Проблеми й перспективи розвитку [ред.]

Основною проблемою району є відносно низький порівняно з іншими регіонами рівень соціально-економічного розвитку . Дуже мало промислових підприємств працює в малих містах і селищах. Особливо гостро в них постають проблеми зайнятості, благоустрою тощо.

25.сукупний ресурсний потенціал регіонів україни

Мінерально-сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвива­ються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хі­мічна промисловість та ін.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А + В + СІ станом на 1997 р. становлять 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів стано­вить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінка­ми ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збіль­шити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищметану вугільних родовищ.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ тор­фу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основ­ні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марган­цю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси ні­келю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кірово­градській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і За­карпатті; титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовсько­го морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сиро­вини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елемен­тів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Роз­робку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: ку­хонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-маг­нієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франків­ській та Львівській областях.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сиро­винних ресурсів України полягають у важковидобувному харак­тері значної частини ресурсів, виснаженості найякіснішої час­тини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвіду­вальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свин­цю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збіль­шити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5—2 рази та скоротити імпорт сировини на 60—70% (без урахування вуглеводнів) ^[2].

26. галузі первинної переробки сг сировини

Сільськогосподарська сировина є важливою умовою розвитку галузей, що виробляють предмети споживання і продукти харчування. Переважна її частина використовується для переробки у галузях легкої і харчової промисловостей.

Легка промисловість виробляє предмети широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження. Галузі, що займаються переробкою сировини, називаються обробними. До них належать бавовноочисна, первинна обробка льону та луб'яних культур, первинна обробка вовни (вовноочисна), шкіряна (вичинка шкір), шовкомотальна. Від їх розвитку залежить функціонування підприємств, які займаються виробництвом готових виробів - товарів народного споживання. Одна з важливих галузей цієї групи - текстильна промисловість, до складу якої входять бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, виробництво текстильної галантереї та інших виробів. Процес виготовлення тканин охоплює такі стадії: первинна обробка сировини, прядіння і ткацтво. Якщо сировина в країні не виробляється, її довозять з інших країн, що

ставить цю галузь у певну залежність від поставок імпортованої сировини.

В Україні здебільшого на власній сировинній базі розвиваються такі галузі легкої промисловості: вовняна, лляна, конопледжутова та шкіряно-взуттєва. До вовняно-промислового підкомплексу належать виробництво вовни та шерсті, їх первинна обробка, виробництво вовняних тканин, пряжі та готових виробів. Головним виробником є тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство. Основні постачальники вовни промисловим підприємствам - степові області України. Розміщення вовняної промисловості орієнтується на сировину і споживача.

Виробництво лляних тканин ґрунтується на використанні льоноволокна, що виробляють льонозаводи, розташовані в областях українського Полісся та Прикарпаття (Житомирська, Рівненська, Чернігівська, Львівська області). Переробка льоноволокна зосереджена на Житомирському і Рівненському льонокомбінатах. До 1990 р. в Україні діяло 33 льонозаводи, а за обсягом виробництва льоноволокна країна поступалася лише Росії. Однак починаючи з 1993 р. випуск лляних тканин скоротився у декілька разів, як і частка легкої промисловості в обсязі виробництва промислової продукції. Зменшились також обсяги виробництва продукції конопледжутової промисловості, що базується на власній сировині (Одеська фабрика і Харківський канатний завод).

Головною сировиною для виробництва шкіряного взуття є сирі шкури тварин. Напівфабрикат (натуральну вичинену шкіру) виробляє шкіряна промисловість. На Україні є потужна база для розвитку шкірянопромислового підкомплексу і виробництва взуття з натуральної шкіри. До найбільших підприємств цієї галузі належать: Київське виробниче об'єднання шкіряних підприємств, Львівська шкіряна фірма "Світанок", шкіряні заводи у Харкові, Василькові, Бердичеві та ін.

На власній сировинній базі розвивається хутрове виробництво. Хутропромисловий підкомплекс охоплює виробництво хутра в галузях тваринництва, звірівництва, мисливського промислу та його промислову обробку і виготовлення готових виробів. Основним джерелом хутрово-шкуркової сировини є вівчарство овчинно-шубного і каракульського напрямів. Іншим джерелом цієї сировини є шкурки кролика. Хутрова промисловість охоплює такі виробничі стадії: вичинка, фарбування і виробництво готових для пошиву різних видів хутрової сировини.

Розвиток галузей харчової промисловості ґрунтується на виробництві сільськогосподарської сировини для продовольчого комплексу.

Унаслідок загострення економічної кризи в державі виробничий потенціал харчової промисловості значною мірою не використовується, у галузях спостерігаються труднощі в подальшому розвитку. Таке становище пов'язане з різким скороченням надходження на переробку сільськогосподарської сировини, погіршенням її якості, порушенням міжгалузевих зв'язків з постачальниками матеріально-технічних засобів і торгівлею, незахищеністю власного товаровиробника.

Починаючи з 1991 р. зменшувались обсяги виробництва основних видів сировини для підприємств харчової промисловості. Найбільший спад відбувся у м'ясо-молочній галузі у зв'язку зі скороченням продажу заготівельними переробними підприємствами худоби та птиці в живій вазі. За умов сировинного дефіциту в Україні не сформувалася раціональна структура підприємств різних обсягів. Зменшення обсягів виробництва насамперед відбувається у середніх і великих підприємствах, що не забезпечує, як правило, притаманну їм високу ефективність виробництва. Виробничі потужності на них використовуються ляше на 30- 60%. Одночасно невеликі й малі підприємства дещо збільшили випуск продукції, але не можуть розв'язати продовольчу проблему. Тому потрібно підвищувати концентрацію виробництва сировини і запроваджувати нові технології передусім на середніх і великих підприємствах.

Нині розвиваються нові міжгалузеві господарські структури, засновані на приватноакціонерній формі власності й адаптовані до умов ринку. На базі переробних підприємств, господарств сировинної зони створюються міжгалузеві асоціації виробників тваринницької продукції, акціонерні товариства цукрових заводів, сільськогосподарських підприємств, об'єднань агрохімії, комерційних банків тощо. Основою для випуску конкурентоспроможних харчових продуктів є розробка й реалізація державних науково-технічних програм, у яких би враховувалися реальні можливості сировинної бази і виробництва.

27.причорноморський ек район

Причорноморський економічний район — один з економічних районів України. При районуванні території України Причорноморський (Південний) регіон виділяється практично завжди, причому на відміну від інших регіонів, розбіжностей у визначенні його меж практично немає.

Географічне положення Причорноморського економічного району, загальна характеристика [ред.]

Причорноморський соціально-економічний район займає південну частину України. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області, Його площа — 113 тис.км2 (18,8% площі України), населення — 6,8 млн осіб (14,4% населення України).

У районі розвинене машинобудування, суднобудування, рекреаційний комплекс, багатогалузева харчова та хімічна промисловість, курортне господарство та високотоварне сільське господарство з високою часткою посівів зернових, садів, виноградників, тютюну та ефіроолійних культур. На район припадає 30% виробництва ковальсько-пресового устаткування, 45,9% консерв, 20% хімічних добрив України. Тут сконцентровано до 90% українського виробництва вин. Значним є вклад регіону у виробництво морських та річкових суден, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, металорізальних верстатів, електродвигунів.

Причорноморський соціально-економічний район має вихід до Чорного та Азовського морів, у цьому полягає своєрідність та унікальність його географічного положення. Район контактує на півночі з Центральним та Подільським соціально-економічними районами, на північному сході — з Придніпровським соціально-економічним районом. На заході район має вихід до державного кордону з Молдовою та Румунією, на сході, через Керченську протоку — до Російської Федерації; ця риса географічного положення досить активно використовується.

Приморське положення зумовило розвиток суднобудування та судноремонту, морського транспорту каботажного та міжнародного плавання, курортно-туристичного господарства. Саме в цьому районі розташовуються найпотужніші українські порти (Іллічівськ, Одеса, Южний), що дозволяє району і Україні загалом, підтримувати контакти з 172 країнами світу. Придунайське розташування району дає змогу підтримувати дешеве річкове сполучення з багатьма європейськими країнами (Румунією, Болгарією, Угорщиною, країнами колишньоїЮгославії, Словаччиною та ін.). Вигідним є сусідство з прилеглими соціально-економічними районами. Позитивним є також близьке розташування району до основних паливних та металургійних баз України. «Плюсом» є також існування поромної переправи з Болгарією та Грузією. Надзвичайна роль відводиться приморському положенню, завдяки якому Україна має вихід до багатьох світових ринків.

Серед негативних рис району є досить далеке розташування від західних кордонів України і соціально-економічних районів, що тут розташовані.

Населення [ред.]

Пересічна щільність населення — 60 осіб/км2, що є меншим від пересічноукраїнського показника. Причорноморський регіон має низькі темпи природного приросту населення. Зниження цих темпів спостерігається з середини 70-х рр. XX ст. і пояснюється зменшенням показників народжуваності і зростанням смертності населення.

Природний приріст від'ємний (- 6,5‰). Однією з головних причин скорочення кількості населення є досить висока частка людей старшого віку (22%).

Причорноморський соціально-економічний район відноситься до багатонаціональних. Частка українців становить 52,5%, росіян — 37%, кримських татар — 3%; також проживаютьболгари, євреї, гагаузи, молдавани, білоруси, караїми та ін.

Станом на 1.01.2005 р. частка міського населення району становила 64%. Найбільші міста — Одеса (понад 1 млн осіб), Керч, Євпаторія, Миколаїв, Севастополь, Херсон і Сімферополь.

Природні умови та ресурси [ред.]

В рельєфі території виділяється Причорноморська низовина та Гірський Крим. Але загалом переважає хвиляста рівнина, яка поступово знижується на південь, а на Кримському півострові навпаки підвищується з наближенням до гірського хребта. Кримський півострів є найскладнішим і найрізноманітнішим в геоморфологічному та ландшафтному відношенні, де чітко виділяються три частини: гірський Крим, рівнинний Крим та грядово-хвилястий Керченський півострів.

Клімат району характеризується певними контрастами і характеризується кількома типами від помірно теплого до субтропічного. Причорноморська низовина і степовий Крим характеризуються помірно континентальним кліматом з теплим літом (середньомісячні липневі температури 21…23°С) і помірною зимою (середньомісячні січневі температури −1…5°С). Опадів на рівнинах випадає від 330мм (Дніпровські піски, то є абсолютним мінімумом для України) до 450 мм. В Гірському Криму кількість опадів досягає 1200 мм. Часто бувають посухи, що супроводжуються суховіями та пиловими бурями, які завдають шкоди сільському господарству.

За агрокліматичним районуванням територія відноситься до дуже посушливої, помірно жаркої зони з м'якою зимою, де є сприятливі умови для вирощування зернових культур, цукрових буряків, соняшника, виноградарства та садівництва на зрошувальних землях.

Гідрографічна мережа району характеризується найменшою щільністю в межах України, хоч тут і протікають такі великі ріки, як Дніпро, Дунай, Дністер та Південний Буг з притоками. Також в межах району розміщена південна частина Каховського водосховища; вздовж узбережжя є великі лимани (Дністровський, Бузький, Хаджибейський), які використовуються для рибопромислу. В степовому Криму багато солоних озер.

Багатий і різноманітний ґрунтовий покрив району. У північно-західній частині поширені опідзолені чорноземи. У решті частини степової зони поширені малогумусні чорноземи і темно-каштанові слабосолонцюваті грунти. В долинах Дунаю та Дніпра переважають лучно-болотні та мулувато-болотні ґрунти. Гірський Крим вкритий бурими лісовими, а також місцями гірсько-лучними та коричневими гірськими грунтами. На Південному березі Криму грунти червоноземні.

Серед металічних корисних копалин важливе значення мають залізні руди Керченського басейну; його руди містять домішки марганцю, ванадію, фосфору.

У районі зосереджується більше половини державних запасів флюсових вапняків. Основні родовища — Балаклавське, Старокримське.

Причорноморський соціально-економічний район добре забезпечений сировиною для будівельної індустрії — вапняки, глини, каолін, вулканічний туф.

Велике значення в районі відіграє ропа та лікувальні грязі озер та лиманів, води яких містять солі натрію, хлору, брому. Серед таких слід згадати озера Сиваш, Лакське, Куяльницький іХаджибейський лимани.

Паливні мінеральні ресурси представлені Причорноморською нафтогазоносною провінцією. Серед найбільших родовищ слід назвати Глібівське, Задорненське, Джанкойське.Стрілківське, Фонтанівське, Оленівське газові (АР Крим), Штормове, Голіцинське (шельф Чорного моря), Східно-Саратське (Одеська область) та Зміївське (шельф Чорного моря) —нафтове. Іншими видами палива район забезпечений недостатньо. Прояви покладів кам'яного вугілля виявлено в Бахчисарайському районі АР Крим, бурого вугілля — в Єланецькому районі Миколаївської області, Болградському районі Одеської області. Але промислового значення вони не мають.

Господарський комплекс району. В загальнодержавному поділі праці Причорноморський соціально-економічний район спеціалізується на виробництві продукції сільського господарства (зерна, соняшнику, овочів, фруктів, винограду, вовни), харчової промисловості (плодоовочевих консерв, виноградних вин, шампанського, коньяку, ефірної олії, тютюнових виробів), рибної та легкої (бавовняних, вовняних тканин) промисловості, випуску продукції машинобудування (судна, верстати, преси, сільськогосподарські машини) і хімії (бром, лак, кальцинована сода, діоксид титану), на курортно-рекреаційному господарстві. Міжнародною спеціалізацією району є морський та залізничний транспорт.

Специфічна й великомасштабна міжрайонна і міжнародна спеціалізація району — рекреаційний комплекс, що складається з курортного господарства, туризму і сфери відпочинку. На території району в 2005 р. нараховувалось понад 300 санаторіїв та 250 пансіонатів і будинків відпочинку, найбільші — на півдні Криму та в Одеській області.

Територія району входить до складу Південного рекреаційного району України. Одним з визначальних ресурсів тут є клімат, особливості якого сприятливі для організації санаторно-курортного лікування та інших видів рекреаційної діяльності. Район має значні запаси мінеральних вод, йодо-бромних розсолів, лікувальних грязей.

Провідну роль в промисловому комплексі Причорноморського соціально-економічного району займає легка промисловість, передусім текстильна, трикотажна, швейна, шкіряно-взуттєва та хутрова.

Промисловість [ред.]

Текстильна та трикотажна промисловість представлена Херсонським бавовняним комбінатом, Севастопольською фабрикою спортивних трикотажних виробів, Одеською джгутовою фабрикою, швейним об'єднанням «Евіс» (Миколаїв) та ін.

Взуттєва промисловість розвинута в Одесі, Миколаєві, Сімферополі.

Значні потужності для виробництва парфумерно-косметичної промисловості має АТ «Червоні вітрила» (Миколаїв).

Ключовим в районі є машинобудівний комплекс. Його профіль становить випуск велико- і малотонажних суден, потужних земснарядів, плавучих кранів, доків, металорізальних верстатів, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, устаткування для харчової промисловості, важких кранів, будівельно-шляхових машин, телевізорів і електротехніки, поліграфічних машин.

Суднобудування зосереджено в Миколаєві та Херсоні, судноремонт — в Одесі, Іллічівську, Ізмаїлі, Кілії, Херсоні.

Верстатобудування розвинене в Одесі.

Енергетичне та електротехнічне машинобудування розвивається у Новій Каховці, Первомайську, Одесі, Сімферополі, Херсоні.

Приладобудування і виробництво інструментів зосереджені у великих містах — Одесі, Миколаєві.

Сільськогосподарське машинобудування району спеціалізується на виробництві кукурудзозбиральних комбайнів (Херсон), тракторних плугів (Одеса), іригаційного устаткування (Джанкой).

На основі ропи із Сиваша, солоних озер на заході Криму та довізної сировини (нафта, сірчаний колчедан, апатит, ільменіт), розвивається хімічна промисловість.

Серед основних підприємств хімічної промисловості слід назвати бромне виробництво у Красноперекопську, хімкомбінат у м. Саки, суперфосфатний, азотнотуковий, хіміко-фармацевтичний, лакофарбовий заводи в Одесі.

Металургійний комплекс представлений в районі первинною сировинною ланкою. Ведеться видобуток у Керченському залізорудному басейні Камиш-Бурунським залізорудним комбінатом, для збагачення сировина відправляється у Маріуполь. В Миколаєві працює глиноземний завод, що дає сировину для потреб Запорізького алюмінієвого комбінату.

Паливно-енергетичний комплекс. На місцевих гідроресурсах працює Каховська ГЕС на Дніпрі. Основна частка електроенергії виробляється на ТЕС і ТЕЦ (Сімферопольська, Камиш-Бурунська, Севастопольська, Одеська. Миколаївська, Херсонська). Працює Південноукраїнська АЕС.

Паливна промисловість має значні перспективи у зв'язку з ростом видобутку нафти та газу у Причорномор'ї, початком функціонування нафтопроводу Одеса — Броди та Одеським нафтотерміналом.

Сільське господарство [ред.]

Район є житницею України. Степи перетворені в зерновий пояс озимої пшениці і кукурудзи. Площі, зайняті зерновими культурами, займають майже половину від посівних площ району. Серед технічних культур провідне місце займають соняшник, ефіроолійні (коріандр, троянда, лаванда, шавлія та ін.), тютюн, цукрові буряки. Міжрайонне значення мають овоче-баштанні культури (помідори, перець солодкий, баклажани і кабачки, кавуни і дині). Овочівництво активно розвивається навколо міста-мільйонера Одеси, великих центрів консервної промисловості (Херсона і Ізмаїла) та на південному заході Криму. Баштанні продовольчі культури культивують повсюдно в межах району. Славиться район садами та виноградниками.Садівництво поширене на всій території району, але особливо в АР Крим. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, волоський горіх,мигдаль. Район посідає перше місце в Україні за насиченістю виноградниками (Крим та Одещина).

Основні галузі тваринництва — скотарство молочно-м'ясного і м'ясо-молочного напрямку, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво. Район є найважливішим в Україні за виробництвом тонкорунної вовни.

На потужній сільськогосподарській ресурсній базі активно розвивається харчова промисловість. Особливе значення мають виноробна, рибна, плодоовочеконсервна, м'ясна, молочна і олійно-жирова промисловість.

Виноробна промисловість — одна з найбільш розвинутих галузей харчової промисловості району. На неї припадає 90% загальнодержавного виробництва вин. Тут щорічно виробляється до 40 млн декалітрів виноградного вина, 300 тис. декалітрів коньяку та 3 млн пляшок шампанського. Спеціалізовані підприємства первинного виробництва зосереджені переважно у південноузбережному та передгірних районах Криму, а також у Придніпров'ї та південно-західній частині Одеської області. Тут сформувався Південний виноградно-виноробний район.

Район займає перше місце за виробництвом плодоовочевих консерв серед соціально-економічних районів України. Найбільші плодоовочеконсервні комбінати розміщені в Херсоні, Ізмаїлі, Одесі та Сімферополі. Тютюново-ферментаційна промисловість діє в Ялті, Феодосії, Сімферополі; ефіроолійна — у Сімферополі, Алушті, Судаку; олійно-жирова — в Одесі, Херсоні, Миколаєві, Вознесенську; цукрова — Котовську, Одесі.

У Причорноморському соціально-економічному районі найбільший в країні рибопереробний комплекс, який використовує ресурси Азово-Чорноморського басейну. Вилов риби в основному збільшується за рахунок приросту океанічного рибальства. Найбільші центри рибної промисловості — Одеса, Керч, Севастополь, Білгород- Дністровський.

Найбільші підприємства м'ясної промисловості зосереджені переважно у великих містах — Одесі, Миколаєві, Херсоні, Сімферополі, Севастополі та ін. Підприємства маслоробної, молочної і сироварної промисловості розташовані в районах розвинутого молочного скотарства і у великих містах.

Транспорт [ред.]

Транспортний комплекс охоплює всі види транспорту. Винятково важливу міждержавну роль відіграє морський транспорт. Найбільшими портами є Іллічівськ, Южний, Одеса, Херсон, Миколаїв. Для раціоналізації перевезень збудована поромна переправа Іллічівськ — Варна. Діє також залізничний пором через Керченську протоку. Добре розвинений річковий транспорт на Дніпрі, Дунаї та Південному Бузі. Головні порти — Херсон, Нова Каховка, Ізмаїл, Кілія. Вищезгадані порти об'єднуються в Чорноморське, Азовське та Українсько-Дунайське пароплавства.

Серед сухопутних видів транспорту виділяється залізничний. Основні залізничні магістралі — Одеса — Київ, Миколаїв — Знам'янка — Харків, Херсон — Дніпропетровськ, Севастополь — Сімферополь — Харків, Одеса — Львів, Одеса — Миколаїв — Херсон — Джанкой — Керч.

Загальна довжина автомобільних шляхів перевищує 25 тис. км. Серед основних автомагістралей загальнодержавного та міждержавного значення слід назвати: Миколаїв — Одеса —Кишинів; Миколаїв — Херсон -Сімферополь; Одеса — Ізмаїл; Одеса — Київ — Москва.

Основну роль в перевезеннях відіграють експортні перевезення; зокрема, це кам'яне вугілля, залізна руда, кокс, чорні метали, ліс, цукор, хімічна продукція тощо. В імпорті переважають машини, устаткування, мінерально-сировинні ресурси.

За винятком газопроводів Глібівка — Сімферополь — Севастополь та Джанкой — Сімферополь, усі інші трубопроводи розпочинаються за межами району і мають міжрайонне або міждержавне значення: газопровід Шебелинка — Дніпропетровськ — Одеса — Кишинів, нафтопроводи Гнідинці — Прилуки — Кременчук — Херсон, Одеса — Броди, Самара —Лисичанськ, Кременчук — Херсон, аміакопровід Тольятті — Горлівка — Одеса.

Проблеми [ред.]

Екологічні проблеми та раціональне використання природних умов і ресурсів потребує посиленої уваги. Невирішеними лишаються питання розміщення великих військово-повітряних і морських баз у курортних містах, що негативно впливає на розвиток санаторно-курортної справи у регіоні. Суттєво забруднюють довкілля і підприємства хімічної промисловості. Найбільш гостро екологічна проблема постає на території Одеського промислового вузла.

30. державні заходи спрямовані на розвиток депресивних регіонів

депресивна територія - регіон чи його частина (район, місто обласного значення або кілька районів, міст обласного значення), рівень розвитку якого (якої) за показниками, визначеними Законом, є найнижчим серед територій відповідного типу.

В Законі зазначено, що депресивні території поділяються на такі групи:

регіони;

промислові райони - райони, у яких частка зайнятих у промисловості перевищує частку зайнятих у сільському господарстві;

сільські райони - райони, у яких частка зайнятих у сільському господарстві перевищує частку зайнятих у промисловості;

міста обласного значення.

Тоді стає не зовсім зрозумілим визначення депресивної території: як розуміти найнижчий показник серед територій відповідного типу? Із законодавчого акту виходить, що лише чотири території можуть мати статус депресивної.

Для реалізації даного пункту Закону потрібно запровадити якісний порядок здійснення моніторингу розвитку регіонів, районів і міст обласного значення та методику визначення депресивності території відповідно до показників, визначених цим Законом.

Обрахувавши наші території за європейською методикою визначення депресивності території, можна впевнено зазначити, що уся територія нашої держави, окрім м. Київ, є депресивною. Не вирішивши проблеми усіх слаборозвинутих територій, не можна навіть мову вести про входження України до європейської спільноти.

Якщо держава буде займатися лише чотирма територіями, нам ще довгий час не бачити Європейського Союзу.

У Європейському Союзі питанням регіональної політики увага приділяється з 50-х років ХХ століття.

У рамках структурної та регіональної політики Європейського Союзу зазначено шість основних програмних завдань, з яких чотири спрямовані на покращання ситуації в регіонах:

1. Сприяння розвитку та структурному вирівнюванню відсталих регіонів.

2. Трансформація регіонів, що потерпають від промислового спаду.

3. Стимулювання розвитку та структурного вирівнювання сільських районів.

4. Стимулювання розвитку та структурного вирівнювання північних районів.

За методикою обрахунку депресивності території в Європейському Союзі до слаборозвинутих належать регіони з рівнем валового внутрішнього продукту на душу населення менше 75 відсотків від цього показника в середньому по Європейському Союзу.

Території, на яких показники норми безробіття та частки зайнятих у промисловості є вищими за середніх по країні, відносяться до депресивних територій.

До провінційних аграрних регіонів відносять території, в яких має місце висока частка зайнятості в сільському господарстві, низький рівень доходів населення, зменшення чисельності населення.

Провівши факторний аналіз, комісія Європейського Союзу виділила групи районів з різним рівнем регіональних проблем і головні фактори регіональних диспропорцій. В результаті проведеного аналізу були визначені два кумулятивні фактори:

- рівень економічного розвитку (показник валового внутрішнього доходу на душу населення);

- характер ринку робочої сили (рівень тривалого безробіття).

На основі цих показників і визначають рівень розвитку територій Європейського Союзу.

З іншого боку, одночасне поєднання реалізації заходів із розвитку великої кількості територій в Україні неможливе у зв’язку з потужним фінансовим тягарем на Державний бюджет України, так як переважна частина фінансування програм стимулювання розвитку регіонів передбачено саме з даного бюджету. А часткове фінансове забезпечення не дасть очікуваних результатів.

До фінансового забезпечення програм стимулювання розвитку територій ми ще повернемося згодом. Зараз хочу зупинитися на згаданих у законодавчому акті угод щодо регіонального розвитку. Зазначивши механізм реалізації даних угод, в Законі не йдеться мова про її сутність, визначення. Відсутнє загальне визначення терміну угоди щодо регіонального розвитку.

Однак запровадження даної угоди, яка включатиме спільні заходи центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з реалізації в регіоні державної стратегії регіонального розвитку та регіональної стратегії розвитку відповідного регіону, порядок, обсяг, форми та строки фінансування спільних заходів, визначених сторонами, відповідно до Державного бюджету України та місцевих бюджетів, дасть можливість проводити політику щодо стимулювання розвитку окремих територій. Для реалізації даного Закону мають бути розроблені типові форми угоди щодо регіонального розвитку. Дані угоди широко використовуються урядом Польщі відповідно до ухваленого Сеймом 12 травня 2000 року Закону “Про засади підтримки регіонального розвитку” і є вдалим механізмом підтримки депресивних територій на даному етапі.

Відповідно до Закону “Про стимулювання розвитку регіонів” державне стимулювання розвитку регіонів в Україні здійснюється відповідно до основ державної регіональної політики, державних програм економічного і соціального розвитку України, законів про Державний бюджет України, загальнодержавних програм, інших законів та актів законодавства України, а також програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, місцевих бюджетів.

З метою забезпечення реалізації державної політики щодо стимулювання розвитку регіонів Кабінетом Міністрів України затверджуються державна стратегія регіонального розвитку.

Після чого відповідно до основних норм, завдань та заходів державної регіональної стратегії, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з урахуванням спільних інтересів територіальних громад регіонів затверджуються регіональні стратегії розвитку.

З метою стимулювання розвитку депресивних територій у їх межах можуть здійснюватись цільове спрямування державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури, надання державної підтримки, у тому числі фінансової, малим підприємствам, сприяння формуванню об’єктів інфраструктури розвитку підприємництва, спрямування міжнародної технічної допомоги на розв’язання актуальних соціально-економічних та екологічних проблем.

Однак потрібно пам’ятати, що державна підтримка має бути направлена на розкриття потенціалу регіонального розвитку. Підіймаючи соціальну сферу депресивних територій, шляхом дотацій, субсидій, не буде забезпечено економічного ефекту, що не сприятиме в подальшому економічному піднесенню даної території.

Після укладення угоди щодо регіонального розвитку має бути розроблена програма подолання стану депресивності території, що включатиме коротку характеристику депресивної території, аналіз причин депресивного стану; заходи центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо подолання стану депресивності території, строк їх здійснення, обсяги фінансування з державного, місцевих бюджетів та інших джерел, передбачених законодавством; порядок здійснення моніторингу виконання програми, показники розвитку, за якими визначатимуться результати її виконання; загальну оцінку очікуваної соціально-економічної ефективності реалізації програми.

Для забезпечення якісного насичення даних програм необхідно розробити методичні рекомендації з розроблення програм подолання стану депресивності для усіх видів територій. Що дасть можливість більш повно наповнити документ необхідною інформацією, що сприятиме ефективній реалізації даної політики щодо подолання депресивності територій.

Повертаючись до фінансового забезпечення заходів, передбачених цим Законом, потрібно звернути увагу на тому, що відповідно до Закону сума коштів, що передбачається на фінансування всіх програм подолання депресивності територій протягом одного року з державного бюджету, не може бути меншою, ніж 0,2 відсотка доходної частини державного бюджету за відповідний період.

Однак, враховуючи те, що основна частина буде із державного бюджету, це зовсім мала кількість коштів. До прикладу: за Проектом Закону “Про державний бюджет України на 2006 рік” сума доходів до бюджету передбачається у сумі 118,7 млрд. грн., тобто, виходячи із Закону, на програми подолання стану депресивності територій буде виділено біля 237 млн. гривень. Довідково: за експертними оцінками для міської місцевості створення одного робочого місця потребує фінансових ресурсів у сумі від 10 до 25 тис. гривень, у сільській місцевості – від 1,5 до 7 тис. гривень. Тобто за виділені кошти на стимулювання розвитку регіонів можна створити лише до 9480 робочих місць у міській місцевості та 33857 робочих місць у сільській.

На даний час програми стану депресивності не розроблені, так як ще не повністю приведені нормативно-правові акти до цього Закону, не розроблено державну стратегію регіонального розвитку, регіональні стратегії окремих територій, не затверджені типові угоди щодо регіонального розвитку, методики визначення депресивності територій, методичних рекомендацій з розроблення програм стану депресивності для усіх територій. Виходячи з цього, фінансове забезпечення даних програм можливе лише із 2007 року, так як відповідно до Бюджетного кодексу не можливо виділити кошти на неіснуючі програми.

Підсумовуючи наведене, можна зробити висновки, що українська держава стала на якісно новий етап перетворень у відносинах з регіонами, використовуючи механізми підтримки депресивних територій, апробовані вже в країнах Європейського Союзу. Однак це лише перший етап, далі ще варто провести багато завдань, передбачених як цим Законом, так і рядом нормативно-правових актів, що регулюють державну регіональну політику в нашій державі.

Важливим також кроком стало те, що лише за нинішнього Уряду було визначено окремий напрямок діяльності Кабінету Міністрів України, за який відповідає окремий Віце-прем’єр-міністр. Окрім цього, в Секретаріаті Кабінету Міністрів створено підрозділ, завданням якого являється координація здійснення державної регіональної політики в Україні.

31. демографічний потенціал регіонів україни

За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше — Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономної Республіки Крим.

На кількість і розміщення населення України мало вплив і організоване владою переміщення населення з менш економічно розвинених областей у великі промислові центри і райони, а також повернення на батьківщину репресованих комуністичним режимом народів, зокрема кримських татар у Крим.

Упродовж XX століття природні чинники, що визначають кількість населення нашої держави і особливості його розміщення по її території, поступово втрачали своє значення. Але і нині вони все ще мають певний вплив на ці показники. Так, у наш час найменша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської,Чернігівської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.

Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових областей. Найнижчі вони в Херсонській області — 45 осіб на 1 км2, а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької областей та Автономної Республіки Крим.

Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тому тут і спостерігається найвища густота населення.

З другої половини XX століття на розміщення населення України все більший вплив мало поступове загострення екологічної кризи і особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були повністю відселені мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15% території України.

До найважливіших соціально-економічних процесів сучасності належить ур­банізація.

Урбанізацією називають зростання і підвищення частки міського населен­ня в країні, регіоні, світі. Таке тлумачення урбанізації є звуженим. А у широкому розумінні слова - це світовий історичний процес підвищення ролі міст у житті суспільства, поступове перетворення його в міське за характером праці, способу життя, культури, що пов'язані із розвитком цивілізації, ходом науково-технічного прогресу. Тобто головна ознака урбанізації - зростання міст, збільшення їх впли­ву на розселення та відповідне ускладнення функцій.

За структурою зайнятості населення, джерелами його існування, характером зв'язків можна визначити функціональну структуру міста, що залежить від йо­го величини, адміністративного статусу, геополітичного положення, історії роз­витку й формування.

Розрізняють міста, що мають промислові, транспортні, торговельні, роз­подільчі та позаекономічні (адміністративні, наукові, культурні тощо) функції. Найчастіше трапляються міста, в яких поєднуються промислові, торговельні, транспортні та адміністративні функції.