14.Пряма мова. Непряма мова.

Пряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін: Хтось із дитям удвох. бродить різдвяним садком. Каже дитятко: "Я — Бог", трусить сніжком. Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно без допомоги сполучників.Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, всередині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову.

Пряма мова завжди береться в лапки. Вживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні. Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка:

Він має повернутися. В хатину, де на порозі — сивий чоловік. Той сивий старець прошепоче: "Сину..."

Старий і сивий, як двадцятий вік.

Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире: "Не клопочися дарма, жінко", — хитали сивими бородами діди.

Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків:

1. слова автора всередині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире: "У вигляді мови, — сказав

Олесь Гончар, — дано людині великий дар" (А. Бортняк).

2. слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У такому разі перед

другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире: "Чому це ви радієте? — запитує Тетянка. — Сонця ж нема. Хмарно" .

Якщо слова автора, які містяться всередині прямої мови, вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись, то після них вживається двокрапка і тире:

"Писанка ще мало досліджена, — говорить учений і додає: — Але є переконливі докази, що вона була відома ще задовго до нашої ери" (За Скуратівським).

Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою е складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір засобу зв'язку залежить від таких умов:

• якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням,

вживається сполучник що: Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка .

• якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів у його достовірності,

вживається сполучник ніби; Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце.

• якщо висловлювання було спонукальним реченням, вживається сполучник щоб: Софія Петрівна

благала Аркадія, щоби він заспокоївся.

• якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників,

вживається сполучник чи: Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою .

Багатозначність слова. Типи лексичних значень.

Лексичне значення – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явмщем дійсності. Це зв’язок певного звучання з певним поняттям, почуттям, волевиявленням тощо.

Ядром лексичного значення є концептуальне значення. Так, наприклад, слово обличч має концептуальне значення «передня частина голови людини». Крім концептуального значення, слово може мати конотативне значення, тобто емоційні, експресивні, стилістичні додатки до основного значення. Наприклад: морда, пика, фізіономія – обличчя.

Контекстуальні значення – виникають у певних контекстах. Так словами котик, лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками.

Денотативне значення – віднесеність слова до предмета.

Сигніфікативне значення – віднесеність слова до поняття.

Структурне значення – співвідношення слова з іншими словами в лексичній системі мови.

Пряме значення безпосередньо називають явища дійсності: красиве обличчя.

Переносне значення є вторинним, тобто похідним від прямих, й опосередковано через прямі значення називають явища дійсності: обличчя театру.

Вільні значення. Вживання цих значень не має жодних, крім логічних, обмежень. Так, зокрема, номінативне значення є вільним, бо воно може вільно поєднуватися з певним колом слів.

Фразеологічно зв’язані значення – значення слова, які реалізуються лише в певних сполученнях: біла ворона “який виділяється чимсь незвичайним”.

Синтаксично зумовлені значення – значення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції. Так, наприклад, значення “безхарактерна людина, телепень” у слові шляпа реалізується тільки в тому випадку, коли це слово виступає присудком.

Конструктивно зумовлені значення – це такі значення, які реалізуються лише в певних конструкціях: грати в футбол “брати участь у грі”.

БАГАТОЗНАЧНІСТЬ СЛІВ

Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх властивість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Наприклад, слово дзвоник це і «1. Невеличкийпредмет у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якоїпідвішено ударник, серце», і «2. Прилад для подавання звукових сигналів,що нагадують звуки цього предмета (електричний дзвоник)», і «3. Самі звукові сигнали, певні характерні звуки», і «4. Рослина з кольоровими квітками, що своєю формою нагадують маленькі дзвони».

Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові.Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживанняслова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти,діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под.

Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозумінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в словесному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації.

Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха).

Метафора – це тип переносного вживання слова, що грунтується на подібності тих або інших ознак, властивостей предметів на істоти або навпаки.

Метафора може бути побудована на:

• Подібності форми: Помережав вечір кучерявий льодяними гратами вікно;

• Подібності кольору: Сонце хилилось уже на захід і кривавим блиском обливадо сніжні полонини.

• Подібності властивості: Відомо, що за людина з Невкипілого – кремінь.

• Подібності вияву почуття: Думки, спогади краяли серце Костомарова.

• Схожості поведінки, способу дії: Втома крадеться тихо, але він втомі взяти себе не дає.

На основі метафоричного перенесення значень у художньому мовленні створюються мовні образи, наприклад: «грім оплесків», «хмара думок».

Метоні́мія – це перенесення назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують між собою, перебувають в органічному зв’язку.

Назва може переноситися:

1) з умістища на вміст або об'єм вмісту «блюдо» - «велика тарілка», «склянка» - «посудина для пиття» і «міра рідких та сипучих мас»;

2) з матеріалу на виріб з нього, наприклад, «мідь» як метал і як «мідні гроші»;

3) з місця населеного пункту на сукупність його жителів або пов'язану з ним подію, наприклад: «З нього сміялося все село»;

4) з форми вираження змісту на сам зміст, наприклад: «товста книга» стосується предмета, а «цікава книга» - змісту;

5) з галузі знань, науки на предмет науки і навпаки, наприклад «граматика» як будова мови і як розділ мовознавства, що її вивчає;

6) з соціального заходу на його учасників, наприклад: «Конференція відбудеться в травні» і «Конференція прийняла важливе рішення»;

7) з соціальної організації на сукупність її співробітників та приміщення, порівняйте: «ремонтувати фабрику» і «фабрика страйкує»;

8) з цілого на частину і навпаки, наприклад: «груша» як дерево і як плід;

9) з емоційного стану на його причину, наприклад: «жах», «страх» і «жахлива подія»;

10) ім'я автора може використовуватися для позначення його творів або створеної ним моделі, стилю: «читати, видавати Толстого».

Синекдоха – тип перенесення назви частини на назву цілого, і навпаки. Як і метонімія, синекдоха грунтується на понятті суміжності, але специфічним для неї є те, що ця суміжність кількісного характеру – загальніша і конкретніша назви: Він скрізь руку має, а ми що? Стара, необачна голово! Схаменись!