Таблиця 2.

Тип	Ємність ОЗП	Ємність вінчестера	Тактова частота
IBM AT-486 SX	640+3072 Кбайт	До 300 Мбайт	40 МГц
IBM AT-586 DX	640+11072 Кбайт	До 800 Мбайт	66 МГц
IВМ 6х86	16 Мбайт	2.1Гбайта	233 МГц
Pentium II	32 Мбайта	4.3Гбайта	450МГц
Pentium III	128 Mбайта	13Гбайта	733МГц

З наведеної таблиці видно, що чим вищий номер ЕОМ, тобто чим вищий номер процесора, тим більша ємність він­чес­тера, більша ємність ОЗП і більш висока тактова частота. Зверніть увагу, що ємність пам’яті ОЗП складається з двох частин – базової ємності (640 Кбайт) плюс добавка. Ця добавка називається розширеною областю оперативної пам’яті ЕОМ. У кращих зразках імпортних ЕОМ (на кінець 1998 року) розширена область пам’яті може мати ємність 64Мбайтз можливістю розширення до 512Мбайт.

2.1.4.Формування області пам’яті на магнітному носії

Магнітний носій буде готовий до запису та читання інформації тільки в тому випадку, якщо він буде проформатований та проініціалізований. Ці процеси проходять практично одночасно і виконуються наступним чином.

Кожна сторона дискети може мати до 80 треків (дорі­жок). Таким чином, на дискеті є 280 = 160 треків. Треки, розташовані на одна­ковій відстані від центра дискети, утворюють циліндр. Кожний трек (доріжка) розбивається на сек­то­ри. Кількість секторів у треці мо­же змінюватися від 9 до 18 залежно від якості та типу дискети.

Як правило, два сектори утворюють один кластер, який є основною одиницею зберігання інформації. У кожному сек­то­рі записується 512 байтінформації, а у кластері – 1024байта.

Таблиця 3.

Тип і якість	Кількість сторін	Кількість треків	Кількість секторів	Ємність пам’яті	Примітки
S/HD	2	80	15	1.2 Мбайт	2 сторони, підвищена густина
DS/HD	2	80	18	1.44 Мбайт	3.5 дюйма
S/QD	2	80	10	800 Кбайт	2 сторони, квадратична густина
DS/QD	2	80	9	720 Кбайт
S/DD	2	40	9	360 Кбайт	2 сторони, подвійна густина
S/DD	1	40	9	180 Кбайт	1 сторона, подвійна густина
S/DD	2	20	9	180 Кбайт	2 сторони, подвійна густина
S/SD	1	20	9	90 Кбайт	1 сторона, одинарна густина

Таким чином, кількість кластерів приблизно буде збіга­тисяз ємністю дискети у кілобайтах. Максимальні ємнос­ті пам’яті дискети різних типів і якості наведені в таблиці 3.

Вся утворена область пам’яті дискети використовується для інформації чотирьох видів:

1. Завантажувач (Boot-сектор).

2. Таблиці розподілу файлів (FAT-таблиці).

3. Таблиця кореневого каталогу.

4. Область запам’ятовування інформації.

Завантажувач будь-якої дискети при її форматуванні записується в нульовому секторі. У цьому секторі ще записана така інформація:

- кількість байтів у секторі (тобто густина запису інфор­ма­ції);

- кількість секторів у кластеру (1 або 2);

- кількість секторів на дискеті;

- кількість секторів в одному треці;

- число голівок накопичувача;

- кількість 32-байтових елементів таблиці кореневого каталогу;

- кількість секторів, що займає основна таблиця FAT;

- кількість секторів, що займає резервна таблиця FAT.

Одразу ж після Boot-сектора на дискеті надається місце для основної та резервної FAT-таблиць.

Основна та резервна FAT-таблиці займають області, роз­міри яких залежать від ємності пам’яті дискет. Для дискет з ємністю пам’яті:

360 Кбайт– вони займають від 1-го до 4-го секторів;

720 Кбайт– від 1-го до 6-го секторів;

1.2 Мбайт– від 1-го до 14-го секторів;

1.44 Мбайт– від 1-го до 18-го секторів.

У FAT-таблицю записуються назви каталогів та файлів, які знаходяться на дискеті. Разом з ім’ям файла до FAT-таблиці записано номер його початкового кластера та його довжина в байтах.

У кінці кожного попереднього кластера файла записаний номер його наступного кластера. Утворюється ланцюжок кластерів, до яких записаний даний файл. У кінці файла записано код кінцевого файла – FFF. Якщо будь-який кластер зіпсований, то в його кінці записується код FF7, і він не бере участь у розподілі. Таким чином, не має значення, будуть кластери файла суміжними чи ні. Але це дуже важливо для фізичного зносу магнітного носія. Якщо кластери одного файла не фрагментовані, то голівки будуть постійно знаходитися у деякій невеликій області, а не рухатися від початку до кінця області пам’яті носія. Порожні кластери дискети помічаються інформацією 000.

При вилученні файла його зміст у кластерах залишається незмінним, але в FAT-таблиці перша літера його імені замінюється символами Е5. Це дозволяє відновити файл, якщо в його кластери не записано нової інформації.

Після FAT-таблиць розташовується таблиця кореневого каталогу. Розмір цієі області залежить від ємності магніт­но­го носія.

Для дискет з ємністю пам’яті:

360 Кбайт– вона займає від 5-го до 11-го секторів;

720 Кбайт– від 7-го до 13-го секторів;

1.2 Мбайт– від 15-го до 28-го секторів;

1.44 Мбайт– від 19-го до 32-го секторів.

Кожному елементу кореневого каталогу відводиться 32 байта пам’яті. В один сектор каталогу можна записати 512:32 = 16 назв імен файлів або каталогів. Тоді у кореневий каталог дискет ємністю 360 або 720 Кбайтз одним сектором на кластер можна записати не більше 167 = 112 імен каталогів і файлів, тобто у кореневому каталозі не повинно бути більше 112 входжень. Якщо кластери мають по 2 сектори, то кількість входжень в кореневий каталог не повинна перевищувати 224.

Для дискет ємністю 1.2 або 1.44 Мбайткількість входжень у кореневий каталог не повинна перевищувати 146 = 224 або 1431 = 448 (для дискет з двома секторами на кластер).

У кожному елементі кореневого каталогу міститься: ім’я файла, атрибути файла (Read only – тільки для читання, sys – системні файли, hidden – скриті файли), час утворення файлу, дата утворення файла, номер початкового кластера файла, розмір файла у байтах.

До області запам’ятовування інформації записуються файли і каталоги, перераховані в FAT-таблиці. Якщо у результаті вилучення будь-якого файла на носії утворилося вільне місце (незайняті кластери), то незалежно від розміру наступного файла, що записується, спочатку будуть заповнюватися незайняті кластери, починаючи з самого початку в області запам’ятовування інформації. При цьому файли будуть обов’язково фрагментовані, тобто кластери кожного з цих файлів будуть суміжними.

Розмічена дискета потребує обережного поводження. Дискету необхідно тримати так, щоб великий палець був біля етикетки. Ні в якому разі не можна доторкатися до від­критої поверхні дискети, інакше буде зіпсована інформа­ція. Дискету не можна гнути, ламати, підносити до працюючого телевізора. Дискета вставляється у гніздо накопичувача так, щоб етикетка була зверху. Дискета вставляється до кінця й обережно, обов’язково двома пальцями, зачиняється важіль-защіпка поворотом її на 90 градусів вправо. При відкритті защіпки тримати її обов’язково двома пальцями і повернути вліво на 90 градусів. В сучасних ПЕОМ роль важіля-защіп­ки грає відповідна кнопка.

Розглянемо розташування програм на системному магнітному носії. Для конкретності, як приклад магнітного носія, візьмемо дискету. При форматуванні на дискеті виді­ля­ється чотири області пам’яті для завантажувача двох FAT-таблиць і таблиці кореневого каталогу. Відразу ж після резервної FAT-таблиці записується таблиця кореневого каталогу, для якої використовується від 7-ми до 14-ти секторів.

Під час запису операційної системи після таблиці кореневого каталогу розташовується файл розширення базової системи вводу-виводу (Іо.sys), а потім файл обробки переривань (Msdos.sys). Положення цих двох файлів для однотипних дискет суворо однакове. Це означає, що системну дискету можна зробити одним з трьох способів:

1. Форматуванням дискети з одночасним записом двох файлів ядра операційної системи Іо.sys і Msdos.sys.

2. Копіюванням інформації з іншої системної дискети за допомогою команди Diskcopy, тобто копіювання методом блок в блок.

3. Записом ядра операційної системи за допомогою команди Sys.

Положення інших файлів операційної системи не має ніяко­го значення.