- •1.Дисципліна іcторія україни, як об’єкт вивчення її основні методологічні засади та джерельна база
- •2.Розкажіть про варіанти наукової періодизації історії україни
- •3. Розкрийте зміст основних концепцій походження українського етносу . Яка із них, на вашу думку є найбільш достовірною.
- •4)Розкрийте поняття «історико-етнографічний регіон», виділіть основні етапи їх формування в історії україни
- •5) Проаналізуйте наукові концепції етнічного походження київської русі
- •7) Оцініть значення польсько-литовських уній для українського народу в етнополітичному вимірі.
- •8)Проаналізуйте етнополітичні процеси у козацько-гетьманській державі
- •9) Порівняйте особливості етнополітики російської та австрійської (австро-угорської) імпрій щодо українців.
- •10) Проаналізуйте ефективність вирішення етнонаціональних проблем в україні центральною радою, гетьманським урядом та директорією унр.
- •11)Дайте оцінку етнополітичним процесам в україні в радянський період
- •12) Висвітліть особливості етнополітики в сучасній україні
- •13)Розкажіть про хвилі української еміграції, назвіть головні причини масового переселення українців за кордон в різні історичні періоди
- •1)Охарактеризуйте суспільно-політичний лад перших державних утворень на сучасних українських землях (скіфсько-сколотську державу, античні міста-поліси та ін.)
- •5)Розкажіть про піднесення галицько-волинського князівства, охарактеризуйте етапи його державного розвитку та визначте його роль в історії україни
- •6)Охарактеризуйте теорії походження українського козацтва та назвіть причини його зародження
- •10)Розкажіть про «українське питання» в міжнародній політиці напередодні першої світової війни «українське питання» в першій світовій війні
- •11) Висвітліть процес утворення та державотворчу діяльність української центральної ради
- •12)Проаналізуйте основні напрями внутрішньої політики гетьмана павла скоропадського
- •13) Розкажіть про прихід до влади директорії унр та дайте оцінку її державотворчої діяльності
- •17 ) Висвітліть процес утворення срср та входження до його складу україни
- •18)Охарактеризуйте офіційну політику польщі,румунії, чехословаччини щодо західноукраїнських земель у 1920-1930рр.
- •19)Розкажіть про об’єднання українських земель у 1939-1940рр. І дайте оцінку процесу радянізації в західній україні
- •20) Висвітліть «українське питання»в міжнародній політиці напередодні другої світової війни
- •21)Особливості державотворчого процесу в незалежній україні
- •22)Розкажіть про конституційний процес після здобуття україною незалежності
- •23)Проаналізуйте основні напрямки зовнішньої політики україни на сучасному етапі
- •Охарактеризуйте соціальну структура и соц. Відносини в київській русі.
- •3) Охарактеризуйте особливості соціальної структури козацько-гетьманської держави
- •Розкажіть про початок укр. Нац. Відродження в наддніпрянщині, охарактериз діяльність кирило-мифодіївського братства.
- •6)Проаналізуйте сусп.-політ течії та рухи в наддніпрянщині
- •8)Охарактер осн течії у сусп.-політ русі на західноукр землях
- •10)Дайте оцінку соціальної системі радянської укр. Визначте сутність «воєнного комунізму»
- •11) Визначте значення україніза́ція
- •13) Розкажіть про масові репресії 20-30рр в рад укр
- •14)Дайте характ нім окупаційному режиму на укр. Землях в роки дсв.
- •15) Розкажіть про рух опору на укр. Землях в період дсв
- •16) Проаналіз особл соц політ в урср за часів хрущовської відлиги
- •17) Дайте характ особливостям політ-ідеологічних і культ процесів в урср
- •18) Висвітліть особл сусп-політ і духов розв укр сусп в 1970-80
- •19) Розкрийте суть запровадж в срср політики перебудови
- •20) Проаналіз стан багатопартійності в суч укр
- •21) Висвітліть стан міжконфесійних відносин в укр. Після проголош незалежн
- •22)Проаналіз особл здобутки недоліки соц. Політики україни 1991-2013
- •1.Розкажіть про особливості культурного розвитку трипільських племен.
- •2.Особливості розвитку освіти в період київської русі.
- •3.Розкажіть про значення прийняття християнства для розвитку культури Кихвської Русі.
- •4. Проаналізуйте суть змін у стані освіти, які відбулися на укр землях з середини 14ст до середини 17ст.
- •5. Дайте порівняльну характеристику розвитку освіти на українських землях у російській та автсрійських імперіях.
- •6. Розкажіть про розвиток освіти за часів центральної ради, гетьманату п.Скоропадського та директорії унр.
- •7.Проаналізуйте процес ліквідації неписьменності та становлення системи навчальних закладів в радянській україні 1917 – 1930-х рр.
- •8.Розкажіть про внесок українських науковців у перемогу срср в роки другої світової війни
- •9.Розкажіть про умови відновлення та розвиток освіти в радянській україні після звільнення її від німецько-фашистських окупантів
- •10.Розкажіть про особливості науково-технічної революцій в срср і урср у 1960-1980рр.
- •11.Окресліть головні напрямки розвитку середньої та вищої освіти в україні після проголошення її державної незалежності
- •12.Визначте досягнення і прорахунки в науково-технічному розвитку україни в перше десятиліття після проголошення державної незалежності україни
7) Оцініть значення польсько-литовських уній для українського народу в етнополітичному вимірі.
Етнополітиці Великого князівства Литовського було притаманне толерантне ставлення до інших етнічних груп. Сере дних – євреї складали близько 10%, поляки – 8% грамоти литовських великих князів визначали статус євреїв як вільних жителів, надавали їм автономію, візначали ряд особистих та майнових привилєїв, окреслені тенденції були домінуючими майже двох століть.
Проте становище українських і білоруських народів у складі Великого князівства змінювалося, особливо під впливом польсько-католицької експансії, що дедалі литовську та колонизувала руську знать. Тому питання етнополітики у Великому князівстві Литовському не може розглядатися однозначно, а потребує конкретних оцінок стосовно кожного історичного періоду. Від утвердження Гедиміна великим князем на литовських і західних руських землях і до Люблінської унії пройшло понад 250 років – життя близько 10 поколінь. За цей час відбулися суттєві зміни у сферах економічного життя основного масиву українських земель, в системі управління, розвитку мови, в соціальній структурі населення. Кревська унія 1358 р. яка була першою спробою об’єднання Польщі та Литви, значно посилила вплив поляків на українських землях. Упродовж другої пол. XVст. було покінчено з поділом всієї держави, в тому числі України на удільні князівства і запроваджена адміністрація, залежна головним чином від центральної влади. Найбільший удар відносній самостійності української феодальної знаті, чимало якої походило з литовських родин, був нанесений ліквідацією у другій пол. XVст. удільних Київського, Волинського, Подільського князівств, якими досі правили Ольгердовичі, Любартовичі, Коріатовичі і сформуванням воєводсько-повітової адміністрації.
Після укладення Люблінської унії 1569 р. українські землі складали значну частину польсько-литовської держави - Речі Посполитої. Із загальної чисельності її населення (7,5 млн. чоловік) українці становили майже 2 млн., тобто 28%. Поляки складали складали близько половини її населення. До етнічних груп країни також належали також литовці, білоруси, євреї, німці та вірмени. Відносини між ними визначалися передусім становою системою згідно Литовських статутів. Станова залежність людини була не менш важливою категорією самовизначення, ніж віросповідання чи національність.
Характерною особливістю етнополітики Речі Посполитої було надання пріоритету польському населенню. До 1569р. українська знать Великого князівства Литовського не користувалася такими значними правами, як польська. Унія урівняла у правах українських магнатів з поліськими, але ж вони змушені були переймати польські звичаї, закони, мову. Польські закони заохочували навіть зміну віросповідання, передбачаючи, що особа, яка приймає католицизм, автоматично отримує рівні з польською шляхтою права. Завдяки такій політиці було поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільності. Оскільки влада, багацтво та привілеї в Речі Посполитій асоціювались з поляками, то серед українців зростало незадоволення.
Основні засади етнополітики Речі Посполитої викликали і заключення релігійної Берестейської унії 1569р. Православні єпископи, Гедеон Балабан із Львова, Кирило Терлецький із Луцька, Дионисій Збируйський із Холма та інші сподівалися, що ставши частиною католицької церкви, православні дістануть повну рівноправність у державі. Йшлося про припинення дискримінації українських міщан, а також ігнорування інтересів православної знаті при розподілі службових посад. Самі єпископи бажали отримати рівний з католицькими ієрархами статус і стати членами Сенату. За умов гарантії збереження традиційної православної літургії та обрядів, вони приймали верховний авторитет Риму в усіх справах віри та догми. Укладення унії призвело до розколу українського суспільства. Більшість православних віруючих сприймало Берестейську унію як подальше ущімлення національних прав – наступ на православну віру та культуру, тому не підтримувала її у ті часи. На Україні розпочалася безкомпромісні реалізійні конфлікти, що точився на всій території аж до Лівобережжя. Особливій опір унії вчинили західноукраїнські православні общини. Львівська, Галицька і Подільська епархії перейшли на грекокатолицизм лише в 1700 р., Луцька – в 1702 р. Проте вона не виправдала надії польських правлячих кіл, не стала засобом ополячення українців, а з часом набула рис національної релігії, перетворилася в органічну частину народної культури західних українців. Дискусія про запровадження унії на Україні, її значення в історичній науці триває й досі.
І все ж те, що більшість українських земель опинилися в складі однієї держави – Речі Посполитої – для етнічного розвитку українців мало певне позитивне значення. Це сприяло поглибленню економічних зв’язків між ними, внутрішній міграції, поширенню визвольних ідей. Водночас цей фактор створював широку загальнонаціональну базу визвольної боротьби, втягуючи в неї Київ і Львів, запорозьке козацтво і карпатських опришків, селянські маси і духовенство. Народні збройні виступи збуджували національну свідомість, посилювали почуття спільності історичної долі народу. Виникнення в процесі внутрішнього етнічного розвитку українців унікальної соціальнохї верстви – козацтва, створення Запорізької Січі стала важливим фактором збереження етнокультури українців, боротьби проти католицької експансії.
Отже, можна дійти висновку, що в умовах панування Великого
князівства Литовського і Руського, панівна національна феодальна верства
розвивалась практично вільно до часу Люблінської унії. Люблінська унія 1569 р. стала для українців подією величезної ваги. Попри всі свої недоліки Велике князівство Литовське протягом двох століть створювало для них сприятливі умови існування. Українські князі хоч і підпорядковувалися литовцям, однак мали великий вплив у суспільній, економічній, релігійній та культурній царинах життя. Проте, як свідчила доля Галичини, що першою потрапила під владу Польщі, з переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільності.
Після заключення Люблінської унії українські землі складали основну частину польсько-литовської держави. Із загальної чисельності її населення (7,5 млн. чоловік) українці становили майже2 млн., тобто28%. Поляки заселяли тільки180 тис. кв. км., але складали близько половини її населення. До етнічних груп країни належали литовці, білоруси, євреї, німці та вірмени. Відносини в середині цієї держави визначалися передусім становою системою згідно Литовського статуту. Станова залежність людини була не менш важливою категорією самовизначення, ніж віросповідання чи національність. Характерною особливістю етнополітики Речі Посполитої було надання пріоритету польському населенню. До1569р. українська знать Великого князівства Литовського не користувалася такими значними правами, як польська. Унія урівняла у правах українських магнатів з поліськими, але ж вони змушені були переймати польські звичаї, систему управління, закони, мову. Польські закони заохочували навіть зміну віросповідання, передбачаючи, що особа, яка приймає католицизм, автоматично отримує рівні з полською шляхтою права. Завдяки такій політиці було поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільності. Оскільки влада, багацтво та привілеї в Речі Посполитій асоціювались з поляками, то серед українців зростало незадоволення, яке призвело до початку національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького. Попри соціально-економічне підгрунтя ця війна мала яскраво виражений міжетнічний характер. Головною метою всіх рушійних сил було визволення українських земель та створення незалежної української держави. Основні засади етнополітики Речі Посполитої викликали і заключення релігійної Берестейської унії1569р. Православні єпископи, Гедеон Балабан із Львова, Кирило Терелецький із Луцька, Дионисій Збируйський із Холма та інші сподівалися, що ставши частиною католицької церкви, православні дістануть повну рівноправність у державі. Українські міщани не будуть більше зазнавати дискримінації в містах, а православну знать перестануть ігнорувати при розподілі службових посад. Самі єпископи бажали отримати рівний з католицькими ієрархами статус і стали б членами Сенату. За умов гарантії збереження традиційної православної літургії та обрядів, вони приймали верховний авторитет Риму в усіх справах віри та догми. Заключення унії призвело до розколу українського суспільства. Більшість православних віруючих сприймало Берестейську унію як подальше ущільнення національних прав– наступ на православну віру та культуру, тому не підтримувала її у ті часи. На Україні розпочалася безкомпромісна ідейна війна, що точилася на всій території аж до Лівобережжя. Особливій опір унії вчинили західноукраїнські православні общини. Львівська, Галицька і Фподільська епархії перейшли на грекокатолицизм лише в1700р., Луцька– в1702р. Проте вона не виправдала надії польських правлячих кіл, не стала засобом ополячення українців, а з часом набула рис національної релігії, перетворилася в органічну частину народної культури західних українців. Дискусія про запровадження унії на Україні, її значення в історичній науці триває й досі. І все ж те, що більшість українських земель опинилися в складі однієї держави– Речі Посполитої– для етнічного розвитку українців мало певне позитивне значення. Це сприяло поглибленню економічних зв’язків між ними, внутрішніх міграцій, поширенню визвольних ідей. Водночас цей фактор створював широку загальнонаціональну базу визвольної боротьби, втягуючи в неї Київ і Львів, запорозьке козацтво і карпатських опришків, селянські маси і духовенство. Народні збройні виступи збуджували національну свідомість, посилювали почуття спільності історичної долі народу.