54. Соціально-психологічний клімат лікувальної установи. Складові психологічного клімату

Психологическая атмосфера - это кратковременное состояние группового сознания, кратковременно проявляющееся в групповом настроения и групповых суждениях. Повторное проявление одинако-вой психологической атмосферы делает его психологическим клима-назад. Их отличие не только в устойчивости, но и в том, что в отличие от психологического климата, связанного с групповыми чувствами, ат-мосферу быть связано групповыми эмоциями. Она может в некоторых лиц влиять на производительность труда, несмотря на уже изменив-шийся общий психологический климат. Ее оптимизация - важней-Шая задача психологии труда и психологии управления. Социально-психологический климат - это вид психологического климата, вызванного межличностными отношениями или влияет на них. Кратковременное его проявление называется социально-пси-хологические атмосферой. Важнейшим его фактором является пси-хологические совместимость членов группы. Из всех других видов психологического климата он наиболее влияет на производительность труда. Морально-психологический климат - вид социально-психологи-чешского климата, связанный с моральным состоянием группы, а в условиях коллектива, возможно, и с идеологией его членов, - может проявляться только кратковременно как морально-психологическая атмосфера. Первичный производственный коллектив объединяет людей не только на основе общей цели и в общем труде, но и на основе организации совместной деятельности, опирается на принцип подчиненности, ответственной зависимости и согласованности, кото-рым соответствует определенность норм и правил производственных отношений. Социально-психологическую атмосферу производственного коллективного тива определяют следующие особенности общественных отношений как социальная природа той или иной общественно-экономической фор - ции. Собственно психологическую атмосферу коллектива опреде-ет социальная цель деятельности коллектива, ценностно-ориента-ционное единство группы (Цоя по А.В. Петровскому), чувство коллективного тивной и личной ответственности, взаимозависимости членов груп-пы, ведущие к сочетанию личных интересов с общественными. на внутреннюю структуру группы влияют и внутренние условия, в кото-рым, в частности, относится стиль руководства коллективом и харак-тер лидерства в группе. Основой социально-психологического климата в лечебно-профи-лактические учреждении есть стиль "стерильности слова и пове-дения "то есть создание таких условий, в которых бы не было воз-можности для возникновения ятрогений (ятропатий) - невротичес-ких состояний, вследствие психогений, травмирующих пациента от неверного высказывания или поведения врача. Шире, всякие ятро-генные неврозы могут возникать не только от лекарственных воздействий-ствий, но и в результате неверного (патогенного) слова или жеста медработника, будь то медсестра или младший медперсонал. нано-Симы больному морально-психологический ущерб от нарушения стиля стерильности слова и поведения и нередко возникают ятрогений-е неврозы заставляют обратить внимание медицинских ра-ков на особенности личности больного, ибо, как правило, ятрогений бывают не у всякого пациента, а у того, кто имеет те или иные акцентуации характера. Такие особенности личности больных, как тревожная мнительность, склонность к снижению настроения и воли-вых усилий в борьбе с болезненными проявлениями, эгоцентризм и претенциозность, "условная желательность" болезни способствуют возникновения невротических состояний. Зная, что акцентуации ха-рактера обладают повышенным "тропизмом" к утяжелению и хрони-зации тех или иных заболеваний врач или медсестра должны быть особенно внимательны к его состояния. Определенную пользу в профилактике возникновения психогений в лечебных учреждениях сыграл "лечебно-охранитвльний режим", получил широкое распространение в послевоенные (сороковые-пятидесятые) года под названием "опыт Макаровского больнице". Врач и писатель Павел Бейлин, бывший инициатором организа-ции лечебно-охранительного режима в сельской больнице Макарова на Украине, уделял большое внимание созданию уюта и тишины в палатах, спокойно-делового стиля общения врачей и пациентов с охраной и акцентом на укреплении тормозных процессов нервной системы больных, в том числе и пациентов с соматическими заболевания-ваниями. Кроме психотерапевтических эффектов для создания ле-чебно-охранительного режима использовалось затмение в палатах, а также медикаментозная терапия с применением снотворных средств при лечении ряда болезней, особенно "кортико-висцерального гене-за ", например, язвенной и гипертонической болезни. При всей целесообразности создания такого покоя пациен-ООО, все же односторонность "тормозной" методики вызвала некото-рые возражения, особенно в связи с чрезмерным увлечением снотвор-ными средствами. К тому же возникала опасность пассификации установок больных, не проявляли по выписке из больницы долж-ного противодействия болезни в силу возникавшей привычки к теп-личным условиям, искусственно создавались в лечебно-профи-лактические учреждениях. Обстоятельства реальной жизни были го-раздо жестче и предъявляли к больным другие требования, адаптация к которым более успешно была бы решена только с применением лечебно-активирующего режима, которому "охранный" против-поставлялся. В 1952 году в украинском журнале "Врачебное дело" появилась статья известного харьковского психотерапевта профессора И.3. Вельвовского, которая называлась "Второй принцип терапии по И.П. Павлову ". В ней автор убедительно показал неверность противопос-тавления и акцентирование охранного режима. проанализированы-вав историю возникновения отечественной нейрофизиологии и пси-хотерапии, Вельвовский пришел к выводу, что охранные и активируют методы профилактики и лечения скорее дополняют друг друга, и поэтому всякое увлечение одним в противовес другому метода, может негативно сказаться на лечении больных. Сам И.З. Вельвовский, который практиковал в довоенное время вместе со своим учителем, старым отечественным гипнологом К.И. Платоновым, гипоносуггестивное снятия болей в родах, пришел к выводу о необ-ходимости создания другого метода воздействий с применением акты-вирующего режима для роженицы, находится в обычном гомеос-тазу, то есть в спать. Он опирался также на высказывания И.П. Павлова, сформулировал не только пользу воздействий в "гипноидное", тормозной коре, но и при наблюдать-щем состоянии, "основанном на всевозможных ассоциациях коры". В результате этих работ харьковской школы психотерапевтов был вос-крэш "второй принцип терапии" по И.П. Павлову: принцип активы-рующего лечения. С целью активации пациентов стали шире приме-няться рассудочно-дидактические методы недирективной психотера-пии, стали осваиваться и получать дальнейшее развитие методы физиотерапии, лечебной физкультуры, а также опосредования и потенцирования (усиления в степени) медикаментозных средств и "плацебо". За рубежом в это же время все больше распространяется лись активируют приемы, такие как "бригадный метод ТИМ", ко-так несколько врачей целенаправленно лечили одного больного, мето-ди и приемы групповой психотерапии, "лечебного театра" (психо-драмы), "плацебо-эффекты" и т.д. Внедрение социальной психоло-гии и микросоциологических исследований в психотерапевтическую практику привело к развитию культтерапии, более широко стали внедряться приемы и методы т.н. "Средовой терапии" или "терапии средой ", то есть всем тем, что окружает больного человека. Ведь больного окружают не только врачи, средний и младший медицин-ский персонал, но и родственники, посетители, знакомые и друзья пациента. Требования к ним, как пособникам и помощникам лечения, оказывались целесообразными в организации более эффективного лечения, профилактики и реабилитации больных. Таким образом, психологический климат лечебно-профилактические кого учреждения должен строиться не только на негативных ха-рактеристик организуемого режима (здесь не устаревает изречь-ния древнегреческмх врачей: "Не навреди!"), но и на создании залежи-тельных активаторов здоровья (психотерапия, физиотерапия, ланд-шафтотерапия, фоновая и функциональная музыка, культтерапия, либротерапия, "лечебная чтения" и т. п.) Как показал зарубежный опыт, очень целесообразна организа-ция т.н. "Терапевтических сообществ", например, при лечении алко-голизма хорошо зарекомендовала себя организация "анонимных алкоголиков ", работавшая по типу клубов непьющих людей, нашед-ших свое "общество номер два", основанное на принципах взаимно-уважения и самоподдержки. По мнению видного английского психотерапевта М. Балинта <врач уже сам по себе является лечебным средством, необходимо только учитывать "дозирование" и "побочное действие" его лич-ности, активированию лекарственного воздействия на больного способ-ствует весь антураж его общения с пациентом от выписки рецептов к транспортировке и госпитализации в больничное учреждение, особенно в стационар>. Этот же автор указывает на необходимость углубленного изучения "плацебо-эффектов", организованных только для лечения одного пациента, но и с использованием воздействий на микросоциальной. Такая работа была проделана Ленинг-радскими психологами и врачами. Профессор С.С. Либих, изучая взаимоотношения между больными описал по аналогии с Ятрогения так называемые "егротогении", то есть вредное влияние одних больных других. Одновременно возможно более продуктивное и позитивное использование влияния больных друг на друга при активации режима приема лекарств, например, с организацией приема их с учетом положительной оценки и положительного опыта "Чи-деров "лечебных групп. Такие приемы и стили организации лечебно-го режима в лечебно-профилактических учреждениях препятствуют явлениям госпитализма, паники перед приемом некоторых препара-ООО или страха перед теми или иными манипуляциями и лечебными вмешательствами. В целом же эти меры по созданию психо-логического климата в лечебных учреждениях помогаот профилактикике, лечения и реабилитации больных.

Зміст та структура психологічного клімату

Відповідно до існуючих у психології підходів психологічний клімат освітньої організації можна визначити як переважний відносно стійкий психічний стан (настрій) колективу, що відображає особливості його життєдіяльності.

Психологічний клімат — багатогранне явище, яке має різноманітні вияви, або структурні елементи, що можуть бути класифіковані за кількома критеріями.

Психологічний клімат має досить складну структуру, основні елементи якої можуть бути класифіковані за такими критеріями:

а) ставлення членів колективу до різних об'єктів навколишнього світу;

б) міра співвідношення в кліматі власне психологічних, соціальних та соціально-психологічних аспектів.

Одним із критеріїв, що його можна покласти в основу такої класифікації і відповідно — в основу побудови структури психологічного клімату, є такий показник, як «ставлення членів колективу до об'єктів навколишнього світу». Виходячи з цього критерію, можна виокремити чотири структурних елементи психологічного клімату, які відображають ставлення членів освітніх колективів до:

загальної справи;

один до одного;

світу в цілому;

самих себе.

Стосовно такого безпосереднього і провідного вияву психологічного клімату, яким є ставлення членів колективу до загальної справи, то слід зазначити, що зміст та спрямованість психологічного клімату значною мірою визначають ступінь залучення кожного члена колективу до спільної діяльності, міру його професійної та соціальної активності, працездатності. За сприятливого психологічного клімату спостерігається досить високий рівень такого залучення та активності, пошуків нових, нетрадиційних підходів, які б сприяли досягненню колективом нових успіхів, а отже, збільшували б добробут і колективу, і кожного його члена. Прямо протилежними характеристиками (пасивністю, байдужістю) характеризуватиметься діяльність членів освітнього колективу за несприятливого, чи навіть нейтрального, психологічного клімату.

Аналогічною є роль психологічного клімату і щодо ставлення членів колективу один до одного. Так, у колективах, де панує клімат з позитивною спрямованістю, зазвичай формуються міжособистісні стосунки, які характеризуються взаємоповагою та взаємопідтримкою, причому як у процесі «горизонтальних», так і в процесі «вертикальних» управлінських стосунків.

Колективам, де міжособистісні стосунки характеризуються певною напруженістю, доводиться докладати значно більше зусиль для налагодження ділової комунікації, причому вона залишається здебільшого формальною, не враховує потреб, мотивів, емоційних станів працівників, а також має значну кількість комунікативних бар'єрів.

Стосовно опосередкованих виявів психологічного клімату, то варто насамперед відзначити роль психологічного клімату у формуванні відповідного ставлення членів колективу до світу в цілому. Це виявляється передусім у мірі задоволення членами освітніх колективів своїх потреб вищого порядку, про які йшлося у попередньому розділі, а саме:

потреб у належності (належність до «надійного», престижного колективу);

потреб у повазі (визнання компетентності, професійних та особистих досягнень, можливість здійснення кар'єри);

потреб у самовираженні (наявність умов для реалізації творчого потенціалу, апробації та впровадження нових підходів у професійній діяльності).

Ці потреби успішно реалізуються працівниками, що працюють у колективах, де панує позитивний психологічний клімат, що забезпечує формування у працівників почуття задоволення своєю діяльністю, формує позитивне, оптимістичне ставлення до світу, сприяє виникненню нових соціогенних потреб, значна частина яких може реалізуватися завдяки здійсненню професійної діяльності.

У колективах з нейтральним або негативним психологічним кліматом такі потреби залишаються нереалізованими, а відтак там панують настрої невдоволення світом, песимізм, схильність до постійних стресових ситуацій, а отже, керівникові освітньої установи необхідно докласти чимало зусиль для того, щоб принаймні вивести своїх працівників з такого стану.

Вплив психологічного клімату на світобачення працівників виявляється також і в формуванні певних ціннісних орієнтацій. У колективах зі сприятливим психологічним кліматом великої значущості, крім матеріальних цінностей, набувають і такі, як «творча робота», «можливість реалізації себе як професіонала», «наявність друзів, колег в колективі».

Насамкінець слід нагадати, що суттєвим фактором, який визначає ефективність управління освітніми колективами, є такий складовий елемент психологічного клімату, як ставлення працівників освітніх установ до самих себе.

У колективах зі сприятливим психологічним кліматом завдяки досягненням у професійній діяльності, тісним міжособистісним контактам та відсутності конфліктів у працівників переважає почуття задоволення своїм статусом, позитивне ставлення до самих себе, що, в свою чергу, сприяє зростанню активності працівників, вияву їх творчої енергії. Водночас вимогливе ставлення працівників один до одного, доброзичлива критика сприяють становленню адекватної самооцінки, саморегуляції та самоконтролю. Орієнтація на високі показники у професійній діяльності позитивно впливає на формування у членів колективу потреби в самоаналізі, самовдосконаленні та самотворчості.

У колективах з несприятливим психологічним кліматом, яким досить часто притаманний невисокий соціальний та професійний статус, у багатьох працівників може виникати негативне сприйняття самих себе, своєрідний комплекс меншовартості, особливо у порівнянні з працівниками з більш «престижних» колективів. Небажання допомогти один одному, байдуже, формальне ставлення до роботи колег зумовлює досить часто і неадекватну самооцінку, і відсутність саморегуляції та самоконтролю. У таких колективах часто майже відсутня також орієнтація на професійний та особистісний розвиток, або вона притаманна лише в окремим працівникам, оскільки загальна творча атмосфера там надзвичайно слабка.

У свою чергу, всі вияви психологічного клімату мають два основних параметри:

а) предметний (спрямованість уваги та характер сприйняття працівниками освітніх організацій тих чи інших сторін їхньої діяльності);

б) емоційний    (задоволення    або    незадоволення    цією діяльністю).