Розділові знаки при прямій мові та цита так

Існує два різних способи включення конструкцій із прямою мовою в текст із виділенням прямої мови в абзац і без її виділення.

Перший спосіб більш характерний для публіцистичного та художнього стилів. Він передбачає віднесення авторської мови в препозиції до попереднього абзацу. При постпозиції та інтер­позиції авторська мова в окремий абзац не виділяється, а відок­ремлюється від прямої мови за допомогою тире. Таким чином у текст здебільшого вводяться діалоги, наприклад:

« — Що сталося?— спитав гончар, підходячи.

Двері, тату, вкрадено.— голосно сказала дівчина.

Які там двері? — здивувався гончар.

— Що з хати — в сіни. Знято з завіс!— / дівка раптом розсер­дилась: — От не люблю ж! Коли б ви тут не розбалакували, коли б дома дію робили, то й двері були б цілі, тату!» (О. Ільченко).

Другий спосіб — без виділення прямої мови в абзац, — як правило, вживається при цитації, а також для оформлення не-висдовлених уголос думок та для окремих реплік, що компози­ційно не розривають авторської розповіді. Напр «Ми не маєм казати один одному: "Ось поси моєГ — але маєм усі взятися за руки красно та й сказати: "Ось поси нашеГ» (Л. Мартович); «Семен, одягнувшись, сидів на березі, коли з другого боку, греблею, надійшла молодиця. Семен закривсь рукою від сонця. "Либонь, Мотря, — подумав він. — ВонаГ» (М. Коцюбинський).

Можливе введення й діалогів у текст, без їх виділення в абза­ци. Напр.: «Коли парафіяни довідались, якого дістали пароха, то зачали відказувати. А найбільше небіжчик Дмитро Березюк. Він таки кричав: "А це по-якому? То для нашої громади такий малий піп?! Ми вже більшого не варті? Он у Опеньківцях та піп, як то­поля, такий високий. У Берберівці та хоч нижчий, але зате грубий. А нам надали якесь! Тьху! Громада не може цього приймитиГ"

Йому відповів Іван Косий, теж уже небіжчик: "Не бійтеся, куме, як будемо доносити хліби та колачі, то й цей погрубне\ Ледве дяк заглагоїв збунтовану громаду» (Л. Мартович); «Пи„ таю: — "Як ви доскочили такого огираГ — "Нам тес знати, батьку. Сідай да їдь собі з Богом: ляхи не за горою; часом жах у них проходить швидше од похмілля"» (П. Куліш).

Пряма мова після слів автора

Коли пряма мова вводиться в текст без виділення в окремий абзац, вона береться в лапки. Після авторських слів перед пря­мою мовою ставиться двокрапка. Перше слово прямої мови пи­шеться з великої літери. Усередині прямої мови ставляться такі самі розділові знаки, як і в простому реченні. У кінці прямої мо­ви знак питання, знак оклику і крапки (три крапки) ставляться перед лапками, що закриваються, а крапка — після лапок. Напр.: «Тим-то й бабуся-покійничка, було, каже: "Не стає, не стає, моя дитино, таких дівчат і козаків на Вкраїні, як за мого було дівування"» (П. Куліш).

Завжди виділяються лапками невисловлені думки, звуки з гучномовця, відлуння: «— То ти, Даниле?.. —лунко запитали з гори.— "Авжеж, не хто", — відповів у думці Коряк, міркуючи, що горланити йому, старому чоловікові, не личить...» (Г. Тютюнник).

В інформаційних матеріалах на сторінках газет пряма мова, як правило, в лапки не береться.

Коли пряма мова починається з абзацу, перед нею ставить­ся тире.

Двокрапка після авторських слів перед прямою мовою ста­виться лише в тих випадках, коли в словах автора є дієслова зі значенням мовлення чи мислення або вони допускають допов­нення такими дієсловами. Напр.: «І як часом божої днини, в не­ділю або в свято, засіли Заколесники до їди в мирності, не висва­рившись перед тим, то Семениха щиро зітхала й пришіптувала:

— Гріхи, гріхи! У християнина лиш тілько роботи, що гріши­ти» (Л. Мартович). Але:

«Осінь ходить, яблука золотить. Я приїхав у незнаний край.

Чужоземко молодая, хто ти?

Одгадай» (М. Рильський).