1. Спрощення в групах приголосних

Спрощення :

1) у ім. в сполученнях –ждн-, -здн-, -стн-, -стл- випадає д, т : тиждень-тижня, щастя-щасливий, поїзд-поїзний, вість-вісник. Але: хвастливий, шістнадцять, пестливий, кістлявий, зап’ястний, хворостняк; у ім іншомовного походження: контрастний, баластний, форпостний, компостний.

2) у групах приголосних –зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів: тиск – тиснути, блиск – блиснути.

3) також: стц-сц: містити-місце, лнц-нц: сонце, рдц-рц: серденько-серце, рнч-рч: горно-гончар.

2. Подвоєння приголосних.

Подвоєння відбувається при збігові однакових звуків, що належать до різних морфем:

1)преф.+ корінь.: беззахисний;

2) преф.+преф.: беззастережний;

3) корінь+суф(-ний, -ни,-ниц): туман-туманний, день-денний.

4)в ім.. та прися. Утв-их від прикм. З подвоєнним н, подвоєння зберігається: законний-законність.

5) у складних словах, коли 1ша ч-на зак-ся, а 2-га поч.-ся тим же приголосним: військкомат, юннат.

6) коли основа дієслова мин часу зак-ся на –с перед воротнім постфіксом –ся: пасся, розрісся.

7) у прикметникових наголошених суф-ах –енн,-анн,-інн та в утворених від них ім.-ів на –ість і в прися: старанний-старанність-старанно.

Але подвоєння не відбувається:

1) у прикм. Утв-их від ім.-ів за доп суф-ів –ан, -ян, -ин, -їн: глина-глиняний, соловей—солов’їний.

2) у дієприкм., а також у ім.-ів та прися утв-их від дієприкм: згуртований-згуртованість-згуртовано.

Подовження приголосних виникає внаслідок фон уподібнення звуків:

1) перед я, ю, і, е після д,т,л в усіх відмінках крів Р.в. ім.-ів ч і ж р 1ої в: суддя, суддею, суддю.

2) Перед ю в О.в одн ім.-ів ж р 3ої в , якщо у Н.в. одн вони зак-ся на один м’який або шиплячий пригол: сіль-сіллю, річ-річчю.

3) Перед я,ю,і,е в усіх відмінках ім.-ів с р 2ої відміни(за винятком Р.в. мн): колосся, обличчя, життя.

4) перед я у прислів: спросоння, навмання.

5) перед ю, є у теп часі у похідних ф-ах від дієслова лити: ллю, ллєш, ллємо, ллєте,ллють, ллється, виллю, наллю.

3.Асиміляція. Типи асиміляції. Дисиміляція

Асиміляція – уподібнення одного звука іншому, здебільшого сусідньому. Асиміляція може бути прогресивною або регресивною, повною або частковою, за дзвінкістю або глухістю, за місцем і способом творення та за м’якістю. СУМ властива здебільшого регресивна часткова асиміляція за дзвінкістю, глухістю, м’якістю, рідше за способом і місцем творення. За дзвінкістю може відбуватися в межах одного або на межі двох слів(дзвінкий шумний впливає на попередній глухий, перетворює його на відповідний дзвінкий: боротьба, вокзал, отже). За глухістю : а)префікс або прийменник оглушується перед дальшим глухим приголосним; оглушення префікса з- перед глухими к, ф, п, т, х на письмі передається написанням с-: спитати, скажу, стиха. Прийменник з перед названими глухими вимовляється як с, на письмі не змінюється; б) кінцевий дзвінкий приголосний з у прийменниках і префіксах типу роз-, без- здебільшого оглушується перед дальшим глухим, особливо перед с; на письмі зміна не передається: розписка, безпечний, але розсада, безславно; в) дзвінкий приголосний г оглушується перед глухими к, т у словах нігті, кігті, легко, вогко. Асиміляція за способом і місцем творення частіше відбувається при швидкому темпі мовлення: з чого-[шчого], сердиться-[серддиц’а]. За м’якістю : передньоязикові д, т, з, с, ц, л, н, дз перед наступними м’якими пом’якшуються: український, пісня, кузня, повість. Напівпом’якшені приголосні (губні, шиплячі, задньоязикові, глотковий) на інші приголосні не впливають, оскільки вони й самі не повністю м’які: двір, твір, збір. Перед пом’якшеними м’яку вимову можуть мати лише свистячі с, ц, з, дз.