50. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія.

Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.Їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «запле¬тене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці».

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.Кожне переносне значення багатозначного слова обов'яз¬ково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) «купа дров, що горить»; 2) «місце, де розкладали вогонь»; 3) «своя оселя, родина»;4) «центр, зосередження чогось».Омоніми семантичної спільності не мають: бал «оцінка», бал «вечір із танцями»; стан «корпус людини», стан «становище», стан «стоянка», стан «машина».

Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).

Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: бал¬ка1 «дерев'яний чи металевий брус», балка «яр» (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають однакові форми).

Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм: баранці «молоді барани» (має всі форми однини Й множини), баранці «піна на гребенях хвиль» (має тільки форми множини).

До омонімічних явиш у мові належать також:

омофони — при однаковій вимові мають різне написання: '' кленок — клинок, греби — гриби, мене — мине, Роман — ро¬ман, Мороз — мороз; сюди слід віднести й синтаксичні омо¬німи — однакові звукові комплекси, один з яких є сло вом, другий — поєднанням слів: сонце — сон це, цеглина — це глина, доволі — до волі, потри — по три, згори — з гори;

омографи — при однаковому написанні мають різну вимо¬ву (різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід;

омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий).

У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запози¬чень.

Полісемія – наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів.

Види зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, зсув значення).

У складі речення ,в контексті слово виступає тільки в якомусь одному значенні ,без полісемії. Але в різних контекстах його значення видозмінюється, зазнає контекстуального варіювання . Контекстуальне значення слова стає його лексичним значенням(фіксованим у словнику ) і тим самим з мовленням переходить у мову. Зміна значення слова проявляється в розвитку у слові нового значення при збереженні старого-у появі (чи зростанні) полісемії слова. І сутність семантичного розвитку слова модна зясувати шляхом зіставлення нового значення з старим,зіставляти можна за обсягом або за зв’язком. Розглядаючи зміни значення щодо його обсягу ,можна констатувати : 1).звуження , 2). розширення , 3). Зміщення значення слова.

1.При звуженні обсягу збагачується зміст значення-воно включає більше ознак предметів ,які виражає . Слово пиво давніше означало «напій» ,охоплюючи все ,що можна випити. Нині його значення – вид малоалкогольного напою. 2. При розширенні обсягу значення кількість означуваних словом предметів зростає,а зміст значення відповідно збіднюється. Рос.кожа утворено від коза,колись означало тільки козячу шкіру ,а тепер – будь-яку. Дієслова іти і стояти – початково повязувались з людьми ,з істотами :іти(рухатись за допомогою ніг),стояти(вказує на положення тіла). Але поступово тут почала виділятись лише ідея руху або його відсутність: дощ іде , годинник іде ,час іде ,час стоїть,тиша стоїть і т.д. 3. Семантичне зміщення маємо тоді, коли нове значення слова, не відрізняючись істотно своїм обсягом від старого ,вказує вже на інші речі. Таким зміщенням є ужиток для характеристики людей назв різних тварин: ведмідь ,заєць ,лисичка ,корова, осел. Зміщення є найпоширенішою семантичною зміною слова .

Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія, критерії їх розрізнення.

Омоніми — це слова, різні за значенням, але однакові за звучанням і написанням. Напр.: кран водогінний і кран будівельний, метелиця — «заметіль, хуртовина» і метелиця — «народний танець», лимонка — «сорт груші» і лимонка — «ручна фаната», кава — «напій; тропічне дерево, насіння цього дерева» і кава — діалектний синонім слова галка. У лексикології розрізняють омоніми лексичні, морфологічні, словотворчі, синтаксичні. Лексичні омоніми — це слова різні за значенням і однакові за звучанням. До наведених прикладів можна додати:блок — «пристрій для підіймання вантажів» і блок — «союз, об'єднання», клепати — «загострювати (косу, ніж)» і клепати — «зводити наклеп». Лексичні омоніми бувають повні й неповні. Повні лексичні омоніми — це слова, що належать до однієї частини мови і збігаються в звучанні у всій системі форм. Наприклад, слово лимонка — «груша» і слово лимонка — «ручна граната» є омонімічними в усіх відмінках і в обох числах. Такого типу омонімів найбільше серед іменників та дієслів: займатися — «спалахувати» і займатися — «робити щось», курити — «порошити» і курити — «палити», точити — «гострити» («Сніг не скрипів під ногами, а вищав, наче об нього мечі точили».— Г. Тютюнник), точити — «проїдати, гризти» («Повсюди чад, а ворог лютий Пекельні бенкети справля, Гнітить скрізь сили неокуті і точить мозок, наче тля!» — М. Старицький) і точити — «цідити» («Тут з діда-прадіда, із віку в вік Збирали мед, з беріз точили сік».— І. Нехода). До неповних лексичних омонімів належать слова, що збігаються в звучанні тільки в частині форм. Напр.: слово кадри — «особовий склад (установи, військової частини)» і слово кадри — «сцени, епізоди з кінофільму» збігаються лише тоді, коли друге слово вжите у множині, бо перше її не має; у дієслів пасти і попадати омонімічні лише форми доконаного виду — попасти, а в дієслів прати і запирати омонімічною є форма відпирати.

На перший погляд омонімія є подібною до полісемії, але щодо змісту між цими двома явищами є істотна відмінність. Полісемія – це наявність кількох значень в одного слова, кожне переносне значення так чи інакше пов’язане з первісним: баба – мати когось із батьків; стара жінка; жінка, що приймає дітей під час пологів; ворожка, шептуха; зневажлива назва жінки; сніговик, кам’яний бовван. Тут усі значення об’єднуються навколо первісного „жінка; старша від інших”. Слова, пов’язані омонімічними стосунками, такої значеннєвої єдності не мають не мали ніколи або втратили її настільки, що не сприймаються як похідні із спільного джерела: лама в’ючна тварина – лама чернець-буддист; захід одна зі сторін світу – захід дія, спрямована на досягнення чогось; місяць небесне світило – місяць 112 частина календарного року. Отже, головним критерієм розрізнення полісемії і омонімії – наявність чи відсутність внутрішнього змістового зв’язку між співзвучними словами.

Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи).

Омофони - це слова, які вимовляються однаково, але мають різні значення й написання. Наприклад:

Гончар - гончар, Роман - роман, час мине [ми(е)не] – знайти мене [ме(и)не], пресувати [пре(е)сувати] папір -при­сувати [при(и)сувати] стіл до вікна, заселяти [засе(и)л'ати] будинок - засиляти [заси(е)л'ати] нитку в голку.

Омоформи - слова, що збігаються лише в одній або кількох формах. Здебільшого вони належать до різних частин мови. Наприклад: мати(ім), мати(дієс.)

ОМОГРАФИ, Слова або форми слів, різні за значенням і звучанням, але однакові написанням. Омографи.. — слова з різним значенням, які пишуться однаково, а вимовляються по-різному, що в східнослов'янських мовах залежить здебільшого від зміни місця наголосу. за́мок/замо́к, кожу́х(одяг)/ко́жух(технічна деталь)

Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів.

Пароніми - це слова, що мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням: уява (здатність уявляти - плід уяви) -уявлення (знання, розуміння чогось - помилкове уявлення); гривня (грошова одиниця) - гривна (металева шийна прикраса у вигляді обруча); кампанія (сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання) - компанія (група осіб, пов'язаних певними інтересами або торговельне чи промислове товариство). Пароніми близькі до омонімів, але не тотожні з ними. Між паронімами можуть встановлюватися синонімічні(блискучий - лискучий, блукати - блудити, повноваження - уповноваження, особистий - особовий), антонімічні(прогресивний -регресивний, густо - пусто, іммігрант - емігрант) відношення. Як і омоніми, пароніми є широко вживаними в різних стилях, а також вживаються у мовленні для створення каламбурів.

Типи: виділяють п’ять типів звукової подібності слів

вокалічний тип характеризується закріпленим порядком консонантів при розподібненні у вокалічному складі “основ”: “Раби – як риби, замерзає кров”; “Вростати у верстати, артіль і ремесло”; “Через віки, а той через роки,/ ріка вже стане спогадом ріки”; Роби, що хоч, ридай або радій”; “Хтось там галасує, голосує”;

метатетичний тип від вокалічного відрізняється тільки порядком консонантів, співпадіння голосних теж не є обов’язковим: “Пройшли усе Поділля. Намети і монети.”; “Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти./ Сьоме небо своє пригинає собі суєта./ При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.”; “де зіп’ялася вежа на котурн,/ мені хтось душу тихо взяв за плечі - /заговорив шопенівський ноктюрн”; “майбутні злочинці іще в личинці”;

 епентетичний тип не передбачає перестановку приголосних “кореня”, але в туди додається ще один приголосний: “Душі людської туго і тайго”; “Степ половецький половіє./ Трава аж срібна від роси./ Коли душа посоловіє”; “Хай буде все небаченепобачено./ Хай буде все пробачене пробачено/”; “Отак злетіть без дріб’язку валізи/ на верховину Туги серед Татр,/ в гірських вітрів трагічні вокалізи.”; “З часів прапрадіда Гомера/ аж до сьогоднішнього дня/ немає кращого гримера/ ніж добросовісна брехня.”;

 консонантний тип побудовано на розподібненні приголосних в “корені” слова, в той час, як вокалічний склад майже або повністю тотожний. Цей тип у чистому вигляді найчастіше трапляється в римах. Хоч немає єдиної точки зору на те, чи можна слова-рими відносити до паронімічних атракантів, але ми, з огляду на характер поезії Ліни Костенко, вважаємо, що це доцільно. У цих текстах рима є не лише ритмо- та звукоорганізуючим засобом, але і несе смислове та асоціативне навантаження, тобто слова-рими є паронімічними атракантами, а значить не перебувають просто в межах глибокого звукового повтору. Взагалі, ми вважаємо, що якщо паронімія в ідіостилі письменника є одним із домінантних (а не спорадичним) принципом побудови тексту, то можна говорити і про паронімійну риму або пароніми-рими: “Світилися кіоски, мов кіотики”; “Ту морквиночку, тую ж квітоньку/не прополеш із того світоньку”; “І хоч в’яжіть, хоч плітку або клітку” ; “Маленький хлопчик пас верблюда. / То був життя йогопрелюд”; “Світ закидає вудлища антен./ Шматка землі немає під ногами./ В яку ще б мг упертися Антей”; “Він цей вокалпідносив, як бокал”; “Колишньому глоду вже не до плоду”; “сива віхола, як віхоть”;

аугментативний тип можна співвіднести і з вокалічним, і з консонантним типами. В паронімах аугментативного типу відбувається нарощування звуків, як справа, так і зліва від “кореня” (“І спом’яну, і пом’яну”; “Я забуваю сумніви і сум”; .”: “Дзижчать і жалять міріади версій./ Ну, що ж, нехай. Я сильна, навіть зла./ Я знаю – слабкість – це одна з диверсій”; “Іще вина, три порції – /Зітхнула мишка: -Ой, велика річ пропорції”; “Він добре вам зіграв колись мою присутність./ Я дерево, я сніг, я все, що я люблю./ І може, це і є моя найвища сутність”; “Січ розбита, край той перекраяний”). Також до цього типу можна віднести пароніми, “корені” яких є однаковими, але які різняться “префіксами” або “суфіксами” і не можуть бути віднесені ані до чисто вокалічного, ані до консонантного типу, ані до аугментативного: “Люди згадують. Ми навідались./ От ми, родоньку, й перевідались.

Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи синонімів і синонімічних рядів.

Багатство кожної мови визначається наявністю в ній синонімів. Лексичні синоніми (від гр. synonymos - одно­йменний) - це слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін. Однакові за значенням та емоційно-експре­сивним забарвленням слова мають назву абсолютних синонімів: азбука - абетка - алфавіт, визначення - дефініція, мовознавство - лінгвістика, обрис - контур, відтінок - нюанс, іспит - екзамен, площа - майдан, лю­бий - милий, баритися - гаятися, скрізь - усюди. Вони використовуються в мовленні для того, щоб уникнути по­вторів. Ідеографічні (значеннєві) синоніми, позначаючи той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін., відрізняються окремими елементами своїх значень: хотіти - бажати, жадати, прагнути; рішучий - твердий, незламний, непо­хитний; дорога - шлях, тракт, путівець, траса, шосе, ав­тострада. Синоніми, які різняться елементами значень та емоцій­но-експресивним забарвленням і є характерними для певного стилю, називаються стилістичними: їсти - уминати, трощити, глитати, жерти; зрозуміти - второпати; набриднути - остобісіти, осточортіти; дурний - дур­ноголовий, дурноверхий. Нашій мові притаманне розмаїття синонімічних засобів. Пригадаймо, як герой комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» Мокій Мазайло, переконуючи Улю в багатстві україн­ської мови, наводить як приклад цілу низку синонімів до дієслова «говорити»: «…Та ось вам на одне слово «гово­рити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…». Дядько Та­рас, інший герой цієї комедії, бурхливо висловлює свої емо­ції за допомогою такого синонімічного ряду: «Ні, таки ти дурень, Тарасе! Бельбас! Бевзь! Недотепа! Кеп! Йолоп! Глупак! Телепень! Дурко! Дуропляс! Дурноверхі Дурепенко! Дурба! Дурило! Дурбас! Дурундас!». Більшість із наведених у прикладах синонімів є загаль­но мовними, синонімічні зв’язки між ними не залежать від контексту. Слова, які виступають синонімами лише в кон­тексті, називаються контекстуальними синонімами. На­приклад: Бій палав недовго, не більше півгодини, але був він жорстокий і кривавий (О. Довженко). І вдень і вночі кипіла робота. Виділені слова є контекстуальними сино­німами до тривати. На явищі синонімії будується така стилістична фігура, як перифраза (гр. periphrasis) - мовний зворот, який опи­сово, через характерні ознаки передає зміст іншого слова. Наприклад: ліс - зелений друг, вугілля - чорне золото, цукор - біле золото і біла смерть, Великобританія - Туманний Альбіон. Це загальноприйняті, загальнозрозу­мілі перифрази. Окрім них виділяються ще й ситуативні, індивідуально-авторські, зміст яких зумовлений конкрет­ним контекстом. Синонімія лежить і в основі евфемізму (гр. euphemismos) - слова чи вислову, що пом’якшує зміст висловлю­ваного шляхом використання іншої ознаки: говорити не­правду (замість брехати), навіки спочити (замість помер­ти), у нетверезому стані (замість п’яний) і под. Морфологічні синоніми – це варіанти граматичних форм слів на позначення того самого поняття: співає-співа, літає-літа. Обидва компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, але другий з обмеженим діапазоном вживання(поезія, розмовна мова). Приклади морфологічних синонімів: 1)повні-короткі, стягнені-нестягнені форми якісних прикметників: зелен-зелений, зелена-зеленая; 2)проста і складена форма вищого і найвищого ступенів порівняння: добріший-більш добрий; 3)форми дієслів недоконаного виду майбутнього часу(проста й аналітична): писатиму-буду писати; 4)відмінкові форми іменників, прикметників, займенників, числівників: давальний і місцевий відмінки(батьку-батькові, на синьому-на синім), орудний відмінок(іменем- ім’ям). Синтаксичні синоніми - це граматично різні конструкції, що виражають ту саму думку. Такими можна вважати: 1)сполучникові та безсполучникові речення: Рада б зірка зійти, та чорна хмара заступає.- Рада б зірка зійти-чорна хмара заступає; 2)складнопідрядні й прості речення з дієприкметниковим і дієприслівниковим зворотами: На обрії устали ліси, занурені в небо по пахви, обсипані пилом роси.-На обрії устали ліси, що були занурені…; 3) пряма й непряма мова; 4) словосполучення і речення: зошит учня –учнівський зошит, високоросла людина-людина високого зросту; Я не сплю.-Мені не спиться. Окремий різновид синонімів становлять фразеологічні синоніми-варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття: говорити-плескати язиком, ляпати язиком, молотити язиком. Багатство синоніміки в мові – одна з основ розвитку її високої культури.

Поняття активної та пасивної лексики. Історизми, архаїзми.

Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини. Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солокий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни. Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми. Архаїзмами (від грец. άρχαίοζ — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучас­ній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється П'ять: 1. Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать — військо, уста — губи, рот, перст — палець. 2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої — воїни, шкатула — шкатулка, коляса — коляска. 3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове. 4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різнять­ся однією чи двома фонемами: поет — піїт, злато — золото, ріжний — різний. 5. Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя). В художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою: 1) відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утри­мання» (І. Ле); 2) мовної характеристики особи, яка говорить, наприк­лад: «Мир дому і живущим в ньому, — сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І. Нечуй-Левицький); 3) надання мові відтінку урочистості, схвильованої під­ несеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т. Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П. Тичина); 4) створення комічного враження, наприклад: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече...» (І. Котляревський). Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь і т. д. З цієї ж причини історизми інколи називають матеріальними архаїзмами. На відміну від останніх історизми не мають у сучасній мові синонімів. Історизми трапляються переважно в худож­ніх творах історичної тематики, де вони позначають реалії доби, про яку йдеться, а також слугують засобом відтворення колориту мови тих часів, наприклад: «І була під Києвом січа велика. Стріли закрили сонце, а від тупоту копит, іржан­ня коней і брязкоту заліза не чути було людського голосу. Ціла орда з ханом Отроком прийшла під Київ. <...> Хоч як завзято натискали половці, хоч як підбадьорював їх Отрок, сам ідучи попереду й пускаючи стрілу за стрілою до руських панцирів, хоч бурею літав він з своїм бун­чуком від одного крила війська до другого — але стояла Русь, мов стіни святої Софії. Половецькі стріли застряга­ли в руських кольчастих телягах, списи ламалися об щити непроступним муром» (Л. Мосендз).

23.Лексика української мови з погляду походження. Власне українська лексика - це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, чай, минути, гопак, будинок, кучерявий, чоботи, свита, смуга, хустина, оранка, сіяч, зайвий, вщерть, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншими, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець тощо.Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами. Такими є грецизми вишня, огірок, лимон, м'ята, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.Більшість сучасних українських імен осіб є також запозиченнями. Втративши своє первісне значення, з грецької мови прийшли до нас і стали іменами слова: Анатолій (схід сонця), Андрій (сміливий, мужній), Артем (здоровий, повний сили), Вікторія (перемога), Віталій (життєздатний), Марина (морська), Павло (малий). Від скандинавських народів прийшли до нас імена Гліб (нащадок бога) та Ігор (захисник). Визначити іншомовне слово можна за фонетично-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф не характерні для слов'янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і відповідно літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фізика, фігура, фокус, фея, факт тощо. Тюркізми ж характеризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан, аршин, аркан. Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алгебра, алкоголь), латинських (аудиторія, абітурієнт, ангіна), грецьких (алфавіт, автор, архів, азот, афоризм, анемія, автономія). Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психологія, ксерокс, скелет), кореневих частин бібліо, гео, біо, люк, фон (бібліотека, бібліографія, геологія, біологія, філолог, фонетика). Такі запозичення є термінами з різних сфер суспільного та наукового життя: демократія, космос, ідея, метод, аналіз, історія, філософія, граматика, педагогіка, діалог тощо. Специфічними, невластивими українській мові, є поєднання приголосних звуків у словах німецького походження: штаб, шахта, кран, крейда, ландшафт, бутерброд, верстат, лозунг, ланцюг, солдат, майстер, сигнал. Цією ж ознакою характеризуються слова англійського походження: комбайн, спонсор, менеджер, трамвай, тролейбус, ескалатор. Якщо слово не схоже на власне українське, то значення його також може підказати, звідки прийшло до нас це слово. Так, відомо, що музичні терміни наша мова запозичувала з італійської: анданте, акорд, композитор, піаніно, опера, соната, віолончель, соло, тріо, а назви предметів туалету, страв, побуту - переважно з французької: пенсне, жабо, кашне, манжет, пюре, рагу. Багато саме французьких слів стали в українській мові незмінюваними, вони мають у кінці наголошені голосні: бюрó, купé, шасí, лотó, мантó, турнé, гофрé. Для французьких слів характерні наголошені кінцеві звукосполучення -ер, -ор, -аж, -анс: шофéр, режисéр, актóр, гарáж, тирáж. Для англійських слів характерне звукосполучення дж та інг (инг): джем, джемпер, джентельмен, джин, мітинг, пудинг, ринг тощо. З англійської мови запозичено чимало спортивних і технічних термінів: матч, старт, фініш, теніс, хокей, футбол, аут, трест, тент. З німецької мови запозичувалися військові, технічні терміни: фронт, штат, штаб, шпигун, слюсар, рубанок, стамеска, клейстер. У сфері української науки, юриспруденції багато латинізмів: консиліум, акваріум, радіус, конус, конституція, еволюція, республіка, вектор, спектр. Терміни мореплавства прийшли до нас із голландської мови: флот, трос, трап, шлюпка, баркас, каюта, лоцман, бакен, матрос, гавань. На фоні української лексики легко виділяються старослов'янізми. Вони мають: а) звукосполучення ра, ла, ре, ле, що відповідають українським звукосполученням оро, оло, ере, еле: врата, глава, брег, благо, град, злато; б) початкове звукосполучення йе: єдиний, єдність; в) іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство; г) префікси воз-, со-, перед-: воздвигнути, возлюбити, воздати, возрадуватися, соратник, премудрий, преподобний; д) суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.