Zv_39_yazki_Z_Gromadskistyu

Методи впливу на адресатів лобіювання

Створення коаліцій. Впевнену лобістську перемогу забезпечують зусилля відразу кількох союзницьких груп чи партнерів, що працюють у кількох напрямах і діють у кількох «цільових точках». Саме для цього на певний період чи для досягнення певної мети лобісти формують коаліції, тобто тимчасові об’єднання. Кожний учасник коаліції має свої канали комунікації з владою, свої групи підтримки серед громадськості, зрештою, своє авторитетне ім’я. Об’єднання зусиль і всіх можливостей учасників коаліції швидко дає бажаний результат. Професійні лобісти розглядають створення коаліцій як обов’язковий і безперервний процес будь-якої лобістської кампанії. Зверніть увагу: коаліційні процеси – це не обов’язково офіційні заходи з підписанням протоколів за столом переговорів.

Отже, загальним правилом є – шукати союзників скрізь і всюди, забезпечувати собі їхню підтримку, залучати до участі у своїх заходах. Але, вибираючи майбутнього учасника коаліції, будьте дуже обережні. Пригляньтеся до його минулого й сучасного, оцініть його авторитет: чи не скомпрометує він вашого імені?

У лобістській діяльності величезну вагу мають також ті лідери чи групи, які стоять осторонь і займають нейтральну позицію. Якщо ви не передбачаєте запросити їх до коаліції, спробуйте «прозондувати ґрунт», з’ясувати, яку позицію щодо ваших дій вони займуть у майбутньому: нейтральну, прихильну чи негативну? Йдіть до них, зробіть перший крок: спробуйте схилити на свій бік. Не вдається? Тоді намагайтеся зробити з них хоча б пасивних союзників. А якщо ви й тут зазнали невдачі, то принаймні подбайте про те, щоб ці групи зберігали нейтралітет. Наголошуємо ще раз: саме лобістові належить зробити перший крок!

Залучення населення та громадських організацій. Як уже зазначалося, дуже ефективним інструментом у лобістській діяльності є організована «підтримка знизу». Залучайте до коаліційної діяльності якомога більші громадські об’єднання чи навіть колективи великих підприємств та установ. За тиждень-два перед ухваленням рішення влади тисячі листів від працівників цих установ, звернення із сотнями підписів, пікетування, демонстрації, мітинги тощо можуть відіграти надзвичайно велику роль у переконанні представників влади.

Інформування адресатів кампанії. Постійно інформуйте всіх «потрібних» і «причетних» посадовців особисто. Методи інформу-

вання можуть бути, наприклад, такими: надішліть інформаційний лист вашої організації про перебіг подій приблизно такого змісту:

«Шановний Павле Петровичу! У межах нашої співпраці повідомляємо Вам, що у справі підготовки нашого з вами проекту зроблено таке (...)»; робіть телефонні дзвінки на зразок: «Ми раді вам повідомити, що (...)». Посадовці люблять, коли до них телефонують не з проханням чи вимогою, а для того, щоб поінформувати про вже виконану роботу, до якої вони причетні.

Присутність та виступи на організаційних заходах органів влади. Це – дуже важлива форма роботи. Зазвичай доволі важко «пробитися» до виступу, скажімо, на сесії представницького органу, але все-таки це можливо: наприклад, за підтримки та сприяння певного посадовця, який уже став вашим союзником. Такі виступи мають величезне значення.

По-перше, лобіст ще на ранніх етапах лобістської кампанії отримує можливість безпосередньо впливати на депутатів, формувати їхню думку.

По-друге, вже після першого такого виступу всі починають сприймати лобіста як деякого «позаштатного експерта» з питань, дотичних до проблеми. Це дає лобісту величезну перевагу над опонентами. Після такого виступу до думки лобіста «автоматично» прислухатимуться преса, депутати, виконавчі органи тощо.

Важливо стежити за роботою органів влади, за порядком денним усіх її засідань тощо. Потрібно намагатися «пробитися» хоча б з 3–5-хвилинними виступами-повідомленнями на засіданнях рад, нарадах виконкомів, держадміністрацій тощо.

Запрошення представників влади до участі в заходах організації. Здебільшого це роблять для того, щоб стимулювати посадовців свідомо чи підсвідомо сприяти досягненню цілей організації. Час від часу організація збирає всіх своїх членів на якісь семінари чи конференції або, скажімо, відряджає свою представницьку делегацію на подібні всеукраїнські заходи. Спробуйте знайти можливість залучити до участі в таких заходах «потрібного» посадовця – адресата лобістської кампанії. Привід до участі має бути абсолютно офіційний: «оприлюднити точку зору та позицію органів місцевої влади». Виграш виявиться величезним. По-перше, посадовець справді глибше усвідомить важливість проблеми, нагальну потребу її розв’язання. По-друге, після такого усвідомлення він відчує себе неформально «своїм» у вашому колі. По-третє, участь у

згаданих заходах підштовхне його до глибших неформальних контактів. Така абсолютно природна людська реакція піде на користь обом сторонам...

Можливий і інший варіант: запропонуйте посадовцеві стати експертом чи консультантом організації в тій ділянці, в якій лежить проблема. Запрошуйте посадовців як представників владних структур на робочі наради організації й обов’язково передбачайте в порядку денному їхні виступи. Якщо організація започатковує широкомасштабні публічні заходи, то цілком природно запросити «потрібного посадовця» відкрити їх, зробити вступне слово.

Такі дії – це поступові кроки до партнерства й взаєморозуміння між організацією, інтереси якої захищає лобіст, і представниками влади.

Залучення до процесу лобіювання авторитетних діячів.

Визначте серед цільової громадськості особистості (лідерів громадської думки (оріnіоn-mаkers), до думки яких прислухаються люди, що є адресатами кампанії. Наприклад, якщо під час лобістської кампанії потрібно отримати підтримку пенсіонерів, варто знайти двох-трьох людей, до яких прислухаються пенсіонери. Це може бути, наприклад, заслужений генерал – голова Ради ветеранів війни або відома громадська діячка старшого віку – ровесниця саме цих адресатів вашої кампанії. Спробуйте залучити їх до співпраці. Так само здобути підтримку школярів та студентів вам допоможе місцева «рок-зірка» або хтось із неформальних лідерів молоді.

Організація публічних заходів на зразок «зустрічі влади з народом». Нехай ваші союзники – громадські організації – ініціюють, скажімо, зустріч певної групи депутатів з виборцями. Це має бути офіційно організована акція «спілкування з народом» з питань, дотичних до проблеми, з приводу якої здійснюється лобіювання (перелік питань належить заздалегідь узгодити). Будь-який результат цієї зустрічі «грає на вашу користь». Скажімо, депутати не прийшли на зустріч! Тоді їх чекає осуд виборців, і вони будуть змушені «спокутувати провину», проголосувавши так, як від них чекають. Або депутати прийшли на зустріч і вислухали думки виборців! У такому разі вони не наважаться потім проголосувати всупереч «волі народу». Відомо: кожний депутат мріє продовжити свій мандат на наступний термін.

Організація публічних заходів на зразок «громадських слухань». Ця форма, якою користуються лобісти, типова для громад-

ського життя Заходу. В Україні вона поки що не набула великого поширення. Однак така форма надто дієва і її варто творчо використовувати під час проведення лобістських кампаній. Наприклад, якщо ваша організація ініціює громадські слухання з проблем раціонального використання об’єктів комунального майна (йдеться про надання їх в оренду підприємцям, які розвивають промисловоторговельну інфраструктуру міста). У такому разі «головними героями» заходу мають стати всі «зацікавлені»: представники влади, які за посадовими обов’язками мають пряме відношення до цієї проблеми; експерти вашої організації (вони вже підготували головний предмет лобіювання – відповідний проект постанови міськради); представники громадськості, які зацікавлені в розв’язанні проблеми (йдеться про різноманітні територіальні об’єднання громадян, місцевий відділ Товариства захисту прав споживачів тощо); преса.

Процедура громадських слухань передбачає такі етапи: ознайомитися з точкою зору кожної зі сторін (дуже важливо, до речі, оприлюднити точку зору преси, бо влада дуже чутливо реагує на це); ухвалити документ-резолюцію (на зразок: «Учасники громадських слухань ухвалили: звернутися до сесії міськради з вимогою схвалити пропонований проект постанови про...»). Ефективність громадських слухань настільки висока, що інколи до сесії справа не доходить: під тиском громадської думки «перша особа» ухвалює рішення відразу в залі, привселюдно, за присутності громади й преси.

Делегування своїх представників до виборних органів влади.

Цей метод, на який ми вже звертали увагу, близький до «внутрішнього лобіювання». Але він не має однозначної оцінки, особливо у випадках, коли до нього вдаються бізнесмени-олігархи. Але, з позитивної точки зору, головне тут полягає в такому: маючи коаліційну підтримку потужних громад, можна без особливих зусиль отримати кілька місць у новообраному депутатському корпусі. Кілька «своїх людей», скажімо, в облраді – це сила, здатна лобіювати вирішення багатьох питань.

Особистість «передавача» ідеї є так само важливою, як і її зміст. Розглянемо приклад. Ваша організація лобіює рішення міської ради, що пов’язане з екологічними проблемами певного міського району. Суть завдання – змусити великий металургійний завод встановити необхідні фільтри. Хто буде кращим співдоповідачем на сесії – лобіст (керівник громадської організації) чи головний лікар

міської лікарні? Звичайно, депутатів більше схвилює думка лікаря, щоденна робота якого – лікувати людей, зокрема захворювання екологічного походження. І серед цих людей – ті ж самі депутати, їхні родини. Окремо потрібно наголосити на проблемі авторства ідеї. Так, лобістська ідея може належати керівнику громадської організації, і саме він міг докласти чимало зусиль для її втілення. Але на практиці йому доведеться поступитися місцем особам – «передавачам» ідеї (як тому лікареві). Досвідчені лобісти знають, що їхня перемога полягає не в тому, щоб покрасуватися з лаврами переможця у світлі «юпітерів»: вони отримують моральне задоволення від власне реалізації ідеї. Іншими словами: «Ну й що з того, що ці люди нині в зеніті слави? До цього привів їх я – бо саме я, а не хтось інший, усе це придумав, розробив і втілив так, як хотів!». Професійні лобісти звикли працювати «за лаштунками». Такий підхід – одна з норм лобістської діяльності. Важливішою є проблема, а не певна особа.

Висвітлення лобістської кампанії у ЗМІ

Публічний ефект від лобістської кампанії, яку ви провадите, можна значно посилити, постійно висвітлюючи її в усіх засобах масової інформації на всіх її етапах, тобто забезпечуючи їй медіасупровід.

У попередніх розділах ми вже розглядали питання, як налагодити постійну співпрацю зі ЗМІ. У медіасупроводі лобістської кампанії належить спробувати якнайширше застосувати всі ці медіатехніки та методи за такою схемою.

На початку лобістської кампанії треба за допомогою мас-медіа зосередити увагу громадськості на проблемі, показати її гостроту та нагальність. У цьому разі добре «спрацьовують» 1) репортажі з місця події з коментарем фахівця (експерта), 2) «експертні» статті тощо.

На етапі розгортання основних зусиль лобістської кампанії через ЗМІ належить висвітлити такі питання: якими можуть бути варіанти ухвалення рішення, які переваги й недоліки має кожний альтернативний варіант? Звичайно ж, варіант, який ви пропонуєте, мусить бути найраціональнішим та найбільш доцільним. Подати його треба так аргументовано та яскраво, щоб читачі, слухачі й глядачі зробили вибір саме на його користь.

На цьому етапі дуже важливо дати журналістам можливість узяти безпосередню участь у перебігу подій. Це можуть бути, наприклад, дискусії між прихильниками різних альтернативних проектів за участю журналістів, громадські слухання за участю преси.

Зазвичай після таких заходів журналісти активніше й охочіше висвітлюють процес вирішення порушеного питання. Ще б пак: вони відчувають свою пряму причетність до історії! Подякуймо їм за це.

На етапі ухвалення рішення. Матеріали, які потрібно подавати до ЗМІ на цьому етапі, мають відповісти на такі питання: наскільки драматично відбувається процес ухвалення рішення? Хто – «проти»? Чому? Цей найкоротший етап інколи є найцікавішим (згадаймо хоча б видовищні «картинки» із сесійної зали Верховної Ради). Саме тут трапляється найкраща нагода для «гарячого» інтерв’ю, репортажу чи навіть прямої трансляції. А що вже казати про барвисті цитати! Вчасно «підкинута» в газети цитата із зали засідань міськради здатна протягом доби активізувати до дії тисячі людей: завдяки цим двом рядкам тексту завтра ви легко можете зібрати під стінами міськради кількатисячну «групу підтримки».

Етап «післямова». Зробіть у матеріалах для преси певні висновки. Яке рішення ухвалено, якими можуть бути його реальні наслідки? Це час для серйозного аналізу: «чому вийшло саме так», «на цьому ми не зупинимося, тому що в рішенні не враховано...» тощо. Крім того – це час для того, щоб пожинати лаври й висловлювати вдячність, на зразок: «Нам вдалося цього домогтися, тому що нас підтримали ви – громадяни, соціально активні мешканці нашого міста... Особливу ж подяку ми висловлюємо першому заступникові голови облдержадміністрації Петрові Петренку – за його державницький підхід та мудрість!..».

Здійснюючи медіасупровід лобістської кампанії, доцільно надати повноваження щодо контактів з пресою одній чи двом особам. Здебільшого такими особами є керівник організації та працівник, який виконує обов’язки РR-менеджера організації. Чому роблять саме так? По-перше, такий «звужений» вихід інформації з організації є більш узгодженим і цілеспрямованим: немає суттєвих розбіжностей. По-друге, таке обмеження кола людей, що контактують з пресою, дає додаткові гарантії, що вашу діяльність потрактують саме так, як вам потрібно.

Важливі поради

«Маленькі секрети» практики лобіювання

•В організації публічних заходів ми не радимо вживати заперечні та «наступальні» гасла й вислови на кшталт: «Скажемо «Ні!..», «Ми вимагаємо...», «Ви мусите...» Агресивні акценти налаштовують представників влади на свідомий і підсвідомий спротив або нехіть. Краще вживати конструктивні гасла на зразок: «Разом побудуємо...».

•Завжди знайдіть можливість віддячити посадовцеві, який підтримав вашу організацію в її зусиллях, спрямованих на ухвалення певного рішення влади (йдеться не про гроші). Проявіть фантазію. Випишіть по- садовцеві-союзникові диплом заслуженого або почесного члена організації. Запросіть його як почесного гостя на неформальну вечірку для членів організації. Або ж, якщо буде нагода, введіть його до складу делегації, яка вивчатиме його фахові проблеми за кордоном. Найголовніше, щоб навіть найменші зусилля цієї людини не залишилися непоміченими.

•Етикалобістськоїдіяльностізастерігає: потрібнозавждиконцентруватисянапроблемі, аленіколи– наособі. Навітьякщопроблемаєнадзвичайно персоніфікованою, предметом обговорення в жодному разі не може бути певна людина та її особистісні риси. «Атакуючи» проблему, ніколи не можна «атакувати» конкретну людину та її людські вади. Це – непрофесійно.

Варто запам’ятати

Деякі «золоті правила» співпраці з владою:

1.«Не варто воювати з посадовцем – краще зробити його союзником»;

2.«Якщо з посадовця не вдається зробити союзника, то треба робити вигляд, ніби ви все-таки вважаєте його союзником;

3.Якщо посадовець вперто провокує вас до ворожнечі, мовчки йдіть обхідною дорогою, демонструючи, що ви й досі вважаєте його союзником».

Далі розглянемо коло питань щодо роботи Верховної Ради України, що може допомогти заінтересованим групам (лобістам) краще зрозуміти законодавчий процес в Україні та більш плідно впливати на депутатів Верховної Ради України заради захисту інтересів конкретних організацій чи груп виборців.

Лобіювання Верховної Ради України

Можливості лобіювання народних депутатів України

Наголосимо ще раз – в умовах незалежної України таке специфічне політичне явище, як лобіювання, ще не отримало свого правового оформлення. Крім того, сам термін «лобізм» часто вва-

жається майже лайливим. Нерідко можна зустріти заяви або висловлювання окремих політичних діячів, які з іронією вимовляють це слово. І тут немає нічого дивного. Пригадаймо, що колишні владні інститути тоталітарного суспільства мали жорсткий характер, були закриті та спрямовані виключно на дію «зверху вниз». Але поряд із цим функціонувала особлива, негласна, надзвичайно розповсюджена непарламентська форма лобізму, хоч її ніхто так і не називав. Це – «штовхачі», які вибивали для підприємств і організацій замовлення, ліміти, сировину тощо в московських чи київських міністерствах. Це – поширені в минулому намагання керівників місцевих парткомів задобрити вище рангом керівництво задля завоювання доброго ставлення до себе та майбутньої кар’єри. Сюди ж до певної міри можна зарахувати й колишнє «телефонне право». На жаль, ще й сьогодні Верховна Рада України, служби Президента України, міністерства, державні фінансові структури перебувають під тиском різного ґатунку «лобістів», які вимагають додаткових кредитів, ліцензій, податкових пільг, дотацій тощо. Помітним стало активне лобіювання іноземних інтересів. Як правило, наявна тепер практика обстоювання групових інтересів має невпорядкований, «дикий» характер.

Однак усе це зовсім не означає, що політичні й громадські організації, групи активних виборців, різноманітні суб’єкти економічної та іншої діяльності не можуть скористатися позитивним досвідом демократичних країн у галузі лобіювання, обстоювання своїх інтересів.

До того ж, хоч би яким незвичним для нашої політичної культури був інститут лобізму, бажають того владні структури чи ні, його окремі елементи вже фактично існують. Водночас ми, на жаль, недостатньо приділяємо уваги тим легальним можливостям, якими варто скористатися для посилення впливу на депутатів і роботу Верховної Ради України з боку громадськості та утворюваних нею різноманітних організацій.

Які ж це можливості?

Перше коло можливостей пов’язане з обов’язками депутата перед виборцями, зокрема з його звітністю. Чинне законодавство України зобов’язує депутата через певні проміжки часу звітувати перед виборцями про свою роботу, а також про роботу Верховної Ради України. Згідно зі статтею 24 Закону України «Про статус

670 ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДCЬКІСТЮ

народного депутата України», на депутата покладаються такі обов’язки:

•постійно підтримувати зв’язки з виборцями, вивчати громадську думку, потреби і запити населення, а у разі необхідності повідомляти про них Верховну Раду України та її органи, вносити пропозиції та вживати в межах своїх повноважень заходів щодо їх врахування;

•періодично інформувати виборців про свою депутатську діяльність через засоби масової інформації, на зборах виборців, але не рідше двох разів на рік;

•розглядати звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян»;

•розглядати всі одержані ним пропозиції, заяви та скарги виборців, узагальнювати їх, за необхідності вносити відповідні пропозиції;

•у разі необхідності надсилати пропозиції, заяви та скарги громадян органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам;

•проводити особистий прийом громадян у дні, визначені Верховною Радою України для роботи з виборцями.

Крім того, у статті 7 цього Закону записано, що народний депу-

тат відповідальний за свою депутатську діяльність перед українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України. Для цього народні депутати, обрані в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють зв’язок з виборцями, які мешкають на території України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України відповідно до закону.

Отже, законодавчі акти дають можливість виборцям зустрічатися з депутатом та впливати на лінію його поведінки у Верховній Раді України. Як свідчить практика, сесійна робота в законодавчому органі України триває близько двох тижнів на місяць. Один тиждень депутати мають працювати в округах, про що часто оголошує спікер парламенту.

Але це не завжди буває так. Пропорційна виборча система та голосування за списками партій (блоків) віддалили депутата від конкретної громади. Зв’язок депутата з виборцями значно залежить від особистості парламентарія, його активності, роботи у громадських організаціях і партіях. Певне значення мають політичні відносини з місцевою владою та керівниками підприємств, які можуть сприяти

або перешкоджати організації зустрічей із виборцями. На активність депутата впливає його партійна належність, політична орієнтація. Багато людей агресивно ставляться до обранців або ігнорують зустрічі з ними. Конкретних імперативних механізмів, які робили б періодичну й ефективну звітність депутата реальністю, немає як у законі, так і на практиці. Виняток тут становить прийом громадян. Проте він, як правило, зводиться до вирішення прохань здебільшого побутового змісту.

Усе це в багатьох випадках трапляється тому, що в нашій політичній практиці, у діяльності партійних і громадських організацій, інших зацікавлених груп громадян недостатньо звертається уваги на необхідність продуманої і тривалої роботи з депутатом, причому роботи, ініційованої громадськістю конкретного регіону. Важливу координувальну функцію тут можна було б доручити спеціально дібраним особам, які виконували б функцію лобістів.

Друге коло можливостей організованого впливу (тиску) на депутата пов’язане з умовами дострокового припинення повноважень народного депутата. Підставою для припинення повноважень, наприклад, може бути порушення парламентарієм Закону України «Про статус народного депутата України», який зобов’язує його підтримувати зв’язки з виборцями і звітувати перед ними про свою діяльність. Верховна Рада України може порушити питання про дострокове припинення повноважень депутата на підставі закону за рішенням суду у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності. Крім того, сама Верховна Рада України може порушувати питання про відкликання депутата, якщо той бойкотує її роботу або не відвідує сесійних засідань і засідань комітетів. Уточнення щодо цього подано у Регламенті Верховної Ради України: у разі відсутності депутата без поважних причин загалом більш як на 20 засіданнях протягом календарного року комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, подає до Верховної Ради України пропозицію про порушення питання про дострокове припинення повноважень депутата.

Таким чином, депутата можна поставити в досить жорсткі рамки. Але цю можливість мало хто використовує. Практика засвідчує, що значна кількість депутатів у Парламенті пасивна, трапляються випадки, коли вони місяцями не з’являються на пленарні засідання та засідання комітетів, але питання про дострокове припинення їх повноважень Верховною Радою України не порушується.

Істотно знизився вплив виборців на депутата після того, як були вилучені положення Закону «Про статус народного депутата України» щодо можливості давати накази своєму депутату або відкликати його, якщо він втрачає довіру більшості населення його округу. Сьогодні порушення питання про відкликання обраного за списками політичних партій чи виборчих блоків депутата можливе якнайшвидше через партійні фракції та місцеві організації партії, від якої він був обраний.

Зважаючи на це, можна сказати, що тут відкривається велике поле діяльності для організації цілеспрямованого впливу на депутата, особливо тоді, коли цією роботою будуть уміло диригувати лобісти, що діють професійно.

Третє коло можливостей організовувати вплив на депутата пов’язане з порядком висвітлення його діяльності у засобах масової інформації. Згідно з чинним Законом України «Про пресу» засоби масової інформації мають право на одержання будь-яких відомостей від державних органів, об’єднань громадян, органів місцевої влади, керівників установ, підприємств та організацій. Щоправда, якщо вести мову про законодавчі положення, які б регламентували висвітлення діяльності окремих депутатів, то вони практично зводяться до мінімуму.

По-перше, в Законі України «Про статус народного депутата України»зазначаєтьсялишете,щомісцевапресаповиннаоб’єктивно висвітлювати звіти і зустрічі депутата з виборцями.

По-друге, у Регламенті Верховної Ради України лише в загальному вигляді зазначено, що в газеті Верховної Ради України друкуються відомості про невідвідування депутатом сесії з неповажних або невідомих причин та обнародується оголошення депутатові догани за неетичну поведінку.

По-третє, тільки зазначено, що в парламентській газеті «Голос України» та у «Відомостях Верховної Ради України» згідно з Регламентом повинні друкуватися постанови з приводу запитів депутатів до Уряду та Верховної Ради України.

За таких обставин стан справ можна змінити шляхом організації зацікавлених груп громадян (виборців), активізації роботи демократичних партійних осередків із метою спостереження за діяльністю своїх депутатів і в разі потреби тиску на них. Така лобістська за своїм змістом робота може бути спрямованою на забезпечення висвітлення в місцевій пресі звітів депутата, обнародування в ній

результатів поіменного голосування, друкування матеріалів (можливих постанов) у відповідь на його запити від імені громадян та організацій виборчого округу.

Четверте коло можливостей (концептуальне). Лобіювання слід розглядати не просто як організований тиск на законодавців, а масштабніше. Відомо, що одним із найголовніших принципів функціонування демократичного суспільства є відкритість законотворчого процесу, створення сприятливих умов для участі в цьому процесі багатьох соціальних груп і організацій. Саме завдяки відкритості законотворчого процесу, наявності активних громадян і груп тиску (лобістів), що усвідомлюють та організовано обстоюють свої інтереси, урядування в суспільстві стає більш демократичним. Адже що більша кількість точок зору, позицій людей береться до уваги законодавцями, то досконалішим буде результат законотворчої діяльності. Крім того, відкритість законотворчого процесу дає громадянам змогу переконатися, що вони є безпосередніми учасниками самоврядування в найширшому його розумінні. Коли громадяни відчувають себе невід’ємною частиною законотворчого процесу, тоді зростає не лише позитивне ставлення до законів, а й готовність їх виконувати. Громадяни, що не знають, як з’явилося те або інше рішення (закон), наслідки дії якого вони не вважають добрими, схильні підозрювати депутатів і Парламент у корупції та неефективній роботі.

Відкриті політичні режими і системи управління є завжди ефективніші, ніж закриті, тому що соціальні групи і їх організації, яких найбільше стосується той чи інший законопроект, мають змогу заявити про свої прагнення і допомогти у виробленні необхідних рішень. А ці групи часто можуть краще за політиків знати, які конкретні питання слід порушувати. Крім того, ніколи не слід забувати, що налагодження двостороннього зв’язку між депутатом і виборцями є для першого ефективним шляхом збереження свого парламентського місця в майбутньому.

Законодавці, яким вдається налагодити добрі відносини із зацікавленими організаціями та їх представниками (лобістами), опиратися на групи людей у процесі законотворення, забезпечують собі додатковий осередок підтримки. З іншого боку, групи людей (виборців), що усвідомлюють свої інтереси й організовано обстоюють (лобіюють) їх, спроможні уважно слідкувати за діями своїх обранців і таким чином не давати їм відступитися від передвиборних обіцянок.

Далі спробуємо висловити деякі міркування та поради щодо кращої організації розумного, побудованого на здоровому глузді впливу на депутатів Верховної Ради України з метою обстоювання інтересів тих чи інших груп громадян та організацій.

Загальні відомості про Верховну Раду України

Склад і засідання

Верховна Рада України (ВРУ) складається з 450 депутатів, які обираються строком на п’ять років за списками політичних партій і виборчих блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Депутати ВРУ не пов’язані імперативним мандатом і здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Верховна Рада України працює сесійно. Вона є правочинною за умови обрання не менше двох третин її складу. Верховна Рада України на першу сесію збирається не пізніш як на тридцятий день після виборів. Чергові сесії починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії із зазначенням порядку денного скликаються на вимогу не менше третини депутатів конституційного складу або на вимогу Президента України. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості конституційного складу. Закон України, постанова Верховної Ради України та інше рішення (крім процедурних питань) вважаються ухваленими, якщо після їх обговорення на пленарному засіданні за них проголосувала більшість народних депутатів (тобто 226 депутатів). Рішення про ухвалення Конституції України, її зміну і доповнення до неї вважаються чинними, якщо після обговорення за них проголосувало не менш як дві третини депутатів від конституційного складу.

Органи Верховної Ради України

Верховна Рада України як законодавчий орган складається з депутатів, що входять до певних організаційних структур – комітетів Верховної Ради, тимчасових та слідчих комісій, депутатських фракцій. Для забезпечення діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади служить апарат.

Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, першого заступника та заступника Голови Верховної

Ради і відкликає їх. Голова Верховної Ради України веде її засідання, організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях, підписує ухвалені нею акти, організовує роботу апарату.

Відповідно до Конституції України Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає їх голів. Комітети здійснюють законотворчу роботу, готують і попередньо розглядають питання, що належать до повноважень Верховної Ради України. Верховна Рада України в межах своїх повноважень може утворювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань або тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з питань, що становлять громадський інтерес.

Постійні комітети Верховної Ради України

Постійні комітети Верховної Ради України обираються з-поміж народних депутатів України на першій сесії Верховної Ради України нового скликання на строк її повноважень. Депутат має право і повинен бути членом лише одного комітету, не включаючи членства в лічильній комісії. Роботу комітету очолює його голова, який обирається Верховною Радою України. Кандидатури для обрання голів постійних комітетів, а також їх членів висуваються на засіданнях відповідних депутатських груп (фракцій) згідно з квотами пропорційного представництва груп (фракцій) і з урахуванням згоди кандидатів. Ці положення щодо Верховної Ради України подані у розділі IV нової Конституції України. Певні зміни щодо обрання голів комітетів зі складу більшості та опозиції сталися у 2006 р., після того як була внесені зміни до Конституції.

Нині до складу Верховної Ради України входять комітети з таких питань і справ:

•Комітет з питань правової політики

•Комітет з питань правосуддя

•Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування

•Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності

•Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією

•Комітет з питань національної безпеки і оборони

•Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин

•Комітет у закордонних справах

•Комітет з питань європейської інтеграції

•Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України

•Комітет з питань бюджету

•Комітет з питань фінансів і банківської діяльності

•Комітет з питань економічної політики

•Комітет з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва

•Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки

•Комітет з питань будівництва, містобудування і житлово-кому- нального господарства

•Комітет з питань транспорту і зв’язку

•Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин

•Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи

•Комітет з питань науки і освіти

•Комітет з питань охорони здоров’я

•Комітет з питань культури і духовності

•Комітет з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму

•Комітет з питань свободи слова та інформації

•Комітет з питань соціальної політики та праці

•Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів

•Народні депутати, що не входять до складу будь-якого комітету

Ускладі кожного з комітетів у разі необхідності утворюються постійні підкомітети, очолювані головами. Підкомітети розглядають більш вузькі питання або окремі проблеми в межах загальних завдань профільного напряму, за вирішення яких відповідає той чи інший комітет.

Фракції у Верховній Раді України

Верховна Рада України час від часу вносить зміни до Регламенту Верховної Ради України, які стосуються принципу формування депутатських фракцій. Згідно з останніми рішеннями, право на утворення депутатських фракцій отримали політичні партії або їх блоки, які подолали 3-відсотковий бар’єр на парламентських виборах. Сьогодні не передбачається створення депутатських груп. Однак можливі певні зміни і не виключене створення окремих депутат-

ських груп, а також фракцій, не пов’язаних із результатами виборів до Верховної Ради України.

Депутатські фракції попередньо обговорюють кандидатури на посади Голови Верховної Ради України і його заступників, голів комітетів, а також персональний склад колегіальних органів Верховної Ради України. Депутатські фракції мають право пропорційного представництва у всіх органах Верховної Ради України. Уповноважені представники депутатських фракцій (по одному від кожної) створюють погоджувальну раду депутатських фракцій, яка є органом дорадчого, погоджувального характеру.

У Верховній Раді України у другій половині 2008 р. функціонували такі депутатські фракції:

•Фракція Партії регіонів у Верховній Раді України;

•Фракція «Блок Юлії Тимошенко» (політичних партій «Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”», Українська соціал-демокра- тична партія, партія «Реформи і порядок»);

•Фракція Блоку «Наша Україна – Народна самооборона»: політична партія «Народний союз, Наша Україна», політична партія «Вперед, Україно», Народний рух України, Українська народна партія, Українська республіканська партія «Собор», партія «Християнсько-демократичний союз», Європейська партія України, Громадська партія «ПОРА», Партія захисників Вітчизни;

•Фракція Комуністичної партії України;

•Фракція «Блок Литвина» (Народна партія, Трудова партія України) у Верховній Раді України.

Фракції час від часу змінюють назви, склад і кількість своїх

членів. Лобіст повинен стежити за цим процесом і звертатися по підтримку до наявних фракцій у процесі своєї роботи.

Розпорядок роботи

У сесійний період щотижнева робота Верховної Ради України та її комітетів починається у вівторок о 10 годині і закінчується у п’ятницю о 14 годині. У цей період робочий день Верховної Ради України та її комітетів починається о 10 годині і триває до 18 години з перервою з 12 години до 12 години 30 хвилин і з обідньою перервою з 14 до 16 години. За погодженням депутатів час засідань у деяких випадках може бути змінено. Про це має знати лобіст.

Апарат ВРУ

Апарат Верховної Ради України є структурним підрозділом Парламенту, що складається із професійних працівників, які не є депутатами і які забезпечують виконання Верховною Радою України повноважень єдиного законодавчого органу України. Структура апарату доволі складна:

•Керівництво апарату Верховної Ради України

•Секретаріат Голови Верховної Ради України

•Секретаріат першого заступника Голови Верховної Ради України

•Секретаріат заступника Голови Верховної Ради України

•Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради України

•Головне юридичне управління апарату Верховної Ради України

•Головне управління документального забезпечення апарату Верховної Ради України

•Головне організаційне управління апарату Верховної Ради України

•Інформаційне управління апарату Верховної Ради України

•Прес-служба апарату Верховної Ради України

•Управління комп’ютеризованих систем апарату Верховної Ради України

•Управління забезпечення міжпарламентських зв’язків апарату Верховної Ради України

•Управління по зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування апарату Верховної Ради України

•Управління кадрів апарату Верховної Ради України

•Відділ зв’язків з органами правосуддя апарату Верховної Ради України

•Відділ з питань звернень громадян апарату Верховної Ради України

•Відділ контролю апарату Верховної Ради України

•Управління справами апарату Верховної Ради України

•Інститут законодавства Верховної Ради України

Утім, щоб ефективно виконувати лобістську роботу, необхідно розуміти роль найбільш важливих для законотворчої роботи служб та управлінь апарату. До них належать:

Головне науково-експертне управління, від якого залежить ставлення до законопроекту депутатів – членів того чи іншого комітету, адже саме ця служба готує перший висновок щодо поданого зако-

нопроекту на предмет його конституційності, відповідності чинному масиву законодавства, кваліфікованого чи ні викладу тексту;

Головне юридичне управління, де сконцентровано найкращі сили юристів апарату ВРУ, котрі готують висновки до кожного законопроекту, що виноситься на розгляд ВРУ, «причісують» проголосовані законопроекти з точки зору юридичного змісту та логіки;

Головне управління документального забезпечення, від якого залежить забезпечення всіх депутатів необхідними проектами документів, пояснювальними записками до них тощо;

Управління справами, яке відає питаннями матеріального забезпечення депутата та його помічників-консультантів, обладнання кабінетів, забезпечення депутатів транспортом, путівками на відпочинок тощо.

Це найзагальніша інформація. Оскільки структура апарату не є сталою, а назви управлінь, служб та відділів доволі часто змінюються, лобісту потрібно уважно стежити за цим процесом.

Що ж стосується секретаріатів комітетів та комісій ВР, то саме вони забезпечують усю роботу з підготовки законопроектів до їхнього розгляду. Від працездатності секретаріату комітету залежить його продуктивність і продуктивність депутатів, котрі подають законопроекти.

Законодавчий процес

Законодавча ініціатива

Відповідно до статті 93 уточненого тексту Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить ПрезидентуУкраїни,народнимдепутатамУкраїни,КабінетуМіністрів України. Законопроекти, визначені Президентом України невідкладними, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» (ст. 12): «Право законодавчої ініціативи народного депутата України реалізується у формі внесення до Верховної Ради України: 1) законопроекту; 2) проекту постанови; 3) іншої законодавчої пропозиції. Порядок внесення законопроекту, проекту постанови чи іншої законодавчої пропозиції на розгляд Верховної Ради України та порядок їх розгляду визначаються законом про Регламент Верховної Ради України.

Право законодавчої ініціативи народного депутата України гарантується:

•обов’язковим розглядом внесеного документа законодавчої ініціативи на засіданні Верховної Ради України з прийняттям рішення щодо нього;

•забезпеченням виступу ініціатора внесеного документа законодавчої ініціативи на засіданні Верховної Ради України при його розгляді...

Порядок реалізації права законодавчої ініціативи визначається

існуючим Регламентом Верховної Ради України».

Народний депутат України в Парламенті

Народний депутат у Верховній Раді України виступає одночасно у кількох якостях: він член єдиного законодавчого органу в Україні; представник виборців України, які обрали його депутатом; носій певної політичної ідеї, що відображена у програмі політичної партії, яку він уособлює; представник інтересів певного бізнесу, який допоміг депутатові під час виборчої кампанії. Повноваження народного депутата України визначаються Конституцією та Законом «Про статус народного депутата України». За цим законом депутат має працювати у Верховній Раді України на постійній основі.

Здійснення депутатських повноважень

Народний депутат України, згідно зі ст. 1 Закону «Про статус народного депутата України», здійснює свої повноваження на постійній основі. Згідно зі ст. 3, він не може мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі. Статус депутата несумісний із зайняттям будь-якою іншою діяльністю за сумісництвом з отриманнями матеріальної винагороди, за винятком викладацької, наукової роботи та літературної, художньої і мистецької діяльності у вільний від роботи час. Тобто депутат протягом місяця з дня складення присяги зобов’язаний звільнитися з попереднього місця роботи й перейти на постійну роботу до Парламенту.

У реальності це не завжди так. Деякі депутати, котрі мають серйозний бізнес і не бажають втрачати свій вплив на нього, запроваджують посади почесного «президента» чи почесного «голови правління», які юридично не вимагають оформлення трудових відносин між цим «почесним» керівником і юридичною особою, якою він керує. Тим часом вплив «почесного» керівника на саму бізнес-

структуру залишається таким самим, як і до його обрання депутатом. Виходячи з такої природи депутатської посади, лобіст має розуміти, що діяльність депутата в Парламенті та за його межами буде підпорядковано певній логіці поведінки.

Діяльність народного депутата у Верховній Раді України

Діяльність народного депутата у ВРУ – це, в основному, його участь у пленарних засіданнях Парламенту і в роботі комітетів чи тимчасових і слідчих комісій, а також його політична діяльність у фракціях і депутатських групах. Права депутата у Верховній Раді визначаються ст. 11 вказаного закону і є доволі значні. Народний депутат на пленарному засіданні Верховної Ради України має право:

•обирати і бути обраним на посади Голови Верховної Ради України, першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України;

•обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України;

•пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами;

•виступати із законодавчою ініціативою у Верховній Раді України;

• звертатися з депутатськими запитами, вимагати відповіді на них;

•брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні;

•виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій і мотивів голосування;

•висловлювати свою думку щодо кожного питання, яке розглядається на засіданні;

•висловлювати думку щодо кандидатів, які обираються чи призначаються на посади, звільняються з посад Верховною Радою України, а також щодо яких Верховна Рада України надає згоду на призначення і звільнення з посад;

•порушувати питання про заміну головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України;

•порушувати питання про довіру складу органів, утворених Верховною Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено на посади або щодо призначення на посади яких