3.3. Демографічна і трудоресурсна складова продуктивних сил

Людські ресурси - специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Потенціал людських ресурсів досить часто ототожнюють із поняттям потенціалу людського капіталу (Плк), котрий відображає здібності, навики праці, економічну активність, здоров’я насе­лення. В категорії людського капіталу оцінюються не тільки наявні на даному етапі, але й потенційні працівники — створю­вачі матеріальних благ.

Плк = ке_л(Пзтр+Пнзтр+Пнтр) (7)

де ке_л - частковий коефіцієнт людського ресурсного потенціалу (людського капіталу);

Пзтр - потенціал зайнятих трудових ресурсів;

Пнзтр - потенціал трудових ресурсів, незайнятих в еко­номічній діяльності;

Пнтр - людський капітал, що характеризує осіб, які не входять до категорії трудових ресурсів (працюючих осіб не­працездатного віку, інвалідів тощо, інших потенційних та ре­альних учасників суспільного виробництва).

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси – головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних ресурсів на розміщення продуктивних сил, треба враховувати, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.

В демографічній складовій продуктивних сил можна поділити на такі основні структурні блоки:

• чисельність населення країни (реґіону), його динаміка, характер відтворення;

• розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

• статево-вікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;

• структура зайнятості населення;

• національний склад населення;

• демографічна політика держави.

На липень 2011 року населення світу перевищило 6,928 млрд. чол. У десятьох найбільших країнах зосереджувалось більше половини всього світового населення. Населення України на початок 2012 року становило 45,633  млн. чол.

Динаміка природного приросту населення реґіону залежить від рівнів народжуваності й смертності. Щоб дані про народжуваність, смертність і природний приріст були співставні за різними реґіонами, їх розраховують на 1000 душ населення, одержуючи відповідні коефіцієнти: коефіцієнт народжуваності , коефіцієнт смертності, коефіцієнт природного приросту. Найвищі показники народжуваності – у країнах, що розвиваються, особливо в Африці. Рекорд належить Кенії, де сумарний коефіцієнт народжуваності становить 8,00. В Йорданії він дорівнює 7,4, у Сенегалі – 7,2, у Мексиці – 6,2. Найнижчі коефіцієнти притаманні Європі: Угорщина – 1,8, Австрія – 1,4, ФРН – 1,3. У Японії цей коефіцієнт становить 1,7, у США – 1,8. Тобто, у розвинутих країнах світу склалась дуже напружена демографічна ситуація.

Показники народжуваності й смертності, як вже йшлося, визначають динаміку природного приросту населення. Коефіцієнт природного приросту в світі досяг максимуму (20,6‰) у другій половині шістдесятих років. Потім він почав знижуватись і наприкінці вісімдесятих років становив 16,1‰. Найнижчі показники природного приросту властиві європейським країнам. У деяких країнах (Латвія, Болгарія, Німеччина, Росія) показник від’ємний. В 2011 р. коефіцієнт приросту для України становив –4,4‰.

Найвищі коефіцієнти природного приросту спостерігаються у країнах Африки й Близького Сходу, перевищуючи де-не-де 35-40‰.

За впливом факторів розселення Україна поділяється на три реґіони, які майже збігаються з економічними районами. У Донецько-При­дні­пров­сь­кому районі розселення зумовлено передусім промисловим розвитком. Особливо щодо цього виділяються Донбас, Криворіжжя, Середнє Придніпров’я, Харківська область. Західно-Український район більшою мірою зазнав впливу фактору сільського розселення, бо промислове виробництво запанувало тут порівняно пізно. У південному районі вплив обох факторів приблизно урівноважений.

Щільність населення України складає 76 чол/км² у 2011 році. Якщо не враховувати держав-міст і дрібних за територією країн, то найбільшу в світі щільність населення мають: Бангладеш (818 чол./км²), Бахрейн (784), Пуерто-Ріко (410), Ліван (292), Республіка Корея (449), Бельгія (325), Нідерланди (375). Найменшу щільність населення мають: Монголія (1,5 чол./км²), Ісландія (2,6), Лівія (3), Канада (3), Австралія (2,3).

Збільшення питомої ваги міського населення й зростання соціально-економічної ролі міст називається урбанізацією. У деяких економічно розвинутих країнах світу цей процес майже завершився, і відсоток міського населення сягнув високих позначок і далі майже не підвищується. В Україні показник урбанізації становить 68%. Найвищий відсоток міського населення в Україні – у Донецькій (90%), Дніпропетровській (84%), Луганській (87%) та Харківській (79%) областях. Найнижчий – у Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (41–43%). Міське населення більш зосереджене у промислових районах Донбасу й Придніпров’я. Західні регіони України недостатньо урбанізовані. Станом на 2010 рік середній рівень урбанізації світу в цілому становить – 50,5%. Найбільші агломерації світу: Токіо – 36,7 млн. осіб, Делі – 22,2 млн. осіб, Сан Паулу – 20,3 млн. осіб, Мумбай – 20,1 млн. осіб, Мехіко – 19,5 млн. осіб, Нью-Йорк – 19,5 млн. осіб.

Трудові ресурси — це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільно корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а також міграції населення.

Таблиця 3. Економічна активність населення за регіонами у 2010 році, тис. осіб

(за матеріалами вибіркового обстеження населення з питань економічної активності, Державна служба статистки України)

Область	всього, у віці 15-70 років	з них працездатного віку	Область	всього, у віці 15-70 років	з них працездатного віку
Україна	22051,6	20220,7	Миколаївська	586,1	537,4
АР Крим	964,7	881,9	Одеська	1112,5	1030,5
Вінницька	771,2	692,5	Полтавська	714,0	661,6
Волинська	474,1	435,7	Рівненська	532,0	487,1
Дніпропетровська	1659,6	1549,8	Сумська	556,2	508,7
Донецька	2166,6	2017,5	Тернопільська	482,1	437,9
Житомирська	621,1	552,3	Харківська	1365,2	1264,0
Закарпатська	582,2	543,2	Херсонська	534,9	492,7
Запорізька	892,6	813,1	Хмельницька	635,5	571,5
Івано-Франківська	577,8	535,8	Черкаська	627,3	578,4
Київська	817,6	751,2	Чернівецька	418,0	353,7
Кіровоградська	473,5	431,6	Чернігівська	536,2	469,4
Луганська	1094,1	1009,6	м.Київ	1473,7	1338,3
Львівська	1190,0	1100,5	м.Севастополь	192,8	174,8

Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці). Окрему групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

Сучасне виробництво зумовлює об'єктивну необхідність постійного підвищення якості робочої сили. Це забезпечується через освіту, загальну культуру, глибоку професійну підготовку і спеціальні знання, творче ставлення до праці та свідому дисципліну.