1.5. Необхідність екологізації виробництва

Саме в процесі праці проявляється органічний зв'язок людини і природи. Адже практично всі матеріальні блага, що їх споживає людина, є модифіковані людською працею елементи природи. Відповідно до власної мети й інтересів людина впливає на природу з допомогою техніки і технологій, що втілюють відкриті нею закони природи.

Розв'язуючи конкретні виробничі завдання, ми об'єктивно змінюємо природу. Однак і вона -також здійснює зворотний вплив на розвиток виробництва і життєдіяльності людей. Не визначаючи повністю соціально-економічний розвиток, природні фактори впливали і впливають на життєдіяльність суспільства, є важливою умовою суспільного виробництва, розміщення продуктивних сил, ефективності виробничого, процесу.

Сучасний стан взаємодії людини і природи характеризується двома протилежними моментами: 1) науково-технічна революція створює широкі, можливості для перетворення природи; 2) вони викликають вкрай несприятливі наслідки в природних системах. Ці наслідки, надзвичайно погіршують умови життя самих людей на Землі.

Суперечність загострюється тим, що суспільне виробництво функціонує на багатовідходннх технологіях. Це означає, що можливості людської праці добувати з природного середовища необхідні ресурси поки що значно перевищують можливості добування всіх споживних вартостей, які закладені в них. Як наслідок цього виникла суперечність між потребами виробництва в сировині та виснаженням її запасів.

Учені стверджують, що природа вже не в стані самостійно забезпечувати нормальні умови для розвитку життя на Землі. Тому людина вимушена не лише видобувати природні ресурси, а й якнайактивніше допомагати природі розкривати свої життєві сили. За відсутності ефективних заходів щодо охорони і відтворення природних умов і ресурсів, належного компенсаційного впливу людини на природу, використання її як невичерпної комори може призвести до ще більшого порушення гармонії між суспільством і. природою.

Причому на сьогодні пріоритетним повинен бути саме екологічний критерій, порівняно з економічним (умови життя людей, здоров'я). Досвід аварії на Чорнобильській АЕС показав, що в протилежному випадку суспільство може зазнати невідновних втрат. Тобто, якщо господарське рішення не відповідає соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, то, воно не повинно прийматися незалежно від очікуваного економічного ефекту. Слід розглядати лише найобгрунтованіші проекти з числа соціальне необхідних і екологічно допустимих.

34. виробничий та науково-технічний потенціал регіонів україни

Виробничий та науково-технічний потенціал є важливою складовою економ.потенціалу суспільства. Вироб. І наук.-техн. Потенціал знаходить своє відбиття у сукупній спроможності галузей народ.господарства та регіонів виробляти промислову і с/г продукцію, здійснювати інвестиційну та інноваційну діял. І надавати послуги населенню та виробництву. Виробничий потенціал України визначає можливості виробництва щодо вирішення комплексних завдань соц.-ек р-ку країни. Частиною виробничого потенціалу України є основні виробничі фонди, які включають засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва і використовуються у виробництві матеріальних благ. Кількісний та якісний рівень основних виробничих фондів характеризують виробничий потенціалгосподарства країни. Виробничі фонди нині становлять дві третини вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства країни.

Одним з головних показників, що характеризує основні виробничі фонди, є виробнича потужність – здатність засобів праці виробляти максимальну к-ть продукції. Виробничий потенціал територіально розподіляється у вигляді заводів, фабрик, транспортних засобів, с/г підприємств, що є важливою умовою р-ку й РПС. Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої с-ми ефективно вирішувати завдання соц.-ек р-ку країни та її регіонів. Науково-технічний потенціал включає: 1) матеріально-технічну базу науки; 2) кадри наукової системи; 3) інформаційну систему; 4) організаційно-управлінську підсистему. Важливою складовою наукового потенціалу, від якої залежить виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, є матеріальнотехнічна база – основні фонди, що знаходяться в розпорядженні наукових та науково-технічних організацій, у тому числі наукове обладнання, машини, устаткування, за допомогою яких здійснюються дослідження та розробки.

Розвинутий науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічнихзв’язків. В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші. Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних досягнень

35. комплекс галузей лісової промисловості україни

Лісова і деревообробна промисловість — важлива складова економіки України.

Зародження розвитку галузі в Україні відбувається на рубежі XVIII — XIX століть. У цей період створюються дрібні кустарні лісопильно-деревообробні і меблеві підприємства. Лісозаготівлі в переважній більшості районів носять сезонний характер. В другій половині XIX століттяз'являються лісохімічні виробництва (випалювання вугілля, видобуток живиці тощо).

В 1950—1990рр. на підприємствах почали впроваджуватися механізовані й автоматизовані лінії, новітнє устаткування з програмним керуванням, сучасні технології і матеріали, особливо в меблевому виробництві.

Підприємства галузі розташовані на території всіх областей України, у містах Києві і Севастополі.

Пріоритетний розвиток деревообробна і меблева промисловість одержали на півночі і заході країни, де зосереджені значні лісосировинні ресурси. У лісовому фонді переважають коштовні хвойні і твердолистяні породи. Найбільші лісові масиви розташовані в Поліссі і Карпатах. Шпилькові (хвойні) насадження займають 43 % загальної площі, з них сосна — 33 %. Твердолистяні становлять 43 %, з них дуб і бук — 32 %. Щорічно в Україні заготовлюється близько 13 млн кубометрів деревини.

Промисловий потенціал базових виробництв — деревостружкові і деревоволокнисті плити. На базі заглибленої переробки малоцінної деревини і її відходів створено 25 цехів деревних плит. Найбільші з них — на ~57321 домобудівному комбінаті, Наддвірнянському лісокомбінаті, Київському і Черкаському деревообробних комбінатах і інших. Цеху твердих деревоволокнистих плит діють на Вигодському лісокомбінаті, Оржівському деревообробному комбінаті і Київському експериментальному комбінаті плитних матеріалів.

Виробництво фанери, у тому числі великого формату і водостійкої, зосереджено на підприємствах Карпатського регіону, Рівненської, Черкаської областей і Києва.

Меблева промисловість найбільш розвита у великих містах — Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку й інших. Значні меблеві центри сформувалися в межах лісопромислових районів, де зосереджені основні лісосировинні ресурси (Карпати, Житомирська, Львівська, Київська й інша області). Серед найбільш спеціалізованих меблевих підприємств —Ужгородський фанерно-меблевий комбінат, Івано-Франківська меблева фабрика, Дніпропетровський, Донецький, Чернівецький меблеві комбінати, меблевий комбінат «Стрий» і інші.

Складової галузі є лісозаготівельна промисловість. Свого розвитку вона досягла на території Закарпатської, Івано-Франківської і Чернівецької областей. Основні лісозаготівельні підприємства в цьому регіоні — держлісгоспи Держкомлісу і спеціалізовані підрозділи колишніх лісокомбінатів Мінпромполітики України. Заготівля і вивезення деревини здійснюються на промисловій основі цілий рік.

Лісохімічна галузь представлена такими спеціалізованими лісохімічними підприємствами, як Перечинський, Свалявський і Великобичковський лісокомбінати в Закарпатській області іВигодський лісохімічний завод на Івано-Франківщині. На основі сухої перегонки деревини вони роблять деревне вугілля, оцтову кислоту, а також хімічну продукцію — карбомідні смоли, етилацитат, хімреагент для буравлення шпар тощо.

Науково-технічну підтримку галузі забезпечують 6 науково-дослідних і проектно-конструкторських інститутів і організацій. Зокрема, головним в області досліджень техніки і технології переробки, захисту й облагороджування деревини є Український науково-дослідний інститут механічної обробки деревини.

36. заходи по забезпеченню сталого розвитку в україні

Сталий ро́звиток (англ. Sustainable development) — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їхню потребу в безпечному і здоровому довкіллі.

Ряд теоретиків і прихильників сталого розвитку вважають його найперспективнішою ідеологією 21 століття і навіть усього третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі наявні світоглядні ідеології, як такі, що є фрагментарними, неспроможними забезпечити збалансований розвиток цивілізації.

Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найбільш оптимальний.

Водночас з'явились дослідження американського вченого Н. Джорджеску-Рогена, який пов'язує розвиток економіки з природними обмеженнями та робить спроби поєднати термодинаміку з економікою довкілля. Дослідження Н. Джорджеску-Рогена проводились незалежно від К. Боулдинга, який у 1966 р. був визнаний за обґрунтування довкільних проблем принципу рівноваги речовини, а також від Г.Айреса і Л.Кохрсена, які використовували підхід балансу матеріалів та вхідних і вихідних системах^[1].

Варто відзначити, що досягнення оптимального варіанта розвитку декларують ряд країн, у кожної країни свій шлях розвитку. В одних цей шлях «тільки починається, у інших вже розпочався, треті вже стали на шлях сталого економічного розвитку (США, Японія, країни Європейського Союзу)» ^[2]. Існує багато і таких країн, яким не до сталого розвитку і вони його не сприймають. На перше місце вони ставлять одну стратегічну мету — вижити. Саме такі країни провокують загрози, що поширюються до інших держав та їхніх регіонів. Досягти сталого розвитку регіонів надзвичайно важко, адже близьке сусідство з іншими державами формує загрозу екологічної небезпеки, а глобалізація, що стрімко набрала обертів, сприяє утворенню та загостренню економічних та соціальних небезпек, що зрештою торкаються регіонального розвитку.