- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни
- •Регіональна економіка
- •Тема 1. Теоретичні основи регіональної економіки
- •Основні поняття та методи пізнання регіональної економіки
- •Завдання для контролю знань студентів до теми 1
- •Тема 2. Форми розміщення й територіальної організації продуктивних сил
- •2.1. Поняття територіальної організації та структури продуктивних сил
- •2.2. Териоріальний поділ праці та його вплив на структуру господарства
- •2.3. Територіально-виробничі і портово-промислові комплекси
- •2.4. Нові форми регіонального розвитку продуктивних сил
- •Завдання для контролю знань студентів до теми 2
- •Тема 3. Природно-ресурсний та трудоресурсний потенціал в системі регіональної економіки
- •3.1. Поняття економічного потенціалу як категорії в регіональній економіці
- •3.2. Природно-ресурсна основа розвитку продуктивних сил
- •3.3. Демографічна і трудоресурсна складова продуктивних сил
- •3.4. Напрями ефективного використання економічного потенціалу
- •Завдання для контролю знань студентів до теми 3
- •Тема 4. Виробничий комплекс україни
- •4.1. Класифікація міжгалузевих комплексів в регіональних економічних дослідженнях
- •4.2. Поняття, сутність та складові виробничого комплексу та інфраструктури
- •4.3. Промисловий комплекс України та його структурні складові
- •4.4. Особливості розміщення і розвитку апк України
- •Завдання для контролю знань студентів до теми 4
- •Тема 5. Економічне районування україни
- •5.1. Сутність та функції економічного районування
- •5.2. Іерархія економічних районів, їх осноні типи та комплексний розвиток
- •5.3. Економічне районування України
- •Завдання для контролю знань студентів до теми 5
- •Тема 6. Регіони в конкурентному ринковому середовищі
- •6.2. Напрями зміцнення конкурентних позицій регіональних систем
- •Методами впливу на процес підвищення конкурентоспроможності визначені організаційні, правові та економічні.
- •6.4. Найважливіші конкурентні позиції у взаємодії регіонів
- •Завдання для контролю знань студентів до теми 6
- •1. Методи впливу на процес підвищення конкурентоспроможності поділяються на:
- •4. До негативних факторів формування конкурентоспроможності регіону відносять :
- •Тема 7. Теоретичні основи державної регіональної економічної політики
- •7.2. Основні принципи державної регіональної економічної політики в Україні
- •7.3. Механізм реалізації державної регіональної економічної політики та його складові
- •7.1. Сутність державної регіональної економічної політики, її мета та завдання
- •7.2. Основні принципи державної регіональної економічної політики в Україні
- •7.3. Механізм реалізації державної регіональної економічної політики та його складові
- •7.4. Складові регіональної політики
- •Завдання для контролю знань студентів до теми 7
- •Тема 8. Зовнішньоекономічні зв’язки україни
- •8.1. Міжнародний поділ праці як об’єктивна основа розвитку міжнародних зв’язків
- •8.2. Основні форми зовнішньоекономічних зв’язків
- •8.3. Географія зовнішньоекономічних зв’язків України
- •8.4. Сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків
- •8.5. Проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України
- •Завдання для контролю знань студентів до теми 8
- •Список використаної та рекомендованої літератури Основна література
- •Додаткова література
2.4. Нові форми регіонального розвитку продуктивних сил
В умовах науково-технічного прогресу регіональний розвиток продуктивних сил набуває нових форм та рис. Відповідно до наукових тверджень Стеченка Д.М. до нових форм регіонального розвитку продуктивних сил можна віднести: вільні економічні зони, спільні підприємства, регіональні науково-технологічні парки, регіональні ринки.
Спеціальні (вільні) економічні зони.Вільні економічні зони створені у більше ніж 80 країнах, зокрема в США, Японії, Німеччині, Великій Британії. Вони активно впроваджуються в Польщі, Угорщині, Болгарії, Росії. Великий досвід щодо створення таких зон нагромаджений у Китаї та інших країнах Південно-Східної Азії. Вільні економічні зони формуються, як правило, в морських і річкових портах, міжнародних аеропортах, біля основних залізничних і автомобільних ліній, туристичних центрів, у окремих промислових пунктах та регіонах.
Вільна економічна зона (ВЕЗ) — це специфічне регіональне утворення, територія, на якій встановлюють особливий режим господарської діяльності іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян. Порядок здійснення господарської діяльності іноземних інвесторів, підприємств з іноземними інвестиціями й умови пільгово-експортно-імпортно-митного, податкового, валютного, банківського, візового, трудового та інших видів регулювання в зоні установлюються законодавством України. Відповідно до мети і завдань формування тієї або іншої зони висуваються певні вимоги і до її розміщення, зокрема: сприятливе транспортно-географічне положення щодо внутрішнього і зовнішнього ринків (йому відповідають, як правило, території, які відрізняються прикордонним положенням і мають досить розвинені транспортні комунікації, особливо портові міста); розвинений виробничий потенціал, наявність виробничої та соціальної інфраструктури; наявність території з унікальними запасами та ціннісним природно-ресурсним потенціалом. Створення вільних економічних зон потребує формування відповідної інфраструктури. Зокрема, для зовнішньоторговельних вільних зон потрібна розгорнута мережа транспортних шляхів — морських, залізничних, автомобільних тощо. Через це рішення щодо створення таких зон доцільно розглядати у взаємозв'язку з питаннями створення та розвитку міжнародних транспортних коридорів.
Спільні підприємства. Інтегруючись у світове господарство, Україна прагне розвивати зовнішньоекономічні відносини у всій різноманітності їхніх форм. Однією з таких форм міжнародного співробітництва є спільні підприємства (СП) з участю іноземного капіталу.
Спільне підприємництво — це різноманітні форми виробничо-господарської діяльності партнерів двох або кількох країн, яка ґрунтується на об'єднанні зусиль, фінансових засобів, матеріальних ресурсів, довгострокових гарантій збуту товарів, систематичному оновленні продукції, науково-виробничій і торговій кооперації, участі в прибутках, розподілі технічних та інвестиційних ризиків. Отже, термін «спільне підприємство» в його точному юридичному значенні має подвійний зміст: як спільне підприємство з участю лише українських партнерів; як СП з участю, окрім українських, іноземних партнерів. Тут йдеться про СП з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і зарубіжних партнерів. СП як найбільш зріла форма міжнародного співробітництва можуть позитивно впливати на формування нової структури економіки України і процеси ринкової орієнтації та сприяти інтеграції у світову систему господарювання. Особливе значення має діяльність СП щодо запозичення передових технологій та досвіду управління, розвитку експортоорієнтованих та імпортозамінних видів продукції, забезпечення виходу вітчизняної продукції на світовий ринок. Участь у спільних підприємствах зарубіжного партнера, який, як правило, вже займає позиції на світовому ринку, у ряді випадків дає українській стороні єдину можливість вийти на ринки інших країн та закріпитися там.
Регіональні науково-технологічні парки.Світовий досвід засвідчує, що одним з найефективніших шляхів державної підтримки високотехнологічних, наукомістких, екологічно чистих виробництв є створення регіональних науково-технологічних парків (РНТП). Вони формуються на базі одного чи кількох провідних вузів регіону за участю зацікавлених виробничих підприємств, що здатні впроваджувати високі технології. Ядром РНТП (або технопарків) є фірми (малі підприємства), які об'єднують висококваліфікованих науковців і фахівців, що займаються розробкою та підготовкою до впровадження нових технологій. Належні умови для функціонування цих фірм створює інфраструктура парку, найважливішими елементами якої є централізовані бази засобів дослідження і технологічного обладнання, обчислювальний центр тощо.
Науково-технологічна зона — це певна територія, на якій є вищий учбовий заклад (чи кілька), науково-дослідний центр міжнародного рівня та відповідна технологічна інфраструктура задля впровадження наукових розробок в практику. Сукупність цих трьох компонентів, а також наявність венчурного (ризикового) капіталу, висококваліфікованих кадрів дає можливість зменшити час від наукової розробки до її впровадження у виробництво. Такі зони, як правило, створюються в економічно розвинених країнах, неподалік від великого наукового чи культурного центру, зв'язані з ним швидкісною автострадою чи залізницею задля створення гідних умов науковцям. Часто при цьому враховуються і кліматичні фактори; більш за все для створення науково-технологічних зон підходять райони субтропічного клімату. Перша така зона була створена в СИГА неподалік від Сан-Франциско на Тихоокеанському узбережжі (в субтропіках) в містечку Сан-Хосе на базі Стенфордського університету. Спочатку тут акумулювались наукові заклади та фірми з вироблення обчислювальної техніки, а потім ця зона, що налічувала понад 2 тисячі фірм з числом зайнятих понад 200 тисяч чоловік, стала спеціалізуватися на виробництві мікропроцесорів та комп'ютерів з використанням сілікону — кремнію (Si) і отримала назву "Сіліконова долина". Зараз у США налічується кілька десятків таких зон по всій країні: Сіліконовий пляж, Сіліконовий пояс, Сіліко-нові гори, Сіліконова рівнина, Тех-Айленд.
Науково-технологічні парки (технопарки) — це менші за територією зони, де навколо технічного університету чи науково-дослідного центру розміщується декілька фірм, що займаються впровадженням своїх розробок в галузі високих технологій та наукоємних виробництв. Такий парк заповнюється великою кількістю сучасних підприємств, що випускають нову техніку. Це стає важливим фактором розвитку й структурної перебудови промисловості конкретного регіону, а також сприяє підвищенню ефективності виробництва в усій країні.
Технополіс — центр впровадження досягнень науки і техніки. Це, як правило, нове місто, в якому запроваджуються у виробництво нові розробки, а також проживає населення. Він містить науково-дослідну, промислову та селищну зони, має необхідну інженерну, комунально-побутову та комунально-культурну інфраструктури, комфортні умови проживання.
Створення технополісів, технопарків та науково-технологічних зон дасть можливість:
— максимально зблизити науку та виробництво і, таким чином, значно підвищити ефективність використання досягнень НТП;
— сприяти структурній перебудові економіки для підвищення її наукомісткості;
— рівномірніше розташовувати ПС, вирівнюючи при цьому диспропорції в економічному розвитку;
— розвивати у технополісах безвідходні виробництва, розробляти та впроваджувати досконаліші методи очищення, застосовувати екологічно чисті матеріали й джерела енергії.
Існує ряд умов, що робить появу РНТП в Україні не тільки можливою, а й необхідною, а саме:
наявність великого науково-технологічного потенціалу, зосередженого у багатьох вузах, академічних та галузевих наукових закладах;
широкомасштабна конверсія, що супроводжується вивільненням значного інтелектуального потенціалу, виробничих потужностей і ресурсів, які можна було б організувати у межах нових науково-технологічних структур;
зростаюча хвиля ділової активності, в тому числі серед інтелектуалів, що прагнуть знайти спосіб самореалізації.
Форми і методи підтримки інноваційного малого і середнього бізнесу, що склалися у світовій практиці, становлять значний інтерес як для України в цілому, так і для окремих її регіонів. Перспективним напрямом є фор. мування технопарків поблизу великих культурно-історичних та наукових центрів (Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська), а також у Криму.
Регіональні ринки. За своєю сутністю регіональний ринок є сукупністю високоспеціалізованих соціально-економічних процесів і відносин у сфері обігу, що формуються під впливом особливостей попиту і пропозиції кожного територіально-адміністративного утворення. За територіальним масштабом або ареалом ринку можна виділити такі види регіональних ринків: поселенські в населених пунктах сільської місцевості, районні, міжрайонні, міські, обласні, міжобласні, загальнодержавні, міждержавні. Для кожного виду ринку характерна відповідна інфраструктура з особливостями розміщення, розвитку і функціонування; місткість, канали і схеми руху товарів. За місцем товарів і послуг у регіональному відтворювальному процесі виділяють споживчий ринок, ринок засобів виробництва, ринок капіталу і цінних паперів, ринок праці. Крім інтегральних ринків товарів і послуг, що охоплюють все коло потреб населення, можна виділити ринки певних товарних груп і окремих видів продукції, а саме: ринки одягу, взуття, лляних і шерстяних тканин, цукру, фруктів, лісоматеріалів тощо. Подальший розвиток регіональних ринків праці України і можливості їхнього ефективного функціонування залежатимуть від загальної спрямованості економічних перетворень: темпів і масштабів роздержавлення, приватизації власності, державної політики щодо низькорентабельних виробництв, фінансової стабілізації тощо.