- •1. Українська мова – національна мова українського народу. Питання періодизації
- •Сегментні і суперсегментні одиниці фонетики
- •2. Система голосних фонем сум. Класифікація
- •3. Система приголосних фонем сум. Класифікація:
- •4. Чергування голосних
- •Зміни голосних звуків у потоці мовлення
- •6. Подвоєння та подовження приголосних. Спрощення в групах приголосних
- •10. Зміни приголосних звуків при словотворенні
- •Позиційні зміни
- •Комбінаторні зміни звуків
- •1. Спрощення в групах приголосних
- •2. Подвоєння приголосних.
- •3.Асиміляція. Типи асиміляції. Дисиміляція
- •4. Дисиміляція.
- •5. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної української вимови
- •6. Поняття графіки. Одиниці графіки. Український алфавіт. Співвідношення звуків і букв.
- •13 Вопрос
- •14 Вопрос
- •15 Вопрос
- •16 Вопрос
- •17,18 Вопрос
- •19 Вопрос
- •20.Завдання словотвірного й морфемного аналізу
- •22.Дериваційні й формотворчі афікси
- •23.Предмет морфеміки. Морфемна структура слів.
- •24. Поняття морфа й морфеми. Типи морфем української мови.
- •25. Дериваційні й формотворчі афікси.
- •28.Предмет граматики. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія.
- •8.Граматичні категорії числівника. Словозміна числівника. Сполучуваність числівників з іменниками.
- •Конкретні й абстрактні іменники
- •Іменники - назви істот і неістот
- •15. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв’язок категорії
- •17. Прислівник
- •18. Ступені порівняння прислівників:
- •19. Загальна характеристика прийменників як частини мови
- •20. Загальна характеристика сполучників як частини мови
- •21. Загальна характеристика часток як частини мови
- •22. Загальна характеристика вигуків як частини мови:
- •5.Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.
- •Відокремлення прикладок
- •4.Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточнювальні члени речення.
- •14.Пряма мова. Непряма мова.
- •50. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія.
- •24. Лексика української мови з погляду вживання.
- •25. Відмінювання прикметників
- •4. Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку.
- •5. Загальна характеристика дієслова як частини мови. Система дієслівних форм. Дві основи дієслова та форми, що утворюються від них. Дієвідмінювані та недієвідмінювані форми дієслів.
- •6. Односкладні речення та їх типи.
- •7.Загальна характеристика числівника як частини мови. Значеннєві розряди числівників. Структурні розряди числівників.
4. Дисиміляція.
Дисиміляція - фонетичне явище,при якому один з двох однакових чи подібних приголосних звуків у межах одного слова замінюється іншим, артикуляційно близьким (розподібнення звуків). Виявляється у: 1)зміні кт на хт (хто); 2) при творенні вищого ступеня порівняння прикметників сш, зш на шч, жч: вишчий(орфогр.вищий), нижчий; 3) зміни чн на шн у деяких давніх словах: рушник, соняшник, сердешний.
Явища асиміляції та дисиміляції сприяють зручності у вимові, роблять її милозвучною, допомагають зрозуміти ті позиційні й історичні зміни, які становлять фонетичну особливість укр..мови.
5. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної української вимови
Орфоепія – це розділ мовознавства, який вивчає правила літературної вимови. Основним поняттям орфоепії є орфоепічна норма. Вона охоплює насамперед вимову звуків та звукосполучень у різних позиціях, наголошування слів та інтонацію. Порушення нормативної вимови спричиняють: діалектне оточення, змішування норм близькоспоріднених мов, іноді письмо(слова вимовляють так, як вони написані, без урахування розбіжностей між вимовою і написанням). Основні норми літературної вимови :1)голосні звуки - чітке і виразне звучання у наголошеній позиції так само чітко вимовляються а, у, і в ненаголошеній позиції(писанка, вечір, яблуко). Проте перед складом з наголошеними у, і ненаголош. о у вимові наближається до у: зозуля, голубка, тобі. Ненаголошений е наближається до и, так само ненаголошений и наближається у вимові більшою чи меншою мірою до е: веселка, зерно, зимовий, дивовижний; 2)приголосні звуки – дзвінкі приголосні б, г, г’, д, д’, з, з’, дз, дз’, ж, дж у мовленнєвому потоці зберігають свою дзвінкість: у кінці слова (народ, друг, ніж), у середині слова перед наступним глухим приголосним здебільшого на межі кореня й суфікса (стежка, шибка, рибка)!виняток: легко, вогко, нігті, кігті! Кінцеві дзвінкі приголосні префіксів роз-, без-, чере- перед глухим приголосним кореня (розквітати, розпис, безкоштовно). Глухі приголосні перед дзвінкими в сер. слова піддаються впливові дзвінких (молотьба, вокзал). Різну артикуляцію мають гортанний г і проривний задньоязиковий г’ звуки. Г’ властивий деяким власне українським та іншомовним словам (ґудзик, ґанок, ґедзь). Африкати дж, дз, дз’ вимовляються як один неподільний звук, лише на межі префікс й кореня буквосполучення дж, дз вимовляються роздільно, як два окремі звуки: підживити, відзначати. Шиплячі приголосні ж, ч, ш, дж вимовляються твердо, пом’якшуються тільки перед і та коли подовжуються: очі, узбіччя, подорожжю, розкішшю. Твердо вимовляються губні приголосні б, п, в, м, ф у всіх позиціях, напівпом’якшено лише перед і, у словах іншомовного походження і перед йотованими.
6. Поняття графіки. Одиниці графіки. Український алфавіт. Співвідношення звуків і букв.
Графіка - це система усіх писемних та друкованих знаків, за допомоги яких передається усне мовлення.
Основу графіки української мови становлять літери (букви).
Літера - "писемний або друкований графічний знак у складі алфавіту для позначення на письмі звуків, їхніх варіантів та деяких сполучень"6
Сукупність літер, розташованих в усталеному порядку, називається алфавітом (абеткою, азбукою).
Українська абетка складається з 33 літер, за допомоги яких позначається 38 фонем (звуків).
Літери бувають друковані й писані, великі й малі. Кожна літера абетки має свою назву.
Співвідношення
Кожна літера української абетки здебільшого позначає один звук. Проте є випадки, коли повної відповідності між буквами і звуками немає.
1. Літери я, ю, є можуть позначати один звук: я - [а], ю - [у], є - [е] та м'якість попереднього приголосного і два звуки: я - [йа], ю - [йу], є - [йе].
Два звуки вони позначають:
- на початку слова: якомога [йакомога], юність [йун'іс'т'], ємний [йемниї];
- після літери на позначення голосного звука: має [майе], стою [стойу];
- після апострофа, знака м'якшення: м який [мйакйї], мільярд [м'іл'йард].
В інших випадках літери я, ю, є позначають один звук.
2. Літери їта щ завжди позначають два звуки (фонеми): ї- [йі], щ - [шч]
3. Літера ь (знак м'якшення) звука не позначає, а вживається для позначення м'якості попереднього приголосного: сьомий [с'омиї].
4. Один звук може позначатися двома літерами: звук [дж] - літерами д і ж, звук [дз] - літерами д і з.
Поняття орфографії. Орфограма, типи орфограм. Принципи української орфографії.
Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі усного мовлення в писемній або друкованій формі. Орфограма – це правильне написання, це насамперед букви, для написання яких треба застосувати певне правило. Орфограми бувають буквенні: 1)ненаголошені е, и в корні слова: весна, життя; 2)велика чи мала буква: Земля-земля; 3) написання сумнівного приголосного: легкий, просьба; 4) подовження та подвоєння приголосних: навчання, лимонний; наявність чи відсутність літери: сторіччя-сторіч, баский-баскський; та небуквені: 1) дефіс: по-київськи, темно-зелений, з-поміж; 2) апостроф: м’ята, сузір’я; 3) перенос слова: хо-джу, три-ста; 4) роздільне написання: будь ласка, все одно, поки що, на жаль; 5) разом: улітку, попід, пів вікна. Орфографічне правило – це коротка й чітка рекомендація для певного написання як зразкового.
Принципи української орфографії: 1) фонетичний – написання слова точно відображає його вимову ( вода, калина, треба); 2) морфологічний – написання слова розходиться з його звучанням (просьба, безжурно, на річці); 3) традиційний (історичний) – написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні аналізом морфем (яблуко, левада, лимон, бароко); 4) смисловий (диференційний) – написання однозвучних слів залежить від їхнього значення: написання великої чи малої літери (Роман-роман), написання слів разом чи окремо (на пам'ять – на пам'ять).