Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА.docx
Скачиваний:
23
Добавлен:
05.09.2019
Размер:
1.18 Mб
Скачать

Власні і загальні іменники

Власними називаються іменники, які позначають влас­ні назви осіб або предметів: Наталія, Іванна, Віталій, Ярослав, Земля (планета), Альпи, «Вітчизна» (журнал), Зірка (корова), «Явір» (ансамбль), «Зав'язь» (збірка творів). Вони виділяють окремі предмети з ряду однорідних. До них належать антро-понімічні й топонімічні назви, назви предметів духовної та ма­теріальної культури, тварин і сортів рослин, назви державних установ, організацій тощо.

Загальними називаються іменники, що позначають ряд однорідних предметів, істот: будинок, яблуня, грузин, птах, ко­мета; явищ та абстрактних понять: вітер, грім, ампер, бостон, складність, сум, сором.

Власні назви переважно вживаються в однині: Амур, Поліс­ся, Марія, Артем, Кріт, Донбас, Золотоноша, хоч можливі й форми множини (три Марії, два Степани, два Чернігови, кілька Іваненків). Деякі власні іменники мають форму лише множини: Прилуки, Черкаси (міста), Карпати, Саящі-(гори^, Коваїі, Пекарі (села), Дарданелли (протока). Загальні на/зви бувають і в однині, і в множині (народ — народи, курча — курчата, твір — твори, колір — кольори) або тільки в однині (крейда, золото, алюміній) чи в множині (двері, обценьки, хитрощі).

Важливим показником для розрізнення власних і загальних іменників є написання їх з великої чи з малої літери. Проте ок­ремі загальні назви можуть писатися з великої букви, коли тре­ба підкреслити повагу, наприклад: Президент, Голова, Прем'єр-міністр, Автор (у договорі з видавництвом), Представник, Пре­зидент України, Голова Верховної Ради, Посол України в Канаді, Прем єр-міністр України, Представник ООН в Україні. Власні назви можуть переходити в загальні й писатися з малої літери: віліс, форд, галіфе, дизель, мартен, єсентуки.

Збірні іменники

Іменники, які позначають сукупність однакових або подіб­них предметів, що сприймаються як одне ціле, називаються збірними. Найчастіше таку сукупність створюють назви іс­тот, рослин та ін.: молодь, дітвора, деканат, березняк, коріння, листя, жіноцтво, гарбузиння, докторантура. Вони не мають форми множини, через те що виражають об'єднання багатьох предметів, які не підлягають лічбі. Проте в них є рід і словозмі­на, їх легко розпізнати за суфіксами -ств(о)/-цтв(о)/\ студент­ство, птаство, парубоцтво, козацтво; -н(я): вороння, коріння, на­сіння, мурашня; -инн(я)/-овинн(я)/\ ластовиння, кукурудзиння, картоплиння; -в(а): мушва, мишва, братва, мужва; -от(а)\ голота, кіннота, піхота, парубота; -ин(а)/-овин(а)/\ озимина, городина, садовина; -ник/-няк/\ чагарник, сосняк, осичняк; -еч(а): стареча, малеча; -і(я): братія, адміністрація; -ик(а)/-ік(а)/: символіка, ге­ральдика, проблематика, синоніміка; -арій: розарій, гербарій, ін­струментарій; -іан(а): Франкіана, Шевченкіана. Деякі збірні імен­ники утворилися без суфіксів: хмиз, юнь, молодь.

Іменники, які піддаються лічбі, мають форми однини й мно­жини, до збірних не належать: група, загін, рій, ліс, полк, народ, ряд, армія, табун, зграя, комісія, череда, стадо, команда, ан­самбль, трупа, екіпаж, ескадрилья, рота, дивізія, артилерія, ко­лектив, контингент та ін.

РЕЧОВИННІ ІМЕННИКИ

Іменники, які позначають однорідну за своїм складом речо­вину з ознакою цілого, що підлягає виміру, а не лічбі, назива­ються речовинними. Це назви зернових, плодових, ово­чевих, ягідних культур {просо, ячмінь, горох, калина, капуста, ожина, бузина, кропива), харчових продуктів (хліб, мед, кава, чай), корисних копалин, металів, рідин, газів (нафта, озокерит, метан, чавун, кисень, азот), ґрунту (глина, пісок, камінь, земля), будівельних матеріалів (вапно, цемент, цегла, граніт, бетон), тканин (шовк, ситець, маркізет, шевйот, болонья), ліків (анальгін, пеніцилін, амідопірин, аспірин, раунатин, гемітон).

Важливою граматичною ознакою цих іменників є те, що во­ни вживаються переважно в однині. Семантичні зміщення доз­воляють утворити форми множини від однини, але такі іменни­ки означають окремі типи, види або сорти речовини (хліба, пшениці, гречки, піски, води, сталі, соки). Деякі іменники вжива­ються тільки в множині, хоч види й типи в них відсутні: вершки, дріжджі, висівки, духи, дрова, макарони.

ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ТА ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ІМЕННИКІВ

Іменникам властиві граматичні категорії роду, числа та від­мінка. Категорія роду в слов'янських мовах відома здавна. Ще на індоєвропейському ґрунті виділилися чоловічий і жіночий рід, що було пов'язано з позамовним поділом на статі. Середній рід виник на основі іменників — назв неживих предметів. Отже, рід з'явився на основі поділу іменників на істоти й неживі пред­мети (неістоти).

Категорія роду вважається лексико-граматич­ною, бо, крім граматичних ознак, враховуються ще й семан­тичні (поділ на статі, за віком): дід — баба, син — дочка, качка — каченя. Навіть у назвах людей за професією, родом занять, на­ціональною належністю розрізняється рід, переважно чолові­чий і жіночий. Тут помітну роль відіграють морфологічні по­казники — суфікси із закінченнями: студент — студентка, ро­бітник —робітниця, кореспондент — кореспондентка, киянин — киянка, лікар — лікарка, узбек — узбечка. У назвах свійських тварин, як і людей, рід також розрізняється і лексично, і грама­тично: корова — бик, півень — курка, голуб — голубка. Назви ди­ких тварин, особливо дрібних, мають рід, що вирізняється тільки за граматичними показниками: жайворонок, метелик, муха, гусениця, риба, мурашка.

У назвах неістот беруться до уваги граматичні о з ­наки — форми називного, родового й орудного відмінків од­нини: сосна — сосни — сосною, дуб — дуба — дубом, відро — від-ра — відром. Назви абстрактних понять, малих щодо віку істот та інших конкретних предметів охоплює переважно середній рід: життя, навчання, курча, гусеня, перо, лезо, море, озеро.

Граматичне значення чоловічого, жіночого та середнього роду визначається за основним показником — закінченням називного відмінка однини та інших відмінків — ро­дового, орудного. Для іменників чоловічого роду таким показ­ником є нульове закінчення з основою на твердий і рідше на м'який приголосний: степ, двір, шлях, стіл, дощ, ключ, гай, кінь, окунь, приятель, хлопець. Окремо виділяються іменни­ки чоловічого роду з закінченням (-я), -о, -е: батько, Дніпро, Петро, Микола, суддя, Ілля, вовчище, котище. Іменники жіночо­го роду мають закінчення (-я) (калина, вода, земля, армія, Га­лина, Надія, Наталя). До жіночого роду належать також імен­ники з нульовим закінченням (зустріч, подорож, путь, сіль, галузь, більшість, крайність). Іменники середнього роду в називному відмінку однини закінчуються на -о, -е, -я: се­ло, болото, горе, поле, знання, покриття, ім'я, лоша, дитя, весіл­ля, учнівство, пасовисько, полотнище, знамено.

Іменники так званого спільного роду в контексті бу­вають лише одного якогось роду — чоловічого або жіночого. До них належать іменники з закінченням на -а: базіка, трудяга, нече­пура, служака, листоноша, бідолаха, приблуда, такса, причепа, не­доторка та ін. У цьому разі рід визначається за синтаксичним зв'язком іменника з іншими словами — за допомогою форм прикметників, займенників, дієслів, тобто контекстуального оточення: страшна потвора, добрий трудяга, прибув листоноша.

У невідмінюваних (ініціальних, буквених) абревіатурах рід визначається за основним словом: відомий ХТЗ, Київсь­ка ГЕС, дивовижний НЛО. У звукових (відмінюваних) абре­віатурах рід визначається граматично: КрАЗ — КрАЗа — КрАЗові, КрАЗ — КрАЗом — на КРАЗІ; ТУМ — ТУМу — ТУМові, ТУМ — ТУМом —у ТУ Мі. Так само чоловічого роду іменники ВАК, ДЕК, НОП, вуз, загс. У невідмінюваних звукових абревіа­турах рід також установлюється за стрижневим словом: облвно повідомив, Шевченківський райвно.

Невідмінювані іменники, до яких належать слова іншомов­ного походження з основою на (з попереднім голосним осно­ви), -о, -у, -є, -і, -ю, як назви неживих предметів належать до се­реднього роду: цікаве амплуа, широке панно, смачне рагу, густе пюре, велике фойє, чорне таксі, вдале інтерв'ю. До чоловічого роду належать іменники — назви тварин: жвавий кенгуру, ма­ленький поні, волохатий шимпанзе. Назви осіб чоловічої статі належать до іменників чоловічого роду: аташе, мосьє, Гейне,

Гойя,Дюма, Золя. Назви осіб жіночої статі — до жіночого роду: міс, леді, модам, Зеґерс, Ожешко. До невідмінюваних належать й українські жіночі прізвища з основою на приголосний та -о: Віра Луценко, Ніна Сагайдак, Алла Мазур, Оксана Гайдай. Власні географічні назви належать до того роду, який має ро­дова назва: зелене Тбілісі, високогірна Перу, глибоке Онта­ріо, промислове Баку, південне Туапсе.

Спостерігається хитання в граматичному роді іменників су­сід — сусіда, зал — зала, змій — змія, птах — птаха, парасоль — парасоля, плацкарт — плацкарта, свердел — свердло, округ — окру­га, верховод — верховода. Переважно чоловічого роду іменники со­бака, друзяка, коняка, звірюка. У середньому або чоловічому роді вживаються іменники забудько, ледащо, незнайко, громию, здорови­ло, хлопчисько. То в жіночому роді, то в чоловічому бувають імен­ники купічь, харч, продіч (проділь). Іменник біль у чоловічому й жі­ночому роді розрізняється значенням. Біль (страждання) чолові­чого роду: «А все те — злотні виламані зуби. Обручки й діаман­ти — скарб загуби, 3 гробовищ винюханий та з ярів. Біль, що горів, та не перегорів!» (Д. Павличкр). Іменник біль у жіночому роді ви­ражає опредмечену ознаку (білість): «Діброва смутная вже лис­тячко ронила, додолу у журбі клонилася чолом; Зима, скрадаючись, повіяла кричом і снігом біллю білою — ії покрила» (О. Пчілка).