конкурентное право Бакалинская

41

угод, змов, картелів. Це мало велике значення для реалізації конкурентної політики ЄС в умовах, коли ситуацію щодо картелів в окремих країнах, зокрема, Бельгії чи Нідерландах, самі європейці характеризували як „рай для картелів”.

Останнім часом у питаннях захисту конкуренції в ЄС відбуваються суттєві зміни. Фактично, можна говорити про новий етап конкурентної політики. Перехід до цього етапу викликаний суттєвим розширенням складу ЄС, зрозуміло, що контролювати з Брюсселю Спільний ринок 27 країн набагато складніше ніж ринок 6 країн. З іншого боку сорокарічний досвід реалізації конкурентної політики ЄС призвів до суттєвого підвищення культури конкуренції та кваліфікації як Єврокомісії, так і національних відомств. За останні роки вдалося практично повністю уніфікувати законодавство про захист конкуренції країн-членів. Ці зміни, перш за все, торкнулися механізмів контролю за антиконкурентними узгодженими діями підприємців, а також розподілу компетенції між Єврокомісією і національними конкурентними відомствами та судами. Суть змін полягає у звуженні сфери отримання попереднього дозволу на дії, які підпадали під так званий „блок виключень” зі ст. 81 договору ЄС, встановленні загальних критеріїв допустимої поведінки підприємств, передача частини справ національним конкурентним відомствам, що в свою чергу має дозволити Комісії сконцентрувати свою діяльність на боротьбі з найбільш небезпечними порушеннями.

Положення № 1/2003, яке вступило в дію з 1 травня 2004 р., істотно змінило механізми контролю в ЄС. Наслідки нової правової системи сягають далеко, оскільки вона значно змінить роль Комісії як центрального конкурентного органу ЄС, права країн-членів та становище суб‘єктів господарювання.

Комісія публічно оголосила, що в майбутньому вона віддаватиме перевагу своїм політичним функціям, які полягають в розробці нового та внесенні змін до діючого законодавства, у втіленні існуючих правил шляхом видання положень та рекомендацій, а також у розробці загальних рішень для проблем, що виникають. Головні сфери її діяльності становитимуть контроль за державною допомогою, лібералізація та дерегулювання секторів господарства, які раніше належали до державних монополій або характеризувалися державним втручанням до ринків, контроль за злиттям та покарання особливо тяжких порушень Статей 81 та 82 ЄС, які поширюються на Співтовариство. Звичайні справи з картелів та зловживань домінуючим ринковим положенням в принципі будуть розглядатися країнами-членами згідно із положеннями Договору ЄС. Необхідну координацію слідчих, процесуальних дій та прийняття рішень буде виконувати мережа європейських конкурентних

41

42

органів у тісному співробітництві з компетентними адміністративними органами та судами.

Країни-члени ЄС стануть основною правозастосовчою силою конкурентних правил ЄС стосовно картелів та зловживань домінуючим положенням. Їхні процедури, однак, залишатимуться основаними на відповідних національних законодавствах. З метою забезпечення ефективного застосування Статей 81 та 82 Договору ЄС, Положення № 1/2003 Комісія встановлює деякі загальні стандарти, яким країни-члени мають відповідати стосовно їхніх процесуальних норм та практики у конкурентних справах. Для запобігання конфліктів рішень вони також повинні будуть адаптувати основні положення своїх конкурентних законів до законодавства Європейського Співтовариства.

На думку експертів ЄС, суб‘єкти господарювання, як адресати Статей 81 та 82 Договору ЄС в майбутньому будуть єдиними відповідальними за правильну оцінку своїх угод, рішень та діяльності на відповідність конкурентним правилам ЄС. Вони втратять переваги правової безпеки, яку забезпечувала їм попередня система попередніх повідомлень. З іншого боку, вони будуть звільнені від тяжкого адміністративного навантаження, тобто – заповнення надзвичайно великого та складного формуляра повідомлення. Важко сказати, чи будуть з точки зору промисловості переваги нової системи перевищувати незручності, які вона викликає. Відповідь значною мірою залежатиме від якості інструкцій Комісії та передбачуваності її рішень.

З другої половини ХХ сторіччя значно пожвавилось міжнародне

співробітництво в галузі міжнародно-правового забезпечення інтелектуальної власності. Зокрема, спеціалістами Всесвітньої організації інтелектуальної власності було розроблено Типовий закон про товарні знаки,

фірмові найменування та недобросовісну конкуренцію для країн, що розвиваються (1967 – 1968 р. р.). Відповідно до закону недобросовісною конкуренцією визнаються:

1.підкуп покупців конкурента з метою залучення їх в якості покупців;

2.промисловий шпіонаж або підкуп службовців конкурента з метою розвідування ділової або комерційної таємниці;

3.використання або розкриття без дозволу зведеного технічного “ноухау” конкурента;

4.підбурювання службовців конкурента до порушень договорів з найму або до звільнення з роботи;

5.погрози на адресу конкурента подати позов про порушення патенту чи товарного знаку, якщо погроза робиться недобросовісно з метою скорочення товарного обігу конкурента та перешкод конкуренції;

42

7.демпінг;

8.створення уявлення про надто вигідні умови покупки, якщо це не відповідає дійсності;

9.рабське копіювання товарів, послуг, реклами та інших характеристик комерційної діяльності конкурента;

10.заохочення конкурента до невиконання контракту або використання цього у власних цілях;

11.порівняльна реклама;

12.порушення положень законів, які прямо не регулюють питання конкуренції з метою отримання переваг у конкуренції 66.

Процеси глобалізації економічного і соціального життя призвели до того, що проблема створення ефективного механізму захисту конкуренції від будьяких обмежень вийшла сьогодні на якісно новий міжнародний рівень. Сьогодні напрямки подальшого розвитку конкурентного законодавства визначаються на міжнародному рівні.

В сучасних умовах розвитку міжнародних економічних відносин великий

вплив на конкурентне законодавство України має уніфікація норм матеріального права в сфері захисту конкуренції в межах СНД та реалізація положень інших як двосторонніх, так і багатосторонніх угод, спрямованих на розвиток і захист економічної конкуренції. Співробітництво країн СНД з питань розвитку та захисту конкуренції грунтується на положеннях низки документів: Договорів «Про принципи зближення господарського законодавства» від 09.11.1992 року, «Про здійснення узгодженої антимонопольної політики» від 12.03.1993 року, «Про створення зони вільної торгівлі» від 15.04.1994 року (зі змінами та доповненнями), Угоди «Про співробітництво в сфері інвестиційної діяльності» від 24.12.1994 року, Договору «Про проведення узгодженої антимонопольної політики» від 25.01.2000 року, Угоди «Про основні напрямки співпраці держав СНД в сфері захисту прав споживачів» від 25.01.2000 року та ін .

Всі ці документи прийняті для реалізації єдиної мети - усунення негативних факторів, що значно впливають на розвиток торгівлі та економічного розвитку, і спрямовані на уніфікацію нормативних актів з питань конкуренції, здійснення ефективної міждержавної конкурентної політики. Договір «Про проведення узгодженої антимонопольної політики» від 25.01.2000 року (замінив аналогічний Договір від 23.12.1993 року) визначає

66 Підопригора О.А. Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навчальний посібник. - К.: “Юрінком Інтер”, 1998. – С. 66, Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота - М.: Институт законодательства и сравнительного правоведения, 2000. – С. 146. Введение в интеллектуальную собственность. - М.: “ВОИС”, 1999. – Розділ 12.

43

44

основні поняття антимонопольної політики, визначає мету і завдання антимонопольної політики, визначає загальні принципи конкуренції, закладає підвалини співпраці держав СНД в сфері обмеження монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції (див. Додаток 1 до Договору). Крім того, відповідно до статті 4 Договору реалізація положень Договору покладається на наднаціональний спеціально створений орган - Міждержавну Раду з антимонопольної політики (див. Додаток 2 до Договору). Відповідно до Положення «Про Міждержавну Раду з антимонопольної політики» функціями зазначеної установи є:

1. координація спільної діяльності країн - учасниць по створенню правових засад попередження, обмеження та припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції на товарному ринку;

2. сприяння країнам-учасницям у розробці та вдосконаленні національних законодавств з питань конкуренції;

3.розробка та рекомендація країнам-учасницям правил та механізмів реалізації конкретних дій щодо попередження, обмеження та припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції на товарному ринку;

4.сприяння обміну нормативно-правовою, методичною та іншою інформацією в галузі антимонопольної політики і конкуренції між країнамиучасницями та ін.

Значний вплив на розвиток конкурентного законодавства України мають також норми міжнародних договорів в межах СОТ, які визначають міжнародну політику в галузі конкуренції, зокрема це: Комплекс узгоджених

на багатосторонній основі дій, та справедливих принципів, та правил для контролю за обмежувальною діловою практикою”, Угоди прийняті на Уругвайському раунді багатосторонніх торгових переговорів: ГАТС, ТРІПС та ін.

Контрольні запитання

1.Історія виникнення і розвитку конкурентного законодавства.

2.Правове регулювання забезпечення якості конкуренції та існування конкурентного середовища

3.. Антитрестовське законодавство США. Загальна характеристика

джерел.

4.Конкурентне законодавство Німеччини.

5.Антимонопольне регулювання у Великобританії.

6.Конкурентне законодавство Японії.

7.Конкурентне законодавство ЄС.

44

45

Теми наукових доповідей

1.Антитрестівстьке законодавство США. Загальна характеристика джерел.

2.Виникнення і розвиток конкурентного законодавства Німеччини.

3.Загальна характеристика конкурентного законодавства Франції.

4.Антимонопольне регулювання в Великобританії. Правові засади захисту від недобросовісної конкуренції.

5.Конкурентне законодавство Японії.

6.Особливості конкурентного законодавства постсоціалістичних країн.

7.Конкурентне законодавство країн СНД.

8.Співробітництво країн СНД у сфері конкурентної політики. Угоди країн СНД з питань розвитку і захисту конкуренції.

9.Міжнародне співробітництво з питань захисту конкуренції.

Тема 3

СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЗАХИСТУ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

1.Нормативне і організаційне регулювання конкуренції

2.Поняття зміст і напрямки конкурентної політики

3.Система державних органів, що здійснюють державну політику в сфері конкуренції

Ключові слова: нормативне регулювання економічної конкуренції, організаційне регулювання захисту економічної конкуренції, державне регулювання економічної конкуренції, конкурентна політика, система органів державного управління в сфері економічної конкуренції

1. Нормативне і організаційне регулювання конкуренції Ринкова економіка в класичному прояві містить стихійне і цілеспрямоване регулювання. Основою такого саморегулювання є об’єктивні економічні закони (наприклад, закон попиту і пропозиції та інші). Наслідки їх дії не завжди мають позитивних ефект з точки зору соціально-економічних інтересів суспільства. Тому саморегулювання необхідно коректувати і доповнювати цілеспрямованими діями з метою зменшення негативних проявів ринкової стихії. Такий вплив здійснюється за допомогою державного регулювання економіки, одним з яких є державне регулювання економічної конкуренції.

Державне регулювання економічної конкуренції - це цілеспрямована державна діяльність, що здійснюється на засадах і в межах, встановлених

45

46

чинним законодавством, по встановленню і реалізації ведення економічної діяльності на товарних ринках з метою захисту добросовісної конкуренції і забезпечення ефективності ринкових відносин. Причиною, що спонукає державу реалізовувати саме ці цілі, є публічних інтерес, що полягає в необхідності підтримки конкурентних засад ринкових відносин.

Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції таким чином визначає антимонопольне регулювання: " процес обмеження монопольної діяльності, що передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках, або діяльність конкретних монопольних утворень шляхом централізованого встановлення кількісних і якісних показників.

Основними формами (напрямами) державного регулювання економічної конкуренції є нормативний і організаційний вплив.

Нормативне регулювання проявляється у встановленні в нормативноправових актах правил ведення господарської діяльності, а також у встановленні контролю за його здійсненням.

Організаційне регулювання полягає у створенні державою спеціальних організаційних структур з відповідним обсягом повноважень

Нормативне регулювання представляє конкурентне законодавство. Антимонопольне законодавство складається з конституційних норм про

конкуренцію (зокрема, ст.42) і законодавчих актів, які безпосередньо регулюють конкурентні відносини і слугують базою для проведення антимонопольної політики держави (законодавчі акти про обмеження монополізму, про Антимонопольний комітет, а також інші акти, що містять вимоги антимонопольного характеру). Крім того, антимонопольне законодавство включає в себе постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти відповідних державних органів, що містять правила антимонопольної направленості, нормативні акти Антимонопольного комітету України.

Організаційне регулювання захисту економічної конкуренції полягає у створенні надійної та ефективної системи державних органів, які реалізують державну політику в сфері конкуренції. Ще одним важливим елементом цієї системи є забезпечення незворотності ринкових перетворень та поступової заміни адміністративного механізму регулювання конкурентних відносин на переважно економічний.

2. Поняття зміст і напрямки конкурентної політики Важливою складовою державної економічної політики є державна політика в сфері конкуренції. Важливість забезпечення функціонування конкуренції пояснюється насамперед тим, що держава не спроможна взяти на себе місію

46

47

збалансування економічних інтересів, що виконує конкуренція. Держава виконує лише компенсаційну функцію, заповнюючи прогалини конкуренції та здійснює регулюючу діяльність з підтримки в певних межах свободи підприємництва і конкуренції як основи функціонування ринку. Підкреслимо, що залежно від етапу розвитку ринкових відносин функції держави в галузі конкуренції змінюються. Зокрема, на першому етапі держава забезпечує мови для створення конкурентного середовища в країні, тобто виконує системоформуючу функцію. В подальшому з розвитком конкуренції змінюються і функції держави, головним стає створення всеохоплюючої системи підтримки та захисту конкуренції, яка забезпечить незворотність ринкових перетворень. Крім того дієвий конкурентний механізм забезпечує змагальність підприємців на ринку, тобто сприяє реалізації системовідновлюючої функції держави. Саме тому створення чіткої та збалансованої конкурентної політики є найважливішим завданням будь-якої економічної системи ринкового типу.

Підкреслимо, що активна роль держави в умовах переходу до ринку полягає у створені, підтримці і захисті необхідних економічних, політичних, правових та соціальних умов функціонування конкуренції. «Така політика повинна матеріалізовуватися, насамперед в широкому спектрі законодавчих актів, які розчищають шлях ринковим перетворенням і вводять у правове русло відносини між їх суб’єктами. Водночас держава покликана дбати про те,

щоб прийняті закони неухильно виконувалися - усіма без будь-яких винятків.»67

Відповідно до Указу Президента України «Про основні напрями конкурентної політики на 2002 - 2004 роки» основними напрямами конкурентної політики України є:

*узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики та політики у сфері приватизації з конкурентною політикою;

*забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентноспроможності вітчизняних підприємств та дальше зменшення рівня монополізації економіки;

*оптимізація діяльності органів місцевого самоврядування як суб’єктів економічних відносин;

*удосконалення регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;

*розвиток законодавства про захист економічної конкуренції.68

67 Будівництво нової України - велика спільна справа. Звернення Президента України Л.Д. Кучми зі щорічним посланням до народу, Верховної Ради України // Урядовий кур’єр - 199814 трав.

68 До сьогодні не прийнято жодного нормативного акту, який би замінив цей Указ Президента України, крім того окремі завдання, що визначені Указом ще не реалізовані.

47

48

Важливе значення має те, що всі основні напрямки економічної політики повинні узгоджуватися з конкурентною політикою, а не навпаки. Таким чином, створюється механізм свідомого пріоритету впливу ринкових регуляторів на економічну систему країни, що на нашу думку буде сприяти підвищенню ефективності всієї системи.

Варто зауважити, що заходи щодо реалізації напрямів конкурентної політики України на 2002 -2004 роки мають загальний характер і спрямовані на комплексне вирішення проблем в сфері економічної конкуренції.

Найбільше значення для забезпечення розвитку економічної конкуренції на ринках України буде мати:

подолання негативного впливу тіньового сектора економіки на конкуренцію; упорядкування та оптимізація системи державної підтримки окремих суб’єктів господарювання; розробка та запровадження дієвого механізму контролю за набуттям у власність об’єктів приватизації; захист інтересів України на світових товарних ринках; оптимізація діяльності органів державної виконавчої влади (зокрема в сфері їх господарської діяльності), місцевого самоврядування адміністративно-господарського управління і контролю розмежування їх компетенції; вдосконалення конкурентного законодавства.

Зазначимо, що всі ці заходи мають переважно декларативний характер, тому їх реалізація буде залежати від узгодженої співпраці органів виконавчої і законодавчої влади, від державної волі, а також від свідомої позиції суб’єктів ринку, від їх бажання діяти в ринкових умовах і вимагати від держави реалізації її зобов’язань перед громадянами.

Варто зазначити, що питання змісту та основних показників конкурентної політики є предметом економічних досліджень69.

Зметою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі Указом Президента України від 11.06.98 р. було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, яка визначила основні напрями співробітництва України і Європейського Союзу на період до 2007 року.

Зухваленням Верховною Радою 20.04.2008 Закону України “Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі”70 і

набуттям Україною з 16.05.2008 повноправного членства в цій організації

69Костусев А.А. Конкурентная политика в Украине.- К.: КНТЕУ 2004. – С. 89-279, Борисенко З.М. Основи конкурентної політики. К.: Таксон 2004, Антимонопольна діяльність. Підручник. – К: 2005 – С.42-62; Антимонопольно-конкурентна політика: теорія та практика. - К.: Фенікс. – 2006.

70Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі: Закон України від

20.04.2008

48

49

відкрилися реальні перспективи інтеграції нашої держави в європейські та світові процеси й структури, системного реформування національної економіки згідно з принципами лібералізації та відкритості ринку. У зв’язку із цим, мають бути враховані правила й можливості СОТ, що вимагає відповідної адаптації законодавства України. Зокрема, це стосується впровадження механізмів, здатних нейтралізувати можливі негативні наслідки у зв’язку із набуттям нашою державою повноправного членства в цій організації та підвищити конкурентоспроможність відповідних галузей національної економіки, а також інструментів захисту внутрішнього ринку щодо протидії недобросовісній конкуренції (антидемпінговий, субсидований та масований імпорт), що допускаються СОТ71.

Формування цивілізованого ринкового середовища, розвиток конкуренції, зміни в системі виробництва, також запровадження на державному рівні механізмів дерегулювання економіки72, що відбуваються в економіці України, вимагають зміни підходів до регулювання економічних процесів та спрямування економічної політики держави.

Конкурентна політика України являє собою комплекс організаційноправових заходів спрямованих на розвиток та захист конкуренції, подолання монопольних тенденцій та недобросовісної конкуренції в економіці України, регулювання сфер функціонування природних монополій, сприяння фінансовій, матеріально-технічній, інформаційній, інноваційній, консультативній, а також іншій підтримці суб’єктів господарювання, яка забезпечує розвиток конкуренції та здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративногосподарського управління і контролю.

Конкурентна політика України являє собою складну комплексну модель регулювання конкуренції, яка складається з організаційних та правових заходів спрямованих на забезпечення реалізації:

* антимонопольної політики в сфері регулювання ринкових монополій, яка охоплює:

демонополізацію економіки; попередження монополізації товарних ринків ( антимонопольний

контроль дій органів влади і управління та контроль економічної концентрації ринкової влади суб’єктами господарювання);

припинення порушень антимонопольного законодавства (зловживання монопольним становищем, антиконкурентні узгоджені дії, дискримінація

71Копиленко О. Клименко О. Проблеми розвитку конкурентного законодавства України // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України – 2008- № 2.- С. 5.

72Дерегулювання - сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва заходів .

49

50

підприємців органами влади та адміністративно-господарського управління, порушення підприємцями правил одержання згоди антимонопольних органів при здійсненні економічної концентрації);

*антимонопольної політики в сфері регулювання природних монополій, яка охоплює:

забезпечення умов функціонування, регулювання і контролю за суб’єктами природних монополій;

формування ефективного конкурентного середовища на суміжних ринках;

*політики з забезпечення добросовісної конкуренції (конкурентної політики в вузькому розумінні), яка охоплює:

попередження, припинення і захист від проявів недобросовісної конкуренції;

попередження, припинення і контроль за здійсненням рекламної діяльності;

забезпечення умов ефективного захисту доброчесної конкуренції.

Новим етапом розвитку конкурентної політики безумовно стане проект Основних напрямів конкурентної політики на 2009 – 2012 роки, яка сьогодні

розглядається громадської ради з питань підтримки та розвитку конкуренції, що діє при Антимонопольному комітеті України73.

3. Система державних органів, що здійснюють державну політику в сфері економічної конкуренції

Однією з важливих форм реалізації політики держави є здійснення державного управління в сфері конкуренції. Його зміст розкривається через зміст і характер функцій, що реалізовуються в процесі такої діяльності74. Звернемо увагу на те, що функції державного управління в сфері конкуренції мають державно-владний характер з обов’зковим закріпленням у відповідній правовій формі і розподіляються між різними органами державного управління, які створюють систему органів державного управління в сфері конкуренції. Кожен з цих органів державного управління наділений державою певною компетенцією, яка закріплюється у відповідних нормативних актах.

Основним органом, що визначає політику, спрямовану на захист конкуренції є Верховна Рада як єдиний орган законодавчої влади. Повноваженнями, наданими Конституцією, ВР надає згоду на призначення на посаду та звільнення Президентом України Голови Антимонопольного Комітету. Як законодавчий орган вона приймає закони, постанови та інші акти в сфері конкурентної політики в тому числі закони про правила конкуренції, норми антимонопольного регулювання, види і межі монополій. Виключно Верховною Радою були прийняті всі закони, які створюють правове

73www. amc.gov.ua

74Цветков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект) - Х.: “Право”, 1996. -164 с.

50