Рівень А.
А5. Розкрийте зміст і структуру людських потреб.
Потреба - це певна необхідність, що переживається людиною як життєво важлива, без задоволення якої не може існувати організм (біологічна П.) чи особистість (духовна П.).
Типи потреб:
• Біологічні (у їжі, сні)
• Соціокультурні (у самоповазі, визнанні)
• Духовні (у переживанні певних почуттів)
А6. Поясніть психологічний зміст поняття «мотив»
Мотив є важливим елементом для виникнення діяльності.Мотив - це сукупність потреб, прагнень та намірів, що набувають цінності для людини та спонукають її до певних дій так довго, як необхідно для досягнення цілі.
А7. Дайте визначення поняттю «особистість»; охарактеризуйте сутність явища.
Особистість - це особливе психосоціальне утворення, певна якість людини, що проявляється в її духовній зрілості, соціальній значущості, усвідомленому входженні в систему діяльностей з відтворення людського типу життя. Особистістю людина як біологічний вид може й не стати. Особистістю є людина, котра має свою життєву позицію. Їй притаманні свобода волі, здатність до вибору, відповідальність. Така людина не просто вирізняється завдяки тому враженню, яке вона справляє на інших; вона свідомо виділяє себе з навколишнього світу.
Назвіть основні психологічні підходи до дослідження особистості.
Номотетичний підхід полягає в порівнянні індивідів з певного погляду. Переваги: широта, точність, відтворюваність, можливість прогнозування. Основні недоліки: відсутність яскравості, життєвості.
Ідеографічний підхід полягає у вивченні одного індивіда без зіставлення його даних з іншими. Основні переваги: глибина, яскравість, життєвість, унікальність, всебічний підхід до особистості, глибина вивчення й аналізу. Основні недоліки: недостатня точність, несистематичність даних, суб'єктивізм інтерпретації.
АБО МАЮТЬСЯ НА УВАЗІ ТЕОРІЇ ОСОБСТОСТІ. І ТОДІ ТАК:
Психологічна школа |
Період популярності |
Основоположники |
Основні підходи |
Техніки, які застосовують |
Гештальтпсихологія |
Початок XX ст. |
Т. Вертгеймер В. Келер К. Левин |
Ціле являє собою щось більше від суми його складових |
Вивчення через сприймання
|
Психоаналіз |
Кінець XIX ст. - теперішній час |
3. Фрейд |
Поведінка контролюється несвідомими потягами |
Клінічне спостереження |
Біхевіорізм |
Початок XX ст. - теперішній час |
Д. Уотсон |
Психологія має зосереджуватись лише на тому, що можна спостерігати, тобто на поведінці |
Науковий експеримент, випробування |
маністична психологія |
Середина XX ст. - теперішній час |
Г. Олпорт К.Роджерс А. Маслоу |
Психологія має зосередитись на унікальності життєвого досвіду людини, на її самоактуалізації |
Обговорення почуттів |
Когнітивна психологія |
Теперішній час |
Г. Сімон У. Нейссер А. Пейвио |
Мета психології - дослідження процесів отримання, збереження та переробки інформації мозком |
Дослідження особливостей пам'яті, мислення та функціонування інформаційних процесів |
Поясніть уявлення про розвиток особистості в основних концепціях, що трактують це поняття.
Теорія психосексуального розвитку, засновником якої був З. Фройд
оральна стадія (від народження до двох років)
анальна стадія (від 2 до 3 років)
фалічна стадія (від 4 до 5 років)
латентна стадія (від 6 до 12 років)
генітальна стадія (від 12 до 18 років)
Ерік Еріксон - психоаналітичної теорії проблемою розвитку
Раннє дитинство (від 0 до 1 року)
Пізнє дитинство (від 1 до 3 років)
Раннє дитинство (близько 3-5 років)
Середнє дитинство (від 5 до 11 років)
Статева зрілість, підлітковість і юність (від 11 до 20 років).
Рання дорослість (від 20 до 40-45 років).
Середня дорослість (від 40-45 до 60 років).
Пізня дорослість (понад 60 років).
Когнітивний підхід. Насамперед ставить розвиток пізнавальної (когнітивної) сфери людини (або намагається пояснити розвиток інших сфер особистості особливостями розвитку інтелектуальної сфери).Піаже виокремлював такі стадії когнітивного розвитку:
сенсомоторна (від народження до 2 років).
передопераційна (від 2 до 7 років).
стадія конкретних операцій (від 7 до 11 років).
стадія формальних операцій (від 12 до 15 років).
Поведінковий підхід (біхевіористські теорії). Основним у розвитку особистості вважається розширення репертуару поведінки, якого досягають шляхом научання.
Гуманістичний підхід. Основи розвитку особистості репрезентуються у формі особистісного росту, самоактуалізації, саморозвитку. Зокрема, відповідно до теорії А. Маслоу, кожна людина має мотиваційний набір, який допомагає їй задовольняти потреби п´яти рівнів (ієрархію потреб за А. Маслоу).
Діяльнісний підхід. Розвиток особистості відповідно до нього відбувається в процесі включення її в різні види діяльності.
Діяльнісний підхід. Розвиток особистості відповідно до нього відбувається в процесі включення її в різні види діяльності.( П.П. Блонський і Л.С. Виготський)
Системний підхід. Припускає одночасне вивчення всіх аспектів розвитку дитини, а також допомагає зрозуміти їхній взаємозв´язок і взаємозумовленість.
Інтегральний підхід. Відповідно до нього, наша психічна активність має кілька вимірів, розмірностей, аспектів, рівнів, інстанцій і/або та ін.
Назвіть основні соціальні типи особистості, у залежності від критеріїв їхнього виділення.
За адаптацією до умов суспільства
Модальний — той, який реально переважає в даному суспільстві.
Ідеальний — не прив'язаний до конкретних умов. Це тип особистості як побажання на майбутнє, наприклад, всебічно і гармонійно розвинена особистість у К.Маркса чи нова людина Е.Фромма.
Базисний — найкращим чином відповідає потребам сучасного етапу суспільного розвитку.
За Е.Шпрангером
«економічна» людина господарства,
«теоретична» людина науки, «естетична» людина мистецтва,
«соціальна» людина любові та самовіддачі,
«політична» людина влади
«естетична» людина
«релігійна» людина.
За Еріхом Фроммом
рецептивний (пасивний)
експлуататорський
накопичувальний
ринковий
Амбівалентні соціальні типи
Конформно-амбівалентний тип особистості.
Нігілістично-амбівалентний тип особистості.
Мозаїчно-амбівалентний тип особистості.
За ціннісними орієнтаціями
Традиціоналісти.
Ідеалісти.
Фрустранти.
Реалісти.
Гедоністи.
Наведіть приклади соціокультурних типів особистості з відомих вам класичних літературних творів.
Гедоніст – Доріан Грей
«економічна» людина господарства – Чічіков, Лопахін
Реаліст– Шерлок Холмс
Ідеаліст – Дон Кіхот
12.Поясніть відмінності понять: «індивід», «індивідуальність», «особистість».
Факт належності живої істоти до людського роду відображається в понятті «індивід».
Індивід (лат. individuum — неподільне) — людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens.
Дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуванню з дорослими вона поступово засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, інтереси, світогляд, переконання, тобто розвивають її як особистість.
Особистість — суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими і виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми та визначають поведінку людини.
Як індивід людина має такі ознаки, як вік, стать, освіта, професія, інтереси. Особистістю вона стає в системі відносин з іншими людьми. Особистість — категорія суспільно-історична. В її характеристиці головними ознаками є суспільна сутність та соціальні функції.
Кожна особистість має властивий тільки їй набір рис і особливостей, який визначає її індивідуальність.
Індивідуальність — неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей.
Виявляється індивідуальність у рисах темпераменту, характеру, в здібностях, особливостях і якостях психічних процесів, у звичках і уподобаннях людини. Не існує двох людей з однаковим поєднанням психічних якостей. Індивідуальність властива кожній людині, але виявляється вона по-різному: в одних людей яскраво і сильно, в інших — малопомітно. Вона може заявити про себе в інтелектуальній, емоційній, вольовій чи одразу в усіх сферах психічної діяльності.
13. Дайте визначення поняттю «група». Охарактеризуйте це явище.
Група — конкретна спільнота людей, залучених до типових для них різновидів і форм діяльності та об'єднаних системою відносин.
Поведінка і діяльність людей у групах регулюються спільними цілями, нормами, цінностями. Головні ознаки групи: — зміст і характер спільної діяльності; — цілі та завдання спільної діяльності; — певний тип відносин між особами в групі; — зовнішня та внутрішня організація; — прийняті у групі норми та цінності; — усвідомлення належними до групи особами своєї причетності до неї, наявність “ми-почуття”; — наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).
До елементарних параметрів групи належать: композиція гру-пи (або її склад); структура групи, групові процеси, групові норми і цінності, система санкцій. Ці параметри можна класифікувати за двома ознаками: тими, що характеризують групу як ціле, і тими, що стосуються характеристик людини як члена групи.
14. Перерахуйте види груп
За формою існування групи бувають умовними і реальними (контактними). Умовна група утворюється за певними зовнішніми ознаками, критеріями; її члени не взаємодіють як певне більш-менш стійке об'єднання (скажімо, всі відмінники старших класів середньої школи.
Члени реальних, контактних груп згуртовані насамперед саме спільною взаємодією, як певне об'єднання. До контактних груп належать малі групи. Під малими групами розуміють відносно стійке, нечисленне за складом, пов'язане спільною метою об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт між його членами. Усі, хто належить до них, знають один одного особисто і спілкуються між собою в процесі досягнення тієї чи іншої мети. Прикладом таких груп може бути сім'я, шкільний клас, студентська група, виробнича бригада, спортивна команда тощо. Окрім малих груп існують й великі групи. Великі групи — це спільноти людей, які існують у масштабах суспільства та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями виявів масової психіки і, на відміну від малих груп, не вимагають обов'язкових особистих контактів.
За способом створення групи поділяють на офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні). Офіційні групи створюються на підставі наказу, розпорядження. Наприклад, склад кафедри вищого навчального закладу. У таких групах чітко регламентовано кількість її членів, а в деяких випадках - і тривалість існування.. Неофіційна група виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації - симпатій, переконань, визнання авторитетності, компетентності окремих особистостей у конкретних різновидах діяльності, певних захоплень у вільний від роботи час. Серед різних видів груп окремо виділяють референтну групу. Референтна (еталонна) група - це реальна або умовна (уявлювана) група, погляди, норми якої є зразком для особистості. Особистість намагається входити в контактну, референтну для неї групу, норми, ціннісні орієнтації якої вона визнає, підтримує і вважає найоптимальнішими.
18Прооаналізуйте стилі керівництва і ступінь їхньої ефективності.
У наукових дослідженнях зафіксовано певні зв'язки між стилем, типом керівника, ефективністю діяльності організації та її культурою управління. Загалом вони зводяться до таких положень: — стиль відображає усталені способи діяльності певного типу керівника; тісно пов'язаний з психологічними особливостями його мислення, прийняття рішень, спілкування тощо; — стиль не є вродженою якістю, а формується в процесі діяльності і змінюється, його можна коригувати та розвивати. Стилів керівництва можна також навчати; — опис та класифікація стилів певною мірою відтворюють змістові характеристики (параметри) управлінської діяльності (специфіка поставлених завдань, взаємини з підлеглими тощо); — стиль керівництва зумовлений культурними цінностями, традиціями організації; — чинники зовнішнього середовища (соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні тощо) впливають на формування стилю керівництва.
19 Комуніка́ція (від лат. communicatio — єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico — роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis — спільний) — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами,емоціями тощо) між двома або більше особами.
20 Всі види спілкування можна умовно поділити на вербальне, невербальне та письмове спілкування
21 можна розділити на дві основні групи: проблеми структурних комунікацій і проблеми, що виникають в ході міжособистісного спілкування.
Перерахуєте і поясніть типові особистісні риси молодих людей у віці ранньої юності.
Емоційно-вольова сфера.
-зростає рівень свідомого самоконтролю, хоч саме в цьому вiцi бiльше всього скаржаться на слабкість волі, залежнiсть вiд зовнiшнiх впливiв i такi характерологічні риси як капризність, ненадійність, схильність легко i безпричинно ображатися тощо.
- посилення iнтегральних зв’язкiв мiж елементами темпераменту, внаслiдок чого полегшується управлiння з боку людини власними реакціями (В.С. Мерлiн). Так, юнаки та дівчата, незалежно вiд типу нервової системи, значно стриманіші i бiльш врiвноваженi у порiвняннi з пiдлiтками (О.В. Кучменко).
- особливо гостро проявляються окремi властивостi характеру, iнколи доходячи до рiвня акцентуацій (особливість характеру людини, що знаходиться в межах клінічної норми, при якій окремі його риси надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча уразливість у відношенні одних психогенних впливів при збереженні хорошої стійкості, адаптованості до інших); останні, не будучи самі по собі патологіями, збільшують ймовірність психічних травм та розвитку вiдхилювальних форм поведінки. Приміром, загострення такої типологічної для юнацтва риси як гiпертимнiсть (підвищена активність та надмірна збудженість) нерідко спричинює нерозбірливість молодих людей у знайомствах, схильнiсть до непродуманих, авантюрних вчинкiв, а типологічно зумовлена замкнутість може перерости у хворобливу самоізоляцію або й почуття власної неповноцінності тощо. Взагалі вік вiд 14 до 18 рокiв є критичним перiодом для психопатій (О.Є. Личко).
- підвищення рівня організації i саморегуляції організму призводить до збільшення емоційної чутливості, але паралельно зростають i можливостi психологічного захисту.
- загальне емоційне самопочуття стає рiвнішим.
-емоційне життя стає багатшим за змістом i диференцiйованiшим за відтінками почуттів. --інтенсивно розвивається відкритість до емоційних впливів, здатність до співпереживань (емпатичнiсть), емоційна чутливість.
Розвиток самосвідомості. В період ранньої юності принципово змінюється ставлення до власної особистості. Мова вже йде про формування нової якостi особистостi, усвiдомлення себе як неповторимої особистостi, з власними думками, переживаннями, почуттями, поглядами i оцiнками.
- відкриття для себе власного внутрішнього світу. Зовнішній, фізичний світ тепер лише одна з можливостей суб’єктивного досвіду, центром якого є власна особистість, власне “Я”.
- невизначеність, недостатня диференційованість, розмитість “Я” в цьому віці зумовлюють почуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось наповнити
- посилення потреби у спiлкуваннi та одночасове зростання вибірковості останнього, посилення потреби в обособленнi від інших.
- уявлення про себе співвідноситься передусім з певним груповим образом “Ми” (образ типового представника свого вiку i статi), але нiколи з ним повнiстю не спiвпадає.
- формування особистісної iдентичностi, почуття iндивiдуальної самототожності та цілісності. Успiшно справившись зі становленням ідентичності, юнак переходить від пошуку себе до практичної самореалізації.
Важливим моментом стає формування почуття дорослостi, а саме чоловічої i, відповідно, жіночої дорослості. Особливо інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленнями до представників протилежної статi та вiдповiдними формами поведінки.
-відбувається самовизначення, не лише особистісне, але й професійне. У 80-і роки при виборі професії старшокласники передусім орієнтувались на престижність професії (її соціальну значимість), вимоги професії до особистості, принципи і норми взаємин, характерні для даного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.
Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі характерні тенденції. Так. у десятикласників самооцінка, як правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, свої можливості, в силу чого не виявляють надмірної тривожності.
У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно робити реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників і тут зберігає оптимістичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує наміри з оцінкою власних можливостей), в інших самооцінка вкрай висока, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність з бажаним, третім (серед них більшість дівчата) притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість в собі, гостре переживання добре усвідомлюваної невідповідності своїх прагнень наявним можливостям (І.Ю. Кулагіна).
Взагалі юність - це період стабілізації особистості, вироблення системи стійких поглядів на світ та своє місце в ньому, особистісного та професійного самовизначення.
Дайте психологічний аналіз феномена «першого кохання».
Рання юність -- пора виникнення і переживання першого кохання, яке відчутно впливає на емоційне життя старшокласника, становлення його особистості. Цю пору називають “періодом утворення пар”, перших побачень, перших почуттєвих контактів і відповідного зближення. Настає певна стабілізація, врівноваженість у стосунках молоді обох статей. Інтимні переживання наближаються за своєю формою до почуттів дорослих людей. У групових стосунках зникає антагонізм статей, розширюються контакти, товариська приязнь і дружні стосунки між хлопцями і дівчатами. Виникають та розвиваються нові форми спілкування з прихованими чи явними еротичними елементами (симпатія, приязнь, флірт, кокетування, залицяння, закоханість). Дівчата і хлопці вчаться звертати на себе увагу осіб протилежної статі, розуміти смаки й уподобання іншої сторони, пристосовуватися до них. Отже, у старшому шкільному віці створюється сприятливий ґрунт для формування міжстатевих стосунків молодих людей, які духовно збагачують їх.
Як молодший підліток чекає появи вторинних статевих ознак, так юнак чекає, коли ж, нарешті, він покохає. Якщо ця подія запізнюється (а ніяких хронологічних норм тут немає), він нервує, іноді намагається замінити істинне захоплення надуманим і т. д. Ігровий характер підліткових залицянь очевидний, та й для старшокласників на початках вони іноді важливіші, ніж обєкт привязаності.
Які ще складності може зустріти підліток, випробовуючи першу закоханість? Уявлення про те, якою повинна бути кохана людина, часто розходяться з реальністю. Ідеальний образ зазвичай містить багато завищених, неіснуючих вимог, а інші важливі якості не усвідомлюються, залишаються непоміченими.
Така ідеалізація властива закоханим обох статей, але дівчата схильні до цього більшою мірою, ніж юнаки. Чим молодше й недосвідченіше закохані, тим частіше їхні почуття оточені ореолом романтики. Звичайно, розчарування неминучі, але вони не повинні сприйматися як трагедія й рішучий розрив відносин.
Першому коханню передує потреба в коханні. У звязку зі статевим дозріванням розвивається специфічний загальний стан, який і є першопричиною кохання. „Про такого підлітка можна сказати, що ще невідомо, в кого він закохається, але вже твердо відомо, що він закохається”. Якщо сексуальні переживання раннього дитинства виникають через зовнішні стимули, то причина кохання - внутрішня. „Кохання - результат статевого розвитку, який є необхідною, але, звичайно, не єдиною його причиною”.
Отже, зовнішня ознака першого кохання - повна захопленість обранцем, спрямованість на єдиний обєкт при явній байдужості до інших можливих. Внутрішньо ж - це безмежна ідеалізація коханого, піднесеність переживань. У першому коханні виразно виступає безкорисливе ставлення до іншої людини як найвищої цінності, замилування коханим, гордість за нього, прагнення поділяти з ним радощі й горе, особлива чутливість до всього, що якось із ним повязане, готовність до самопожертви заради його спокою й щастя. Перше кохання - перший поштовх до того, щоб погляд став уважнішим, вухо - слухнянішим, розум - гострішим, душа - чуйнішою. П. П. Блонський переживання першого кохання відносив до найцнотливіших почуттів, вільних від будь-яких думок про статеву близькість. Перше кохання відрізняється тим, що юна людина не лише відкриває для себе іншу, її красу і привабливість, але насамперед відкриває себе саму. Нерозуміння свого нового стану, радість і страх - усе це хвилює юнака чи дівчину.
Соціальна перцепція – це багатофункціональний процес, який передбачає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з її особистісними характеристиками, інтерпретацію і прогнозування на цій основі її вчинків. Пізнання іншої людини супроводжується емоційною оцінкою цієї людини, спробою зрозуміти п вчинки, спрогнозувати зміни в поведінці та змоделювати власну поведінку
При спілкуванні виникають ефекти соціальної перцепції як результат приписування чи поширення оцінного враження на сприймання дій, вчинків, особистісних рис іншої людини за дефіциту часу і джерел інформації.
Ефект ореолу. Характеризується тенденцією перебільшувати властивості особистості співрозмовника, переносити сприятливе (несприятливе) враження про одну якість індивіда на всі інші.
Ефект ореолу проявляється в тому, що загальне позитивне враження про людину зумовлює позитивні оцінки і не представлених якостей. Буває і навпаки: загальне неприємне враження породжує негативні оцінки. Позитивна переоцінка поведінки і рис іншої людини зумовлена позитивною упередженістю. Щодо неї вживають назву "позитивний ореол", негативна негативною упередженістю, коли виявлені надалі позитивні якості не беруться до уваги, недооцінюються .
Ідентифікація. Найелементарнішим способом розуміння іншої людини є уподібнення себе з нею, що відіграє важливу роль у спілкуванні і взаємодії.
Характеризується ототожненням (уподібненням) себе з іншим індивідом або групою, основою якого є емоційний зв´язок; набуття, засвоєння цінностей, ролей, моральних якостей іншої людини, особливо батьків; копіювання суб´єктом думок, почуттів, дій іншої людини, яка є моделлю.
Емпатія (співпереживання, співчуття) намагання осягнути емоційний стан іншої людини; психічні процеси, який дає змогу зрозуміти переживання іншої людини (механізм пізнання); Схильність до емпатії зростає при набутті життєвого досвіду, а також серед схожих між собою людей. Рівень емпатії залежить від здатності індивіда уявити, як одна подія сприйматиметься різними людьми, визнання права на існування різних точок зору. Схильна до емпатії людина терпима до вираження емоцій іншими людьми; глибоко вникає в суб´єктивний внутрішній світ співрозмовника, не розкриваючи при цьому власного настрою і світу; готова адаптувати своє сприймання до сприймання іншої людини задля кращого розуміння того, що з нею відбувається.
Стереотипізація— формування враження про людину на основі вироблених стереотипів; приписування знайомих рис з метою прискорення чи полегшення міжособистісного спілкування
Рефлексія (звернення назад, самопізнання) — бачення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб´єкт стає об ´єктом свого спостереження; роздуми, аналіз власного психічного стану.
23А Проаналізуйте основні етапи прийняття людини людиною.
Пізнаючи соціальне оточення, навколишній світ, індивід сприймає, пояснює і відтворює у своєму мисленні різні його соціальні аспекти. Сприймання людьми одне одного у процесі спілкування, формування враження є вихідною передумовою їх пізнання. Таке сприймання — набагато активніший процес, ніж сприймання людиною інших об'єктів світу, оскільки воно особливо активізує розумові, вольові, емоційні процеси, частіше спонукає до дії.
Безпосередньо цей процес починається із відображення зовнішності. Спостерігач оцінює зовнішні ознаки і робить умовиводи (іноді несвідомо) про внутрішні психологічні властивості партнера по взаємодії. За одними ознаками робиться висновок про расову і національну належність людини, за іншими — про стать, вік, соціальну належність, рівень культурного розвитку, ще за іншими — про характерологічні особливості, здібності, спроможності до конкретної справи. Взаємне сприймання ставить до учасників взаємодії високі вимоги, пов'язані з поглибленим інтелектуальним аналізом. За дефіциту часу та інтенсивного розвитку комунікативної інформації партнери по спілкуванню змушені поповнювати нестачу даних і знань про іншого інформацією, почерпнутою разом із першим враженням. Проте воно може частково й цілком не збігатися з подальшими уявленнями про людину. Перше враження є складним психологічним феноменом, в якому поєднуються чуттєвий, логічний та емоційний компоненти. Йому притаманні емоційне ставлення та більш чи менш усвідомлювані й узагальнені оцінні судження
Колір елементів верхньої половини фігури визначається раніше, ніж нижньої. Велике значення має ракурс (збоку, зверху), в якому сприймається людина. При сприйманні обличчя напрямок розглядання — зверху вниз, від волосся до губ, тобто верх голови є точкою початку сприймання обличчя.
При описанні зовнішності людини елементи її розподіляються нерівномірно. Так, якщо за 100 % прийняти загальну кількість елементів зовнішності, то відображення фізичних рис (зріст, статура, волосся тощо) становить 82 %, виразні рухи (міміка, жестикуляція) — 14 %, оформлення зовнішності — 4 %.
Проникнення у внутрішній світ іншої людини є нелегкою справою. Вона потребує принципово іншої пізнавальної праці, ніж сприйняття її зовнішнього образу (поведінки, висловлювань, переживань, комунікативних можливостей). Ця праця постає як процес переходу міжособистісного сприймання в розуміння і в оцінку іншої людини. Процес розуміння розгортається на двох рівнях:
1. Усвідомлення цілей, мотивів, установок іншої людини.
2. Прийняття цілей, мотивів, установок іншої людини як своїх.
Другий рівень розуміння невластивий дітям, оскільки він є результатом пізнішого онтогенетичного розвитку. Правда, і не всі дорослі здатні пізнати людину саме на рівні прийняття її цілей, мотивів, установок. Йдеться про рівень взаєморозуміння, який вимагає від кожного із партнерів по взаємодії враховувати не тільки власні потреби, мотиви, цінності, а й відповідні запити іншого. Отримані при цьому враження відіграють відчутну регулятивну роль у процесі спілкування, оскільки пізнання іншої людини забезпечує і пізнання себе, а повнота, точність сприйняття і розуміння іншої людини зумовлюють успіх у взаємодії з нею. Становлення уявлення про себе, що ґрунтується на основі уявлень про іншого, ефективно формується у процесі взаємодії людей, коли вони спільно приймають рішення, планують спільні дії. У такій ситуації з'являються можливості для оцінювання людини людиною, зміни своїх дій і поведінки партнера, організації та коригування стратегії власної поведінки і вчинків.
Міжособистісне пізнання відбувається як емоційно-раціональне та абстрактно-логічне оцінювання іншої людини, емпатійне розуміння та прийняття її, інтерпретація інформації та вчинків, формування узагальнень про неї як особистість, прогнозування змін її поведінки, побудова стратегії власної поведінки. На основі цього у процесі спільної діяльності та спілкування формуються образи, поняття, уявлення, знання, які полегшують або ускладнюють міжособистісні відносини. Міжособистісне пізнання успішне тоді, коли люди здатні усвідомити, зрозуміти й оцінити своїх партнерів по взаємодії, тобто проникнути у внутрішній світ іншого.
У процесі міжособистісного пізнання важливою є точність міжособистісної перцепції. Проблема полягає в тому, що, спостерігаючи за фізичними об'єктами, людина може легко перевірити точність сприймання, зіставивши результати з об'єктивною фіксацією, вимірюванням певних якостей і властивостей. Під час пізнання іншої людини зробити це набагато важче, оскільки враження про неї ні з чим зіставити через відсутність методик безпосередньої реєстрації численних якостей особистості іншої людини.
24А. Дайте визначення маніпуляції й опишіть її основні прийоми.
Маніпуляція.- це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до прихованого порушення в іншої людини намірів, не збігаються з його актуально існуючими бажаннями.
Таким чином, мета маніпуляцій - приховуючи свої справжні наміри, спонукати іншу людину до здійснення певних дій, зміни ціннісних установок, уявлень і думок і т.п., одночасно зберігаючи у нього ілюзію незалежності, самостійності прийнятих рішень або дій. Іншими словами, спонукати людину до того, чого він робити не хоче, відвернути від того, до чого він прагне, але при цьому створити у нього впевненість, що він діє з власної волі.
Прийомом маніпулювання у суперечці називається будь-який прийом, за допомогою якого намагаються облегшити суперечку для себе й ускладнити її для співрозмовника.
Такі прийоми можуть бути як коректними, так і некоректними. Перші можуть містити деякі елементи хитрощів, але в них немає прямого обману, а тим паче віроломності чи примушування силою. Для некоректних прийомів немає обмежень, використовуються всі засоби: від свідомо неясного формулювання і навмисного заплутування до погрози покарання або застосування грубої фізичної сили.
Мовним називається маніпулювання, яке здійснюється шляхом свідомого і цілеспрямованого використання тих чи інших особливостей побудови і застосування мовних висловів.
Про мовне маніпулювання ми можемо говорити в тих випадках, коли людина з множини можливих мовних описів деякого становища справ обирає саме ті способи опису, які мають необхідні їй відтінки значення, що представляють ситуацію у вигідному для неї світлі, викликають потрібний відгук у слухача.
Стереотипне маніпулювання. Часто застосовується у засобах масової інформації, на телебаченні. Коли для рекламування певного продукта викоростивують потрібний стереотипний образ для полегшення сприймання людини.
А. 25. Дайте визначення поняттю «навчання».
Поняття «навчання» сучасною дидактикою трактується як упорядкована взаємодія учителя та учнів, спрямована на досягнення завдань освіти.
26. Розкрийте внутрішні і зовнішні фактори навчання.
Зовнішні:
Можливості
Очікування
Вимоги
Створення і форма учбового матеріалу.
Внутрішні:
Мотивація учня
Ціннісні смисли
Потреба в пізнанні нового
Рівень притягань учня
27. Проаналізуйте відмінність навчання й учіння.
У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Результативність цього процесу залежить від стилю спілкування учителя з учнем, впливу навколишнього середовища. Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів — викладання й учіння.
Учіння — цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками.