Zv_39_yazki_Z_Gromadskistyu

Щоденні газети

•поштова адреса;

•ім’я власника й видавця;

•контактні телефони редакції;

•імена й телефони видавця, редактора новин, політичних та інших оглядачів;

•кількість випусків на день, на тиждень і строки подачі матеріалів;

•наявність суботніх (недільних) випусків і відповідного штату для них;

•рейтинг газети;

•політична платформа газети, її ставлення до кандидатів, готовність публікувати матеріали, які висвітлюють інші думки;

•тираж і де поширюється;

•політика використання фотоматеріалів;

•агентства, якими користується газета;

•наявність у газети бюро або кореспондента у столиці;

•ставлення до рубрики «Листи до редактора»;

•наявність колонки політичного оглядача, пліток, світської хроніки;

•хто готує ці колонки і як збирається інформація?; політичний настрій редакційних статей і хто з кандидатів раніше користувався підтримкою; політична упередженість провідних керівників і репортерів;

•які питання обстоювала газета, її керівництво і репортери;

•вартість платної реклами для кандидатів.

Тижневі газети

Крім питань, що перегукуються з попередніми (щоденні газети), слід звернути увагу на такі:

•останні строки подачі матеріалів, звернень про висвітлення, час, коли передплатники отримують газету;

•наявність зв’язків з іншими редакціями газет у країні;

•ставлення газети до «Колонки гостей» або редакційних статей;

•територія розповсюдження газети і демографічна характеристика передплатників;

•наявність у газеті тижневого «Календаря подій» і коли має подаватися оглядовий матеріал.

Додаткові канали інформації. Джерелами інформації для багатьох друкованих видань, радіо- і телестанцій є телеграфні агент-

ства – як вітчизняні, так і закордонні. Прес-секретар виборчої кампанії повинен мати їх телефони, імена керівників центральних і місцевих відділень, прізвища репортерів, які висвітлюють те або інше коло питань, мати уявлення про політичну спрямованість таких агентств.

Необхідно також скласти список незалежних журналістів, які надсилають власні матеріали до різних засобів інформації.

Відомо, що, крім політичних партій, які мають власні засоби інформації, є чимало громадських організацій, спілок, релігійних організацій, асоціацій, що також друкують і розповсюджують газети й бюлетені. Ця група організацій із готовністю відгукнеться на прохання надрукувати матеріали, в яких порушуються проблеми, які їх особливо цікавлять.

Порада. Поширюючи прес-релізи або надсилаючи запрошення, слід потурбуватися про те, щоб жодний інформаційний канал не залишився поза увагою. Преса надто чутлива до того, щоб бути в курсі всіх подій. Дуже важливо також постійно поновлювати контрольний список засобів інформації. У засобах масової інформації, особливо на радіостанціях, часто трапляється перестановка кадрів. Якщо кандидат стане надсилати матеріали не туди або не тій особі, шансів, що вони будуть надруковані чи обнародувані, мало.

Підхід до працівників засобів інформації

Проаналізувавши коло засобів інформації та їх можливості, переходять до розробки стратегії ефективного підходу до них. Вона залежить від особливостей політичної ситуації, завдань кандидата й опонентів, їх особистостей. Головне: не боятися працівників засобів інформації, але ставитися до них з повагою.

Наведемо окремі поради, як спілкуватися з працівниками засобів інформації.

Нанести перший візит. Кандидат має особисто познайомитися з ключовими працівниками місцевих засобів інформації. Перший візит – це візит ввічливості, під час якого кандидат інформує працівників ЗМІ про свій намір балотуватися на виборну посаду та передає кожному з них добре підготовлений пакет для преси. Кандидата може супроводжувати прес-секретар. Ця довірена особа може зробити пізніше й окремий візит.

Підтримувати контакти. Кандидат повинен зустрічатися з керівниками засобів інформації і репортерами регулярно, а не лише

тоді, коли в нього є що «продати». Він організовує щотижневі сніданки з ними сам на сам, візити і зустрічі на зразок «забіг на хвилинку».

Бути джерелом інформації. Робота репортерів – постійно шукати новини та інформацію. Сенсації, події, повідомлення тощо – усе це їхній хліб, особливо в ринкових умовах. Якщо кандидат надає репортерам відповідну інформацію, він стає необхідним і важливим для них. Кандидат і його прес-секретар мають стати постійним і надійним джерелом інформації для преси.

Використовувати телефон. Прес-релізи, безперечно, відіграють роль документів, що містять новини. Але новини можна повідомляти і телефоном. Кандидат телефонує репортерам, коли в нього є про що розповісти. Телефонне повідомлення кандидата вони можуть процитувати значно швидше. Прес-реліз, надісланий факсом, можна також швидко використати для поширення в засобах інформації.

Думати, перш ніж говорити. Кандидат може вважати якого-не- будь репортера своїм добрим «товаришем», а потім бути шокованим небажаним або нищівним для його виборчої кампанії матеріалом, написаним цим «товаришем». Слід пам’ятати: завдання репортера – повідомляти новини (хороші вони чи погані), незважаючи на особисті стосунки. Кандидату і членам його команди треба остерігатися, адже все, про що вони говорять репортерові, може бути опублікованим.

Контролювати ситуацію. Перш ніж розмовляти з репортером, кандидат або його прес-секретар повинні твердо знати, що вони хочуть повідомити. Вони не дають репортерові збивати себе з пантелику або вкладати їм в уста чужі слова, володіють усіма тонкощами повідомлення або проблеми, не дозволяють відволікати себе від теми інтерв’ю.

Бути професійним і співчутливим. Повідомляючи новини про хід кампанії, варто чинити так, щоб задовольняти запити і режим роботи засобів інформації, відповідати на всі телефонні дзвінки з боку преси. Не слід надсилати погано складеної інформації та уникати друкарських помилок.

Бути чесним. Ніколи не треба брехати репортеру. Зробивши це раз, можна втратити довіру назавжди. Якщо ж він поцікавиться чимось занадто делікатним, можна сказати, що це необхідно перевірити, перш ніж давати відповідь. Однак кандидат і його команда нічого не доб’ються, відмовляючи подавати інформацію, яка і без них

стане відомою громадськості. Крім того, не треба блефувати, відповідаючи на делікатні запитання.

Не затівати бійки з тим, хто закуповує чорнило бочками, а папір тоннами. За пресою завжди залишається останнє слово. У ситуації, коли штаб кампанії відчуває, що преса ставиться до кандидата несправедливо, спочатку необхідно переконатися, чи припустився репортер мимовільної помилки, чи справді хотів зашкодити йому. Якщо в інформації виявлені серйозні перекручення, слід поставитися до ситуації так:

1.Зв’язатися з репортером і спокійно обговорити статтю. Запропонувати свої пояснення думки чи факту, але не встрявати в гостру суперечку.

2.Попросити про поправку, а не про спростування.

3.Попросити написати або поширити через ефір матеріал, що відображає точку зору кандидата.

4.Якщо репортер не погоджується, можна звернутися по допомогу до його керівника. Але слід мати на увазі, що так можна нажити собі ворога в особі репортера. У будь-якому випадку не треба звинувачувати його в тому, що він навмисне упереджений.

Як поводитися з інформацією

Щоб отримати хорошу пресу, роблять так, аби репортерам було легко писати про кандидата і кампанію. При цьому не покладаються на журналістів, просто надаючи їм факти і дозволяючи їм вирішувати, що є найважливішим для поширення. Кандидату і його команді потрібно управляти своїми повідомленнями для того, щоб преса діяла в їхніх інтересах.

Надаючи інформацію пресі, краще дотримуватися середини між «примітивним» викладом фактів і відвертою саморекламою. Щоб знайти золоту середину, до засобів інформації передають релевантнійтакі,щозаслуговуютьбутиновиною,повідомлення,якіопосередковано сприяють інтересам кампанії. Репортери зовсім не наївні, вони відразу здогадуються, що такі повідомлення прислуговують цілям виборчої кампанії. Але вони негайно відхилять матеріал, який відверто нагадує платну політичну рекламу кандидата.

Кожне повідомлення повинне мати певний «кут зору». Цей «кут зору» або «гачок», на який потрібно «впіймати» читача, має бути

головним у матеріалі. Часто кандидати намагаються зробити наголос відразу на декількох основних пунктах в одній заяві, повідомленні або інтерв’ю. Якщо так трапляється, преса опиняється перед фактом надмірності інформації. Аналізуючи її, репортер або редактор у цьому випадку мають самі визначати той кут зору, на якому треба зробити наголос.

За будь-якого контакту з пресою з якогось одного конкретного питання слід акцентувати увагу на одній головній думці. Саме задля цього «гачка» журналісти приходять на прес-конференцію. Це – головний момент прес-релізу або головна цитата із заяви в інтерв’ю для радіо чи телебачення. Саме це можна потім побачити в газеті чи почути в передачі.

Для успішної комунікації зі ЗМІ потрібно мати уявлення про те, як збираються новини. Індустрія новин працює поспішно, на «позиченому в борг» часі. Репортери – це дуже зайняті люди. Повідомлення про виборчу кампанію тільки одне з багатьох, які їм потрібно опрацювати і передати. Повідомляючи про швидкоплинні новини, репортери й редактори не мають часу проаналізувати всі факти, щоб підготувати статтю. Не вистачає часу й для повного звіту про подію. Тридцятисекундне повідомлення про подію, побудоване на поданому кандидатом матеріалі, у п’ятихвилинній передачі місцевих новин по радіо чи телебаченню, – це досить добре висвітлення.

Постійний дефіцит часу в роботі працівників засобів інформації можнаобернутинасвоюкористь.Дляцьогоїмподаютьтакіповідомлення, щоб було легко розсортувати інформацію і знайти той «стержень», на який, як кажуть, можна нанизати матеріал.

Щоб отримати хорошу пресу, необхідно:

Планувати повідомлення заздалегідь. Кожний матеріал має акцентувати увагу на чомусь одному. Працівників засобів інформації переконують, що надані їм розповідь або повідомлення заслуговують бути новиною.

Використовувати ключові слова. Основну думку подають у вигляді положення, яке можна процитувати. Повторюють це ключове положення в усіх матеріалах, які передають пресі. Положення має бути коротким і простим.

Не перевантажувати пресу надмірною інформацією. Працівникам преси надають достатньо фактів для того, щоб зробити висновок, але не так багато, щоб заплутати питання. Не треба сподіва-

тись, що репортери читатимуть матеріали обсягом десять сторінок. Тому виділяють головні думки та показують, як вони розвивають тему.

Дублювати зусилля. Використовують усі можливі засоби для просування повідомлення: прес-релізи, інтерв’ю по телефону, інтерв’ю сам на сам, радіорепортажі та заходи, що заслуговують бути новиною. Повторюють головну думку в усіх матеріалах.

Бути послідовним. Повідомлення завжди має бути таким, аби підтримувати і просувати тему кампанії, а також його необхідно погоджувати з її стратегією. Кожна думка, наголошена в інтерв’ю або статті, має працювати на головний кут зору, що в них закладається.

Розмовляти з пресою «людською» мовою. Новини повідомляються для того, щоб показати, як проблеми впливають на життя людини. Саме тому й купують газети. Поняття й ілюстрації, які використовуються в матеріалах, поданих пресі, повинні бути викладені просто і зрозуміло, розкривати, яке значення та або інша новина чи проблема матимуть для життя людей.

Існує основний інструментарій, яким потрібно користуватися, щоб сприяти «заслуженому» висвітленню виборчої кампанії у пресі.

Пакет для преси

Пакет для засобів інформації або пакет для преси розрахований на те, щоб забезпечити репортерів вичерпною вихідною інформацією про кандидата і його виборчу кампанію. Ним може скористатися репортер як готовою довідкою під час підготовки матеріалів про кандидата і кампанію. Цей пакет як представлення кампанії має надсилатися до кожного каналу поширення новин за списком засобів інформації, його може також вручити персонально кандидат, оскільки це відкриває йому можливість особисто зустрітися з репортерами і редакторами.

Папка. Матеріали пакета для преси необхідно вкласти у папку з двома відділеннями. Титульна сторінка може бути прикрашена емблемою виборчої кампанії. Найважливішу інформацію слід помістити у праве відділення папки (останній прес-реліз або інформацію про особливо важливу подію). У ліве відділення папки вкладають матеріали із загальною інформацією, наприклад фотографії, біографію тощо.

Вміст пакета для преси:

1.Прес-реліз – коротке повідомлення про суть події, що відбувається.

2.Заява – остання заява або текст виступу кандидата з певного питання.

3.Аркуш з біографічними даними – односторінкове резюме, що містить повідомлення про політичну і службову кар’єру кандидата, а також інформацію особистого характеру (сім’я, освіта, місце народження).

4.Виклад біографії – декілька абзаців більш докладної розповіді про життя, походження, освіту, досягнення кандидата, яку репортери можуть або повторити дослівно, або використати під час написання статей.

5.Дані про штаб виборчої кампанії – імена головних членів команди, робочого комітету, почесного голови, фінансового директора, скарбника тощо. Список телефонів лише керівників штабу.

6.Матеріали виборчої кампанії – зразки брошур, емблеми, значки кампанії, а також копії доброзичливих статей або нарисів, написаних про кандидата.

7.Характеристика округу – стислий, на декілька абзаців, виклад політичної, демографічної та історичної інформації про округ. Це особливо корисно для представників преси з іншої місцевості та з огляду на більшу інформативність кампанії.

8.Фотографії – чорно-білі глянцеві портрети кандидата (газети не люблять кольорових фото) розміром 8×10 см; один з усміхненим, а інший із серйозним виразом обличчя кандидата (на різні випадки). Спеціальні кольорові слайди для телебачення, які дають можливість режисерові накласти зображення на свій матеріал (слайди з усміхненим і серйозним виразом обличчя кандидата).

Прес-релізи

Прес-реліз – надійний спосіб побачити матеріал у пресі таким, яким бажає побачити його кандидат. Він готується прес-секретарем і передається пресі. Прес-реліз пишуть у газетному стилі, зосереджуючись на одному питанні.

Прес-релізи використовуються для повідомлення про наступні заходи, дії або плани та склад штабу виборчої кампанії; презентації

звіту або матеріалу з певного питання; доведення до відома громадськості точки зору кандидата з окремої проблеми; звинувачення опонента; з метою підтримки певних дій або осіб. Усі прес-релізи необхідно ретельно перевірити кандидату і керівнику виборчої кампанії або комусь одному з них.

Основні правила підготовки прес-релізу:

•прес-реліз друкується на фірмовому бланку штабу виборчої кампанії кандидата чітким, розбірливим шрифтом і містить назву виборчої кампанії, адресу штабу, контактний телефон;

•у правому верхньому кутку сторінки друкується ім’я людини, яка відповідальна за контакти (керівника кампанії або прес-сек- ретаря);

•над заголовком, у лівому кутку сторінки, ставиться гриф: «Для негайного поширення», якщо немає потреби з якихось причин притримати матеріал. В останньому випадку пишуть, що це – для поширення в певний час, але гарантій, що репортер не використає інформацію до вказаного строку, немає;

•використовуєтьсязаголовок,якийпривертаєувагу,щобзацікавити репортера або редактора;

•вказуються дата і місце, звідки надіслано прес-реліз;

•найважливіші факти підсумовуються в першому абзаці. У цьому ключовому абзаці повинна даватися відповідь на запитання:

хто? що? коли? де? чому? Інколи й на запитання: як?

•другий абзац містить одну чи дві цитати з виступів кандидата;

•кожний наступний абзац по низхідній повинен бути менш важливим (перевернута піраміда). Це робиться для того, щоб редактор у разі браку місця для подання всього матеріалу міг скоротити його кінець, не спотворюючи основного змісту;

•прес-реліз друкується через два інтервали на одній сторінці з великими полями. Не слід друкувати на звороті сторінки. Якщо текст не можна помістити на одній сторінці, внизу пишуть «див. далі» і продовжують на наступній сторінці. У самому кінці тексту прес-релізу відступають рядок і друкують посередині рядка знак ##. Це вказує на закінчення матеріалу (міжнародний стандарт);

•інформація прес-релізу має бути точною. Важливо не перестаратися з редагуванням. Якщо прес-реліз підготовлено в газетному стилі, у нього більше шансів побачити світ.

•необхідно уникати граматичних помилок, уважно редагувати текст. Будь-яка помилка підриватиме довіру до виборчої кампанії;

•прес-реліз передається власноручно. Поштою або факсом користуються у крайньому разі. Слід брати до уваги режим роботи засобів інформації. Своєчасність – гарантія того, що пресреліз надрукують;

•треба вести реєстрацію всіх прес-релізів, позначаючи теми і дати.

Повідомлення для преси. Повідомлення для преси – спеціаль-

ний тип прес-релізу. В повідомленні доводиться до відома преси специфіка майбутньої події, яка повинна бути висвітлена в засобах масової інформації.

Повідомлення для преси друкується і поширюється практично так само, як і прес-реліз. Однак, крім заголовка, у ньому має бути помітка «Повідомлення для преси» без цитат і не довше двохтрьох абзаців. Повідомлення для преси теж має відповідати на запитання: хто? що? коли? де?

Воно має містити якраз стільки інформації, щоб пресу зацікавив який-небудь захід, але не стільки, щоб завадити його висвітленню. Післярозповсюдженняповідомленнятребанезабутизателефонувати і ще раз нагадати про захід.

Прес-конференції

Прес-конференції – ефективний спосіб потрапити у пресу. Проте тут дуже важливе значення має завчасна підготовка, оскільки кандидат у ході прес-конференції почуватиметься мов «на сковорідці». Слід заздалегідь підготувати і провести репетицію відповідей на можливі запитання. Хоч планується, як правило, пресконференція на певну тему, преса може це проігнорувати. Тому треба бути готовим до запитань на інші теми.

Заздалегідь пишуть вступне слово, в якому пояснюється головна причина скликання прес-конференції. Поширюється прес-реліз, який містить витяги з майбутньої заяви кандидата. Готується пакет для преси з усіма матеріалами на тему прес-конференції. Сюди додаються й матеріали виборчої кампанії.

Прес-конференції потрібно використовувати для головних заяв кандидата і готувати завчасно відповідно до стратегії й плану вибор-

чої кампанії. Важливо при цьому не зловживати прес-конференція- ми і скликати їх лише тоді, коли кандидатові є що сказати. Серія інтерв’ю з репортерами, особисто чи по телефону, може донести інформацію до преси і без прес-конференції.

Плануючитаорганізовуючипрес-конференцію,необхіднодотри- муватися таких правил:

1.Прес-конференцію планують з урахуванням графіка роботи засобів інформації. Вибираються день і час, коли преса не завантажена іншими подіями, наприклад, регулярними заходами державних органів.

2.Передбачається ймовірність того, що представникам преси щонебудь може завадити відвідати прес-конференцію.

3.Пресу повідомляють про захід не пізніш як за 48 годин, а краще за тиждень. Періодично нагадують журналістам про час і місце проведення прес-конференції.

4.Нагадуючи про прес-конференцію, представників преси переконують у важливості заходу. Підказують журналістам, під яким кутом зору краще розглядати ті новини, про які вони довідаються на прес-конференції.

5.Вибирають зручне і гарно оформлене приміщення, причому найкраще знайти таке, яке б символізувало зміст повідомлення на прес-конференції. Це особливо важливо для телебачення. Завжди завчасно турбуються про отримання дозволу на використання певного приміщення.

6.Кандидата слід добре підготувати. Він має прорепетирувати заяву, підготуватися до запитань і відповідей, бути добре обізнаним зі змістом усіх матеріалів, які передаватимуться представникам преси під час прес-конференції.

7.Журналістам виявляють гостинність. Готують для них прохолодні напої, каву.

8.Завчасно перевіряється приміщення, аби переконатися, що все готове. Потрібно потурбуватися про електричні розетки, якщо очікується телебачення, сцену, стільці, освітлення, розташування мікрофонів, якими користуватиметься преса.

9.Прес-конференцію треба починати своєчасно і закінчувати до того, як інтерес до неї почне спадати. В іншому разі якийсь репортер використає це для провокаційного запитання. Кандидат має бути готовим затриматися після прес-конференції і дати інтерв’ю сам на сам.

10.Прес-релізабопакетидляпресипоширюютьсядопочаткуконфе- ренції, причому забезпечується наявність достатньої кількості цих матеріалів у доступному для всіх учасників місці. Не зайве записати, хто з представників преси не прийшов, і надіслати їм усі матеріали після прес-конференції.

11.Прес-конференція звичайно планується на півгодини: 10 хвилин на виступ і 20 хвилин на запитання й відповіді.

12.Прес-конференціязаписуєтьсянамагнітофон,щобдокументаль- но зафіксувати все, що було сказано.

Фотографії в кампанії

Фотографії – ефективний засіб комунікації. Завчасно готується набір фотографій, щоб вони завжди були під руками протягом усієї виборчої кампанії.

У ході кампанії потрібні чорно-білі глянцеві фотографії кандидата для преси, розміром 8×10 см, одна фотографія – з усміхненим і одна – із серйозним виразом обличчя. Далі потрібно підготувати набір різних фотографій кандидата для використання в передвиборній літературі та надсилання до засобів інформації. Нарешті, кандидата фотографують під час усіх головних заходів і надсилають ці знімки до щоденних і тижневих газет.

Раціонально зібрати добірку фотографій, яка ілюструвала б імідж кандидата. Наприклад, якщо головною темою кампанії є освіта, готується набір фотографій кандидата з дітьми.

Використовуються лише фотографії, які створюють імідж кандидата. Ніколи не можна розповсюджувати фотографій, на яких він зображений не у кращому вигляді. Не варто шкодувати часу та коштів і підготувати фотографії високої якості.

Кандидат повинен бути у фокусі всіх фотографій, які використовуються під час виборчої кампанії. Найкращий тип фотографій – натурні зйомки, зйомки кандидата з іншими людьми, де він виглядає невимушено й природно.

Різновиди фотографій, які знадобляться для кампанії:

офіційні фотографії – чорно-білі глянцеві, розміром 8×10 см, одне фото – із серйозним виразом обличчя, інше – з усміхненим;

кандидат і робітники – знімки кандидата з робітниками одного з провідних підприємств району;

кандидат і сім’я – натурні фотографії кандидата з дружиною й дітьми;

кандидат працює – фотографії кандидата на його робочому місці; кандидат виступає – фотографії кандидата, коли він виступає

перед різними групами громадськості;

кандидат і школярі; кандидат і ветерани;

кандидат у своєму окрузі – знімки кандидата у визначних місцях округу.

Тижневі програми для засобів інформації

Під час їх підготовки та використання важливо дотримуватися деяких порад:

1.До місцевої преси надсилається список заходів, у яких кандидат братиме участь наступного тижня. Слід усе зробити для того, щоб ці заходи були новиною.

2.Прихильникам кандидата і до преси надсилаються односторінкові бюлетені, щоб тримати їх у курсі справ кампанії.

3.Кандидат має бути поінформованим про місцеві та загальні для округу проблеми і, коли буде нагода, коментувати їх під час інтерв’ю. При цьому коментарі потрібно робити своєчасно.

4.Представники преси запрошуються на всі виступи кандидата.

5.Необхідно робити вирізки з газет усіх статей і повідомлень, у яких ідеться про кампанію кандидата і його опонента.

6.Для випуску прес-релізів і заяв для преси можна використовувати свята і пам’ятні дати, які відзначаються під час виборчої кампанії.

7.Потрібно знати календар виборів і зберігати копії звітів кандидата і його опонента про виборчу кампанію на випадок, якщо преса звернеться із запитаннями з цього приводу. Будь-яке порушення строків, передбачених виборчим законодавством, можна використати для того, щоб мати пресу.

Репортажі з місця подій

У цьому разі репортаж – це просто записаний голос кандидата, що надходить до радіостанції телефоном із місця події. Оскільки радіоновини транслюються лише кілька хвилин, такі репортажі мають звучати не більше 30 секунд.

Завжди телефонують до радіостанції заздалегідь, щоб з’ясувати, чи буде прийнятий такий репортаж. Інколи станції не приймають від кандидата запис його заяви. Вони віддають перевагу інтерв’ю, записаному репортером. І це теж добре, оскільки є нагода, щоб голос кандидата прозвучав у ефірі. Завжди варто погоджуватися давати такі інтерв’ю сам на сам.

Репортажі з місця подій як особливий жанр радіопередач корисні для прес-секретарів, які прагнуть якнайбільше повідомити протягом короткого часу. До актуальних репортажів можна вдатися після важливої заяви для преси, під час якої не було радіорепортера. Ними також можна скористатися і тоді, коли необхідно зробити заяву, а кандидат у цей час знаходиться десь далеко.

Сьогодні існує чимало технічних засобів, які сприяють поширенню актуальних репортажів як жанру радіопередач. Вони прості й недорогі, тому ними варто скористатися під час виборчих кампаній.

Щоб надіслати репортаж до радіостанції, у найпростішому випадку потрібно мати:

•недорогий касетний диктофон;

•пару прищіпок;

•один або два телефонних апарати (якщо апаратів два – то це ідеальні умови, але успіху можна досягти і за допомогою одного апарата).

Магнітофон з’єднується прямо з телефонною лінією за допомо-

гою дроту з прищіпками. Для цього один кінець дроту з наконечником для магнітофонного гнізда вставляється у гніздо з позначкою «вихід». Відкручується кришка, де знаходиться телефонна мембрана (нижня частина телефонної трубки), і інший роздвоєний кінець дроту з прищіпками приєднується до металевих контактів, які добре видно, коли знімається мембрана. Після того як натиснута клавіша магнітофона «play», повідомлення починає транслюватися по телефонній лінії.

Декілька порад, як готувати репортаж:

•пишеться коротка (на 30 секунд) заява для кандидата, яку він повинен прочитати;

•кандидат має прочитати увесь текст заяви так, немов він розмовляє з репортером;

•не можна дозволяти кандидатові монотонно читати текст, це все зіпсує;

•готується магнітофон, за допомогою дроту з прищіпками з’єднаний із телефоном, ставиться касета із записом заяви на актуальну тему. За допомогою другого телефону треба з’єднатися з радіостанцією;

•поруч із кандидатом завжди має бути особа (найкраще, щоб це був прес-секретар), яка б зателефонувала до радіостанції і домовилася з репортером про увімкнення магнітофона. Репортеру пояснюють усі обставини, пов’язані з цим заходом. Коротко повідомляють про зміст прес-релізу, з приводу якого підготовлено репортаж;

•якщо радіостанція дала згоду прийняти репортаж, по телефону рахують: «Три, два, один». Після слова «один» вмикають магнітофонну стрічку;

•залишаються на лінії, щоб переконатися, чи на станції зроблено якісний запис. Дякують репортерові і кладуть трубку.

Актуальними репортажами не можна зловживати. Навіть ті станції, які їх транслюють, часто вважають за краще брати персональні інтерв’ю в кандидата. Під час виборчих кампаній один або два актуальні репортажі кандидата протягом тижня – це забагато.

Якщо станція відмовляє, треба бути люб’язним. Подякувати за витрачений час і звернутися до іншої станції. Ніколи не слід вдаватися до суперечок: радіостанції не зобов’язані приймати подібні актуальні репортажі.

І знову ж таки важливо бути переконаним, що заява кандидата заслуговує того, щоб стати новиною. Якщо ж вона не заслуговує цього, у майбутньому буде важко домовитися про наступний репортаж або інтерв’ю. Крім того, необхідно прагнути до того, щоб репортаж не мав вигляду комерційної реклами.

Радіо- і телевізійні інтерв’ю

У деяких людей необхідність дати радіо- і телеінтерв’ю може викликати страх. Навіть у деяких найбільш досвідчених державних і громадських діячів стають вологими долоні, прискорюється серцебиття і спостерігаються інші симптоми страху, як тільки вони опиняються перед камерою або мікрофоном.

Однак радіочи телеінтерв’ю не повинні спричинювати страх або хвилювання. Якщо дотримуватися декількох простих порад,

радіо- і телеінтерв’ю можна буде давати легко і впевнено. Як наслідок, вдається використовувати ці потужні засоби комунікації як складову розгорнутої програми зв’язків із громадськістю і засобами інформації.

І у разі, коли кандидат особисто дає інтерв’ю, і тоді, коли хтось супроводжує представника організації, в якого будуть брати інтерв’ю, ситуацію, що викликає страх, можна перетворити на ефективний метод комунікації з громадськістю і популяризації організації. Для цього необхідно:

1.Готуватися. Оволодіти глибоким знанням проблеми, передбачити найскладніші запитання і підготувати найкращу відповідь на них.

2.Визначити позицію виголошуваної заяви. Зробити це потрібно заздалегідь. Позиція заяви має концентруватися на думці, яку бажано донести до глядачів або слухачів за допомогою інтерв’ю,

іґрунтовно спиратися на факти для того, щоб викликати довіру. Якщо буде потрібно, для її підкріплення необхідно користуватися матеріалами з авторитетних джерел. Слід показати зв’язок між організацією, представником якої є той, хто дає інтерв’ю, та позицією його заяви. По суті, інтерв’ю – це безплатна реклама. Треба якнайповніше використати можливість поговорити з людьми і розповісти їм про організацію.

3.Бути природним. Розслабитися. Розмовляти з інтерв’юером як із товаришем. Говорити просто, не стримувати міміку та жести. Уникати довгих слів і слів, які важко вимовити. Їх можуть не зрозуміти, і про того, хто дає інтерв’ю, складеться враження як про претензійну людину.

4.Бути впевненим. Інтерв’ю беруть тому, що хтось обізнаний із певних питань. Тому не слід боятися того, хто бере інтерв’ю. Той, хто дає інтерв’ю, знає більше, ніж він. Треба спокійно і впевнено відповідати на кожне запитання, користуючись стверджувальною та щирою мовою.

5.Відповідати стисло. Відповіді завжди мають бути прямими

іпо темі. Радіо- і тележурналістам потрібні стислі, чіткі, логічні положення, що виголошуються не довше 30 секунд, а інколи й менше. Необхідно дотримуватися головної думки, яка заздалегідь продумана. Уникати довгих заяв, які розпорошуватимуть повідомлення, будуть втомлювати слухачів, забиратимуть у всіх дорогоцінний час і, як підсумок, не потраплять до ефіру.

6.Зберігати довіру до себе. Бути щирим. Довіра до того, хто дає інтерв’ю, залежить від нього самого. Ніколи не слід приховувати і перекручувати інформацію, брехати інтерв’юеру. Журналіст, який помітив, що його ввели в оману, ніколи більше не довірятиме тому, в кого він бере інтерв’ю, і його організації.

7.Відповідно вдягатися. Для телеінтерв’ю одягаються привабливо. Уникають зайвих яскравих кольорів, квітчастих суконь, капелюхів тощо. Потрібно, щоб телеглядачі зосередилися на тому, про що говорить виступаючий, а не на тому, як він зодягнений.

Інтерв’ю для друкованих органів

Манера поведінки під час інтерв’ю для друкованих органів у цілому та ж сама, що і під час інтерв’ю для радіо і телебачення. Тому в розмові з репортером газети, журналу або бюлетеня можна користуватися усіма порадами, наведеними в попередньому розділі, де йшлося про інтерв’ю для радіо і телебачення. Додамо лише кілька порад, які стосуються виключно особливостей друкованих засобів масової інформації і які допоможуть максимально використати зв’язки з громадськістю на користь організації:

1.Запропонувати додаткову інформацію. Після того як репортер одержав стислі відповіді на всі поставлені запитання, можна запропонувати йому вихідну додаткову інформацію, якщо вона у вас є. Це підтвердить відповіді на запитання. Навіть незважаючи на те, що газети мають обмежений обсяг, вони, як правило, використовують більше подробиць на своїх сторінках порівняно з радіоабо теленовинами. Тому треба скористатися можливістю передати авторитетну інформацію, яка зробить інтерв’ю більш вагомим.

2.«Для друку», «не для друку», «на підставі». Найкращим правилом під час будь-якого інтерв’ю залишається правило «для друку». Це означає, що все сказане репортеру може бути процитоване або ж перефразоване і пов’язане у статті з прізвищем того, хто дає інтерв’ю. Не треба ніколи розмовляти з репортером на будьяких інших підставах, крім «для друку», або можна робити це дуже рідко, за надзвичайних обставин. Якщо небажано, щоб ім’я того, хто дав інтерв’ю, та інформація від його організації потрапили на шпальти газети, краще взагалі не давати інтерв’ю. Відомо, що більшість репортерів беруть інтерв’ю лише «для друку». Але все ж таки існують два інших імовірних рівні діалогу з репортерами.

«На підставі» – це означає, що заяви можуть бути процитовані або перефразовані, однак ім’я їх автора не буде згадано як джерело інформації. Наприклад, репортер може приписати цитату «відповідальному працівникові міськради, який попрохав не називати його імені».

«Не для друку» – це значить, що заява ніяким чином не може бути використана. Усе, що сказано «не для друку», не може бути процитоване, перефразоване, а ім’я автора заяви не повинне бути пов’язане з цією інформацією. Проте репортер може використати інформацію у своїй статті, якщо йому пощастить отримати її з іншого джерела.

Наведені вище визначення є загальновживаними, однак значення понять «на підставі» і «не для друку» кожний репортер може розуміти по-своєму. Зважаючи на це, перш ніж давати інтерв’ю, необхідно домовитися з репортером про спосіб використання виголошених заяв. Не треба говорити репортеру вже після того, як він одержав відповіді на всі запитання, що це «не для друку». Уже пізно, і репортер може за бажанням відверто процитувати матеріал.

Глава 2. Технології міжособистісних комунікацій

Ораторське мистецтво

Однією з найважливіших складових комунікації з громадськістю є усне слово, уміння виступати з промовами перед аудиторією, спілкуватися з масами. Напевно, мало хто заперечуватиме, що більша частина часу керівника будь-якої організації витрачається на підготовку та виголошення різноманітних доповідей і промов. Зрозуміло, справа ця не проста, і, щоб зробити її ефективною, потрібна велика майстерність. Томас Манн був абсолютно правий, наголошуючи, що лише одна «мова сама по собі вже є особливою цивілізацією». Нею потрібно вміти користуватися, щоб якомога краще і зрозуміліше донести до громадськості ідеї й думки організації, привернути людей на свій бік і заручитися їхньою підтримкою.

Далі розглянемо докладно деякі аспекти проблеми, як зробити публічний виступ максимально ефективним.

Предмет виступу

Існує вислів: «виступ, у якому не зачіпається будь-яка злободенна та цікава для всіх тема, – це однаково, що подорожування, розпочате без мети і місця призначення». З огляду на це перший крок у підготовці будь-якого виступу полягає в тому, щоб визначити його мету або конкретну тему. Яке завдання ви ставите перед собою, виступаючи з цією промовою, чого бажаєте досягти?

І лише після того, як це питання з’ясоване, приступають до необхідних дій і кроків, думають над конкретним планом їх реалізації. Якщо виступ добре підготовлений і з самого початку логічно побудований, це надає промові більшої сили, а промовець упевненіший в успіху.

Завданням виступу може бути як поширення інформації, виклад відповідних інструкцій, так і реклама, «продаж» ідей і планів; інколи це різнопланові комбінації всіх перелічених цілей. Оратор може впливати на слухачів не лише за допомогою слова, а й манерою поведінки, формою подачі своєї доповіді. Якщо кожне речення промови добре продумане, то можна навіть простий перелік сухих фактів, тенденцій розвитку або навіть статистичних даних перетвори-

ти на засіб політичного впливу і збудника дій, а тим самим обернути публіку на своїх прибічників. Тут можна погодитися з Кіплінгом, який говорив:

«Слова – це найбільший наркотик, що є в руках людства». З’ясувавши цілі та завдання виступу, необхідно добре попрацю-

вати над тим, у якій формі його подати. Для досягнення максимального результату й ефекту слід розробити план подання проблеми або ідеї. Слід не бути багатослівним, не вдаватися до надто великого потоку непотрібних слів, тобто таких, що не містять у собі інформації, не тримати публіку в напруженні, виплескуючи на неї надто багато зовнішніх подразників. Стисла, але переконлива десятихвилинна доповідь може мати набагато більше шансів досягти поставленої мети, а також зберегти час і кошти, ніж нудна доповідь на годину. Тобто ефективність виступу має прямий зв’язок не з його тривалістю, а з якістю змісту і значенням того, що виголошується, з тим, як вдасться донести думку до слухачів, використати якісне наочне приладдя та допоміжні матеріали. Наголосимо ще раз, що надто довга доповідь, невміння правильно викласти мету свого виступу, погано підготовлені наочне приладдя і матеріали можуть призвести до провалу та негативного ставлення до виступаючого присутніх у залі.

Коли тема виступу точно визначена, можна переходити до наступного етапу – планування форми подання та стратегії виступу. В цьому можуть допомогти відповіді на кілька основних запитань. Зокрема промовець має запитати себе: Чого він намагається досягти, яку ставить мету – тобто що він «продає»? Кому він це «продає»? Проти кого діє і за що бореться? У якій аудиторії, перед якою публікою збирається зробити доповідь? Розглянемо ці запитання більш докладно.

1.Що «продається»? Чому вирішено виступати з цією доповіддю? Важливо зуміти оцінити тему та основні ідеї доповіді з погляду стороннього спостерігача. Що все ж таки «продається»? План чи ідея, почин чи спонукання до дії, якийсь конкретно товар, продукція чи послуга? А може, це просто виступ на захист і підтримку чиєїсь ідеї? Треба точно визначити для себе цілі та завдання і викласти їх у кількох словах.

2.Кому це «продається»? Якщо промовцю знайома аудиторія слухачів, у нього, напевно, мають бути якісь пропозиції щодо її реакції на доповідь. Виступ, потенційно спроможний принести успіх

в одній аудиторії, може закінчитися цілковитим крахом в іншій. Кожна стратегія виступу повинна бути спрямована на певну аудиторію окремо. Адже аудиторія слухачів може складатися виключно із «фахівців» чи так званих «дилетантів» або поєднувати представників цих двох груп. Варто подумати, що, можливо, люди, які зібралися в залі, вже обізнані з обговорюваною темою. Яку інформацію вони могли отримати? Чи здатні вони прийняти остаточне рішення відразу, покладаючись на свою думку, чи їм потрібно доповісти про рекомендації та думки, які вони почують у виступі, своєму вищому керівництву? Перед виступом бажано дізнатися якомога більше про аудиторію слухачів: їхню манеру поведінки і стиль роботи, інтереси, громадське становище та емоційний настрій. Чи не віддають вони переваги певному типові наочного приладдя, чи люблять, коли роблять перерви під час виступу, чи захочуть випити кави під час перерви? Чи не обмежений у них час? Не треба забувати, що люди в аудиторії різні, і всі вони мають різні симпатії та антипатії.

3.Проти чого є намір боротися? Коли емоційні та духовні потреби аудиторії добре вивчені, можна впливати на ставлення слухачів до промови і непомітно для них змінити їхню точку зору. Промова здатна викликати жвавий інтерес у слухачів і легко зробити їх спільниками промовця, якщо точно знати їхні турботи і сподівання. Під час виступу з доповіддю перепони, що найчастіше виникають, можна звести до такого:

•побоювання з боку слухача, що пропоновані йому план або ідея можуть впливати на його престиж, авторитет у колективі або перспективні плани на майбутнє;

•небажання слухача сприймати щось нове тому, що це може потягти за собою організаційні перетворення або спричинити особисті незручності і зайві клопоти;

•небажання слухача зійти з «уторованої» стежки, вагання й побоювання накликати на себе неприємності;

•пиха слухача, його хворобливе самолюбство.

4.У якій аудиторії, перед якою публікою буде виголошуватися доповідь? Для того щоб знати, в яких умовах проходитиме засідання і яка загальна обстановка супроводжуватиме виступ, промовець спочатку має спробувати відповісти на такі запитання:

•Чи буде ця аудиторія дружньою або ворожою, такою, що симпатизує йому або виявляє байдужість?