- •Структура теорії регіональної економіки і просторової організації господарства (пог)
- •1.3.1. Зарубіжні теорії та концепції регіональної економіки і просторової організації господарства Концепції "факторів розвитку і розміщення"
- •"Штандортні" моделі розміщення виробництва Модель просторової організації сільського господарства Тюнена
- •Модель "локаційного трикутника" Лаунгардта
- •Гравітаційна модель Шеффле
- •Теорія розміщення промисловості Вебера
- •Загальна і спеціальна теорії "штандорта" Паландера
- •Теорія про функції і розміщення системи населених пунктів (центральних місць) Кристаллера
- •Модель просторової організації господарства Льоша
- •Погляди на просторову економіку д. Сміта і д. Гамільтона
- •Науково-технічні (інноваційні) теорії і концепції просторової організації економіки Теорія дифузії нововведень Хагерстранда
- •Теорія-гіпотеза "продуктивно-виробничих циклів" ("циклу життя продукту") р. Вернона, с. Хірша
- •Теорія "циклів" загалом відповідає історії розвитку багатьох галузей економіки
- •Теорії "регіонального економічного розвитку" Концепція "регіонального автоматичного балансу і дисбалансу"
- •Теорія "полюсів зростання" Перру
- •Модель "центр — периферія" Фрідмана
- •Концепція "регіоналістики" в. Айзарда
- •Концепції регіоналізму
- •Концепція еврорегіонів
- •Концепція спеціальних (вільних) економічних зон (сез)
- •Теорія економічних кластерів
- •Теорії формування міжрегіонального економічного простору Просторова теорія ціни і регіональних ринків о. Курно і п. Самуельсона
- •Теорія міжрегіональної взаємодії розвитку економік регіонів (оптимум Парето)
- •Проблеми та напрями розвитку розміщення продуктивних сил регіону
- •Географія [ред.]
- •Історико-географічні передумови, формування ринків [ред.]
- •Населення і трудові ресурси [ред.]
- •Природні умови і ресурси [ред.]
- •Промисловість [ред.]
- •Найбільші міста [ред.]
- •Природні умови[ред.]
- •Корисні копалини[ред.]
- •Демографічні показники[ред.]
- •Народне господарство[ред.]
- •Промисловість[ред.]
- •Сільське господарство[ред.]
- •Транспорт[ред.]
- •Економічні зв'язки[ред.]
- •Проблеми центру та периферії[ред.]
- •Розташування [ред.]
- •Склад території та економіко-географічне положення регіону [ред.]
- •Проблеми використання природних ресурсів [ред.]
- •Нерівномірність економічного розвитку Центрального району [ред.]
- •Пріоритети розвитку економічного району [ред.]
- •Загальні відомості та егп
- •Населення і трудові ресурси
- •Природні умови і ресурси
- •Господарство району
- •Проблеми й перспективи розвитку
- •59.2. Галузева структура апк
- •Прогнозування регіонального розвитку
- •Загальні відомості та егп [ред.]
- •Населення і трудові ресурси [ред.]
- •Природні умови і ресурси [ред.]
- •Господарський комплекс [ред.]
- •Найбільші міста [ред.] Рівне
- •Луцьк [ред.]
- •Проблеми й перспективи розвитку [ред.]
- •7. Демографічні проблеми та шляхи їх вирішення.
- •Висновок
- •1.1. Сучасні масштаби впливу людини на природу та актуальність проблеми її охорони
- •1.2. Поняття природокористування, його соціально-економічна суть і складові частини
- •1.3. Предмет і завдання науки «економіка природокористування»
- •1.4. Метод науки та його особливості
- •1.5. Необхідність екологізації виробництва
- •Особливості перекладу[ред.]
- •Парадигма сталого розвитку[ред.]
- •Базові принципи концепції[ред.]
- •Приклади впровадження концепції[ред.]
- •Держ заходи щодо вирівнювання
- •3.1.1. Загальнонаукові методи дослідження
- •2.6. Чинники розміщення продуктивних сил
- •2.7. Основні напрями подальшого розвитку продуктивних сил України
- •1913—1940-І pp.[ред.]
- •З 1941 року[ред.]
- •3.2.1. Методи і показники, за якими оцінюється рівень розвитку регіонів
- •Економічні показники
- •Соціальні показники
- •Екологічні показники
- •Політичні показники
Теорія "полюсів зростання" Перру
На цій теорії ґрунтується концепція необхідності стимулювання розвитку відсталих регіонів. Автором теорії "полюсів зростання" є французький учений Ф. Перру (50-ті роки XX ст.). Він поглибив теорію центральних міст В. Кристаллера, використовуючи балансовий метод (модель "витрати — випуск") В. Леонтьєва. Значною мірою концепція
Перру відповідає ідеям районних територіально-виробничих комплексів відомого радянського науковця М.М. Колосовського.
В основі теорії лежить уявлення про визначну роль у структурі економіки галузей-лідерів, які створюють нові товари і послуги. Центри й ареали економічного простору, де розміщені підприємства цих галузей, стають полюсами притягання факторів виробництва, оскільки забезпечують найефективніше їх використання. Звідси й територіальна концентрація підприємств ("агломераційний ефект" А. Вебера), яка зумовлює формування полюсів економічного зростання.
Теорію Ф. Перру доповнюють розробки Ж. Будвіля (обґрунтував, що полюсом зростання може стати населений пункт), Х.Р. Ласуена (полюсом зростання може бути й регіональний комплекс підприємств), П. /7опгьє(запропонував ідею не лише точок, а також осей зростання), Я. Тінбергена, X. Босса та інших авторів. У своїй концепції Ф. Перру використав також теорію інновацій Й. Шумпетера [42; 15, 204—205].
Модель "центр — периферія" Фрідмана
Діє на будь-якому ієрархічному рівні від локального до міжнародного. Центр домінує за рахунок постійних інновацій, агломераційного ефекту. Периферія є антиподом центру. Найближча до центру периферія перебуває під його впливом і поступово сприймає нововведення. Віддалена периферія — більш консервативна і самостійна.
Дж. Фрідман виокремив чотири типи регіонів: регіони-ядра — райони концентрації передового виробництва із найліпшим інноваційним потенціалом; регіони, що зростають ("коридори розвитку"), — території — сусіди ядер, які швидко розвиваються завдяки індустріалізації, розвитку інфраструктури, що обслуговує центр; регіони нового освоєння — ареали, в яких розвиваються переважно сільське господарство, лісозаготівля і видобуток корисних копалин; депресивні, периферійні регіони зі старою системою розселення, стагнацією всіх галузей господарства, в яких спостерігається загострення соціально-економічних проблемі міграції населення в більш розвинені регіони [42].
Концепція "регіоналістики" в. Айзарда
Разом з В. Леонтьєвим, Р. Страутом та іншими ученими В. Айзард розробив моделі оптимального розміщення виробництва [метод гравітаційних моделей) регіонів, які були покладені в основу створення регіональних програм економічного розвитку в СІНА, Великій Британії та інших країнах. Значна частина цих програм була успішно виконана. Це сприяло подальшому розвитку регіональних економетричних моделей: КК (Кейнса — Клейна), РВ (Філіпса — Бергстрома), WJ (Вальраса — Йохансена), WL (Вальраса — Леонтьєва), MS (Муса — Сарджента) та ін. Заслуга В. Айзарда та його послідовників у тому, що вони вперше змогли істотно впровадити досягнення теорії розміщення у реальне життя (розроблення регіональних програм розвитку).
Проте значення досліджень В. Айзарда не обмежується тільки створенням регіональних економетричних моделей. Його вважають засновником регіоналістики (Regional Science) — комплексної міждисциплінарної науки, яка досліджує розвиток регіону з економічних, соціальних, політичних, історичних, екологічних та інших позицій. (Вчений вважає, що більшість наук має свій регіональний, або територіальний, аспект дослідження, тому регіоналістика є, відповідно, системою будь-яких знань регіонального характеру).