- •Структура теорії регіональної економіки і просторової організації господарства (пог)
- •1.3.1. Зарубіжні теорії та концепції регіональної економіки і просторової організації господарства Концепції "факторів розвитку і розміщення"
- •"Штандортні" моделі розміщення виробництва Модель просторової організації сільського господарства Тюнена
- •Модель "локаційного трикутника" Лаунгардта
- •Гравітаційна модель Шеффле
- •Теорія розміщення промисловості Вебера
- •Загальна і спеціальна теорії "штандорта" Паландера
- •Теорія про функції і розміщення системи населених пунктів (центральних місць) Кристаллера
- •Модель просторової організації господарства Льоша
- •Погляди на просторову економіку д. Сміта і д. Гамільтона
- •Науково-технічні (інноваційні) теорії і концепції просторової організації економіки Теорія дифузії нововведень Хагерстранда
- •Теорія-гіпотеза "продуктивно-виробничих циклів" ("циклу життя продукту") р. Вернона, с. Хірша
- •Теорія "циклів" загалом відповідає історії розвитку багатьох галузей економіки
- •Теорії "регіонального економічного розвитку" Концепція "регіонального автоматичного балансу і дисбалансу"
- •Теорія "полюсів зростання" Перру
- •Модель "центр — периферія" Фрідмана
- •Концепція "регіоналістики" в. Айзарда
- •Концепції регіоналізму
- •Концепція еврорегіонів
- •Концепція спеціальних (вільних) економічних зон (сез)
- •Теорія економічних кластерів
- •Теорії формування міжрегіонального економічного простору Просторова теорія ціни і регіональних ринків о. Курно і п. Самуельсона
- •Теорія міжрегіональної взаємодії розвитку економік регіонів (оптимум Парето)
- •Проблеми та напрями розвитку розміщення продуктивних сил регіону
- •Географія [ред.]
- •Історико-географічні передумови, формування ринків [ред.]
- •Населення і трудові ресурси [ред.]
- •Природні умови і ресурси [ред.]
- •Промисловість [ред.]
- •Найбільші міста [ред.]
- •Природні умови[ред.]
- •Корисні копалини[ред.]
- •Демографічні показники[ред.]
- •Народне господарство[ред.]
- •Промисловість[ред.]
- •Сільське господарство[ред.]
- •Транспорт[ред.]
- •Економічні зв'язки[ред.]
- •Проблеми центру та периферії[ред.]
- •Розташування [ред.]
- •Склад території та економіко-географічне положення регіону [ред.]
- •Проблеми використання природних ресурсів [ред.]
- •Нерівномірність економічного розвитку Центрального району [ред.]
- •Пріоритети розвитку економічного району [ред.]
- •Загальні відомості та егп
- •Населення і трудові ресурси
- •Природні умови і ресурси
- •Господарство району
- •Проблеми й перспективи розвитку
- •59.2. Галузева структура апк
- •Прогнозування регіонального розвитку
- •Загальні відомості та егп [ред.]
- •Населення і трудові ресурси [ред.]
- •Природні умови і ресурси [ред.]
- •Господарський комплекс [ред.]
- •Найбільші міста [ред.] Рівне
- •Луцьк [ред.]
- •Проблеми й перспективи розвитку [ред.]
- •7. Демографічні проблеми та шляхи їх вирішення.
- •Висновок
- •1.1. Сучасні масштаби впливу людини на природу та актуальність проблеми її охорони
- •1.2. Поняття природокористування, його соціально-економічна суть і складові частини
- •1.3. Предмет і завдання науки «економіка природокористування»
- •1.4. Метод науки та його особливості
- •1.5. Необхідність екологізації виробництва
- •Особливості перекладу[ред.]
- •Парадигма сталого розвитку[ред.]
- •Базові принципи концепції[ред.]
- •Приклади впровадження концепції[ред.]
- •Держ заходи щодо вирівнювання
- •3.1.1. Загальнонаукові методи дослідження
- •2.6. Чинники розміщення продуктивних сил
- •2.7. Основні напрями подальшого розвитку продуктивних сил України
- •1913—1940-І pp.[ред.]
- •З 1941 року[ред.]
- •3.2.1. Методи і показники, за якими оцінюється рівень розвитку регіонів
- •Економічні показники
- •Соціальні показники
- •Екологічні показники
- •Політичні показники
Концепції регіоналізму
На основі наукових досягнень В. Айзарда та інших учених виник новий науково-практичний напрям досліджень —регіоналізм (у 1995 р. була організована Міжнародна академія регіонального розвитку і співробітництва — МАРРС). Суть регіоналізму — створення єдиного інтеграційного (економічного, соціального, деякою мірою і політичного та ін.) простору на демократичній основі. Отже, це новий шлях побудови громадянського суспільства на рівноправних засадах зі збереженням самобутності народів і націй. Він ґрунтується на "атлантичній моделі", що бере початок від американської революції, метою якої було звільнення суспільства з-під опіки держави. Регіоналізм можна вважати складовою сучасної концепції глобалізації. Найбільшого розвитку він набув у Європі. Він віддає перевагу об'єднанню не національних держав, а громадянських суспільств, поетапному переходу від європейського наднаціонального економічного, митного і валютного Союзу до Європи регіонів. У 1985 р. була створена Асамблея регіонів Європи (АРЄ), в яку тепер входить понад 300 регіонів Західної, Центральної та Східної Європи (в Україні були спроби створити три єврорегіони).
Концепція еврорегіонів
Ґрунтується на трьох основних принципах ідеології європейської інтеграції — партнерстві, субсидіарності, доповнюваності. Партнерство зумовлює тісну координацію дій між Євросоюзом (ЄС), національними, регіональними і місцевими органами влади. Субсидіарність — одна з основ федералізму — визначає, що проблеми мають вирішуватися там, де вони виникають, а "вгору" передаються лише ті повноваження, які не можуть бути виконані (або виконуються неефективно) "знизу". Принцип доповнюваності використовується з метою акумулювання ресурсів для підтримки регіонів. Це можуть бути ресурси ЄС і національних (суспільних і приватних) інвестицій [12,105].
Концепція спеціальних (вільних) економічних зон (сез)
Реальним інструментом формування інтегрованих у світову економіку регіонів, у т. ч. єврорегіонів, є створення СЕЗ — територій з особливим правовим статусом, яким надаються відповідні пільги для залучення іноземного і внутрішнього капіталу, відповідні податкові, митні та інші стимули розвитку. Теоретичним обґрунтуванням формування СЕЗ є теорія "полюсів зростання". Спочатку СЕЗ створювалися у межах однієї країни (у високорозвинених державах) з метою підвищення рівня розвитку відсталих регіонів і міст (першим досвідом вважають відкриття технопарку у місті Філадельфія, США). Потім цей метод був використаний для розвитку регіонів держав низького рівня розвитку (країни Східної і Південно-Східної Азії та ін.). Незважаючи на недоліки цього підходу, він відіграв значну роль у розвитку нових індустріальних та інших країн світу. Серед СЕЗ прийнято виокремлювати: зони вільної торгівлі (порти, комунікаційні вузли, прикордонні території); виробничі зони (імпортозамінні та експортні); технологічні (інкубатори, інноваційні зони, технополіси, технопарки); сервісні (офшорні, банківські, страхові), рекреаційні та ін. Вийшовши за межі тільки економічної інтеграції, нові модифікації СЕЗ нині стають способом інтеграції громадських суспільств (єврорегіони).