Транспорт[ред.]

Розвиток господарства економічного району, міжрайонні і зовнішні зв'язки забезпечує його транспортна система. Особливості географічного положення району і місцезнаходження тут столиці країни визначають велику густоту шляхів сполучення і їх конфігурацію.

Головну роль у перевезеннях вантажів відіграє залізничний транспорт. Прибуття вантажів переважає в районі над відправленням. Близько 60 % всіх перевезень залізницею становлятьтранзитні вантажі.

Найважливіші залізничні магістралі району: Бахмач — Київ — Фастів — Козятин, Київ — Фастів — Знам'янка, Київ — Ковель, Київ — Фастів — Новоград-Волинський.

Автомобільний транспорт перевозить в основному пасажирів, а також продукцію АПК. Особливе значення має автотранспорт в місцях вирощування цукрових буряків. Задіяний він в обласних зв'язках (80 % всіх перевезень). Через район проходять також транзитні автомагістралі, що ведуть до Болгарії, Туреччини, Польщі, Росії та інших країн.

Велике значення мають річкові перевезення по Дніпру і Десні. Річками здійснюються також міждержавні сполучення.

Найбільші річкові порти: Київ, Чернігів.

Особливе місце в Столичному районі належить повітряному транспорту. Київ — найбільший вузол повітряних сполучень у країні. Інтенсивно розвиваються міжнародні зв'язки України з Росією, Китаєм, США, Японією, Туреччиною, Францією, країнами Балтії. Реконструюється найбільший в Україні Бориспільський аеропорт поблизу Києва.

У районі склалася розгалужена система трубопроводів.

Економічні зв'язки[ред.]

У Столичному районі ввіз переважає над вивозом продукції. З Донбасу сюди надходять вугілля, чорні метали; з Північно-Східного району — нафтопродукти, трактори, вантажні автомобілі; з Придніпров'я — чорні і кольорові метали, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни, мінеральні добрива; з Центрального — сільськогосподарські машини, обладнання для легкої і харчової промисловості, добрива тощо; з Причорноморського — руди, комбайни, верстати, ґрунтообробна техніка, продукція АПК. Карпатський район відправляє до Столичного автобуси і автонавантажувачі, автомобільні крани і телевізори, ліс і меблі тощо. З Північно-Західного району надходять вантажопасажирські автомобілі, підшипники тощо.

Натомість Столичний район забезпечує країну хімічним волокном, пластмасами, шинами і гумотехнічними виробами, медичними препаратами, кормовими антибіотиками і засобами захисту рослин, сільськогосподарськими машинами і екскаваторами, приладами і верстатами, деякими продуктами АПК (хміль, льоноволокно), тканинами, будівельним і оздоблювальним каменем тощо.

Для Столичного району характерний не однаковий рівень економічного розвитку. У Київській області він перевищує середній по країні, у Житомирській і Чернігівській областях — дуже низький, оскільки концентрація промисловості там невелика.

Проблеми центру та периферії[ред.]

Київ як столиця держави має велику економічну притягальну силу. Місто вже давно перенасичене промисловими підприємствами, ще донедавна швидко зростало його населення. Це створює багато проблем: забезпечення населення житлом, роботою, транспортом тощо. Досить гострою в районі є демографічна проблема. Смертність в багатьох частинах району перевищує народжуваність. Внаслідок цього зменшується кількість населення. Відбувається відтік населення, особливо молоді, з сільської місцевості до міст. Несприятлива ситуація склалася в Чернігівській і Житомирській областях, де середній вік сільських жителів становить 50—55 років.

Гострими в районі є й екологічні проблеми. Передусім це пов'язано з чорнобильською трагедією. Радіаційне забруднені всі області, особливо Київська та Житомирська. Із господарського обігу вилучено багато тисяч гектарів сільськогосподарських угідь, значні площі лісових масивів, створилася ненормальна психологічна обстановка тощо. Відселення з районів Житомирської області, де життя і виробнича діяльність населення внаслідок високого рівня радіації неможливі, триває.

13. теорія конкурентних переваг портера

M. Портер (M. Porter) поєднав макроекономічний аналіз конкурентних переваг країни з дослідженням відмінностей розвитку фірм, що застосовують зовнішньоекономічні стратегії. За М. Портером, наявність в країні природних ресурсів не може стати конкурентною перевагою нації. Навпаки, країни з багатими природними ресурсами можуть відставати в економічному розвитку, а ті країни, які відчувають нестачу природних ресурсів, - активно розвиватися. Такий розвиток пов'язаний із набутими перевагами, але не з факторами виробництва і тим більше не з використанням природних ресурсів. М. Портер довів, що успіхи країн з багатою експортною складовою зумовлені сучасними конкурентними перевагами фірм, які ґрунтуються на постійно здійснюваних інноваціях та оновленні технологій.

У своїй теорії М. Портер виділив чотири детермінанти ("ромб національних переваг") - складові успіху, які визначають стан середовища, всередині якого формуються конкурентні переваги галузей і фірм, а саме:

1. Параметри факторів виробництва. Це насамперед фактори, пов'язані з науково-технічним прогресом, - інформаційна, наукова і технічна забезпеченість та стан ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури, а також, крім того, традиційні фактори виробництва - праця, земля, капітал, підприємницька активність.

2. Стратегія фірми. Вона має відповідати становищу фірми у галузі і стану ринку. Правильно обрана стратегія передбачає формування прогресивної бізнес-структури, заснованої на ефективному менеджменті.

3. Параметри попиту. Це насамперед місткість ринку, його динаміка, диференціація, рівень вимог покупців до якості товару.

4. Споріднені і підтримуючі галузі. Вони забезпечують експортні галузі необхідними матеріалами, комплектуючими виробами, інформацією. Це єдність взаємопов'язаних галузей - кластер.

М. Портер підкреслював, що на світовому ринку існує конкуренція фірми, а не урядів. Уряди можуть лише сприяти успіху конкурентної боротьби вітчизняних виробників. Держава може посилити фактори успіху фірми шляхом виваженої економічної політики, підтримки інноваційного процесу і стимулювання експорту.

14. комплекс галузей з виробництва товарів народного споживання та місце легкої промисловості в ньому

Виробництво товарів народного споживання представлене галузями легкої та харчової промисловостей. Легка промисловість спеціалізується на виробництві непродовольчих товарів, а харчова - продуктів харчування.

Комплекс галузей, що спеціалізуються на виробництві непродовольчих товарів, охоплює легку промисловість, а також групу підгалузей машинобудування: радіоелектронну, годинникову, виробництво телевізорів, відеомагнітофонів, мікропроцесорних засобів, легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів і велосипедів, в'язальних, пральних і швейних машин, холодильників, фотоапаратів, пилососів, товарів побутової хімії тощо. Сюди також належить виробництво меблів, музичних інструментів з дерева, а також засобів захисту рослин, плодових дерев.

У структурі виробництва непродовольчих товарів народного споживання одне з важливих місць посідає легка промисловість. В умовах соціальної переорієнтації економіки галузі легкої промисловості відіграють провідну роль у підвищенні життєвого рівня населення, адже вони виробляють переважно товари народного споживання і багато виробів промислового призначення. Зокрема, сюди належать підприємства первинної обробки льону-довгунця та інших луб'яних культур, конопледжутове, сітков'язальне, трикотажне, швейне, валяльно-повстяне, шовкомотальне, лляне, вовняне, шовкове виробництва. Галузь охоплює виробництво взуття, випуск нетканих матеріалів, натуральних і штучних шкір, штучного хутра, хутрових виробів. Виробництво продукції легкої промисловості великою мірою залежить від забезпеченості України такими видами сировини, як льоноволокно, вовна, шкіра, та потребами ринку (внутрішнього і зовнішнього).

Кризові явища в економіці України, що розпочалися після 1990 р., призвели до різкого спаду обсягів виробництва в легкій промисловості. Порівняно з 1990 р. обсяг виробництва в галузі у 2001 р. становив 29 %, зокрема бавовняних тканин - 7,2 %, вовняних - 8,5, лляних - 5,6, шовкових - 2,0, панчішно-шкарпеткових виробів - 8,2 %. За цей час виробництво білизняного трикотажу становило 4,5 %, взуття - 7,4 % рівня 1990 р.

Причинами такого становища галузі є насамперед порушення зв'язків із країнами СНД і невирішення питань, пов'язаних із закупівлею сировини; непроведення державної протекціоністської політики щодо захисту національного товаровиробника, що призвело до незахищеності внутрішнього споживчого ринку від напливу імпортних дешевих і неякісних товарів, а також товарів тіньового виробництва; низька купівельна спроможність населення України; недостатнє інвестування підприємств державою та несприятливі умови для іноземних інвестицій; брак повноцінної митної статистики, яка б відповідала фактичному стану справ на внутрішньому ринку; неконкурентоспроможність деяких вітчизняних товарів, що спричинило заповнення ринку України на 80- 90 % імпортними і тіньовими виробами.

Однією з головних підгалузей легкої промисловості є текстильна. На неї припадає майже третина чисельності промислово-виробничого персоналу і більше половини вартості основних виробничих фондів. Провідне місце у текстильному виробництві посідає бавовняна промисловість, яка випускає половину всіх тканин, що виробляються. У структурі цієї промисловості представлені такі виробництва: прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове, фарбувально-обробне. Основна сировина для більшості видів тканин - бавовна з домішкою синтетичних і штучних волокон. Працюють два великі бавовняні комбінати у Херсоні й Тернополі, бавовнопрядильний комбінат у Донецьку, бавовняна фабрика у Нововолинську, прядильна фабрика у Полтаві, ватно-ткацька фабрика у Києві, ткацькі фабрики у Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві, Радомишлі та ниткова фабрика у Нікополі.

Традиційною галуззю текстильної промисловості є вовняна, що здійснює первинну обробку вовни, виготовляє пряжу та вироби з неї. В технології виробництва вовняних тканин використовують бавовняні, хімічні та синтетичні волокна. Фабрики цієї галузі розміщені у Харкові, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Одесі, Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах, Луганську. Камвольно-суконний комбінат працює у Чернігові, а вовнопрядильна фабрика - у Кривому Розі.

Великого поширення набуло виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон. Такі підприємства розміщені у Києві, Богуславі, Черкасах та багатьох міських поселеннях Прикарпаття (Косів, Криворівня, Коломия) і Закарпаття.

15. центральний економічний район