Синтаксичні відношення між однорідними членами

доіж однорідними членами речення встановлюються єд­нальні, протиставні та розділові відношення. Вони виражають­ся сполучниками сурядності.

Єднальні відношення виражають різні відтінки по­єднання між однорідними членами, а саме: єднально-перелічу­вальні, приєднувальні, перелічувально-розділові, перелічуваль­но-видільні тощо. Єднальний зв'язок виражають сполучники: Щц),та (в значенні і), та й, ні... ні, як... так і, не тільки... а(але) й, не лише... а(але) й. Напр.: «Не так тії вороги, як добрії люди — Покрадуть жалкуючи, плачучи осудять» (Т. Шевченко); «Розцві­тай же, слово, і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі пречудес-но, пречудово — розцвітай же, слово!» (П. Тичина); «Тихо та яс­но у материній душі. І така тиха, зоряна і ясна ніч. А в ній у го­лубім сяйві вервечками бродять дівчата молоді з піснями лункими. Аж заслухається Катря і сидить, як заворожена, а в душі бро­дять юрбами радісні та співливі материні думи» (А. Головко); «Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні виш­невого садка...» (нар. пісня).

Найчастіше між однорідними членами вживається сполуч­ник/, що може бути поодиноким і повторюваним. Поодинокий сполучник указує, що перелік закінчився, тому він ставиться між двома або перед останнім з однорідних членів. Таким чи­ном створюється закритий однорідний ряд. Повтор спо­лучника перед кожним однорідним членом речення створює не-закінчений, або відкритий, однорідний ряд, напр.: «Солов'ї, ці невтомні співці весни і кохання, заливисто перетьохкуються у вербах, по садках і в кущах біля річки» (О. Гончар); «Мово рідна! Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам⁹ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в пгобі, мово, неосяжна душа народу — його щирість і щедрість, Рйдощі й печалі, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку... Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого» (С. Плачинда) — сполучник і створює в тексті незамкнений ряд, об'єднуючи од­норідні члени окремо й попарно.

Парні сполучники не тільки... а(але) й, не лише... а(але) й, як... ним передають відношення зіставності, порівняння. Ці сполуч­ники вживаються тільки між двома однорідними членами: «У спларі князівські часи на нашій батьківщині набув великої популяр-ност/ образ Марії у вигляді Оранти: віруючі називали цей образ Марії як Заступницею, так і Непорушною стіною» (Д. Степовик).

Протиставні відношення виражають об'єднан­ня двох протилежних, несумісних, контрастних однорідних чле­нів. Однорідність виникає всупереч логічному значенню членів речення, оскільки вони сприймаються як протилежні, взаємо-виключні. Таких членів у реченні, як правило, не більше двох. Протиставні відношення виражаються сполучниками: а, але проте, зате, однак, хоч, так, та (у значенні але), хоча. Сполуч-ники а, але вказують на протиставлення одних предметів, явищ, дій, ознак іншим.

Сполучники проте, та (у значенні але), так зіставляють по­няття, одне з яких обмежує інше: «Сонце без проміння, однак чер­воне, ніби ясний світ на широку картину. За Вишгородом стоїть на Дніпрі сиза, проте з жовтим сутінком імла» (І. Нечуй-Левиць-кий). Сполучники зате, однак виражають значення протистав­лення з відтінком заміщення (замість того): «А знизу, з-під палу­би, лине сумна, неголосна, зате рідна, українська пісня» (С. Пла-чинда). Сполучники хоч (хоча) мають відтінки допустовості: «Випросталася Лисавета Гулевичівна, зупинилась на мить, задума­лася: побудувала колегію, хоча сина втратила» (С. Плачинда).

Розділові відношення між однорідними членами полягають у тому, що логічний зв'язок між ними передає роз­дільність, чергування або взаємовиключення понять, які вхо­дять до однорідного ряду. Такі відношення виражаються спо­лучниками: або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, чи то... чи то, хоч... хоч. Конструкції з поодинокими сполучниками або та чи виражають просту роздільність однорідних членів, у речен­нях же з повторюваними сполучниками або... або, чи... чи, хоч... хоч виражається перелік понять, що взаємно виключають одне одного; у реченнях із сполучником то... то виражається перелік повторюваних явищ, подій, предметів, які чергуються; такі самі відношення, але з відтінком питальності, сумніву або непевно­сті виражаються в реченнях з однорідними членами зі сполуч­никами: чи то... чи то, не то... не то. Напр.: «Які неповторні шляхи випрядає нива: вона то стрясоне дужими і м 'якими крила­ми і до самого обрію летить, то враз відкинеться назад, стихне, як пісня» (П. Загребельний); «Усімости в цій землі були дерев'яні, через що людям захожим: або чужинцям, або мандрівникам, або завойовникам, або апостолам, або й пройдисвітам, здавалося, ні­би тут і зовсім немає мостів...» (П. Загребельний); «Спинився — волошка чи не волошка вистромила голівку з-поміж колосочків?» (С. Васильченко).