Захворювання, які не поширюються за межі піхви і матки

Післяпологові виразки виникають унаслідок інфікування тріщин і розривів промежини, вульви, піхви і шийки матки, які стаються під час пологів. При цьому порушується загальний стан роділлі. У ділянці ушкодження з'являється біль, підвищується температура тіла, виникає тахікардія. Раньова поверхня вкривається брудно-сірим або сіро-жовтим нальотом, тканини навколо неї гіперемійовані, набряклі. Наліт утворений некротичними шарами тканини, фібрину, лейкоцитів, що розпалися. Він важко відділяється від підлеглих тканин і легко кровоточить.

Захворювання найчастіше починається на 3—4-й день після пологів. Гарячка триває 4—5 днів, а потім протягом кількох днів спостерігається субфебрильиа температура тіла Наліт поступово відшаровується і рана очищується. Епітелізація завершується до 10-12-го дня.

Лікування. В усіх випадках при післяпологовій виразці показана місцева терапія. Загальне лікування проводять за наявності проявів значної інтоксикації.

Якщо виразка локалізується в ділянці швів, то їх знімають. Проводять бакпосів для визначення характеру збудника та його чутливості до антибактеріальних препаратів. Місцево застосовують водню пероксид, гіпертонічний розчин натрію хлориду, фурацилін, димексид, діоксидин, хлорофіліпт та інші дезінфекційні засоби. Для стимуляції формування повноцінних грануляцій призначають протеолітичні ферменти (трипсин і хімотрипсин) і проводять гіпербаричну оксигенацію. Після нормалізації температури тіла й очищення країв рани загальну терапію припиняють, а місцево застосовують жирові тампони (мазь Вишневського).

Післяпологовий ендометрит – найпоширеніша форма післяпологових інфекцій. Насамперед до процесу залучаються ендометрій і прилеглий міометрій.

Післяпологовий ендометрит у 2/3 випадків перебігає в легкій формі й завершується одужанням, в 1/4 випадків він характеризується тяжким перебігом із гнійно-резорбтивною лихоманкою та загрозою генералізації інфекції.

Для легкої форми захворювання характерний пізніший початок (5—12-а доба): температура тіла підвищується до 38-38,5°С, ШОЕ – 30-55 мм/год, лейкоцитоз — 9-12×10⁹ л, незначний нейтрофільний зсув лейкоцитарної формули. Загальний стан хворих залишається задовільним. Матка збільшена, виділення кров'янисті, зрідка кров'янисто-гнійні. Нерідко відмічається болючість по бічних краях матки (по ходу великих лімфатичних судин). Для визначення ступеня тяжкості стану проводять спостереження за диханням, гемодинамікою, сечовипусканням, динамікою лабораторних показників на тлі комплексного лікування протягом 24 год. При легкій формі захворювання стан хворої за добу суттєво не погіршується.

Якщо порушується евакуація виділень з матки внаслідок її різкого перегину, спазму внутрішнього вічка чи закупорювання каналу шийки згустками крові, шматками плодових оболонок, виникає лохіометра. Лохіометра супроводжується підвищенням температури тіла до 39 °С, ознаками інтоксикації, переймоподібним болем унизу живота. Покращення відтоку можна досягти іноді шляхом виправлення положення матки, уведення спазмолітиків (но-шпа, атропін) і скоротливих засобів (окситоцин, метилергометрин) або шляхом механічного розширення каналу шийки матки.

Тяжкий ендометрит найчастіше починається на 2-у–3-ю добу після пологів і нерідко виникає на тлі хоріонамніоніту. Супроводжується значним погіршенням загального стану, підвищенням температури тіла, тахікардією, болючістю матки, гнійними виділеннями з неприємним запахом.

Останніми роками значно частіше спостерігаються стерті клінічні форми ендометриту, які характеризуються появою перших симптомів захворювання на 1–7-у добу після пологів. Клінічні й лабораторні дані свідчать про легку форму перебігу захворювання Проте при цьому варіанті досить швидко інфекція генералізується. У цих випадках пропонують оцінювати тяжкість захворювання з урахуванням стану всіх органів і систем (дихання, кровообіг, сечовипускання, білковий і водно-електролітний обмін, КОС, імунний статус та ін.).

Ендометрит після кесарева розтину завжди перебігає в тяжкій формі і супроводжується ознаками інтоксикації та парезом кишок. Найчастіше він виникає у хворих із факторами ризику (ожиріння, цукровий діабет, екстрагенітальна хронічна інфекція, значна крововтрата під час операції та ін.). Клінічна картина характеризується загальною слабістю, головним болем, відчуттям сухості в роті, здуттям кишок, зниженням діурезу, субінволюцією матки, гектичними підвищеннями температури тіла. Відзначаються виражені® лейкоцитоз, нейтрофільний зсув лейкоцитарної формули, токсична зернистість лейкоцитів.

Лікування. Специфічну місцеву терапію ендометриту проводять з метою обмежити резорбтивний синдром, всмоктування продуктів розпаду і токсинів. Запропоновано промивати порожнину матки розчинами антисептиків, антибіотиків та інших біологічно активних речовин. Перед промиванням матки з її порожнини беруть вміст для бактеріального дослідження і визначення чутливості мікрофлори до антибіотиків. Активний вплив на матку при ендометриті дає змогу суттєво прискорити клінічне одужання хворих, зменшити інтоксикацію, запобігти генералізації інфекції та зберегти матку. Якщо методом УЗД виявлено вміст у порожнині матки, то після її промивання здійснюють вакуум-аспірацію.

Критеріями припинення промивання порожнини матки є покращення загального стану, зниження тахікардії, нормалізація показників гемограми й температури тіла, зникнення болючості і прогресуюче скорочення матки, відсутність гнійного вмісту в промивній рідині, позитивні бактеріологічні зміни.

Комплексне лікування післяпологового ендометриту включає антибактеріальну, інфузійну, детоксикаційну, імунозамісну, стимулювальну і протизапальну терапію. Одночасно призначають не менше двох антибіотиків з урахуванням антибіотикочутливості мікроорганізмів і фармакокінетики препаратів: цефалоспорини ІІ—IІІ покоління, аміноглікозиди ІІ покоління, метрагіл у середніх дозах. Призначають імунозамісну і стимулювальну терапію (імунну антимікробну плазму, антистафілококовий гама-глобулін, лейкоцитарну масу, Т-активін та ін.). Із протизапальних препаратів призначають і нестероїдні засоби: аспірин, індометацин, ібупрофен, анальгін, парацетамол. Широкого застосування набула інфузійно-детоксикаційна терапія: колоїди/кристалоїди (1/1) (натрію хлорид та інші сольові розчини, реополіглюкін, глюкоза, альбумін). Призначають вітамін С і вітаміни групи В. Показані антигістамінні препарати.