4.4. Особливості розміщення і розвитку апк України

В національній економіці України особливе місце займає сфера агропромислового виробництва. Гармонійно сформовані чи не найсприятливішими в світі природно-економічними передумовами господарювання в далекому історичному минулому, сільськогосподарський та переробний сектори суспільного виробництва були й залишаються провідними для нашої країни не тільки для забезпечення життєво важливих потреб населення в харчових продуктах та товарах легкої промисловості, але й через високу конкурентоспроможність національної продукції агропромислового сектора на ринках СНД й світу.

Із 240 країн світу в 1990 р. Ук раїна займа ла в розрахунку на душу населення перше місце у світі по виробництву бурякового цукру, виробляючи його по 150 кг; четверте місце у світі по виробництву яєць, виробляючи їх по 17,5 кг (Голландія — 43,4, Угорщина — 25,1, Білорусь — 20,3 кг); четверте місце у світі по виробництву молока, виробляючи по 472 кг (Данія — 921 кг, Голландія — 751 кг, Фінляндія — 540 кг); шосте місце у світі по виробництву зерна, виробляючи по 1 т. (Данія — 1,9 т, Канада — 1,7 т, США, Угорщина і Франція по 1,2 т); сьоме місце у світі по виробництву м’яса, виробляючи його по 84 кг (Данія — 301 кг, Голландія — 180 кг, Бельгія — 164 кг, Угорщина — 156, Білорусь і США — по 115 кг, Канада — 106). Таким чином, Україна входила у першу десятку країн світу по виробництву основних продуктів харчування на душу населення.

За роки інтенсивного розвитку промисловості на засадах індустріальної моделі в економічних формаціях з високими рівнями усуспільнення виробництва в аграрному секторі в Україні було сформовано потужну територіальну соціально-економічну систему — багатогалузевий аграрно-промисловий комплекс (АПК). В останньому у тісному зв’язку розвивалися виробництво засобів виробництва для АПК, сільське господарство, харчова та переробна промисловість, а також інфраструктурна сфера аграрно'промислового виробництва. Аграрно-промисловий комплекс став одним з найбільш потужних і багатогалузевих формувань в структурі національної економіки. Це складний комплекс виробництва, що об’єднує різні галузі народного господарства. АПК в значній мірі визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а переробну промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється саме в АПК, через що він є життєво важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

АПК має достатньо складну й розгалужену функціональну й галузеву структуру. До його складу входять 4 основні сфери:

1. Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

2. Галузі, які виробляють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.

3. Галузі, які забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка).

4. Виробнича інфраструктура АПК — спеціалізовані транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівля, зберігання сільськогосподарської продукції, науково-інформаційне забезпечення аграрно'промислового виробництва.

До складу АПК входять два основні виробничі підкомплекси — продовольчий та непродовольчий. Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси.

Основними територіальними формами організації АПК є локальні і регіональні АПК. Локальні АПК формуються на відносно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств з переробки малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчу ступінь інтеграції.

В межах економічних районів різного рівня розміщення і взаємодія локальних АПК обумовлюють формування відповідного регіональних АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, економічного району, автономної республіки, області, територіально-господарського чи адміністративного району. В межах природно-господарських зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної агрокліматичної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами.

На території України сформувалися три основні великі сільськогосподарські зони (крупні регіональні АПК) з певною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також локальні специфічні АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму з явно вираженою вертикальною зональністю виробництва. Виділяються також приміські АПК зі спеціалізацією, сформованою потребами забезпечення населення великих міст плодами, овочами, молокопродуктами, м’ясом худоби та птиці тощо.

Для досягнення високого економічного та соціального ефекту необхідними складовими реформування економіки АПК мають стати реструктуризація господарства в напрямі інтенсифікації розвитку малого та середнього підприємництва, особливо в харчовій галузі, легкій промисловості, соціально–культурній та соціально–побутовій сферах інфраструктури села, що надасть і помітний соціальний ефект, сприятиме більш повній зайнятості населення регіону, стимулюватиме його економічну активність. Особливу роль в економічному механізмі комплексного розвитку економіки аграрно-промислових економічних районів має відігравати гнучка фінансово-бюджетна політика, основою якої є диференційований підхід із забезпеченням, з одного боку, цілеспрямованої підтримки депресивних територій, а з іншого боку — створенням можливостей для прискореного саморозвитку регіонів з позитивними ознаками динамічного зростання суспільного виробництва.