22. Загальна характеристика вигуків як частини мови:

Вигук – це особлива частина мови, яка виражає емоції та волевиявлення мовця, не називаючи їх.

Вигук не називає, а краще сказати, зображає різні почуття, емоції, спонукання та акустичні (звуконаслідувальні) уявлення мовців. Напр.: фе!, тю!, ой-ой-ой!, цить!, добридень!, перепрошую!, дякую!, ура!, тік-так!, дрр!, га-га-га!

Розряди вигуків:

Розрізняють три розряди вигуків:

1. Вигуки, що виражають емоції: страх, невдоволення, іронію,

подив тощо: о, ой, ох, ай, ех, тьху, овва та ін. Наприклад:

Ох, і щука ж була! Ех, і щука…

2. Вигуки, що виражають волевиявлення, спонукання до дії:

агей, гей, гов, агов, на, нате, стоп, марш, тпру, цабе.

Наприклад: Та цитьте, чортові сороки! — Юпітер грізно

Закричав. Агов! Чи чуєш? Щось тріщить у лісі!

— Марш мені зараз малину рвати!— Ану,

стоп! Віталій нахилився, торкнув його за плече .

3. Вигуки, що виражають етикет — вітання, подяку, побажан-

ня, вибачення тощо: добрий день (добридень), доброго ран-

ку, на добраніч, прощайте, дай Боже, Боже поможи, на

здоров’я, спасибі, хай йому грець. Наприклад: Добрий

вечір, люди добрі.— А нехай їй

біс, тій Парасці.

Інтер’єктивація – перехід інших частин мови у вигуки, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення вигука.

Синтаксис як розділ мовознавства. Одиниці синтаксису

Синтаксис - розділ мовознавства, що вивчає засоби спілкування людей і їхнє співвідношення з реальною дійсністю.

Або

Синтаксис - це розділ граматики, у якому вивчають особливості будови, семантики й функціонування синтаксичних одиниць.

Термін синтаксис уживається в декількох значеннях:

1) синтаксис - граматична будова мови;

2) синтаксис - вчення про граматичну структуру мови, тобто вчення про загальні закономірності в будові та функціонуванні синтаксичних одиниць мови;

3) синтаксис - система граматичних властивостей мови.

СИНТАКСИЧНІ ОДИНИЦІ мови

Речення - граматично та інтонаційно оформлена за законами даної мови цілісна одиниця мовлення, що є головним засобом формування, вираження та повідомлення думки про деяку дійсність і відношення до неї мовця.

Словосполучення - синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв’язку

Текс - синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням в одне ціле низки речень і характеризується відносною завершеністю теми, єдністю думки й тісною структурною пов’язаністю усіх компонентів.

Словоформа - мінімальна синтаксична одиниця, яка бере участь у формуванні словосполучення і речення.

Словосполучення як синтаксична одиниця. Синтаксичний зв’язок між компонентами словосполучення.

Це структурна синтаксична одиниця, утворена поєднанням 2ох або більше слів, що поєднуються сурядним або підрядним зв'язком на позначення єдиного розчленованого поняття або єдності понять. Синтаксис розглядає лише синтаксично вільні словосполучення(в них зберігаються самостійні лексичні значення усіх компонентів). Але є ще синтаксично нечленовані – невільні словосполучення, що називають одне поняття і в реченні виступають як один член.

Не вважаються словосполученнями:

1) сполучення підмета з присудком – це називають предикативною сполукою.

2) Поєднання повнозначного слова і службового: біля лісу.

3) складені форми ступенів порівняння прикметників: найбільш вдалий.

4) складені форми майбутнього часу: буду заробляти.

5) фразеологізми: накивати п’ятами.

Ознаки словосполучення як синтаксичної одиниці:

1) як і слово: - некомунікативна одиниця, - виконує номінативну функ­цію; - характеризується певною системою форм, - є будівельним матеріалом для речення.

2) на відміну від слова: - має складнішу від слова будову, - дає розгорнуте найменування предметам і явищам, - розчленовує свою семантику на основі синтаксичного відно­шення між компонентами на окремі поняття, а отже, щоразу будується за певною моделлю (структурною схемою), здатною виражати певний тип відношень — атрибутивних, об'єкт­них, обставинних.

3) як і речення: - складаються з слів; - характеризуються формальною організацією компонентного складу їх за структурними схемами, власти­вими мові.

4) на відміну від речення: не має таких ознак, як предикативність, модально-часова віднесеність висловленого до дійсності, інтонаційне оформлення, що характеризують речення як комунікативну одиницю. В реченні синтак­сичне словосполучення, компоненти якого звичайно функ­ціонують як два різні члени, можуть ставати синтаксично нерозкладними і виконувати роль одного члена.

Типи словосполучень і способи зв’язку слів у словосполученні

Словосполучення із сурядним зв'язком складається з граматично рівноправних компонентів: сонце і небо; не блиск, а сяйво; то дощ, то сонце. Словосполучення з підрядним зв'язком складається із головного та залежного слова. Головне слово - те, від якого ставиться питання; залежне слово - те, до якого ставиться питання: парк (який?) міський, говорити (як?) голосно, думати (про кого?) про тебе. Словосполучення є простим (елементарним), якщо складається з двох повнозначних слів, і складним, якщо утворене поєднанням більше ніж двох повнозначних слів.

За способом вираження головного слова:

1) іменникові: тиха розмова,;

2) прикметникові: приємний на смак;

3) числівникові: другий за списком;

4) займенникові: хтось із юрби;

5) дієслівні: розробив програму;

6) прислівникові: надто спокійно.

За загальною семантикою

1) атрибутивні - залежне слово

відповідає на питання означення

(який? чий? котрий? скількох? скільком? і т. д.) зелена трава,;

2) об'єктні(кого? чого? кому? чому? кого? що? і т.д.): допомогти другові;

3) обставинні(як? коли? де? куди?

чому? навіщо? іт. ін.): гуляти над річкою, налитий ущерть.

За формою підрядного зв'язку

1)узгодження - форми залежного слова уподібнюються формам

головного слова (у роді, числі, відмінку): моя земля, моєї землі, моїй

землі. – повне узгод. . Неповне узгодження: місто Черкаси, інженер

Злобіна.

2) керування - головне слово вимагає

від залежного слова певної форми непрямого відмінка: зустріти

брата, зустріне брата, зустріла брата.

- сильне (гол. Слово семантично неповноцінне і для розкриття своєї семантики вимагає обов’язково зал слово у певному відмінку: зустрів друга);

- слабке( гол. Слово семантично повноцінне, не потребує зал. Слова, щоб розкрити семантику і зал. Слово може змінювати семантику: лежить на столі/під столом/біля стола).

3) прилягання - залежне слово позбавлене форм словозміни і поєднується з головним лише за змістом: солодко спати, наважився відповісти, іти наосліп.

3алежними словами в таких словосполученнях є прислівники, дієприслівники та інфінітиви дієслів.

Поширені й непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. Їх семантика та способи вираження.

Речення, яке складається тільки з головних членів, називається непоширеним: Заметіль відходили..(Б. Олійник). Речення яке складається з головних та хоча б одного другорядного члена, називається поширеним: Заметіль підходила швидко.

Підмет. Структура підмета та способи його вираження.

Підмет – це граматично незалежний головний член речення, що означає предмет.

Простий виражається іменником або іменною частиною мови, вжитою в значенні іменника у формі Н.в.:

- виражений іменником у Н.в.: Місяць стояв у зеніті й висів над безоднею (М.Хвильовий).

• вир-ий займенником у Н.в.: Але більш за все на світі любив_я музику (О.Довженко).

• вир-ий інфінітивом дієслова: Не вірить людям - твій щоденний труд (М.Бажан).

• вир-ий прикметником чи дієприкметником, які перейшли в іменники: Вартовий перестає бити у стінку, не в силі обірвати пісню (І.Багряний).

• виражений числівником: - на піску лежать переді мною в своїй крові безсмертні двадцять шість... (В.Сосюра).

• виражений вигуками та частками: 1 кожне "ні"— вогненне чує "так " (М.Рильський).

• виражений стійкими словосполученнями: У центрі міста - середня школа, дитячий садок.

Складений підмет виражається синтаксичним словосполученням, компонентами якого можуть бути :

• іменники (займенники) у Н.в. з іменником (займенником) в О.в.: Ми з батьком пішли геть (О.Довженко). На третій день свят Гриць з Григорієм вирушили до Хабаровська

(І. Багряний).

! Присудок у таких реченнях стоїть у формі множини.

• кількісні числівники або слова з кількісним значенням(багато, трохи) із ім.-ом (займ-ом) у Р.в.: Мільярди вір зариті у чорнозем, мільярди шасть розвіяні у прах (В.Симоненко).

• прізвище, ім’я по батькові людини чи іншою власною назвою: Справді за якусь хвилину пролунав дзвінок, і з'явився Юрій Олександрович Славенко - високий чорнявий молодик, рівно зачісаний, з довгастим енергійним обличчям(В. Підмогильний).

• речення: Розпочався зорепад - це серпень.

Присудок. Структура присудка та способи його вираження.

Це головний член двоскладного речення, який граматично підпорядкований підмету і означає його дію, стан, ознаку. Типи присудків:

1) Простий :

- виражений дієсловом у формах дійсного, умовного, наказового способів або інфінітива: І засяяли відтоді блакиттю кулясті бані собору... (О.Гончар).

- виражений фразеологізмом: Це вже ви передали куті меду

(Марко Вовчок). ! Простий присудок може бути ускладненим. А він дивиться не надивиться. Вона ходить-походжає.

2) Складений:

- дієслівний, який складається з допоміжного дієслова та інфінітива: Красивим доля не поспішає важити щастя (М. Стельмах). Могла б я одягти і сірячину (Л.Костенко).

- іменний, який складається з дієслова-зв'язки (є, бути,

ставати, виявлятися, робити і т.п.) та іменної частини мови (іменника, прикметника, займенника, числівника), дієприкметника чи стійкого словосполучення: Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була (П. Тичина).

! Дієслово-зв'язка може бути пропущене: Життя — така велика ковзаниця (Л.Костенко).

- прислівниковий: А канонада все ближче й ближче (М. Хвильовий).

3) Складний: утворений комбінацією різнотипних складених присудків: Сонце заходить криваво-червоне (О. Довженко). Молодиця горювала засмучена (Г. Квітка-Основ’яненко).

Другорядні члени речення. Семантика та способи їх вираження

Є синтаксично залежними від головних або інших другорядних членів речення.

1) Означення – другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета, поєднується з означуваним словом зв’язком узгодження або керування(іноді прилягання) і відповідає на питання який? чий? котрий?

Типи означень:

- Узгоджене означення(набувають тієї ж форми роду, числа й відмінка, що й означуване слово, а отже, поєднуються з ним зв'язком узгодження) можуть бути виражені: прикметником, дієприкметником або дієприкметниковим зворотом, займенником, порядковим числівником, кількісним числівником у непрямому відмінку.

- Неузгоджене означення

(поєднуються з означуваним словом зв'язком керування або прилягання) можуть бути виражені: ім.-ом у непрямому відмінку , прислівником, інфінітивом: мистецтво міряти); дієприслівником: положення сидячи;

присвійними займенниками все життя їх було скорботним, словосполученням: Канделябр на дві свічі тускло горить

(М.Хвильовий).

- Прикладка — означення, виражене ім.-ом, який узгоджується з означуваним словом у відмінку й числі. Прикладка займає проміжну позицію між узгодженим та неузгодженим означенням. Прикладки бувають:

1) непоширені(одиничні): дерева-великани

2) поширені: До літературного життя почав причащатись і молодий письменник Стефан Радченко (В.Підмогильний);

3) комбіновані: Дядько мій, Микита-чорнокнижник, швець і мрійник, славний чоловік, все життя розповідав про ніжність... (А.Малишко).

2) Додаток – це другорядний член речення, що означає об’єкт дії і відповідає на питання непрямих відмінків. Різновиди додатків:

- Прямий додаток залежить від

перехідного дієслова і може бути виражений іменною частиною

мови: * у З.в. без прийменника: Червоно-вишневі зорі віщують

погожий схід (А.Малишко);

* у Р.в. в заперечних реченнях:

Але я нікому ніколи не казав неправди і зараз не скажу. (Григір

Тютюнник); *у Р.в.зі словами жаль, шкода, треба: Жаль мені віку

твого...(МаркоВовчок);

*у паралельних формах Р. та

З. в-ів. із значенням частини від

цілого: з 'їсти хліб, з'їсти хліба, випити молоко - випити молока.

3) Обставина - другорядний член речення, який характеризує дію щодо способу, міри, умови, причини та інших особливостей її реалізації.

Види: - Способу дії (як? яким чином?) слухав спокійно;

- Міри і ступеня(як? наскільки?

якою мірою?)Більш за все на світі

любив він сонце (ОДовженко).

- Часу (коли? доки?відколи?) Степан вперше за цей вечір посміхнувся.

- Місця(де? куди? звідки?) 3 темного степу доноситься глуха канонада (М. Хвильовий).

- Мети (навіщо? Для чого?) підставляє для поцілунку губи

- Причини(чому?)потемніла від

чорнил

- Умови(за якої умови?)при такій погоді треба ще подумати

- Допустові(всупереч чому?)

супроти волі залишився.

Ускладненими вважаються такі речення, до складу яких належать однорідні члени речення, відокремлені члени речення, звертання, вставні й вставлені компоненти. Ці речення в структурному відношенні не однотипні.

Спільна їх ознака- вони мають одну граматичну (предикативну) основу, в них виникають додаткові смислові і синтаксичні відношення. Так, вставні слова виражають модальні значення достовірності, невпевненості тощо; відокремлені члени надають реченню значення додаткової обставинності (причини, часу, місця, мети), пояснення, включення, виключення, уточнення:У драмі людській небагато дій: Дитинство, юність, молодість і старість (Л. Костенко); Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава - заповідь моя (Т. Шевченко); Певно, це і є велике щастя: В садженцях побачить мудрий ліс (П. Дорошко); На північ від Богуслава, в урочищі Маслів Став, жив хутором старий козак Добридень(77.Панч).

Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники (тобто, а саме, хоч, як, та й), похідні прийменники (крім, попри, замість, завдяки), інші службові слова (наприклад, зокрема, у тому числі), а також інтонація і порядок слів: На Маковея збирають люди усяку городину, а саме: мак, кріп, цибулю, часник, моркву, соняшник, редьку... (А. Кримський); В Січі, брати, крім наук, Єй забави, жартів гук (О. Шпитко).

Ускладнювальна частина- це засіб виокремлення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення.

Речення з однорідними й відокремленими членами становлять центральну ланку ускладнених конструкцій.

РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ

Однорідними називаються члени речення, які тотожні за своєю семантико-синтаксичною функцією: пояснюють один і той же член речення й виконують однакову синтаксичну функцію. Напр.: Щастя, радість, доброта прийшли тепер до кожної оселі (Ю. Збанаць-кий); Відгуло, віддзвеніло лагідне літо (В. Приходько); Глибока, тиха, нерозважна туга вникає в серце, каменем, лягає (Леся Українка); Моє щастя - Вітчизни простори, оповиті і сонцем, і хмелем, й зерном (М. Стельмах).

Однорідні члени речення характеризуються такими ознаками: а) виконують однакову синтаксичну функцію; б) відносяться до одного й того ж члена речення; в) поєднуються між собою сурядним зв'язком; г) найчастіше виражаються однією й тією ж частиною мови; г) здебільшого семантично однотипні.

Однорідними можутьбутияк головні, так і другорядні члени речення: 1. Вже в садках наливаються свіжим соком яблука, груші та вишні (В. Скуратівський).2.Зазолотились, засиніли, заграли в семибарвній грі гранітних сходів мокрі схили (М. Бажан). 3.Для художника важливо було осмислити життєві явища, страждання і радощі людини(3 газ.). 4. Гори востаннє засвітилися легким, ажурним золотом (О. Гончар.). 5.Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі(О. Олесь).

У першому реченні однорідні члени виконують синтаксичну функцію підметів, у другому - присудків, у третьому - додатків, у четвертому - означень, у п'ятому - обставин мети. У реченні може бути кілька рядів однорідних членів, які виконують різні синтаксичні функції: В ім'я радості і миру встають будови тут і там (В. Сосюра). У цьому реченні два ряди однорідних членів: непрямі додатки-радості і миру',обставини місця -тутітам.

Узагальнювальне слово- назва,що охоплює всі перелічувані в реченні предмети, ознаки, дії. Такими словами як правило бувають займенники( всі, все, ніхто, ніщо) й прислівники (всюди, скрізь,ніде) рідше словосполучення. Ці слова виступають тим самим членом речення, що і однорідні члени.

Правило: 1. після узаг. слова перед однорідними членами речення (після узаг. слова можуть стояти слова як-от,а саме, наприклад; у такому випадку перед цими словами треба ставити кому, а після них двокрапку.) тире ставиться після однорідних чл. речення перед узагал. словом.

Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.

Відокремлення - це смислове й інтонаційне виділення другорядних членів речення з метою надання їм більшої самостійності. Напр.:Джерельну вірність з копанки-криниція спрагло пив, схилившись до трави. І вас прошу не забувать напиться, яких висот би не сягнули ви(В. Крищенко). іуг відокремленою є поширена обставинасхилившись до трави,виражена дієприслівниковим зворотом. Таке відокремлення надає більшої смислової ваги поширеній обставині, яка містить додаткове повідомлення.

Загальними умовами відокремлення другорядних членів речененя є: а) видільна інтонація; б) порядок слів, який виявляється здебільшого в інверсійному або дистантному (на певній відстані від опорного слова) розміщенні; в) ступінь поширення (обсяг) другорядного члена; г) смислове навантаження; ґ) характер означуваного слова.

Слід наголосити, що жодна з названих умов не може бути універсальною, вони можуть, поєднуватися.

За семантико-граматичними ознаками виділяють такі групи відокремлених членів речення: підрядні (власне) відокремлені члени і уточнювальні відокремлені члени.

Підрядні відокремлені членипоєднуються з основним словом підрядним зв'язком, а уточнювальні - пояснювальним зв'язком²⁰. Відмінність між ними полягає в тому, що відокремлені члени речення першої групи мають значення напівпредикативності, тобто значення другорядного присудка (додаткове); уточнювальні ж відокремленічлени речення слугують для пояснення, конкретизації інших членів речення й не мають значення напівпредикативності Пор.:Розганяючи тумани, сонечко вставало...(Б. Грінченко) і Сонечко вставало і розганяло тумани. У першому реченні основна дія передається за допомоги дієслова-присудка, а додаткова - за допомоги дієприслівника обставини. Трансформація цього речення показує, що дієприслівник легко перетворити в дієслово-присуцок.

Інший характер мають уточнювальні відокремлені члени речення: В долині, край лісу, висить синя імла (М. Коцюбинський). Виділений відокремлений членкрай лісу,уточнюючи обставину місця в долині, ніякого додаткового повідомлення не несе й не перетворюється на присудок.