Складності й помилки при виборі форми роду

Якщо підмет виражено іменником чоловічого роду, що оз­начає професію й у даному реченні стосується особи жіночої статі, то присудок може стояти як у чоловічому, так і в жіночо­му роді: Директор наказав {Директор наказала. В офіційно-діло­вому стилі переважають форми чоловічого роду.

При підметах-іменниках спільного роду форма присудка орієнтується на стать особи, названої підметом: Нероба спав (про чоловіка); Нероба гуляла (про жінку).

Якщо іменник є власною назвою, то рід присудка визнача­ється родом родової назви: Нагасакі (місто) нам сподобалося; Широко розлилася Лімпопо (ріка); Перед нами з'явився Таїті (острів); Зімбабве (країна) — велична й прекрасна. Помилковим є невмотивоване використання середнього роду: Таїті велике; Зімбабве прекрасне.

Якщо підмет виражено абревіатурою, присудок орієнтуєть­ся на граматичний рід ключового слова: ОУН (організація) ви­рішила, ФРН (республіка) заявила. Проте деякі абревіатури, що закінчуються на приголосну, морфологізувалися як іменники чоловічого роду, і присудок при них набуває тієї ж форми: неп (нова економічна політика) розпочався.

Якщо підмет і іменна частина присудка виражені іменника­ми в називному відмінку, то рід дієслова-зв'язки може орієнту­ватися як на підмет, так і на присудок: Футбол був його єдина розвага і Футбол була його єдина розвага. Якщо ж іменна части­на присудка стоїть в орудному відмінку, зв'язка узгоджується з підметом: Футбол був його єдиною розвагою. Коли підмет вира­жений займенником це, зв'язка завжди орієнтується на іменник присудка: Це був грім; Це було сонце; Це була хмара.

Складності й помилки в ка тегорії числа

Якщо складений підмет виражено сполученням кількісного числівника, неозначено-кількісного числівника (багато, мало, кілька), кількісного іменника (бічьшіеть, решта, частина) з імен­ником у формі родового відмінка множини, то присудок може мати як форму однини, так і форму множини: П'ятеро гостей прийшчи і П'ятеро гостей прийшло.

Можна виділити такі закономірності:

а) якщо акцент робиться саме на кількості виконавців дії, присудок ставиться в однині й уся сукупність виконавців сприй­мається як одне ціле: Сто шістдесят делегатів узяло участь у нараді. Коли акцент робиться на назві виконавців, присудок ставиться в множині і кожен виконавець зберігає свою авто­номність: Семеро артистів підготували чудову програму;

б) якщо присудок означає активну дію (як правило, ді_ю живих істот), то він ставиться у множині: Кілька юнаків носили цеглу. Якщо підмет означає неживий предмет, перевага відда- ється однині: Кілька дерев росло поблизу;

в) препозиція підмета сприяє вибору однини, постпозиція множини: Приїхаю до матері три сини; Три сини приїхали дома?пері;

г) якщо до складеного підмета входить кілька однорідних чле- нів — іменників — або якщо в реченні є кілька однорідних присуд- ків, то, як правило, присудок має форму множини: Багато хлопців і дівчат прийшли на концерт; Троє друзів поїли, попили, порозмовляли;

ґ) якщо іменна частина підмета має означення, що стоїть у множині, то й присудок, коли він постпозиційний, також ста­виться у множині: П'ять високих сосон росли на галявині. Препо­зитивний присудок може мати форму однини: На галявині рос-ло п 'ять високих сосен;

д) якщо складений підмет означає часовий відрізок — вік людини, кількість років, годин та ін., то присудок ставиться в однині: Минуло сім років; Мені виповниться сорок років;

е) якщо до складеного підмета входить неозначено-кількіс- ний числівник (багато, мало, чимало, трохи та ін.), то присудок частіше має форму однини: Багато людей так і не змогло потра- пити на стадіон.

ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Другорядними називаються члени речення, що пояс­нюють головні або інші другорядні члени й синтаксично зале­жать від пояснюваних слів.

Термін другорядний означає лише те, що член речен­ня є синтаксично залежним. В інформативному плані саме він може бути найголовнішим у реченні: «Вона померла не від часу, а від страждань» (П. Загребельний) (логічний наголос падає на обставину від страждань).

Другорядні члени речення поділяються на означення, до­датки та обставини.

Означення — це другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета: «Суворих слів, холодних і жорстоких, пере­бираю низку, ніби чотки» (М. Рильський).

Додаток означає предмет, який є об'єктом дії, на який у той чи інший спосіб дія поширюється: «Оддав той москаль бу-магу якусь панії» (Марко Вовчок).

Обставина — це другорядний член речення, що вка­зує як відбувається дія з точки зору її інтенсивності, якості, а також способу, місця, часу, причини, мети, умови виконання: «По обіді ми подалися пішки до книгарні» (В. Діброва).

Для вираження кожного типу другорядних членів речення в мові існують спеціалізовані (морфологізовані) граматичні фор­ми: для означення — прикметник, для додатка — іменник у не­прямих відмінках, для обставини — прислівник.

Однак головним критерієм при визначенні другорядного чле­на речення є не його граматична форма, а змістові відношення між ними і словом, до якого він синтаксично приєднується. Так, означення може передаватися не лише прикметником, а й імен­ником: книга Івана (= Іванова книга), додаток — інфінітивом: на-казав стріляти (= віддав наказ про стрільбу), обставина — імен­ником: Він живе в Америці (порівняймо: Він живе далеко).

З іншого боку, та сама словоформа в залежності від змісто­вих зв'язків з іншими членами речення може виступати в ролі різних другорядних членів. Наприклад, у реченні Діти зліпили зі снігу бабу словоформа зі снігу виступає додатком (зліпили — із чого?), у реченні Баба зі снігу всім сподобалась — означенням (баба — яка?), а в реченні Проліски повиростали зі снігу — об­ставиною місця (повиростали — звідки?).

Різні синтаксичні функції може виконувати й інфінітив: Слі-вати — приємна річ (підмет); Я хочу співати (частина складено­го присудка); Бажання співати не полишало його (означення: ба­жання — яке?); Він попросив мене співати (додаток: попросив що?); Я пішов у клуб співати (обставина: пішов з якою метою?).