Екологічні показники

Сукупністю екологічних показників характеризується рівень екологічної безпеки регіонів. Це обсяги забруднення, наявність екологічно небезпечних виробництв і ареалів "екологічного лиха", обсяг і клас небезпечності захоронення відходів на території регіонів, рівень зруйнованості природних комплексів, обсяги еколого-економічних збитків та ін.

Політичні показники

Такими показниками є наявність політичних і релігійних свобод у суспільстві, різноманіття політичних партій та громадських організацій, рівень корумпованості влади тощо. Вони використовуються зазвичай для оцінювання рівнів розвитку країн. Проте у випадках, коли в країні є значні внутрішні регіональні політичні та міжконфесійні суперечності, ці показники виступають найважливішими критеріями оцінювання регіонального соціально-економічного розвитку. В Україні досвід використання політичних показників незначний, поки що їх практично не застосовують для визначення рівнів розвитку регіонів.

Всі економічні, соціальні та екологічні показники регіонального розвитку можна поділити на "стандартизовані" й "пошукові". Перші офіційно використовуються різними міжнародними і державними організаціями. Показники "пошукового" характеру переважають у конкретних наукових дослідженнях. Науковці обирають їх суб'єктивно, тому вони часто відображають не реальний рівень розвитку регіонів і країн, а лише аспекти, які, на думку дослідників, є головними для їхніх досліджень. Отже, до пошукових показників варто ставитися дуже обережно.

Для обчислення і порівняння рівнів регіонального розвитку найчастіше використовують метод індексів. Він ґрунтується на тому, що будь-який абсолютний статистичний показник можна обчислити як відносний щодо аналогічного середнього показника по країні або світу. Середній показник приймають, як правило, за одиницю. Відповідно конкретні регіональні показники будуть або меншими, або більшими за одиницю (деколи їх визначають у відсотках до показника, з яким порівнюють). За допомогою таких розрахунків можна швидко і просто обчислити відхилення показників, що досліджуються, від показників, які характеризують узагальнені тенденції розвитку країни або світу (для порівняння можна використати також нормативні або базові дані).

Розрізняють прості (або спеціалізовані) і складні (або інтегральні) індекси. Прості індекси характеризують тільки один показник (наприклад, відхилення регіонального ВВП на одну особу від середнього по країні). Складні індекси визначають складанням (підсумовуванням) або перемноженням кількох простих індексів. Такі індекси дають змогу ранжирувати (визначити місце розвитку) регіону і країни за сукупністю важливих показників (наприклад, "індекс злиденності” — сума індексів бідності, рівня безробіття та інфляції; "індекс людського розвитку", або "індекс гуманітарного розвитку", який використовується у статистиці ООН і враховує середню тривалість життя людей, рівень грамотності дорослого населення, рівень освіти, реальний ВВП на одну особу).

Для визначення якісних процесів, які неможливо охарактеризувати за допомогою кількісних показників (наприклад, рівні економічної свободи, демократичності влади, корумпованості, інвестиційного ризику), використовують бальний метод оцінювання, тобто замість реальних кількісних індексів застосовують умовні бальні індекси за 100-, 10-, б-бальними шкалами. Цей підхід, хоча і не дає точної інформації, є досить достовірним.

52.фактори розміщення продуктивних сил

Фактори РПС – це об’єктивно дані обставини (явища, процеси), які певним чином впливають на розміщення елементів продуктивних сил – сприяють доцільному і поступальному їх розвитку або гальмують його.

Деякі з цих факторів мало, або майже не залежать від діяльності людини, як, наприклад, географічне розташування країни (її частини), або наявність та гірничо-геологічні умови видобування корисних копалин. Інші ж породжуються продуктивною діяльністю людини (енергетичний, транспортний фактори).

Вивчення питання факторів РПС пов’язане із певними труднощами. Майже у всіх дослідників цього питання існує своя, більш чи менш відмінна від інших, класифікація факторів РПС.

Ті з факторів РПС, котрі, насамперед, виділяються всіма фахівцями з розміщення продуктивних сил, – це фактор географічного розташування, природно-ресурсний і екологічний фактори.

Перелік факторів РПС завжди розпочинається з фактору географічного розташування. Географічне розташування країни або регіону  може бути вигідним і невигідним. Вигідне – це центральне (в центрі освоєної території), суспільне (по сусідству із розвинутими територіями і державами), приморське. Географічному розташуванню України властиві всі названі переваги. Це, зокрема, дозволяє нашій державі, при здійсненні експортно-імпортних операцій економити значні кошти на транспортних витратах. А завдяки тому, що у одного сусіда – Росії є багато природного газу, який потрібен іншим сусідам – європейським державам, і територія України знаходиться між ними, наша держава має великі надходження до бюджету від транзиту по її території (це так званий експорт транспортних послуг) даного енергетичного ресурсу.

Переваги приморського розташування (морські кордони України сягають майже 2000 км) полягають у тому, що транспортні перевезення вантажів по морю є найдешевшими. Кожна країна, яка має таке розташування, інтенсивно використовує цю обставину, розвиваючи морський транспорт та його інфраструктури (порти, судноремонтні підприємства). Однією з найрозвинутіших галузей промисловості України є суднобудування, насамперед, морське. В приморській зоні розвивається рибоконсервна промисловість.

Природно-ресурсний фактор діє на розміщення продуктивних сил в такому напрямку. За місцезнаходженням тих чи інших ресурсів будуються підприємства, призначені певним чином експлуатувати, використовувати їх – видобувати паливо, видобувати і збагачувати руди, виробляти гідроелектроенергію, оброблювати землю тощо. І чим більшим обсягом ресурсів володіє країна, при нормальному функціонуванні національної економіки, тим більше споруджується підприємств для їх використання, або таких, де без відповідних ресурсів неможливе здійснення технологічних процесів (наприклад, виробництво металу без використання води). Значення природно-ресурсного фактору в розміщенні продуктивних сил характеризує і такий відомий факт. Найпотужніший комплекс теплоелектростанцій України розташований саме за місцем видобування палива для них (вугілля) – у Донбасі.

Екологічний фактор РПС, тобто необхідність врахування при спорудженні виробничих об’єктів вимог охорони навколишнього середовища, – це фактор, який ґрунтується на загальнонаціональних інтересах і його реалізація забезпечується методами адміністративного та економічного впливу держави. При цьому мова може йти як про взагалі заборону спорудження чи експлуатації підприємств, так і про заборону будівництва їх на певній території, або регламентування їх роботи. З іншого ж боку, заохочується природоохоронна робота на підприємствах, а також розширення потужностей діючих і будівництво нових очисних споруд. Частка споруд та пристроїв такого спрямування у складі засобів виробництва з кожним роком зростає.

Враховуючи частотність факторів РПС в переліках різних авторів, ми могли б визначити і послідовно проаналізувати найповторюваніші з їх числа. Але деякі, властиві для більшості з існуючих переліків факторів РПС, помилкові твердження спонукають нас до пошуків інших можливих підходів до питання класифікації цих факторів.

Мова йде про наступне. Скажімо, серед факторів РПС часто називається фактор трудових ресурсів , значення якого полягає в тому, що при розміщенні виробничих потужностей має враховуватись наявність вільної робочої сили .

Це так, але робоча сила сама входить до складу продуктивних сил. Ситуація виглядає буквально таким чином: розміщення продуктивних сил  (засобів виробництва  і робочої сили) залежить від наявності однієї із складових частин цих самих продуктивних сил (робочої сили).

Те ж саме має місце, коли до факторів РПС відносять сировинний, транспортний, енергетичний. Сировинні ресурси, транспортна мережа, електроенергетика самі входять до складу продуктивних сил.

Наявність вільних трудових ресурсів, сировинної бази, енергетичних потужностей, транспортних шляхів та засобів перевезення є факторами розміщення нових підприємств, додаткових засобів виробництва чи контингентів робочої сили, а не взагалі всіх продуктивних сил.

Але ж відсутність в тому чи іншому конкретному випадку перелічених ресурсів і умов (факторів) зовсім не означає неможливість нового будівництва. Збудувавши нове житло і уклавши трудові контракти, які передбачають високу оплату праці, можна залучити необхідну кількість працівників відповідної кваліфікації у будь-яке місце; побудувавши транспортні шляхи, можна забезпечити регулярне надходження палива для електростанцій (також спеціально споруджених), перевезення сировини та готової продукції. Однак для цього необхідні додаткові кошти. В кінцевому рахунку нова продукція може бути настільки дорогою, що її ніхто не купуватиме. Тому дія вказаних факторів РПС має певний критерій, яким виступає економічна доцільність нового будівництва, або інших робіт у напрямку розвитку продуктивних сил (модернізація та реконструкція основних фондів тощо). Визначальним показником економічної доцільності виступає показник собівартості вироблюваної на новому підприємстві продукції.

Якщо врахувати структуру продуктивних сил, той факт, що вони складаються із робочої сили, то про економічну доцільність нового будівництва варто говорити як з точки зору можливостей раціонального використання умов, що представлені засобами виробництва (сировина, паливо, електроенергія, виробнича інфраструктура), так і умов, представлених трудовими ресурсами. Стосовно трудових ресурсів, мова може вестись, наприклад, про будівництво підприємств на трудонадлишкових територіях з метою збільшення робочих місць. Але на цих підприємствах розраховується очікувана собівартість майбутньої продукції і якщо вона зависока, то варто підшуковувати альтернативні варіанти – сприяти міграції трудових ресурсів у райони, де на них є попит, або передбачити створення спеціальних економічних зон (СЕЗ), розрахованих на надходження іноземних інвестицій  тощо.

 

Сукупність умов, які визначають економічну доцільність використання засобів виробництва, можна визначити як техніко-економічні фактори РПС. Основні в їх переліку –ресурсний (рудні та нерудні мінерально-сировинні ресурси, паливо, електроенергія, вода тощо), транспортний, фактор виробничого споживання тощо.

Сукупність умов, які визначають економічну доцільність використання робочої сили, можна визначити як соціально-економічні фактори РПС – трудоресурсний, житлово-комунальний, транспортний (насамперед, внутріміські та приміські пасажироперевезення), культурно-освітній, медико-репреаційний, фактор особистого (невиробничого) споживання тощо.

У господарській практиці, зважаючи на те, що найбільша частка у фізичній вазі та собівартості багатьох видів готової продукції приходиться на матеріали, визначальним фактором РПС беретьсясировинний.

До основних факторів РПС, посилання на який також є досить частим, відносять і фактор споживача (виробничого та невиробничого). Адже кінцевою метою виробництва є саме споживання, а багато деяких видів готової продукції є малотранспортабельні чи дорогі для транспортування і підприємства з їх виготовлення мають бути наближені до місць споживання.

Отже, можемо підвести підсумок нашому аналізу питання сутності та складу факторів розміщення продуктивних сил.

В перелік факторів РПС варто включити такі окремі фактори та їх групи:

• географічного розташування країни;

• природно-ресурсний;

• екологічний;

• групу факторів, які визначають економічну доцільність розміщення і використання засобів виробництва (техніко-економічні фактори РПС);

• групу факторів, які визначають і забезпечують економічну доцільність розміщення і використання робочої сили (соціально-економічні фактори РПС).

Найвживанішими орієнтирами в справі практичного визначення напрямків розміщення продуктивних сил є фактор сировини (із групи техніко-економічних факторів РПС) і фактор споживача(виробничого споживача із групи техніко-економічних факторів РПС; невиробничого – із групи соціально-економічних факторів РПС).

53. розвиток кольорової металургії в україні та світі

Структура галузі, її значення та передумови розвитку. До кольорової металургії належить видобуток і збагачення руд кольорових металів, виплавка металів і сплавів, виробництво прокату. До кольорових належать усі інші метали, крім уже названих чорних (заліза, хрому і марганцю). Серед основних виділяють важкі (мідь, свинець, цинк, олово, нікель), легкі (алюміній, магній, титан) та малі (ртуть, кобальт) метали. Крім основних, галузь переробляє легуючі (вольфрам, молібден, ванадій), дорогоцінні (золото, срібло, платина), рідкісні й розсіяні (цирконій, германій, селен) метали, а також алмази, топази та інші мінерали(мал. 136).

Мал. 136. Склад кольорової металургії

Кольорові метали є також важливими конструкційними матеріалами для машинобудування. Кольорові метали завдяки різноманітним властивостям (тепло- та електропровідності, хімічній стійкості) знаходять широке застосування у приладобудуванні, виробництві радіоелектронної техніки, реактивних двигунів тощо. В Україні галузь представлена тільки деякими видами виробництва. Це пов'язано з незначними запасами сировини.

Перші підприємства кольорової металургії (з виплавки ртуті й цинку) побудовані на Донбасі наприкінці XIX століття. Після Другої світової війни налагоджено виробництво титану, нікелю, латуні тощо.

Чи знаєте ви, що... Первістком кольорової металургії в Україні вважають Микитівський ртутний завод, який вступив у дію в 1887 році. У 1933 році започатковано виробництво цинку в Костянтинівні й алюмінію — в Запоріжжі.

Виробничі особливості. Сировина для металургії кольорових металів має дві важливі особливості, які зумовлюють суттєві відмінності галузі від чорної металургії. Перша з них полягає у бідності руд на вміст корисного компоненту. Так, типові серед тих, які використовують для виробництва міді, свинцю, цинку, олова, містять усього кілька відсотків основного металу, а інколи менше, ніж 1 %. Тому вони потребують збагачення. Збагачення — це виробничий процес, який спрямований на підвищення концентрації корисногоелемента в руді. Після збагачення з руд отримують концентрати з масовим умістом металу 40-60 %.

Другою особливістю руд кольорових металів є їхня комплексність, тобто наявність у руді кількох металів. Число попутних складових у деяких рудах може становити десять і більше. Серед них найчастіше трапляються цинк, золото, срібло, нікель та інші метали, а також сірка. Наявність технологічних процесів розділення металів, необхідність використання попутних компонентів руди і виробничих відходів зумовлюють потребу комбінування виробництва в кольоровій металургії.

Для виплавки більшості важких металів необхідна значна кількість коксівного вугілля. Виплавка легких металів потребує багато електроенергії (алюміній — 18 тис. кВт год/т, титан — 30-60 тис. кВт год/т металу). Таке виробництво називають енергоємним.

Розміщення галузі та перспективи розвитку. Визначальними факторами розміщення підприємств кольорової металургії є сировинний та паливно-енергетичний. Через високу частку корисного компонента в рудному концентраті після збагачення часто спостерігається просторовий розрив між збагаченням руд та виробництвом з них чистого металу і сплавів. Гірничо-збагачувальні комбінати тяжіють до районів видобутку руди, а також орієнтуються на водні ресурси (процес збагачення потребує багато води). Металургійні заводи, що виплавляють важкі кольорові метали з концентратів, розміщують переважно поблизу паливних баз, а підприємства з виплавки легких металів — поблизу джерел дешевої електроенергії.

Серед галузей кольорової металургії в Україні провідне місце посідає виробництво алюмінію. Працює алюмінієва промисловість на довізних (із Бразилії, Гвінеї, Ямайки, Австралії) бокситах, які переробляють на Миколаївському глиноземному заводі. Для подальшої переробки сировина надходить на Дніпровський алюмінієвий завод у Запоріжжі. Завод алюмінієвих сплавів діє також у Свердловську (Луганська область).

Чи знаєте ви, що... Є два кольорових метали, яких Україна вивозить за кордон більше, ніж увозить: мідь і алюміній. Основна експортна група товарів з міді складається з нерафінованої міді у зливках, плоский і круглий прокат з мідних сплавів і рафінованої міді. Серед алюмінієвої групи металів за кордоном мають попит «український» первинний алюміній та алюмінієві сплави. Провідними групами в імпорті кольорової металопродукції в Україну є алюмінієва, мідна й цинкова сировина, частка яких становить понад 80 % загальної кількості імпортованої продукції кольорової металургії.

Титано-магнієвий комбінат орієнтується також на дешеву електроенергію й розміщений у Запоріжжі. Магнієву сировину довозять зі Стебника (Львівська область), Калуша (Івано-Франківська область) і Сиваша, а титанову — з Іршанського гірничо-збагачувального комбінату (Житомирська область), Кримського заводу діоксиду титану, а також родовищ Дніпропетровської області. На базі титанових пісків Малишівського родовища працює у Вільногірську (Дніпропетровська область) Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який виробляє ільменітовий, рутиловий та цирконієвий концентрати.

Чи знаєте ви, що... В Україні є потужна сировинна база титану. Розвідані запаси ільменітових руд за сумарними ресурсами перевищують світові запаси ільменіту. Усього відомо 40 родовищ, з яких 12 детально розвідані й розробляються. Найбільшими серед них є: Іршанське, Стремигородське (Житомирська обл.) і Самотканське (Дніпропетровська обл.).

Найбільші підприємства індустрії важких та рідкісних металів є в Кіровоградскій та Донецькій областях. На базі місцевих руд, електроенергії Південноукраїнської АЕС та привозному вугіллі працює Побузький нікелевий завод. Костянтинівський цинковий завод, побудований у 1930-х роках, орієнтувався на паливні ресурси Донбасу та цинковий концентрат з Казахстану, Росії. Сучасне цинкове виробництво потребує більше електроенергії, ніж палива. Цинк з Костянтинівки частково надходить на Артемівський завод, де виробляють латунь (сплав міді й цинку), латунний і мідний прокат. Мідь і свинець імпортують з Росії. На Донбасі є і найдавніший Микитівський  ртутний комбінат, що має кар'єри з видобутку ртутної руди (кіноварі) та збагачувальну фабрику. У Світловодську (Дніпропетровська область) працює Дніпровський завод чистих металів, який випускає тверді сплави і напівпровідникові матеріали. Отже, в Україні сформувалося два основні райони розміщення підприємств кольорової металургії — Донецький та Придніпровський.

Проблеми кольорової металургії пов'язані з потребами розширення сировинної бази підприємств, подальшої модернізації з метою повного використання усіх компонентів руд та відходів виробництва, повнішого очищення викидів у довкілля. Розв'язанню сировинної проблеми має допомогти освоєння давно відомих запасів алюмінієвої сировини у Дніпропетровській та Закарпатській областях; розвіданих запасів міді у Волинській області; золота на Закарпатті й поблизу Кривого Рогу та в Донецькій області, свинцево-цинкових руд у Донбасі. Важливими напрямами розвитку галузі є розширення виробництва кольорових металів із вторинної сировини, металобрухту, переробка відходів, збільшення експортної орієнтації ртутного, титано-магнієвого виробництв.

Чи знаєте ви, що... В Україні найбільшими споживачами кольорових металів є Харківська, Київська, Запорізька, Дніпропетровська та Донецька області. На них припадає близько 70 % споживання алюмінію та 75 % міді. Це зумовлено тим, що в цих областях найбільш розвинуте приладобудування, верстато- і тракторобудування, авіа- й автомобілебудування.

В світі

Нинішній етап розвитку кольорової металургії світу характеризується зростанням значення вторинної сировини і випереджаючими темпами розвитку металургії рідкісних металів, зокрема стратегічно важливих (титан, кобальт, германій, галій, тантал та ін.). Спостерігається також географічне зрушення галузі (особливо алюмінієвої) в країни, що розвиваються, ближче до джерел сировини, а іноді й до джерел дешевої електроенергії.

У зв'язку зі складною внутрішньогалузевою структурою кольорової металургії її розміщення відрізняється багатоваріантністю. Найчастіше трапляється сировинна орієнтація (Мідний пояс у Замбії, провінція Шаба в Конго, Урал в Росії та ін.). Має місце також енергетична орієнтація - ближче до центрів, що володіють ресурсами дешевої електричної енергії (так, практично всі могутні алюмінієві заводи тяжіють до великих ГЕС і електростанцій інших типів). Крім того, розміщення виробництв кольорової металургії часто визначається орієнтацією щодо транспортної доступності, а в густонаселених районах - орієнтацією на споживача. Оскільки виробництво кольорових металів є екологічі шкідливим, то протягом останніх десятиліть його інтенсивно стали розміщувати в країнах, що розвиваються, з їх ліберальними стандартами у сфері охорони навколишнього середовища.

Найбільшими виробниками кольорових металів є країни Великої сімки, а також Китай, Росія, Індія, Бразилія, Венесуела та ін.

54. синергетики. Синергетичний ефект регіонального розвитку

Синергетика (англ. Synergetics, від грецького. син — «спільне» і ергос — «дія») — міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій»). Синергетичний підхід також застосовується при вивченні такої складної і неструктурованої системи, як мережевий інформаційний простір.

Синергетика — це теорія самоорганізації в системах різноманітної природи. Вона має справу з явищами та процесами, в результаті яких в системі — в цілому — можуть з'явитися властивості, якими не володіє жодна з частин. Оскільки йдеться про виявлення та використання загальних закономірностей в різних галузях, тому такий підхід передбачає міждисциплінарність. Останнє означає співробітництво в розробці синергетики представників різних наукових дисциплін. Тому термін синергетика використовується як в природничих науках, так і в гуманітарній сфері^[1],^[2].