6. Розкажіть про розвиток освіти за часів центральної ради, гетьманату п.Скоропадського та директорії унр.

На всій території України не було жодного вузу з українською мовою викладання, а в царській Росії — навіть жодної української школи недержавному утриманні. Така політика самодержавства щодо української мови, як мови навчання мас, підпорядковувалася меті задушити українську національну культуру. Після повалення царату в Україні почався новий етап прискореного розвитку національної культури й освіти. Українські уряди, незважаючи на вкрай важкі умови жорстокої політичної і збройної боротьби, чинили відчайдушний протест російському та зрусифікованому чиновництву, деяким антиукраїнськи налаштованим викладачам гімназій та ВНЗ, послідовно провадили політику підтримки та розвитку української мови, книгодрукування, наукових закладів тощо.

Уже в часи Центральної Ради було знесено основні перепони на шляху розвитку української освіти, встановлені за царату, закладено підвалини подальших успіхів у галузі культури Гетьманського уряду і навіть основні засади радянської українізації. За активної участі Генерального секретаріату освіти Центральної Ради здійснювалася інтенсивна робота з українізації школи, що полягала в організації навчання українською мовою, запровадженні українознавчих предметів, підготовці нових навчальних планів, посібників та підручників українською мовою, відкритті нових українських шкіл та реорганізації російських в українські, підготовці вчителів-українців тощо.

У грудні 1917 р. Центральна Рада ухвалила закон про підпорядкування всіх шкіл на території України (за винятком неукраїнських) Генеральному секретаріату освіти. Українська школа будувалася на принципах єдності та наступності всіх шкіл, праві на безплатне навчання, обов'язковості та світськості освіти.

Вперше українська мова на правах офіційної входила до середньої та вищої школи. Вже в березні 1917 р. у Києві було засновано перші дві українські гімназії, а до осені кількість закладів, що утримувалися за рахунок громадських або приватних коштів, зросла до 63. Незважаючи на всілякі перешкоди, українознавчі дисципліни активно запроваджувалися в навчальний процес уже діючих Київського, Харківського та Одеського університетів.

Було розроблено проекти створення українського університету в Кам'янці-Подільському, народних університетів у Києві, Харкові, Одесі, Педагогічної академії та Академії мистецтв у Києві, низки професійних шкіл. Окремі з них розпочали роботу ще в 1917р.

У період Гетьманату освітньо-культурницьку політику Центральної Ради було продовжено. Щоправда в цей час політика держави щодо підтримки національної культури зовні була більш стриманою. Темпи українізації школи уповільнилися. Було вирішено, не українізовувати наявні російськомовні інституції, а створювати нові українські. Восени 1918 р. в Україні вже було 160 українських гімназій, у жовтні відкрито державні українські університети у Києві та Кам'янці-Подільському. У Києві почали працювати архітектурний та клінічний інститути, в Одесі — політехнічний та сільськогосподарський, у Полтаві на кошти земства засновано Український історико-філологічний факультет. Педагогічну академію було перетворено на Українську науково-педагогічну академію, яка мала готувати кадри вчителів українознавства для середніх шкіл. На базі Київської академії мистецтв постала Українська академія мистецтв. У діючих вищих навчальних закладах відкривалися українознавчі кафедри.

Уряд запровадив тарифну мереж оплати професорсько-викладацького складу, підвищив заробітну плату вчителям, увів стипендії для незаможних учнів гімназій. Певні зміни відбулися в управлінні освітою: замість принципу децентралізації запроваджено централізацію. У російськомовних гімназіях і реальних училищах як обов'язкові предмети запроваджувалися українська мова, історія та географія України.

Ще інтенсивніше українізація школи здійснювалася Директорією, однак через швидку зміну політичної ситуації досягти реальних результатів не вдалося. У той час були прийняті постанови про запровадження в Україні всенародного і безплатного навчання, про поліпшення матеріального становища вчителів, про децентралізацію управління освітою, Закон про державну українську мову в УНР. Було підготовлено "Проект єдиної школи в Україні", який передбачав створення трьохступеневої системи загальноосвітньої школи: молодша школа (4 роки), старша школа (4 роки), колегія (4 роки). Перші два ступені утворювали основну школу, третій — середню.

Власті імперії Габсбургів, панівні верстви на поч. XX ст., як і раніше, всіляко обмежували і без того мінімальний доступ дітей трударів західноукраїнських земель до освіти. Бюджетне асигнування на освіту 1912 р. на одного жителя Галичини було вчетверо меншим, ніж у центральних австрійських провінціях. Власті насаджували школи з німецькою і польською мовами викладання. Для корінного населення були призначені т. зв. утраквістичні школи. Середня школа залишалася недоступною для дітей трудящих. Найнижчий відсоток у гімназіях становили учні-українці.

Майже всі студенти вищої школи походили із заможних верств, бо тільки вони могли платити за навчання, користування лабораторіями, за практичні заняття тощо. Шлях до вищої освіти був закритим для жінок. Лише в кін. XIX ст. вони отримали дозвіл вступати на філософський і медичний факультети університетів.

З посиленням національно-визвольного руху розгорнулася у Львові боротьба за вивчення української мови в школах, демократизацію освітиУ результаті тривалої боротьби за національну школу галицькі й буковинські українці перед Першою світовою війною добилися відчутних успіхів. У Галичині — у Львові, Перемишлі, Коломиї, Тернополі, Станіславі функціонувало 6 українських державних гімназій. Таким чином, західноукраїнська молодь порівняно з юнацтвом Східної України мала більшу можливість виховуватись в українському дусі.

Значної уваги становленню національної школи надавала Західноукраїнська Народна Республіка. Передусім було створено Державний секретаріат освіти і віросповідань, Законом "Про основні уладження шкільництва..." передбачалося, що всі школи на території Республіки стають державними, а вчителі — державними урядовцями. Державною мовою в усіх державних школах було проголошено українську; неукраїнське населення здобуло право на школи з навчанням рідною мовою. Проте поразка ЗУНР не дозволила повною мірою реалізувати ці ідеї.