Складнопідрядні речення з підрядним умови

Складнопідрядним реченням із підрядним умови називається складне речення, підрядна частина якого вказує на реальну чи нереальну (тобто бажану або можливу) умову, за якої відбува­ється чи могло б відбуватися те, про що говориться в головному реченні, наприклад: «І їхати на возі з сіном неприємно, коли віз ось-ось перекинеться в річку» (О. Довженко); «..Якби були такі тюрми, то всі б з волі пішли жити до тюрми» (І. Багряний).

Підрядне умовне речення відповідає на питання за якої умови?

З головним підрядна частина може з'єднуватися сполучни­ками якщо, коли, як, раз, коли б, якби, аби, повторюваним спо­лучником чи (при наявності кількох умов), а також формою умовного способу дієслова в підрядному реченні або формами майбутнього часу чи наказового способу, вжитими в значенні умовного, наприклад: «Раз серце собаче, то і народ малий, і зве­деться здорове число їхнє нінащо» (В. Барка); «Хоча як інші кни­ги погортай, то перший цар був скіфський Таргітай» (Л. Костен­ко). Підрядне умовне може бути й інфінітивним: «Аби нам у гори дістатись, я тебе там вигою, брате» (Леся Українка).

Сполучник коли в підрядному умовному реченні здебільшо­го має тільки умовне значення, не обтяжене часовим відношен­ням, і є стилістично нейтральним, наприклад: «Коли я вас обра­зив, то прошу пробачення» (М. Хвильовий); «Коли б і сталась перемога, То це було б лише від Бога!» (О. Олесь).

Розрізняють два типи підрядних умовних речень. Речення першого типу виражають дійсну, реальну умову, при наявності якої можлива дія головного речення. Вони приєднуються до го­ловного сполучниками якщо, як, коли, раз. Другий тип підряд­них речень виражає умову ірреальну, тобто нездійсненну. Ці ре­чення приєднуються до головного сполучниками коли б, якби, аби. Головне речення теж містить вказівку на нереальність дії, яка граматично виражається формою умовного способу.

Підрядна частина відноситься до всього головного речення і може займати будь-яке місце щодо нього: «Якби фортуна не була сліпою, хіба б лежав той грек на дні Су пою?» (Л. Костенко) «Які б то звуки розітнулись, Коли б ви от них струн торкну­лись!..» (О. Олесь).

Коли підрядне речення містить реальну умову, воно здебіль­шого стоїть у препозиції щодо головного: «Коли ви ще раз ска­жете про це, я вас негайно розстріляю» (М. Хвильовий).

Якщо підрядне речення стоїть перед головним, то в голов­ному може бути сполучник-зідповідник/ш: «Якхвшямимо про­несе, То буде й далі добре все» (О. Олесь); «Як нема чого їсти, то й святий забунту є...» (В. Винниченко).

Підрядні речення можуть мати додаткові відтінки значення часу: «Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява» (О. Дов­женко); причини: «Нащо той сход, як хліб гниє» (А. Головко); «Якщо й писав, сину, то не ми твої листи читали» (А. Головко).

Складнопідрядні речення з підрядним допусту

Складне речення, підрядна частина якого вказує на умову, незважаючи на яку або всупереч якій відбувається дія, вираже­на в головному реченні, називається складнопідрядним речен­ням з підрядним допусту, наприклад: «Хай літають вітри, хай сміються громи, — Ми не звернем з своєї дороги...» (О. Олесь); «Але він теж не так собі гречин, хоч взяв за душу невідомо й чим» (Л. Костенко).

Підрядні допустові речення відносяться до головного речен­ня в цілому. Від головного речення до підрядного можна поста­вити питання незважаючи на що?

Допустове значення підрядного речення може мати різні від­тінки — обмежувальний, узагальнювальний, розділовий, проти­ставний, яким відповідають різні формальні засоби приєднання підрядної частини до головної. З головним реченням підрядні допустові можуть пов'язуватися сполучниками хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, правда, незважаючи на те, що: «Хазяйка під­фарбовує щоки, дарма що стара» (М. Хвильовий); сполучними словами, ускладненими часткою не' як не, скільки не, куди не, звідки не, хто не, що не, який не, де не, коли не: «І яка вона [про­гулянка] не була химерна та коротка, але на всіх справила велике вражіння» (І. Багряний).

Підрядне допустове може стояти після головного речення, перед головним і в середині головного речення. Якщо підрядне допустове стоїть перед головним, на початку головного зде­більшого вживаються протиставні сполучники а, та, але, зате, проте, однак, все ж, наприклад: «...Хоч там нема того, що є де­інде, зате є те, чого нема ніде» (Л. Костенко).

Існує поділ складнопідрядних речень із підрядною части­ною допустовою на різні підтипи, в залежності від структурно-семантичних особливостей. Так, виділяють власне допустові й узагальнено-допустові речення.

Власне допустові підрядні речення виражають зви­чайні обставини, всупереч яким відбувається дія головного ре­чення, наприклад: «Христя така маленька дівчинка, хоч їй і два­дцять шість літ» (М. Хвильовий). Власне допустові поділяють­ся на обмежувально-допустові, протиставно-допустові та розді­лово-допустові.

Обмежувально-допустове речення завжди займає постпози­цію або інтерпозицію щодо головного: «Звали його: Безрідний, хоч мав родичів» (В. Барка); «Литвинов, хоч був і терапевт з вузького профіт, але в цих умовах міг бути й за хірурга, тільки, на жаль, мав він лише самі голі руки» (І. Багряний).

У протиставно-допустових реченнях, на відміну від обмежу­вально-допустових, підрядна частина стоїть перед головною, яка може починатися протиставним сполучником: «І хай відно­син наших світ погасне, А спогади все ж будуть жить в мені...» (О. Олесь).

У підрядному розділово-допустовому реченні є повторювані сполучники чи або хоч: «Чи прийде час веселий, Чи прийде зла го­дина — Я все тебе згадаю. Що ти моя єдина» (Р. Купчинський).

Узагальнено-допустові підрядні речення, приєд­нуючись до головного сполучними словами — відносними зай­менниками і прислівниками та підсилювальними частками не або хоч, вказують на крайній ступінь вияву умови, всупереч якій відбувається дія в головному реченні: «/ де б я не був за да­лекою даллю, тебе ж, Україно, завжди пізнаю...» (А. Малишко).

Якщо допустовий сполучник ускладнюється часткою би (б), то підрядне речення набуває умовно-допустового значення: «Скіїьки б не судилося страждати, все одно благословлю завж­ди день, коли мене родила мати...» (В. Симоненко).