19. Загальна характеристика прийменників як частини мови

Прийменник- це службова частина мови, що виступає разом з відмінковою формою іменника, займенника або числівника для вираження залежності її від інших слів у словосполученні (третій від краю, кожен з присутніх, піклуватися про дітей) і у реченні (Гуляв я по полю; Хтось із вас тут, певно, зайвий).

Структурні типи прийменників:

За будовою прийменники поділяються на:

• прості

• складні

• складені

прості - по, про, у, без, коло, протягом

складні - з-поперед, з-за, понад, довкола

складені - з метою, паралельно з, згідно з, відповідно до

Перехід інших частин мови у прийменники:

• іменник

• прикметник

20. Загальна характеристика сполучників як частини мови

Сполучник — незмінна службова частина мови, що сполучає однорідні члени речення та частини складного речення. Сполучники не мають лексичного значення, вони не є членами речення. За своїм призначенням сполучники поділяють на такі розряди:

За значенням сполучники поділяють на сурядні та підрядні.

Сурядні (поєднують рівноправні члени речення або частини складного речення):

• єднальні:

і, та, й, також; і ... і; ні ... ні; як ... так; не тільки, а й;

• протиставні:

а, але, та, зате, проте, однак, все ж;

• розділові:

або, чи; або ... або; чи ... чи; чи то; не то ... не то; то ... то;

• пояснювальні (уточнюючі): тобто.

Підрядні (залежність однієї частини від іншої): що, щоб, як, якби, якщо, немов, наче, неначе, начебто, ніби, нібито, хоч, хай, бо, тому що.

За будовою сполучники поділяються на:

• прості

• складні

• складені:

Прості - і (й), а, але, та, бо, як, що.

Складні - ніби, якже, неначе, , якби, якщо, проте

Складені - через те що, тому що, для того щоб

Прості сполучники- і (й), а, але, та, бо, як, що.

Складні сполучники здатні розкладатися на частини (ні-бито, що-б, мов-бито, не-наче).

Складені сполучники створюються з двох або кількох слів (так що, незважаючи на те що).

21. Загальна характеристика часток як частини мови

Частка — службова частина мови, яка надає окремим словам або й цілим реченням певного смислового чи емоційного відтінку.

Зі структурного погляду частки бувають:

прості;

складені.

До простих належать: би (б), же (ж), бо, ні, не, буває, було, ніби, нібито, адже, лише, давай(те), справді, собі, зовсім, однак, просто, нехай, ось, он.

Складені частки – це аналітичні єдності (а то, навряд чи, всього-навсього, далеко не, до чого (ж), на що вже, от би, ледве чи не, як не, хай би).

Функціональні різновиди часток:

За виконуваними функціями частки поділяються на:

1)формотворчі;

2) заперечні;

3)стверджувальні;

4) питальні;

5) модальні;

6) вказівні.

- Формотворчі частки хай, нехай, би, б, бодай беруть участь у творенні аналітичних форм наказового, бажального, умовного способу дієслів.

- Заперечні частки не, ні, ані виражають повне або часткове заперечення змісту повідомлення

- Стверджувальні частки так, еге, егеж, атож, а як же вказують на те, що зміст відповідного повідомлення відображає дійсну або таку ситуацію, що обов”язково має бути реалізована

- Заперечні і стверджувальні частки у відповідних комунікатиних ситуаціях набувають функцій слів-речень.

- Питальні частки чи, чи ж, чи не, та чи, хіба, хіба ж, та хіба, невже, невже ж, та невже, поєднують значення питальності, виступаючи засобом оформлення відповідного комунікативного різновиду речень, і модальності (сумнів, хвилювання, здивування, непевність, недовіра)

- Модальні частки є найважливішим різновидом. Їм властивий широкий діапазон значень, пов”язаних з вираженням суб”єктивного ставлення до повідомлюваного, емоційних оцінок, безпосередніх реакцій мовця, спричинюваних ситуативними умовами.

Модальні частки мають значення:

А) припущення, сумніву, непевності щодо вірогідності повідомлюваного (мов, мовби, немов, немовби, немовбито, мовляв, ледве чи, наче, неначе, ніби, навряд чи).

Б) підсилення, категоричного увиразнення, спеціального виділення повідомлення (і, та, так, аж, все, таки, уже, ще, же(ж), бо, саме, якраз, десь, якось, куди, же(ж), так).

В) волевиявлення, спонукання до дії (давай(те), годі, ну, же(ж), так).

Г) переповідності, встановлення зв”язку повідомлення з його джерелом, з іншими фактами і подіями (мов, мовляв).

Д) вказівні частки (ось, осьде, он, онде, ген, от, то, ото, це, оце, воно) використовуються як засоби актуалізації компонентів окремих висловлювань у відповідних мовленнєвих ситуаціях, підкреслення, спеціального виділення їх .