Прогнозування регіонального розвитку

Важливою складовою механізму державної регіональної економічної політики є прогнозування як ланка між теоретичними розробками та господарською практикою.

Прогноз — це науково обґрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу чи явища, а також можливих шляхів та засобів досягнення визначених цілей. Хоча його розробка спирається на систему кількісних і якісних показників, він має імовірнісний характер. Загальна мета прогнозу соціально-економічного розвитку регіонів полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому.

Регіональне прогнозування за останні ЗО—40 років досягло неймовірних масштабів. Складаються прогнози і програми розвитку регіонів як на національному (у межах країни), так і на міжнародному рівні (СЕЗ, єврорегіони та ін.) із залученням іноземного капіталу. На макрорівні прогнози розробляються для країни в цілому. Вони можуть бути галузевими, проблемними, комплексними.

Відповідно до Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" (2000 р.), в усіх адміністративно-територіальних одиницях розробляються прогнози соціально-економічного розвитку терміном на 5 років та програми економічного і соціального розвитку терміном на 1 рік.

У прогнозі економічного та соціального розвитку регіонів ві Зображаються:

1. Аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку регіону за попередній період, визначення тенденцій і проблем розвитку економіки і соціальної сфери.

2. Стан використання економічного потенціалу регіону, екологічна ситуація.

3. Прогноз кон'юнктури на регіональних ринках основних видів товарів і послуг.

4. Напрями вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону.

5. Цілі та пріоритети регіонального розвитку, заходи з їх досягнення.

6. Основні показники соціально-економічного розвитку.

7. Висновки щодо тенденцій розвитку економіки регіону на середньотерміновий період [9, 380].

Базою прогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система досягнутих макроекономічних показників, державні соціальні стандарти і нормативи забезпеченості населення, національно-етнічні особливості регіону, характеристика розвитку соціальної інфраструктури, можливості потенційних інвесторів та інвестиційна привабливість регіону.

Регіональне прогнозування базується на таких принципах:

— системності, багатоваріантності стратегічних і тактичних завдань;

— єдності кількісних і якісних характеристик прогнозу;

— оптимального поєднання різних підходів і методів, ієрархічності та програмності у виборі конкретних засобів вирішення соціально-економічних завдань;

— агрегованості основних індикаторів і показників регіонального прогнозу залежно від прогнозного періоду, послідовності і можливих етапів досягнення визначених цілей.

Розробка системи прогнозів розвитку економіки регіонів відбувається у кілька етапів. На першому етапі здійснюються комплексний аналіз і систематизація регіональних та міжрегіональних проблем розвитку: підвищення рівня життя населення, скорочення безробіття та забезпечення зайнятості населення; екологічні проблеми; зміцнення експортного потенціалу регіонів; удосконалення територіальної спеціалізації.

На другому етапі здійснюється побудова "дерева цілей", яке ґрунтується на їхньому чіткому ранжуванні відповідно до пріоритетів регіонального розвитку та наявних фінансових ресурсів. Виокремлюються часткові цілі із найбільш загальних. Таке "дерево цілей" забезпечує взаємозв'язок системи цілей на різних рівнях управління за ступенем значущості та пріоритетності.

На третьому етапі формулюються обмеження і критерії, які й визначають межі прийнятних рішень та засобів досягнення поставлених цілей. У першу чергу реалізуються цілі та проекти, які не потребують значних капітальних вкладень.

На четвертому етапі відпрацьовуються можливі сценарії розвитку подій у перспективі залежно від обраних шляхів вирішення регіональних проблем. Сценарій — це загальна модель, яка описує не тільки очікувані результати певних перетворень, а й визначає необхідні ресурси для їх досягнення.

23. рослинництво і тваринництво як галузі сг

Сільське господарство складається з рослинництва і тваринництва. За вартістю продукції рослинництво перевищує тваринництво.

Рослинництво включає вирощування зернових, технічних, кормових, овочевих, баштанних культур і картоплі, садівництво, виноградарство і квіткарство.

Провідні культури в землеробстві – зернові: озима і яра пшениця, жито, озимий і ярий ячмінь, кукурудза, овес, гречка, просо і рис.

Основна зернова культура України – озима пшениця. Основні райони його вирощування – Лісостеп і північні райони Степу. Яра пшениця має нижчу врожайність у порівнянні з озимою, її посіви розміщені головним чином у степових районах України з більш суворими зимовими умовами, де практично відсутній постійний сніговий покрив.

Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Основні райони його вирощування – Полісся і захід Лісостепу. Овес поширений в тих самих районах, що й жито, і служить допоміжною зернофуражною культурою.

Ячмінь – друга за розмірами площ посівів зернова культура України. Ярий ячмінь вирощують на Поліссі, озимий – у південній частині Степу та в передгірних районах Криму.

Третє місце в Україні за площею посівів посідає кукурудза. Найкращі умови для її вирощування – північний і центральний Степ, південь Лісостепу.

Значні площі в Україні відводяться під гречку. Найбільші посіви гречки зосереджені у Поліссі, а також частково у Лісостепу.

Просо переважно вирощують у Лісостепу і Степу.

Рис як продовольчу культуру вирощують на поливних землях у Миколаївській, Херсонській областях та в Криму.

За рівнем виробництва зерна Україна посідає одне з провідних місць у світі.

Технічні культури досить різноманітні: соняшник, цукровий буряк, льон-довгунець, хміль, тютюн.

Соняшник займає близько двох третин усієї площі технічних культур (2,1 млн га). Основні площі соняшнику зосереджені в степовій зоні та на півдні лісостепової. Найвища концентрація посівів спостерігається у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях.

Важливе місце з-поміж технічних культур займають цукрові буряки, що використовуються для виробництва цукру. Основними регіонами вирощування цукрових буряків є області Лісостепу, північного Степу, південної частини Полісся.

Порівняно-великі площі серед інших технічних культур займає льон-довгунець. Райони його вирощування – Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська, Сумська, Львівська і Івано-Франківська області.

У південних районах України вирощують рицину, олія якої широко використовується в авіаційній, парфумерній, медичній, шкіряній та інших галузях.

В Україні вирощують також тютюн, хміль, лікарські рослини.

Плантації тютюну поширені в Криму, Придністров’ї та Закарпатті. Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарської промисловості використовують хміль. Цю культуру вирощують здебільшого у Житомирській, Рівненській областях. Головним районом вирощують лікарських рослин є Крим.

Картопля й овочі – цінні, багаті на вітаміни продукти харчування, які є сировиною для харчової промисловості і цінним кормом. За обсягом виробництва картопля посідає друге місце після зерна і використовується як продукт харчування, для технічної переробки на спирт, крохмаль, патоку і як корм для тварин. Основні райони виробництва картоплі – Полісся і Лісостеп України, а також пригороди великих міст.

Овочівництво поширене по всій території України і має в основному азональний характер. Найбільша концентрація посівів овочевих культур характерна для господарств, розташованих навколо великих міст, для забезпечення населення свіжою продукцією. На Поліссі, наприклад, вирощують переважно огірки, моркву, столовий буряк, капусту, у Лісостепу – огірки, помідори, цибулю, у Степу – помідори, перець, баклажани.

Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва є садівництво та виноградарство. Різні райони України спеціалізуються на вирощуванні різних плодів.

Основні масиви яблунь і груш розташовані в Лісостепу і на Поліссі, а вишень, слив, абрикос, черешень, персиків, горіхів – у Степу.

У центральних і південних областях черешні, горіхи, абрикоси та інші плодові дерева ростуть у виснажених лісосмугах, уздовж автошляхів, у лісах. Останнім часом кількість плодових насаджень зросла на дачних ділянках навколо міст.

Великі плантації винограду розташовані на півдні держави і в Закарпатті. Близько 80% усіх площ виноградників зосереджено в Херсонській і Одеській областях, у Криму. Високоякісні європейські сорти вирощують у південній частині Криму.

 

Тваринництво України традиційно спеціалізується на виробництві м’яса, м’ясопродуктів, молока, яєць й інших продуктів харчування.

Тваринництво поділяється на скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво тощо. На розміщення тваринництва великий вплив справляє кормова база.

Головна галузь тваринництва – скотарство. Основними продуктами скотарства є молоко, м’ясо і шкіра тварин. Скотарство розвинене повсюдно. Навколо великих міст, міських агломерацій, у приміських зонах Полісся, Лісостепу розміщуються господарства, що спеціалізуються на молочно-м’ясній продукції. М’ясо-молочне тваринництво переважає в Степу.

Свинарство – друга за значенням галузь тваринництва. Свинарство забезпечує населення продуктами харчування – м’ясом і жиром, а легку промисловість – шкірою, щетиною та ін. Воно менше залежить від кормової бази, тому зосереджено в густонаселених районах, де добре розвинуті овочівництво, є відходи харчової промисловості. Основними постачальниками продукції свинарства є Лісостеп і Степ.

Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. Особливо інтенсивно вівчарство розвивається в Степу і на гірських пасовищах Карпат. Ця галузь спеціалізується на постачанні м’яса, вовни, овчини, жиру, овечого молока.

Птахівництво орієнтується на фуражне зерно, що переробляється на корм, розвивається в приміських зонах великих міст. Ця галузь спеціалізується на розведенні курей, індиків, качок, гусей, виробництві м'яса, яєць, пера і пуху. Промислове птахівництво розвивається в усіх природноекономічних зонах. Великими виробниками пташиного м'яса і яєць є лісостепові і степові області. Перше місце в Україні належить Криму.

На структуру, розміщення, спеціалізацію тваринництва України істотний вплив справляє кормова база, різна в різних районах держави і залежна від ряду місцевих особливостей.

 

Тісний зв’язок сільського господарства з природно-кліматичними умовами зумовлює зональний характер його спеціалізації. Так, у територіальній структурі сільського господарства України виділяються три зональні аграрні комплекси (зони) – лісовий (поліський), лісостеповий, степовий; гірські регіони – Карпатський і Кримський, а також поза зональні приміські території.

Поліськийльоно-, картопле-, тваринницький комплекс займає 19% площі сільськогосподарських угідь країни. Він сформувався в межах Українського Полісся. Провідною галуззю є м’ясо-молочне скотарство (понад 25% м'яса і 20% молока в Україні). Найвища за товарністю галузь – льонарство, (95% льоноволокна), нижче – картоплярство (48% товарної картоплі). Крім того, тут виробляється понад 15% цукрового буряку, понад 6% товарного зерна, овочі (7%), а також свинина, м’ясо птахів, яйця, баранина і вовна.

Подальший розвиток поліського комплексу пов’язаний зі спеціалізацією на високо інтенсивному м’ясному і м’ясомолочному скотарстві.

З цією метою розширюються площі зернобобових культур і багаторічних трав, створюються культурні пасовища. Спеціалізованими галузями тут стали хмелярство, звірівництво, мисливські господарства, а також розведення риби і водоплавних птахів у природних і штучних водоймах.

Лісостеповий буряко-, цукро-, тваринницько-зерновий комплекс займає 35% площі сільськогосподарських угідь України. Він сформувався в межах лісостепової природної зони.

Провідною галуззю є бурякосіяння (понад 70% бурякової сировини країни), яке успішно поєднується зі скотарством і зерновим господарством. Серед зернових культур основні – озима пшениця і кукурудза, менше значення мають ячмінь, жито, просо, гречка, горох. Високотоварною галуззю є також м’ясо-сальне свинарство, менше значення має птахівництво.

Степовий тваринницько-зерново-соняшниково-овочеплодівницький комплекс сформувався в межах степової природної зони України, він охоплює понад 40% її території. Серед галузей насамперед виділяються скотарство (на півночі – молочно-м’ясне, південніше – м’ясо-молочне), свинарство, вівчарство і птахівництво, тобто на галузі тваринництва припадає близько 60% товарної продукції України (м’ясо, молоко, вовна, яйця). Тут зосереджені великі площі озимої пшениці, кукурудзи, ярого і озимого ячменю, проса, гороху, рису. Степовий комплекс виробляє близько 55% усього зерна України. Найвищу товарність мають соняшник, виноград, плодово-ягідні культури. Додатковою галуззю є картоплярство на зрошуваних землях. Враховуючи унікальне сприяння природно-кліматичних умов, тут необхідно розширювати площі багаторічних насаджень персика, абрикоси, яблуні, сливи, груші, черешні.

Нарівні з цим потрібно збільшувати посівні площі овочевих (томат, баклажан, солодкий перець) і баштанних культур (диня, кавун). Важливого значення забуває розвиток парниково-тепличного господарства (виробництво ранніх овочів і вирощування розсади для інших районів країни).

Гірські регіони Карпат і Криму спеціалізуються на тваринництві (вівчарство і скотарство м’ясо-молочного напряму). У Криму вирощують тютюн, фрукти, овочі, виноград. У Прикарпатті розвинені зернове господарство, картоплярство, хмелярство, у Закарпатті – виноградарство, вирощування тютюну.

Приміське господарство сформувалося навколо великих міст і промислових центрів. Його головне завдання – забезпечення міського населення мало транспортабельною продукцією землеробства і тваринництва. Основними галузями є овочівництво, садівництво, птахівництво і молочно-м’ясне тваринництво. Розвивається парниково-тепличне господарство.

 

Україна характеризується високим ступенем освоєння земельного фонду; насільськогосподарські угіддя припадає 60% його площі. Характерною рисою структури сільськогосподарських угідь України є загальна висока питома вага розораних земель (80%), а в Кіровоградській, Вінницькій і Тернопільській областях він складає близько 90%. Інші площі використовуються під багаторічні насадження (1,5%), сінокоси (3,1%) і пасовища (11%). На структуру сільськогосподарських угідь впливають природні, економічні і соціальні фактори. Так, землі лісостепової зони розорані на 85,4%, землі Полісся – на 68,9% (тут майже третину площі сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя).

Основу посівних площ України складають посіви зернових культур (56%). Вони відіграють провідну роль у всіх областях України, особливо тих, що розташовані у степовій і лісостеповій зонах.

За площею сільськогосподарських угідь Україна посідає одне з перших місць у світі. Найбільшу площу посівних земель займають посіви зернових культур, особливо озимої пшениці. Вирощування зернових культур має широтну зональність.

Таким чином в Україні добре розвинуто і рослинництво і тваринництво. В Україні вирощують усі сільськогосподарські культури помірного поясу, а головна галузь тваринництва України – скотарство.

24. північно-західний ек район

Північно-Західний (Західно-Поліський) економічний район розташований на крайньому північному заході України. Район включає територію Волинської і Рівненської областей.