форми і напрямленості, що оздоблюють ос­новні та деякі допоміжні штрихи літер. Велике значення мають 3. в декоративній зовнішності шрифта, надаючи йому завершеності. Різ­няться 3. за формою (трикутні, прямокутні, волосяні тощо), за напрямленістю (горизонтальні, вертикальні, однобічні та двобічні) й за склад­ністю (прості та декоративні). Вертикальні штрихи літер завдяки 3. схожі на колони з основою та капітеллю.

ЗАСТАВКА — у книжковій графіці невелика композиція орнаментального або зображувального характеру, виконана на всю ширину набірної смуги (рідко вужче), що передує будь-якому розділу книжкового тексту. За сюжетно-зображувальним матеріалом 3., зазвичай, буває значнішою від кінцівки, але все ж не переростає в ілюстрацію.

ЗАТЙЖКА — у техніці заглибленої гравюри найтонший шар фарби, навмисно полишений митцем на поверхні гравіювальної дошки перед процесом друкування. Особливо часто цей прийом використовують в голковому офорті.

ЗВОРОТНА ПЕРСПЕКТИВА — система зображення простору на площині, протилежна прямій центральній перспективі, тобто 3. п. — це зображення не з однієї, а з кількох точок сходження, коли предмет подається одноча­сно з різних сторін, що є характерним для його огляду в русі або з невеликої відстані. В цій системі лінії, що відступають вдалину, не збігаються, а розходяться (звідси й назва), а масштаби збільшуються від переднього плану до дальнього. 3. п. домінувала в історії образотворчого мистецтва до епохи Ренесансу, коли канонічною (див. Канон) була одна нерухома точка зору (див. Горки іконні, Паралельна перспектива, Перспектива).

ЗВОРОТНЕ ЗОБРАЖЕННЯ — у гравюрі та літографії зображення на дошці або камені відносно зображення на відтиску. На дошці композиція зав­жди є зворотною, наче віддзеркалена.

ЗВОРОТНИЙ НАБІР — у техніці мозаїки наклеювання кольорової смальти лицьовою поверхнею на тимчасову тонку підкладку потрібного розміру. Після цього готові пласти монтуються підкладкою назовні, їх потім знімають, а відкриту поверхню мозаїки ретельно зачищають.

ЗЕВС, ЗЕВЕС — у давньогрецькій міфології верховний бог, володар усіх богів і людей (у римлян — Юпітер), син Кроноса та Реї, тому його часто називали Кроніоном чи Кронідом. Бог неба, грому й блискавки, батько багатьох давньогрецьких богів і героїв. 3. часто зображували в образі суворого бородатого чоловіка, який велично сидить на троні з атрибутам влади: орлом — символом безсмертя та відваги, скіпетром та жмутком блискавок у руці.

ЗЕРНІННЯ — надання лицьовій стороні офсетної дошки шорсткості : допомогою спеціального сталевого інструмента-гранильника.

ЗЕРНЬ — у декоративно-прикладному мистецтві дрібні, відлиті з метал кульки, що припаюються до готового виробу у заздалегідь заготовлені вічка.

ЗИГЗАГ — ламана лінія у вигляді зубців, що чергуються верхівками то вниз то вверх (правильної або неправильної форми). Рівномірний, метричний 3. — одна із стародавніх форм орнаменту разом з хвилястою лінією-знаком води.

ЗІРКА — зображення сяючої на небі зірки — поширений елемент орнаменту всіх стародавніх культур. Має й самостійне значення. П'ятикутній зірці надавався магічний зміст, оскільки усі її елементи пов'язані золоти перетином. Див. Знак, Свастика, Трикутник.

ЗЛІПОК, ВИЛІПОК — у технології скульптури точна копія скульптурної оригіналу, виконана механічним способом шляхом відливання, переважно гіпсового.

«ЗМІСТ І ФОРМА» — у мистецтві неподільно пов'язані та взаємозумовлені категорії, з котрих перша вказує на те, що саме відображено й виражено у творі мистецтва, а друга, як та якими засобами цього досягнуто. Формування змісту, тобто становлення художньої форми, залежить від характеру самого змісту. Митець повинен виявити максимум творчої енергії та майстерності, щоб досягти саме тієї художньої форми, котра потребує даної змісту. В образотворчому мистецтві до категорії художньої форми належать конкретна розробка сюжету, композиції, а також типаж малюнка, кольорна побудова картини (в малярстві), пластична обробка матеріалу (в скульптурі об'єм, просторовість, світлотіньова побудова тощо (див. Колір, Колорш, Моделювання, Світлотінь). Кожний із цих елементів форми є суттєвий змістовним, спрямованим на розкриття змісту найбільш адекватно, повно, виразно. Саме розуміння художньої майстерності не може зводитись до абстрагованого технічного вміння: воно означає, насамперед, вмінь поставити усі елементи художньої форми на служіння змісту.