Синтаксичні відношення між частинами складносурядних речень

У складносурядних реченнях найчастіше виражаються відно­шення єднальні, протиставні й розділові (пор. функції сурядних сполучників та їх класифікацію). Окрім того, складносурядні ре­чення можуть виражати зіставні, приєднувальні, пояснювальні відношення з різними додатковими відтінками значень.

Речення з єднальними сполучниками

Засобами вираження єднальних відношень є інтонація та єднальні сполучники і(й), та, а (в значенні і), які можуть бути одиничними й повторюваними, та й (з приєднувальним відтін­ком значення), повторювані сполучники ні..мі, ані...ані.

Складносурядні речення зі сполучником і найчастіше виража­ють часові відношення. Для вираження цих відношень служать дієслівні форми (часові й видові), порядок простих речень у складі складного, інтонація, сполучники, додаткові лексичні засоби. У межах єднальних відношень виділяються такі різновиди: 1. Власне єднальні відношення, в яких виражаються: а) одночасність двох або кількох дій, явищ, подій. Значення одночасності передається, як правило, збігом часових форм діє-слів-присудків у простих реченнях, які входять до складу склад­носурядного. Найчастіше дієслова-присудки бувають недоко­наного виду, рідше — доконаного: «Нове століття вже на вид­ноколі, і час новітню створює красу» (Л. Костенко);

На високій скелі ранньою добою Кулею підбитий сокіл клекотав,

І могутній клекіт розлітавсь луною

І орлів на волю попід хмари звав (О. Олесь).

Проте дієслівні форми в таких випадках можуть і не збігатися: «Заснули доли, і полонина в тиші спить» (О. Олесь).

Значення одночасності підкреслюється наявністю в частин складносурядного речення спільного другорядного члена (най­частіше — обставини, рідше — додатка), який завжди міститься в першому реченні. У такому випадку кома між сурядними ре­ченнями не ставиться: «А сьогодні над Харковом зупиніаись та­буни південних хмар і йде справжній тропічний дощ — густий, запашний і надзвичайно теплий» (М. Хвильовий); «Тоді^я звер­тався до них і ми перекидаємось словами» (М. Хвильовий);

б) послідовність дій або станів (сполучники і, а, а там, а по­тім). Значення послідовності виражається порядком частин складносурядного речення і видо-часовими дієслівними форма­ми в сурядних реченнях. Напр.:

Водевіль і трагедія нагло зійшлися

І заграли шалений танок,

І як вихор ми враз понеслися,

Всі в вінках із червоних квіток... (О. Олесь);

«Раптом у двір швидко ввійшов якийсь дядько, і вони з Семеном поспішно, таємниче почали про щось говорити» (В. Винниченко).

2. Причиново-наслідкові відношення (сполучники і, а тому) виражаються порядком речень, який не можна змінити, та інто- нацією. Напр.: «Може квіти зійдуть — / настане ще й для мене весела весна» (Леся Українка); «Сонце зайшло, і надворі почало вже темніти» (І. Нечуй-Левицький); «А ти вийшла — / сталося чудо якесь...» (О. Олесь).

Причиново-наслідкові відношення створюються тільки ре­альним змістом сурядних речень.

3. Перелічувальні відношення виражаються інтонацією та повторюваними сполучниками /.../, ні..мі, які оформляють пере- лік кількох тверджень. Напр.:

/ стонадцятий сніг ті поля притрусив,

і уже прилетять не ті самі лелеки (Л. Костенко);

«Ані птиця не порхала, ані вітер не віяв» (М. Вовчок).