Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
История.docx
Скачиваний:
53
Добавлен:
12.05.2015
Размер:
242.19 Кб
Скачать

3) Охарактеризуйте особливості соціальної структури козацько-гетьманської держави

Вищі органи влади складали: 1) Генеральна рада; 2) Гетьман; 3) Старшинська рада; 4) Генеральна (військова) канцелярія. У полках і сотнях верховним органом влади були відповідні військові ради.

Однак уже з 1649 р. діяльність генеральної й полкових рад згортається; на чільне місце виходить гетьман, якому належала вища законодавча, виконавча й судова влади. Він же очолював державний апарат. Водночас зростає роль старшинської ради, до складу якої входили генеральна старшина й полковники: саме вона стала вирішувати основні внутрішньо - і зовнішньополітичні питання. Спираючись на заслужений авторитет, Б. Хмельницький неухильно зміцнював прерогативи гетьманської влади, висловлюючись про неї не як виборну, а самодержавну. Поступово склалася практика вшанування Б. Хмельницького як українського монарха. У свідомості населення зміцнювалася харизматичність постаті Богдана.

До генеральної старшини належали: обозний (відав артилерією, постачанням війська), два осавули (складали козацькі реєстри, вирішували питання боєздатності й дисципліни війська, розглядали апеляції, що надходили з полкових і сотенних судів), писар (очолював військову канцелярію, виконуючи обов'язки державного секретаря), підскарбій (керував фінансами й організацією збору податків).

На території полку вищу військову, адміністративну й судову владу здійснював полковник, котрий зазвичай призначався гетьманом. До полкових старшин належали: обозний, два осавули, суддя, писар.

На території сотні влада належала сотникові, котрий обирався козаками або призначався полковником. Сотенну адміністрацію складали: писар, осавул і отаман. Найнижчу ланку адміністрації становили курінні отамани й війти. Отамана обирали у містечках і селах (куренях) козаки, а війта -—селяни та міщани.

Суд у містах і містечках здійснювали колегії лавників та ратуші, у селах — війти й отамани. Козаки (а в справах розбою і вбивств також міщани й селяни) підлягали козацьким судам — генеральному, полковому й сотенному. Існувала власна податкова і фінансова система (є дані, що український уряд карбував власну монету). Надзвичайно важливу роль у державі відігравали збройні сили, розбудові яких приділялася особлива увага.

Панівний стан Української держави становили козацька старшина, заможне козацтво, дрібна шляхта, верхівка духовенства, міський патриціат, причому у класичному розумінні вони не були феодалами-землевласниками, визискувачами селян і міщан. До того ж цей стан був відносно відкритий, його могли поповнювати вихідці з інших станів і груп українського суспільства.

  1. ПОРІВНЯЙТЕ ПРОЦЕСИ СОЦ. МОДЕРНІЗАЦІЇ НА УКР. ЗЕМЛЯХ В РОС ТА АВСТР ІМПЕРІЯХ

Матеріальне становище переважної більшості населення було незадовільним, оскільки значні бюджетні витрати Російської імперії припадали на воєнні потреби. Тягар війни відчували не тільки робітники промислових підприємств, а й селяни. У другій половині XIX ст. спостерігалася тенденція до міграції українських селян на східні та південно-східні окраїни Росії (Зелений Клин; запроваджено пільги для переселенців). Криза феодально-поміщицького ладу в середині XIX ст. призвела до негативних наслідків: низької продуктивності кріпацької праці, зубожіння поміщицьких господарств, а відтак посилення феодального гноблення селян, низького рівня агротехніки, поразки Російської імперії у Кримській війні, соціальних виступів селян Складовою частиною модернізаційних процесів стала активізація національного руху, що набув політичного характе-ру. З іншого боку, на українських землях поглиблюються суспільні протиріччя та зростає соціальне напруження. Попри проведення реформ, зберігається поміщицьке землеволодіння, селяни не отримали землю, а були вимушені її викупати, переплачуючи в кілька разів від реальної вартості землі. Посилюються процеси занепаду поміщицьких господарств, обезземелення й розшарування селянства. Авторитарний царський режим продовжував протидіяти боротьбі українців за власні національні права (1863 р. — видання Валуєвського циркуляру; 1876 р. — Емського указу). Унаслідок проведення низки реформ підросійські українські землі перетворилися на високорозвинений аграрно-індустріальний регіон імперії. Проте царський уряд продовжував здійснювати колоніальну політику на цих землях. Австро- угорський уряд почав перетворення західноукраїнських земель на ринок збуту товарів і сировинне джерело для розвитку інших регіонів імперії. Сільське господарство було обтяжене феодальними пережит-ками, тому розвивалося надзвичайно повільними темпами і мало найнижчий рівень розвитку сільського виробництва. Аграрне перенаселення регіону спричинило трудову еміграцію українців до країн Західної Європи та Південної й Північної Америки. Попри це, суспільно-політичний національний рух українців був активним, хоча й розколотим (москвофіли, народовці, радикали). Діячі цього руху схилялися до думки про координацію своїх зусиль у межах діяльності політичних партій, а гасло «Незалежність України» стало провідною ідеєю їх подальшої роботи.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]