Захист курсової роботи

(ступінь орієнтування, якість, змістовність та повнота відповідей)

Оцінка:

Національна шкала Кількість балів Оцінка ECTS

Члени комісії

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні підходи до вивчення емоційної сфери дошкільників

1. Психологічна характеристика дошкільного віку

2. Психологічні особливості емоційної сфери дошкільників

3. Особливості дитячих страхів у дошкільному віці

Висновки до розділу І

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження емоційних ставлень дошкільників

1. Вікові особливості діагностики емоційної сфери дошкільників

2. Аналіз результатів дослідження

Висновки до розділу ІІ

Розділ ІІІ. Психологічна корекція страхів дошкільників засобами арт-терапії

3.1. Загальні принципи використання методу арт-терапії у психокорекції дитячих страхів

3.2. Характеристика змісту програми корекції емоційних ставлень дошкільників

3.3. Аналіз результатів впровадження розвивальної програми

Висновки до розділу ІІІ

Висновки

Список використаних літературних джерел

ВСТУП

Страхи супроводжують людину усе життя. І це є нормальним явищем, бо страхи виконують захисну функцію організму і є одним із механізмів самозбереження людини. У сучасному світі відсутність страхів у людини вважається патологією і лікується не тільки психологічно, а й медикаментозно. Та велика кількість страхів заважає повноцінному розвитку людини, затискає її в рамки, і людина упускає багато надзвичайних можливостей в своєму житті. Така ціна є дуже великою за страхи, і тому, багато людей прагнуть позбутися своїх страхів та розкритися життю. На ряду із цим, психологи займаються проблематикою страхів, створюють нові методи та методики боротьби із страхами, удосконалюють старі техніки.

Актуальність роботи полягає в тому, що терапія страхів ефективніша в дитинстві, а основна частина страхів появляється у особистості ще в дитинстві, і деякі ще під час внутрішньоутробного розвитку, та дитячі страхи можуть залишатися на усе життя. Як в дитинстві, так і у дорослому житті страхи можуть викликати багато труднощів, але в дорослому житті терапія страхів може зайняти значну кількість часу. Та навпаки, в дитинстві проблеми страху вирішуються значно швидше й легше. Це пояснюється тим, що утворення та розпад страхів к дитячому віці носить стихійних характер. Страх може виникнути швидко, і так же швидко зійти на нуль. Якщо страх не зникає самостійно, то необхідна своєчасна психологічна корекція страху дитини. Якщо терапія не була проваджена, то страх може залишитися на все життя, і заважати людини розвиватися, отримувати від життя нові яскраві враження, а інколи, і взагалі, просто жити, просто будувати відносини із оточуючими, просто розслаблятися. Часто страхи можуть приймати форму фобії, і тим самим, ставити людину у надзвичайно складні психологічно і фізично умови.

Оскільки більшість страхів людини беруть початок із дитячого віку, а в дитячому віці терапію найбільш ефективно проводити, то метод психологічної корекції повинен відповідати дитячим інтересам, провідним діяльностям і бути безпечним для внутрішнього світу дитини. Найбільш підходящим методом у роботі із дитячими страхами є метод арт-терапії. Арт-терапія ефективна саме тому, що вона є надзвичайно м’яким, але дієвим методом. Так, арт-терапія, через малюнок, гру, казку, дає вихід внутрішнім конфліктам і сильним емоціям, допомагає зрозуміти власні почуття і переживання, сприяє підвищенню самооцінки, розслабленню і зняттю напруги і, звичайно ж, допомагає в розвитку творчих здібностей. Арт-терапевтичні методики дозволяють занурюватися в проблему страху на стільки, на скільки дитина готова до її переживання, не травмуючи дитячий внутрішній світ. Під час арт-терапії, майже непомітно для дитини, відбувається великий терапевтичний ефект, який вирішує певну проблематику страху назавжди.

Проходячи психологічну корекцію із допомогою методу арт-терапії, дитина самостійно вирішує долю свого страху, що допомагає розвитку почуття відповідальності за власне життя. Дитина відкриває для себе нові шляхи подолання страхів, що також сприяє розвитку вміння передбачати наслідки своїх дій, вмінню бачити декілька шляхів вирішення питання. І найважливіше, дитина починає відчувати себе дорослою особистістю, і діяти згідно із даним почуттям.

Арт-терапія допомагає виховати здорову, повноцінну та творчу особистість із наляканої, тривожної дитини. Вона знімає підвищену агресивність, робить дитину більш відкритою та дружньою, дає змогу виходу негативних емоцій та почуттів, про які дитина не може сказати. Арт-терапія допомагає дитині позбутися страхів, знизити рівень тривожності, підвищити впевненість у собі та скорегувати у позитивній бік самооцінку. Даний метод допомагає досягти катарсису та відновити життєві сили дитини.

Особливо цікавий такий метод арт-терапії, як проекційний малюнок. Завдяки даній методиці можна отримати значні дані, для глибинної діагностики внутрішніх проблем особистості. Важливими характеристиками в діагностиці виступають використані кольори, форми в малюнку, розташування об’єктів на аркуші паперу. Те, що дитина не здатна виразити вербально, вона відверто продемонструє на малюнку. Дитина здатна легко вжитися в образ малюнку, вона більш емоційно ставиться до намальованого, для неї грає велику роль те, що вона зробить із малюнком – порве його, або подружиться із головним героєм малюнку. При цьому буде відбуватися глибинний терапевтичний ефект, навіть якщо він не усвідомлюється.

Арт-терапія – метод психологічної корекції, який здатний вирішити проблему найактуальнішого страху дошкільника. Він не потребує довгих та неприємним розмов. Із ним можна не втручатися в ніжний дитячий світ із грубою дорослою дійсністю. Арт-терапія – найбільш щадний та ефективний метод у роботі із дитячими страхами.

Мета – дослідити психологічні особливості дитячих страхів та визначити умови їх корекції засобами арт-терапії.

Завдання:

1. систематизувати і узагальнити наукові підходи до вивчення емоційної сфери особистості дошкільника;

2. дослідити психологічні особливості дитячих страхів у дошкільному віці;

3. визначити психолого-педагогічні умови корекції дитячих страхів методами арт-терапії.

Предмет – психологічні особливості корекції емоційних станів засобами арт-терапії.

Об’єкт – емоційні ставлення дошкільників.

Розділ І. Теоретичні підходи до вивчення емоційної сфери дошкільників

1. Психологічна характеристика дошкільного дитинства

Дошкільне дитинство - великий і відповідальний період психічного розвитку дитини. На думку А. Н. Леонтьєва, цей вік відповідає початковому фактичному складанню особистості. Як показують сучасні дослідження, протягом дошкільного періоду у дитини не тільки інтенсивно розвиваються всі психічні функції, формуються складні види діяльності, наприклад гра, спілкування з дорослими і однолітками, але і відбувається закладка загального фундаменту пізнавальних здібностей. У особистісної сфері формуються ієрархічна структура мотивів і потреб, загальна та диференційована самооцінка, елементи вольовий регулювання поведінки. Активно засвоюються моральні форми поведінки. Порушення будь-якого з ланок або механізмів психологічної структури розвитку дошкільника може вирішальним чином позначитися на всьому подальшому ході розвитку дитини [10, С.28].

До важливих особливостей дошкільного віку можна віднести той факт, що багато несприятливі характеристики дитини носять латентний, прихований характер. З одного боку, багато небажані прояви виявляються минущими, тимчасовими і поступово, у міру дорослішання дитина втрачає їх, а з іншого - саме до кінця дошкільного віку у дитини складаються стійкі особливості особистісного реагування, відбувається вибудовування ієрархії мотивів і цінностей. Більш того, "численні факти свідчать, що якщо відповідні інтелектуальні або емоційні якості по тим чи іншим причинам не отримують належного розвитку в ранньому дитинстві, то згодом подолання такого роду недоліків виявляється справою важким, а часом неможливим" [5, С.28].

Дошкільний вік (з 3 до 7 років) є прямим продовженням раннього віку в плані загальної сензитивності, здійснюваної нестриманістю онтогенетичного потенціалу до розвитку [8, С.43].

У дошкільному віці дитина, освоюючи світ постійних речей, опановуючи вживанням все більшої кількості предметів за їх функціональним призначенням і відчуваючи ціннісне ставлення до навколишнього предметного світу, з подивом відкриває для себе деяку відносність постійності речей. При цьому вона уяснює для себе створену людською культурою двоїсту природу рукотворного світу: сталість функціонального призначення речі та відносність цього постійності [56, С. 95].

У перипетії відносин з дорослими і з однолітками дитина поступово навчається тонкої рефлексії на іншу людину. У цей період через ставлення з дорослим інтенсивно розвивається здатність до ідентифікації з людьми, а також з казковими і уявними персонажами, з природними об'єктами, іграшками, зображеннями тощо. Одночасно дитина відкриває для себе позитивну і негативну сили відокремлення, яким йому доведеться оволодіти в більш пізньому віці [54, С.169].

Відчуваючи потребу в любові і схваленні, усвідомлюючи цю потребу і залежність від неї, дитина вчиться прийнятим позитивним форм спілкування, доречним у взаєминах з оточуючими людьми. Він просувається в розвитку мовного спілкування і спілкування за допомогою виразних рухів, дій, які відображають емоційне розташування і готовність будувати позитивні відносини [2, С.79].

У дошкільному віці триває активне оволодіння власним тілом (координацією рухів і дій, формуванням образу тіла і ціннісного ставлення до нього). У цей період дитина починає набувати інтерес до тілесної конструкції людини, у тому числі до статевих відмінностей, що сприяє розвитку статевої ідентифікації. Тілесна активність, координованість рухів і дій крім загальної рухової активності присвячується дитиною і освоєння специфічних рухів і дій, пов'язаних з статевою приналежністю[1, С. 101].

У цей період продовжують бурхливо розвиватися мова, здатність до заміщення, до символічним дій і використання знаків, наочно-ефективне і наочно-образне мислення, уява і пам'ять [7, С. 21].

Виникнення нестримного, природного для цього періоду онтогенезу прагнення до оволодіння тілом, психічними функціями і соціальними способами взаємодії з іншими людьми, дає дитині відчуття переповнення і радості життя. В той же час дитина відчуває потребу до утримання освоєних дій через їх невпинне відтворення. У ці періоди дитина категорично відмовляється давати нове (слухати нові казки, опановувати нові способи дій та ін.), вона із захватом відтворює відоме [43, С. 164-165].

2. Психологічні особливості емоційної сфери дошкільників

Емоції - особливий клас психічних процесів і станів, який становить переживання в різній формі ставлення людини до предметів і явищ дійсності. Емоції і почуття - специфічна форма відображення дійсності. Емоції і почуття - специфічна форма відображення дійсності. Якщо у пізнавальних процесах відображаються предмети і явища, то в почуттях - значущість цих предметів і явищ для даної людини в конкретній ситуації. Тобто почуття мають особистий характер. Вони пов'язані з потребами і є показником того, як відбувається їх задоволення [9, С. 20].

П.К. Анохін визначає емоції к фізіологічний стан організму, який має яскраво виражене суб'єктивне забарвлення і охоплює всі види відчуттів і переживань людини - від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості і соціального відчуття життя [3, С. 35].

Емоції розрізняються за модальністю (якістю), зокрема - ознакою, по інтенсивності, тривалості, глибині, усвідомленості, генетичному походженням, складності, умов виникнення, виконуваних функцій, впливу на організм (стеничні-астенічні), формі свого розвитку, за рівнями прояви в будові психічного (вищі-нижчі), з психічних процесів, з якими вони пов'язані, потребам (інстинктам), за предметного змісту і спрямованості [22, С. 28].

Г.А.Урунтаїва визначає наступні психологічні особливості емоційного розвитку в дошкільному віці:

- дитина освоює соціальні форми вираження почуттів;

- змінюється роль емоцій в діяльності дитини, формується емоційне передбачення;

- почуття стають більш свідомими, узагальненими, розумними, довільними;

- формуються вищі почуття – моральні, інтелектуальні, естетичні [42, С. 32].

Емоційний розвиток дошкільника пов'язаний насамперед з появою у нього нових інтересів, мотивів і потреб. Найважливішою зміною в мотиваційній сфері виступає виникнення суспільних мотивів, вже не обумовлених досягненням вузькоособистістних утилітарних цілей. Тому інтенсивно починають розвиватися соціальні емоції і моральні почуття, що в переддошкільному віці були відсутні або спостерігалися в зародковому стані. До змін в емоційній сфері призводить встановлення ієрархії мотивів. Виділення основного мотиву, якому підпорядкована ціла система інших, стимулює стійкі і глибокі переживання. Причому вони не відносяться до найближчих, миттєвим, а досить віддалених результатів діяльності. Тобто емоційні переживання тепер викликаються не тим фактом, який безпосередньо сприймається, а глибоким внутрішнім змістом, який цей факт набуває у зв'язку з провідним мотивом діяльності дитини. Почуття втрачають ситуативність, стають більш глибокими за смисловому змістом, виникають у відповідь на передбачувані уявні обставини [82, С. 46].

Для дошкільного дитинства характерна в цілому емоційна врівноваженість, відсутність сильних афективних спалахів і конфліктів по незначних приводів. Цей новий, відносно стабільний, емоційний фон визначає динаміку уявлень дитини.

У дошкільному віці відбувається зміщення афекту з кінця до початку діяльності. Афект (емоційний образ) стає першою ланкою в структурі поведінки. Механізм емоційного передбачення наслідків діяльності лежить в основі емоційної регуляції дій дитини. Змінюється зміст афектів - розширюється коло емоцій, властивих дитині. Особливо важлива поява у дошкільнят таких емоцій, як співчуття іншому, співпереживання, - без них неможливі спільна діяльність і складні форми спілкування дітей [19, С. 101].

Фізичній і мовленнєвий розвиток дитини супроводжують зміни в емоційній сфері. Змінюються його погляди на світ і стосунки з оточуючими. Здатність дитини усвідомлювати і контролювати свої емоції зростає, як розуміння поведінки, наприклад в тих областях, де важлива думка дорослих з приводу того, що таке «погана» і «добра» поведінка [18, С. 35].

До трьох років емоційний розвиток дитини досягає такого рівня, що він може вести себе зразково. Те, що діти здатні до так званої «доброї» поведінки, ще не означає, що воно постійно буде таким [36, С. 78].

Все життя дитини раннього та дошкільного віку підпорядкована його почуттів. Керувати своїми переживаннями він ще не може. Тому діти набагато більше схильні до змін настрою, ніж дорослі. Їх легко розвеселити, але ще легше засмутити або образити, тому що вони майже зовсім не знають себе і не вміють володіти собою. Настрій дитини багато в чому залежить від взаємин з дорослими і однолітками. Якщо дорослі уважні до дитини, поважають його як особистість, то він відчуває емоційне благополуччя. Виявляються і закріплюються позитивні якості дитини, доброзичливе ставлення до інших людей [62, С. 116].

З розвитком емоційної сфери дошкільника поступово відбувається відділення суб'єктивного ставлення від об'єкта переживань. Розвиток емоцій, почуттів дитини пов'язаний з певними соціальними ситуаціями. Порушення звичної ситуації (зміна режиму, укладу життя дитини) може призвести до появи афективних реакцій, а також страху. Незадоволення (придушення) нових потреб у дитини в кризовий період може викликати стан фрустрації. Фрустрація виявляється як агресія (гнів, лють, прагнення напасти на супротивника) або депресія [72, С. 145].

Поступово дошкільник починає передбачати не тільки інтелектуальні, але й емоційні результати своєї діяльності. Саме в дошкільному віці дитина освоює вищі форми експресії - вираження почуттів з допомогою інтонації, міміки, пантомимики, що допомагає йому зрозуміти переживання іншої людини, "відкрити" її для себе. Таким чином, з одного боку, розвиток емоцій обумовлено появою нових мотивів і їх субпідрядністю, а з іншого - емоційне передбачення забезпечує це супідрядність. Зміни в емоційній сфері пов'язані з розвитком не тільки мотиваційної, але і пізнавальної сфери особистості, самосвідомості. Включення мови в емоційні процеси забезпечує їх інтелектуалізацію, коли вони стають більш свідомими, узагальненими. Перші спроби стримати свої почуття, наприклад зовнішні їх прояву - сльози, можна помітити у дитини в 3-4 роки. Хоча малюку це ще погано вдається. Старший дошкільник певною мірою починає керувати виразом емоцій, впливаючи на себе за допомогою слова [12, С. 112].

У дошкільному віці розвиток спілкування з дорослими і однолітками, поява форм колективної діяльності і, головним чином, сюжетно-рольової гри призводять до подальшого розвитку симпатії, співчуття, формування товариства. Інтенсивно розвиваються вищі почуття: моральні, естетичні, пізнавальні [21, С. 93].

Джерелом гуманних почуттів виступають відносини з близькими людьми. На попередніх етапах дитинства, проявляючи доброзичливість, увагу, турботу, любов, дорослий заклав потужний фундамент для становлення моральних почуттів. Якщо у ранньому дитинстві дитина частіше був об'єктом почуттів з боку дорослого, то дошкільник перетворюється в суб'єкт емоційних відносин, сам співчуваючи іншим людям. Практичне оволодіння нормами поведінки також є джерелом розвитку моральних почуттів. Хвилювання тепер викликаються громадської санкцією, думкою дитячого суспільства. Досвід таких переживань узагальнюється у формі моральних почуттів. Якщо молодші дошкільнята дають оцінку вчинку з точки зору його безпосереднього значення для оточуючих людей ("Маленьких не можна ображати, а то вони можуть впасти"), то старші - узагальнену ("Маленьких не можна ображати, тому що вони є слабкішими. Їм треба допомагати, ми ж старші"). У цьому віці етичні оцінки вчинків зовнішніх вимог стають власними оцінками дитини і включаються у переживання їм відносин до певних вчинків або дій [42, С. 65].

Потужним чинником розвитку гуманних почуттів є і сюжетно-рольова гра. Рольові дії і взаємини допомагають дошкільнятам зрозуміти іншого, врахувати його позицію, настрій, бажання. Коли діти переходять від простого відтворення дій і зовнішнього характеру взаємин до передачі їх емоційно-виразного змісту, вони вчаться розділяти переживання інших. У трудовій діяльності, спрямованої на досягнення результату, корисного для оточуючих, виникають нові емоційні переживання: радість від загального успіху, співчуття зусиллям товаришів, задоволення від хорошого виконання своїх обов'язків, невдоволення від своєї поганої роботи. На основі ознайомлення дітей з працею дорослих формується любов і повага до неї. А позитивне ставлення до праці дошкільнята переносять і на власну діяльність [26, С. 123].

Співпереживання однолітку багато в чому залежить від ситуації і позиції дитини. В умовах гострого особистого суперництва емоції захльостують дошкільника, різко зростає кількість негативних експресій в адресу однолітка. Дитина не призводить ніяких аргументів проти однолітка, а просто висловлює своє ставлення до нього, співпереживання товаришеві різко знижується. Пасивне спостереження за діяльністю однолітка викликає у дошкільника двоякі хвилювання. Якщо він упевнений в своїх силах, то радіє успіхам іншого, а якщо не впевнений, то відчуває заздрість. Коли діти змагаються один із одним, реально оцінюючи свої можливості, порівнюючи себе з товаришем, то прагнення до особистого успіху, визнання власних достоїнств і досягнень збільшує силу експресії до самого високого рівня. У групових ж змаганнях головним стрижнем служать інтереси групи, а успіх або невдачу ділять всі разом, сила і кількість негативних експресій знижується, адже на загальному тлі групи особисті успіхи і невдачі менш помітні [23, С. 201].

Найбільш яскраві позитивні емоції дитина відчуває в ситуації порівняння себе з позитивним літературним героєм, активно йому співчуваючи. Таке порівняння дошкільник проводить лише в думках і з упевненістю, що в подібній ситуації вчинив би так само. Тому негативні емоції в адреса персонажа відсутні [59, С. 98].

Симпатія і співчуття спонукають дитини до здійснення перших моральних вчинків. Навіть 4-5-літня дитина виконує моральні норми, проявляючи почуття боргу насамперед по відношенню до тих, кому симпатизує і співчуває. Дослідження Р. Ібрагімової дозволило простежити, як розвивається почуття боргу протягом дошкільного віку [4, С. 50].

Зачатки почуття боргу спостерігаються на 3-м року життя. Малюк підкоряється вимогам дорослого, не усвідомлюючи їх сенсу, він не розуміє, яке значення мають для інших правил їм вчинки. Йде лише процес скупчення первинних етичних уявлень: "можна", "не можна", "погано", "добре" і співвіднесення їх зі своїми діями і вчинками. Емоційні реакції на позитивний і негативний бік вчинків дорослих у малюка нестійкі: він може поступитися, але тільки під впливом дорослого або з симпатій і співчуття до кого-небудь[2, С. 36].

Перші більш або менш складні прояви почуття боргу виникають у дітей 4-5 років. Тепер на базі життєвого досвіду і первинних моральних уявлень у дитини зароджується моральне свідомість, він здатний розуміти сенс висунутих йому вимог н відносити їх до своїх вчинків і дій, а також до дій і вчинків інших [58, С. 58].

Дитина переживає радість, задоволення при здійсненні ним гідних вчинків і смуток, обурення, невдоволення, коли він сам або інші порушують загальноприйняті вимоги, здійснюють негідні вчинки. Переживає почуття викликаються не тільки оцінкою дорослих, але і оціночним ставленням самої дитини до своїх і чужих вчинків. Такі почуття він відчуває при вчиненні дій і вчинків по відношенню до людей, з якими він знаходиться в безпосередньому спілкуванні, живить прихильність, симпатію, співчуття, але самі ці почуття неглибокі і нестійкі. В 5-7 років почуття боргу виникає у дитини по відношенню до багатьом дорослим і одноліткам, дитина починає випробовувати це почуття і по відношенню до малюкам [6, С. 64].

Найбільш яскраво почуття боргу проявляється в 6-7 років. Дитина пізнає необхідність і обов'язковість правил громадського поведінки і підпорядковує їм свої вчинки. Зростає здатність до самооцінки. Порушення правил, негідні вчинки викликають незручність, провину, збентеження, занепокоєння, страх [29, С. 117].

3. Особливості дитячих страхів у дошкільному віці

Страх - психічний стан, що виникає на основі інстинкту самозбереження як реакція на дійсну або уявну небезпека. Страх має багато причин як суб'єктивного (мотивація, емоційно-вольова стійкість та ін.), так і об'єктивного порядку (особливості ситуації, складність завдань, перешкоди і т. і.). Страх виявляється як у окремих осіб, так і груп, великих мас. Ступінь, форми його прояву різноманітні, але це - область насамперед індивідуальної психології. Існують різні форми страху: переляк, страх, афективний страх - найсильніший. Страх, що виникає з-за серйозного емоційного неблагополуччя, може мати крайні форми вираження (жах, емоційний шок, поштовх), затяжне, важко перенесене протягом, повну відсутність контролю з боку свідомості, несприятливий вплив на формування характеру, на стосунки з оточуючими і пристосування до зовнішнього світу [61, С. 202].

В.Д. Зінківський вважає страх однією з основних і вроджених форм реакції душі: змінюються предмети страху, змінюється вираз страху, і його вплив на внутрішній світ особистості, на її поведінку, але страх, відома як форма оцінки, як тип ставлення до світу і людям, залишається завжди в нас. На думку автора, якщо дитина хоч раз злякався в темряві, потім темрява сама по собі буде лякати її. Д. Айке визначає страх як звичайне явище, яке будь-яка людина чи не кожен день може спостерігати в собі самому. Страх - це неприємні емоційні переживання, коли людина в тій чи іншій мірі усвідомлює, що йому загрожує небезпека. На думку А. Фрейд, 3. Фрейд, страх - афективний стан очікування будь-якої небезпеки. Страх перед якимось конкретним об'єктом називається страхом, у патологічних випадках - фобією. Страхи є результатом незадоволених бажань і потреб [81, С. 107-112].

Згідно з Е. Степановою, страхи - це емоційно насичені відчуття неспокою у відповідь на реальну або уявну загрозу для життя і благополуччя. У ситуації явною небезпекою для життя, наприклад, при непритомних станах, задуха, раптових втрати рівноваги, падіннях і т.д., страх має інстинктивний характер і являє собою оборонну реакцію, засіб захисту [63, С. 65-68].

На думку А.І. Захарова, страх - це одна з фундаментальних емоцій людини, яка виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу. Якщо об'єктивно розглянути емоцію страху, то, незважаючи на негативне забарвлення, можна констатувати той факт, що страх виконує різноманітні функції в житті людини. Протягом всього періоду розвитку людського роду страх супроводжував людей, виявляючись у страх темряви, природних явищ, вогню. Страх виступив як організатор боротьби зі стихією. Страх дозволяє уникнути небезпеки, так як грав і грає захисну роль. Тому А.І. Захаров вважає, що страх можна розглядати як природній супровід людського розвитку [32, С. 192-195].

А.І.Захаров відзначає, що страх може розвиватися у людини в будь-якому віці: у дітей від 1 року до 3 років нерідкі нічні страхи, на 2-му році життя, найбільш часто проявляється страх несподіваних звуків, страх самотності, страх болю (і пов'язаний з цим страх медичних працівників). У 3-5 роки для дітей характерні страхи самотності, темряви і замкнутого простору. Від 5 -7 років провідним стає страх смерті. Від 7 до 11 років діти найбільше бояться "бути не тим, про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють" Кожній дитині властиві певні страхи [33, С. 84].

Розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду й міжособистісних відносин, коли деякі байдужі для дитини подразники поступово набувають характеру загрозливих впливів. Зазвичай у цих випадках говорять про появу травмуючого досвіду (переляк, біль, хвороба, конфлікти і т.д.). Набагато більш поширені так звані навіяні дитячі страхи. Їх джерело - дорослі, навколишні дитини (батьки, бабусі, вихователі дитячих установ), які мимоволі заражають дитину страхом, тим, що надмірно наполегливо, підкреслено емоційно вказують на наявність небезпеки. Все це дає підставу говорити про умовно-рефлекторний характер страху, навіть якщо дитина лякається (здригається) при раптовому стукоті або шумі, так як останній коли те супроводжувався вкрай неприємним переживанням. Подібне поєднання відбилося в пам'яті у вигляді певного емоційного сліду і тепер не довільно асоціюється з будь-яким раптовим звуковим впливом [11, С. 54].

Так само часто, як термін "страх", зустрічається термін "тривога". На думку Захарова в страху і тривозі є загальний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання і занепокоєння. Апофіз страху і тривоги - жах. Тривога - це передчуття небезпеки, стан неспокою. Частіше тривога проявляється в очікуванні якого-то події, що важко прогнозувати і яке може загрожувати неприємними наслідками. Тривога властива людям з розвиненим почуттям власної гідності, боргу, відповідальності. Тривога виступає і як просочене занепокоєнням почуття відповідальності за життя, як свою, так і близьких людей. Страх можна розглядати як вираження тривоги в конкретній об’єктивній формі, якщо передчуття не пропорційні небезпеки і тривога приймає затяжний плин. У деяких випадках страх являє собою своєрідний клапан для виходу тривоги [9, С. 42].

Класифікація страхів по А. І. Захарову:

1. За характером - природні, соціальні, ситуативні, особистісні;

2. По мірі реальності - реальні і уявні;

3. За ступенем інтенсивності - гострі і хронічні [34, С. 62].

Р. В. Овчарова виділяє такі види страхів, як вікові та невротичні.

Вікові страхи зазначаються у емоційно чутливих дітей як відображення особливостей їх психічного та особистісного розвитку. Виникають вони під дією наступних факторів: наявність страхів у батьків, тривожність у відносинах з дитиною, надмірне захист його від небезпек і ізоляція від спілкування з однолітками. Велика кількість заборон з боку батька того ж статі або повне надання свободи дитині батьками та іншої статі, а також численні що не реалізовуються загрози всіх дорослих в родині, відсутність можливості для рольової ідентифікації з батьками того ж статі, переважно у хлопчиків. Конфліктні відносини між батьками, психічні травми типу переляку, психологічне зараження страхами в процесі спілкування з однолітками та дорослими[1, С. 108].

Невротичні страхи характеризуються великою емоційної інтенсивністю і напруженістю, тривалим перебігом або постійністю, несприятливим впливом на формування характеру і особи, взаємозв'язком з іншими невротичними розладами і переживаннями, униканням об'єкта страху. Невротичні страхи можуть бути результатом тривалих і складних переживань. Частіше бояться подібним чином чутливі, що емоційні проблеми у відносинах з батьками діти, чиє уявлення про себе дуже емоційними переживаннями в сім'ї або конфліктними. Ці діти не можуть покладатися на дорослих, як на джерело безпеки, авторитету і любові. Діти, які не придбали до школи необхідного досвіду спілкування з дорослими і однолітками, не впевнені в собі, бояться не виправдати очікування дорослих, відчувають страх перед вчителем [70, С. 23-27].

На кожному з етапів свого розвитку діти відчувають різні страхи, які різні для різних вікових категорій.

1. Від народження до 6 місяців малюків здатний налякати гучний і несподіваний шум, будь-який швидкий рух з боку іншої людини, падіння і втрата підтримки.

2. Від 7 місяців до року малюка лякають вже певні гучні звуки, практично будь-які незнайомі люди, роздягання, одягання і зміна обстановки, висота.

3. Діти від 1 до 2 років можуть боятися розлуки з батьками, незнайомих людей, травм, засинання і сну (нічні кошмари).

4. Джерелом страхів дітей до 3 років є заперечення з боку батьків, незнайомих ровесників, зміна обстановки, зміна порядку життя. Крім того, дітей цього віку лякають загрозливі і незрозумілі об'єкти великого розміру - крани, машини.

5. Діти з 3 до 5 років починають боятися темряви, самотності і замкнутого простору. Це вік емоційного наповнення "я" дитини. Почуття вже позначаються словами, чітко висловлено прагнення до розуміння, довірі, близькості з іншими людьми. Формується і почуття спільності - поняття "ми", під яким дитина передбачає спочатку себе і батьків, а потім себе і однолітків. Встановлюється ряд етичних категорій, у тому числі почуття провини і співпереживання. Зростає самостійність - дитина займає себе сам, не вимагає постійної присутності дорослих і прагне до спілкування з однолітками. Розвиваються фантазії, а разом з ними і ймовірність появи уявних страхів.

6. В 6-7 років досягає апогею страх смерті. Саме в цьому віці у дитини формується почуття часу і простору, з'являється концепція життя, він розуміє, що життя не нескінченна, що люди народжуються і вмирають і це стосується і його сім'ї. Саме в цьому віці діти досить часто переживають першу сімейну втрату - починає йти з життя старше покоління [63, С. 134-138].

У дослідженні М. Кузьміної наведено перелік основних дитячих страхів, характерних для різних вікових періодів (додаток А).

Отже, більшість дітей, починаючи з 3-літнього віку бояться: залишатися одні в кімнаті, квартирі; нападу бандитів; захворіти, заразитися; померти; смерті батьків; якихось людей; тата чи маму; покарання; казкових персонажів; запізнення в дитячий сад; страшних снів; деяких тварин (собака, змія, павук і т. і.); транспорту; стихійного лиха; висоти; глибини; замкнутого простору; води; вогню; пожежі; крові; уколов; лікарів; болі несподіваних різких звуків. Середнє число страхів у дівчаток вище, ніж у хлопчиків. Найбільш чутливі до страхів діти 6-7-літнього віку, що є "кризових" періодом, як видно з таблиці. Для дошкільнят у цьому віці характерні страхи самотності, смерті, нападу [21, С. 43].

Зародження страху у дитини часто є наслідком неправильного поводження дорослих. Якщо батьки панікують з найменшого приводу, то така поведінка дорослих призводить дитину у стан напруженої тривоги і страху. Якщо дошкільників певною мірою потрібно захищати від дуже сильних переживань, то старших дошкільників треба виховувати почуття співпереживання, співчуття, інакше дитина може стати байдужою, егоїстичною [6, С. 26].

Перелік типових помилок сімейного виховання наведено у таблиці 1.1. [14, С. 99-101].

Таблиця 1.1.