1. Частки, що виражають різні змістові відтінки значення слів, словосполучень або речень

До цієї групи часток належать:

а) в к а з і в н і частки: ось, он, онде, ген, це, оце, то, от, ото («От сонечко вже за синю гору запало, от уже й вечір».— Мар- ко Вовчок). Перед прислівниками ось, от набувають підсилю- вального характеру;

б) означальні частки: саме, якраз, справді, точно, влас- не, рівно. Деякі з цих часток можуть виступати в ролі прислівни- ка, вони можуть відноситися до всіх повнозначних частин мо- ви. Означальні частки вказують на кількісну неповноту, при- близність, уточнюють зміст слова, до якого відносяться («Сиді- ли ми в садку, там саме зацвітаю І сипався з каштанів білий цвіт».— Леся Українка);

в) в и д і л ь н і частки: навіть, тіїьки, лише, лиш, лишень, хоч би, хоч, хоча б, аж, же (ж), -таки, уже (вже), собі, бодай, все ж. Видільні частки служать для логічного виділення в реченні сло- ва, до якого вони відносяться («Прийди хоч уві сні і нахились до мене». — В. Сосюра).

2. Частки, що виражають модальні і модально-вольові відтінки значень

До цієї групи часток належать:

а) власне модальні частки: мовляв, мабуть, ніби, на­вряд, навряд чи, ледве чи, ба, ой, ну й.

Власне модальні частки надають висловлюванню певного емоційно-оцінного забарвлення. Це може бути як сумнів у ві­рогідності повідомлення, так і впевненість у його правдивості, важливості тощо.

Як і модальні прислівники, частки цієї групи в реченні висту­пають синтаксично не зв'язано з іншими членами речення, од­нак, на відміну від прислівників, вони не можуть виступати у предикативній функції («Навряд чи десь по інших країнах співа­ють так гарно й голосисто, як у нас на Україні». — О. Довженко);

б) стверджувальні частки: так, еге, еге ж, атож, аяк- же, авжеж. Вони вказують на те, що сказане цілком відповідає дійсності або що мовець повністю згоден з повідомленням. З ме- тою підсилення частка так може повторюватись. Інші частки зу- стрічаються переважно в розмовній мові й в мові художньої літе- ратури (« — По-твоєму, то всі б то люди готові поїсти одні дру- гих?— Атож! Авжеж готові!» — І. Нечуй-Левицький).

Частка да не відповідає нормам сучасної української літера­турної мови. У діалектах української мови зустрічаються ствер­джувальні частки айно, йо.

в) заперечні частки: не, ні, ані.

Частка не вживається майже з усіма частинами мови. У за­лежності від місця в реченні вона може заперечувати як зміст висловлення повністю, так і якийсь із компонентів речення. Ко­ли частка не вживається в реченні двічі — перед допоміжним дієсловом і перед інфінітивом у складеному присудку — запере­чення нейтралізується і речення набуває стверджувального змі­сту (Він не міг не прийти).

Коли в реченні з часткою не у присудку є заперечний за­йменник, заперечний зміст речення посилюється: («Тихо, любо жилося дитині, І ніщо не сушило серденька». — Леся Українка).

Частка ні вживається для підсилення заперечення, вираже­ного дієсловом-присудком з часткою не або словом нема. Вона може підсилювати заперечення як одиничного додатка, так і кожного з кількох однорідних додатків. У цій функції частка ні, повторюючись, виступає одночасно в ролі підсилювального єд­нального сполучника («Нас не спинять ні холод, ні спека, ані ку­ля, ні яд, ні багнет...» — В. Сосюра).

Крім того, частка ні виступає еквівалентом речення при за­перечній відповіді.

Частка ані, варіант частки ні, вживається для більш експре­сивного заперечення одиничного додатка або групи однорід­них додатків (при повторенні). («Так уже я звівся, що ані гніва­тись, ані жалкувати ні на кого не маю!» — Марко Вовчок);

г) питальні частки: чи, хіба, невже та ін. Питальні част- ки служать допоміжним засобом для оформлення питальних ре- чень. Вони можуть входити до складу питального речення або бути еквівалентом питального речення («Невже справжній смак свободи можна відчути лише в обмеженнях її?» — О. Гон­чар). Частки хіба і невже надають питальному реченню відтін­ку сумніву. В ролі еквівалентів питального речення можуть уживатися і стверджувальні частки з питальною інтонацією (« — До Марусі? Еге так? — сказала Христина, подаючи руку Ломицькому.

— £_ге; — обізвався Ломицький». — І. Нечуй-Левицький).

Розмовні питальні частки га₉ ну можуть служити для пере­питування або спонукати до продовження розмови, виражати недовіру до почутого тощо.