15. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв’язок категорії

способу з категорією часу.

16. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв’язок категорії часу з категорією

виду.

17. Категорії особи, числа і роду дієслова.

18. Дієслова неповної особової парадигми. Безособові дієслова.

19. Дієприкметник як форма дієслова. Перехід дієприкметників у прикметники та

іменники.

20. Дієприслівник як форма дієслова. Його граматичні ознаки, особливості творення і

функціонування. Перехід дієприслівників в інші частини мови.

18. Переважна більшість дієслів сучасної української мови виражає особові протиставлення. їх назива­ють дієсловами з повною особовою парадигмою. До них належать ті, які поєднуються з іменника­ми, що позначають осіб.

Решта дієслів не може мати особових протистав­лень і становить групу одиниць з неповною особовою парадигмою. Це власти­во передусім тим дієсловам, що сполучаються з іменниками — назвами істот та предметів. Виконавцем виражених ними дій, носієм процесів і станів не може бути ні мовець, ні адресат повідомлення. Стосуючись лише об'єкта по­відомлення, дії таких дієслів мають тільки форму третьої особи однини та множини. До них належать:

1. Дієслова, які передають звуковий вияв тварин, птахів та комах. Проте чимало з цих дієслів, поєднуючись з іменниками— назвами осіб, зазнають персоніфікації, тому формують повну особову парадигму, пор.: я воркочу.

2. Дієслова, які відтворюють звуки довкілля, утворювані різними предме­тами, машинами, пристроями, приладами тощо, пор.: густи, дзвеніти. Дієслова цієї гру­пи, набуваючи переносних значень, обмеженіше вживаються в усіх особових формах

3. Дієслова, які означають дії, пов'язані з народженням істот: телитися, же­ребитися.

4. Дієслова, які виражають дії, пов'язані з життям і поведінкою істот: греб­тися, дриґатися. У переносному значенні деякі з цих дієслів можуть мати повну особову.

5. Дієслова, що позначають процеси, які відбуваються в неживій природі, хімічні реакції, а також фізіологічні процеси: горіти, жевріти, палати. Поєднуючись з іменниками — назвами осіб, частина з цих дієслів так само зазнає персоніфікації й може формувати повну особову пара­дигму.

У метафоричному вжитку спостерігаємо і зворотний процес, а саме пере­творення дієслів з повною особовою парадигмою на дієслова з неповною осо­бовою парадигмою. Це трапляється здебільшого тоді, коли вони поєднуються з іменниками, які є назвами реалій флори та фауни, пор.: вітер стогне, небо плаче.

Неповнота парадигми може виявлятись у відсутності в дієслів особових форм однини. Тільки в трьох особових формах множини вживаються префіксальні неперехідні дієслова з дистрибутивним значенням, утворені за допомогою пре­фікса по-, що приєднуються до іншого префіксального дієслова. Вони вказують на численних виконавців дії, пор.: повибігати, повбігати, позабігати. Проте перехідні двопрефіксні дієслова мають повну особову парадигму.

Не мають особових форм однини і дієслова, що означають масові дії, які ви­конують люди: гуртуватися, групуватися. Вони вживаються в трьох особових формах множини, пор.: ми гуртуємося, ви гуртуєтеся, вони гур­туються. Проте, поєднуючись з іменниками, які виражають збірність, сукуп­ність семантично (народ, люд, молодь, юрба) або за допомогою словотворчих суфіксів (студентство, оюіноцтво тощо), дієслова на позначення масових дій осіб вжи­ваються лише в третій особі однини, пор.: народ гуртується, молодь. Вони становлять третій різновид дієслів з неповною особовою парадигмою.

Четвертий різновид неповноти особової парадигми репрезентують дієсло­ва, що вживаються тільки в третій особі множини. Це переважно двопрефіксні дієслова з дистрибутивним значенням, але, на противагу попередній групі дис­трибутивних дієслів, вони вказують на численні об'єкти повідомлення, що є назвами предметів, пор.: поперегоряють лампочки, попересихають річки. Лише в одній формі третьої особи множини мо­жуть виступати поодинокі дієслова зі значенням масової дії, яку виконують істоти (бдж:оли рояться), або процесу (хмари купчаться).

Отже, до дієслів з неповною особовою парадигмою належать: 1) дієслова, що вживаються тільки в третій особі однини та множини; 2) дієслова, що ви­ступають лише в особових формах множини; 3) дієслова, що мають тільки тре­тю особу однини; 4) дієслова, що виражають лише значення третьої особи мно­жини.

Безособові дієслова

Деякі дієслова означають дію або стан, що відбуваються самі по собі, без діючої особи (предмета). Такі дієслова називаються безособовими:

Світає, морозить, вечоріє, дощить.

У таких реченнях не може бути підмета.

Безособові дієслова змінюються лише за часами, їхні форми в теперішньому й майбутньому часі нагадують форми третьої особи однини (морозить), а в минулому — форму однини середнього роду (посутеніло, не спалося).

Безособові дієслова означають явища природи, психічний або фізичний стан людини.

Деякі дієслова можуть вживатися і в особовому, і в безособовому значенні:

Повіває прохолодою (повіває — безособове дієслово). Вітерець повіває (3-тя особа однини).

Тягне на подвір'я (безособове). Мураха тягне соломину (3-тя особа однини).

19. Дієприкметник— особлива форма дієслова, що виражає ознаку за дією або станом і поєднує в собі граматичні особливості дієслова і прикметника.

Із дієслівних граматичних ознак дієприкметник має вид — доконаний або недоконаний та час — теперішній або минулий.

Вид дієприкметника залежить від того дієслова, від якого він утворений. Порівняйте: планувати — планований (недоконаний вид), запланувати — запланований (доконаний вид).

Час дієприкметника зумовлений тим, коли з'явилася ознака, на яку він вказує, — у минулому чи тепер: посивілий (минулий час), сивіючий (теперішній час).

Як і прикметник, дієприкметник змінюється за родами (підкреслений, підкреслена), числами (підкреслені— множина), відмінками (Н.:почорнілий; P.:почорнілого; Д.:почорніломуі т. д.); залежить від іменника (порівняйте:жовте листя;пожовтіле листя); у реченні виконує роль означення або присудка (Неподалік чорніє щойно зоране поле. Поле зоране вчасно.).

На відміну від прикметників, дієприкметники називають не постійну ознаку, а тимчасову, пов'язану з дією. Порівняйте: тихий куток — стихаючий гомін;біла стіна — побілена стіна.

Перехід дієприкметників у прикметники та іменники.

Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки виду і часу, а тому й переходити до прикметників. Так, у словосполученнях битий шлях, освічена людина виділені слова вказують на постійну ознаку (перше з них не має, зокрема, ознаки недоконаного виду і теперішнього часу, друге — доконаного виду і минулого часу). Це — прикметники.

Деякі з таких колишніх дієприкметників можуть втратити і здатність вказувати на ознаку предмета і самі позначають предмет, переходячи таким чином до іменників: учений:

Орденами нагороджено багатьох учених.

Необхідно розрізняти дієприкметники і прикметники, до складу яких входять суфікси -уч-, -ач-, іноді -єн-: блискучий виступ, сипучі піски, гаряча страва, шалений шторм. Виділені слова утворені не від дієслівної основи теперішнього часу або ж називають постійну ознаку.

У ряді випадків дієприкметник і утворений від нього прикметник розрізняються тільки наголосом:

пе́чена картопля (пор.: спе́чена) — дієприкметник;

пече́на картопля — прикметник.

Дієприслівник— особлива форма дієслова, яка означає додаткову дію, що супроводить головну, виражену дієсловом, і відповідає на питаннящо роблячи?що зробивши? Наприклад:читаючи,співаючи,узявши,схопивши.

Цій формі властиві дієслівні ознаки виду (доконаного чи недоконаного), перехідності (неперехідності), часу (минулого або теперішнього).

Дієприслівник разом із залежними від нього словами утворює дієприслівниковий зворот, який у реченні є поширеною обставиною.

Дія, названа дієприслівником, виконується тим же суб'єктом, що й основна дія, названа дієсловом-присудком: іде, озираючись; сказав, не подумавши.

Примітка Речення, у яких дії, позначені дієсловом-присудком та дієприслівником, виконуються різними суб'єктами, побудовані неправильно: Повернувшись додому, уже зайшло сонце. Оглядаючи околицю села, туристів зацікавили руїни старовинного замку.

Як і інші форми дієслова, дієприслівник має граматичне значення недоконаного (що роблячи? — читаючи) або доконаного (що зробивши? — прочитавши) виду.

Спільні ознаки з прислівником:

• незмінюваність;

• залежність від дієслова, що виявляється у синтаксичній ролі обставини:

Жайворонок, співаючи, ніби висить на невидимій нитці (Яновський). Висить (що роблячи?) співаючи.

Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи дієслова теперішнього часу (3-ої особи множини) за допомогою суфіксів:

• від І дієвідмін — -учи (-ючи),

• від II дієвідміни — -ачи (-ячи)

• нес[уть]+учи –> несучи,

• малю[ють] + ючи –> малюючи,

• нос[ять] + ячи –> носячи,

• стеж[ать] + ачи–> стежачи.

Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи неозначеної форми дієслова за допомогою суфіксів -ши (коли основа закінчується приголосним звуком) або -вши (коли у кінці основи є голосний звук): Прибіг[ти] + ши –> прибігши, Дописа[ти] + вши –> дописавши.

У дієприслівниках, утворених від дієслова на -ся (-сь) після твірних суфіксів майже завжди вживається суфікс -сь (суфікс -ся трапляється лише у віршованих текстах): змагаються + учи –> змагаючись, задуматись + вши –> задумавшись.

Примітка. У процесі утворення дієприслівників в основі дієслова може відбуватися чергування о/і: перемогти –> перемігши.