- •Структура теорії регіональної економіки і просторової організації господарства (пог)
- •1.3.1. Зарубіжні теорії та концепції регіональної економіки і просторової організації господарства Концепції "факторів розвитку і розміщення"
- •"Штандортні" моделі розміщення виробництва Модель просторової організації сільського господарства Тюнена
- •Модель "локаційного трикутника" Лаунгардта
- •Гравітаційна модель Шеффле
- •Теорія розміщення промисловості Вебера
- •Загальна і спеціальна теорії "штандорта" Паландера
- •Теорія про функції і розміщення системи населених пунктів (центральних місць) Кристаллера
- •Модель просторової організації господарства Льоша
- •Погляди на просторову економіку д. Сміта і д. Гамільтона
- •Науково-технічні (інноваційні) теорії і концепції просторової організації економіки Теорія дифузії нововведень Хагерстранда
- •Теорія-гіпотеза "продуктивно-виробничих циклів" ("циклу життя продукту") р. Вернона, с. Хірша
- •Теорія "циклів" загалом відповідає історії розвитку багатьох галузей економіки
- •Теорії "регіонального економічного розвитку" Концепція "регіонального автоматичного балансу і дисбалансу"
- •Теорія "полюсів зростання" Перру
- •Модель "центр — периферія" Фрідмана
- •Концепція "регіоналістики" в. Айзарда
- •Концепції регіоналізму
- •Концепція еврорегіонів
- •Концепція спеціальних (вільних) економічних зон (сез)
- •Теорія економічних кластерів
- •Теорії формування міжрегіонального економічного простору Просторова теорія ціни і регіональних ринків о. Курно і п. Самуельсона
- •Теорія міжрегіональної взаємодії розвитку економік регіонів (оптимум Парето)
- •Проблеми та напрями розвитку розміщення продуктивних сил регіону
- •Географія [ред.]
- •Історико-географічні передумови, формування ринків [ред.]
- •Населення і трудові ресурси [ред.]
- •Природні умови і ресурси [ред.]
- •Промисловість [ред.]
- •Найбільші міста [ред.]
- •Природні умови[ред.]
- •Корисні копалини[ред.]
- •Демографічні показники[ред.]
- •Народне господарство[ред.]
- •Промисловість[ред.]
- •Сільське господарство[ред.]
- •Транспорт[ред.]
- •Економічні зв'язки[ред.]
- •Проблеми центру та периферії[ред.]
- •Розташування [ред.]
- •Склад території та економіко-географічне положення регіону [ред.]
- •Проблеми використання природних ресурсів [ред.]
- •Нерівномірність економічного розвитку Центрального району [ред.]
- •Пріоритети розвитку економічного району [ред.]
- •Загальні відомості та егп
- •Населення і трудові ресурси
- •Природні умови і ресурси
- •Господарство району
- •Проблеми й перспективи розвитку
- •59.2. Галузева структура апк
- •Прогнозування регіонального розвитку
- •Загальні відомості та егп [ред.]
- •Населення і трудові ресурси [ред.]
- •Природні умови і ресурси [ред.]
- •Господарський комплекс [ред.]
- •Найбільші міста [ред.] Рівне
- •Луцьк [ред.]
- •Проблеми й перспективи розвитку [ред.]
- •7. Демографічні проблеми та шляхи їх вирішення.
- •Висновок
- •1.1. Сучасні масштаби впливу людини на природу та актуальність проблеми її охорони
- •1.2. Поняття природокористування, його соціально-економічна суть і складові частини
- •1.3. Предмет і завдання науки «економіка природокористування»
- •1.4. Метод науки та його особливості
- •1.5. Необхідність екологізації виробництва
- •Особливості перекладу[ред.]
- •Парадигма сталого розвитку[ред.]
- •Базові принципи концепції[ред.]
- •Приклади впровадження концепції[ред.]
- •Держ заходи щодо вирівнювання
- •3.1.1. Загальнонаукові методи дослідження
- •2.6. Чинники розміщення продуктивних сил
- •2.7. Основні напрями подальшого розвитку продуктивних сил України
- •1913—1940-І pp.[ред.]
- •З 1941 року[ред.]
- •3.2.1. Методи і показники, за якими оцінюється рівень розвитку регіонів
- •Економічні показники
- •Соціальні показники
- •Екологічні показники
- •Політичні показники
2.7. Основні напрями подальшого розвитку продуктивних сил України
Утвердження суверенітету України, ЇЇ вступ до СОТ є конкретними шляхами її інтеграції в Європейську і світову спільноту.
Основними напрямами розвитку продуктивних сил України на перспективу є:
— розвиток паливно-енергетичної промисловості, розвідування і розробка нових родовищ палива, що дасть змогу забезпечити енергетичні потреби держави за рахунок власних ресурсів;
— будівництво нових підприємств, які виробляли б сільськогосподарську техніку, товари народного споживання для зменшення їх імпорту, що дало б можливість створити нові робочі місця;
— розвиток експорто-орієнтованих виробництв для зменшення дефіциту зовнішньоторговельного балансу України;
— подальший розвиток транспортних комунікацій і максимальне використання транзитних можливостей України.
50.чорна металургія
Чорна металургія України — галузь народного господарства України. Україна є одним із лідерів країн-виробників металів у світі і займала до 2008 року 7 місце за обсягом виробництва сталі і 3 місце — за обсягом експорту металопродукції. Країна входить до десятка найбільших виробників і експортерів металу. Частина продукції, яку виробляють металургійні підприємства, становить 30 % загалом у промисловому виробництві і 42 % від загальних обсягів експорту України. Понад 80 % металопродукції експортується до країн Європи, Азії, Близького Сходу, Південної Америки.
Початком виробництва заліза в Україні прийнято вважати 4-5 ст. до н. е.
За доби Київської Русі було досягнуто доволі високого для свого часу рівня виробництва і обробки заліза. У 14-18 ст. на Поліссі, Галичині і Прикарпатській Україні розвиненим було виробництво заліза у руднях.
У XIV - XVIII століттях на території України виробництво заліза в горнах і невеличких домницях було поширене на Поліссі, вГаличині, також на Полтавщині й Харківщині. 1830 р. в Україні нараховувалося 153 кустарні підприємства, які витоплювали чавун з місц. болотяних руд на деревному вугіллі. [Джерело?]
На Поліссі наприкінці XVIII століття з'явилися перші доменні печі невеликого розміру, в яких виплавляли чавун для виливків з місцевих болотних руд на деревному вугіллі. Однак, у зв'язку з виснаженням мінерально-сировинних ресурсів наприкінці XIX - поч. ХХ століть всі ці домни було закрито. [1]
Намагання розвинути Ч. м. з кінця 18 ст. на Донбасі на місцевих рудах і антрацитах не дали бажаних наслідків, хоч збудовано ряд металургійних заводів, наприклад, Луганський (1795—1796), Петровський (1858—1861), Лисичанський (1869—1870) та ін. Розвиток Ч. м. на Донбасі стримували технологічні труднощі витопу чавуну на антрациті, а також заг. госп. відсталість, брак робітничих кадрів тощо.
Після реформи 1861 змінилися умови розвитку Ч. м. в Україні й актуальною стала справа створення Ч. м. на коксівному вугіллі. Металургія Уралу з її відсталою технікою не задовольняла тоді існуючих господарських потреб Російської Імперії, тому розпочато розбудову чорної металургії на півдні, зокрема в Україні.
Заводське виробництво чорних металів почало швидко розвиватись на території України в останні 30 років XIX століття разом з промисловою розробкою покладів кам'яного вугілля в Донбасі і залізних руд у Криворізькому та Керченському басейнах. 1872 збудовано великі заводи чорної металургії в Юзівці й Суліні. На цих заводах ще використовували місцеві руди Донбасу. При кін. 1870-х pp. виявлено великі поклади високоякісних залізних руд на Криворіжжі, згодом побудовано залізниці, що сполучали Донбас з Криворіжжям, Никополем та портами Чорного й Азовського морів. Разом з цим в Україні почала швидко розвиватися Ч. м.; збудовано нові зав.: Олександрівський у Катеринославі (1887), Дніпровський у Кам'янському. (1889), Петровський у Єнакіевому (1897), трубопрокатні у Катеринославі (1896), Маріуполі (1897), Макіївці (1899) та ін. 1900 року в Україні вже нараховувалося 15 великих заводів з річною продукцією близько 1,5 млн. т металу. [Джерело?] Ч. м. України швидко розвивалася: 1870 давала 2,4 % заг. продукції Російської Імперії, 1890 — 27,3 %, 1900 — 47,8 %. Перші металургійні зав. будовано на Донбасі, тобто поблизу покладів кам'яного вугілля, пізніше, коли техніка витопу чавуну стала досконаліша, переважно у районах родовищ залізної руди (на Криворіжжі) і на шляху між Криворізьким і Донецьким басейнами: у Катеринославі, Олександрівському, Никополі та ін.
Після швидкого піднесення у 1890-х pp. Ч. м. України на поч. 20 ст. почала частково занепадати. У висліді світової екон. кризи в 1900—1903 pp. багато підприємств збанкрутувало, припинився до деякої міри і приплив чужоземних капіталів, які доти майже повністю фінансували Ч. м. України. На поч. 20 ст. помітний наростаючий процес концентрації капіталу; тоді виник великий пром. синдикат «Продамет», що об'єднував 12 найбільших підприємств Ч. м. та зосереджував майже 80 % продажу металу. Однак, не зважаючи на деяке сповільнення розвитку і повторні екон. кризи, Ч. м. України й далі розвивалася; розбудовано ще кращі залізничі сполучення між Донбасом і Кривбасом; швидким темпом розвивалася також сировинна база, збільшувалася експлуатація покладів залізних руд у Криворіжжі, коксівного вугілля на Донбасі, марганцевої руди у Никополі, вапняків і доломітів на Донбасі та Придніпров'ї. 1913 року в Україні діяв 21 великий металургійний завод, на яких знаходилося у експлуатації 42 доменні, 72 мартенівських пічі, 28 конверторів та близько 70 прокатних ітрубних станів. Продукція металургійних заводів України становила 68 % загальноросійського виробництва чавуну, 58% сталі, 57 % прокату. [2]