Розділові знаки при однорідних членах речення

Функція розділових знаків при однорідних членах речення номінативна. Розставляючи розділові знаки, треба так члену­вати текст, щоб правильно передати кількість учасників подій, їхніх ознак, дій тощо.

Однорідними можуть бути всі члени речення, якщо вони по­яснюють той самий член речення і виконують однакові синтак­сичні функції. Критерії вибору розділових знаків при них — змістові, синтаксичні, морфологічні та фонетичні.

Кома ставиться між однорідними членами за відсутності сполучників: «Не дивися так привітно, яблуневоцвітно... Не ми-^лУй мене шовково, ясно-соколово» (П. Тичина); «Ми з Левадихою Щсть у коноплі та й присіли. А Палажка присурганилась до кри-КЩІ, глянула на цямрини, заглянула в криницю та й бубонить са-*а до себе...» (І. Нечуй-Левицький).

При поєднанні однорідних членів сполучниками кома ста. виться: 1) при протиставних сполучниках; 2) при єднальних та розділових, якщо вони повторюються: «Хай на ньому цвіте росяну ста доріжка, і зелені луги, й солов ті гаї, і твоя незрадлива материк ська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші твої...» (А. Малишко)-«Лаврін приїхав до млина₉ позносив з воза мішки, заїхав за верби, розі пріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати...» (І. Нечуй-Левицький)-«Любов наснажувала її творчість, з любові виникали чудові образи то легендарного Василя Порика, то композитора Леонтовича, то Нечуя-Левицького, то Лесі Українки...» (О. Гончар).

Кома не ставиться: 1) між однорідними членами, коли єднальні і розділові сполучники вжиті один раз: «Любіте храм Краси і Слави, природи співчуття, Любіте землю, трави і все життя» (П. Тичина); 2) у стійких висловах, фразеологізмах (навіть при повторенні сполучників): ні те ні се, ні риба ні м'ясо, і сміх і гріх.

Тире ставиться: 1) при протиставленні; 2) коли нас­тупний однорідний член (присудок) виражає причину, наслі­док, швидку зміну подій, уточнення попередньої дії: «Коли б швидше додому... Не вечеряти, не сидіти, не розмовляти, а впас-ти на лаву — і вмить склепити очі» (М. Коцюбинський); «То не хмара — біла пташка хмарою спустилась» (Т. Шевченко).

Синтаксична однорідність тісно пов'язана з однорідністю логічною, змістовною, оскільки однорідні члени речення нази­вають поняття одного логічного ряду. При побудові речень з однорідними членами треба дбати, щоб вони були однорідними за змістом і однаково сполучалися зі словом, якого стосуються. Логічні однорідні ряди використовуються для класифікації, де­тального опису предмета, явища. У науковому, офіційно-діло­вому стилях функціонують однорідні ряди, для яких характер­на повнота, вичерпність переліку, послідовність опису.

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ

Відокремлення — це виділення одного із членів ре­чення (як одиничного, так і з пояснювальними словами) за допо­могою інтонації з метою надання йому певної синтаксичної са­мостійності. Інтонаційне членування речення з відокремленим членом (паузи, фразовий наголос, тон і темп мовлення) залежить від змісту повідомлення, стилю мовлення, емоційно-експресивно­го забарвлення. Так, наприклад, для нехудожніх стилів (офіцій­но-ділового, наукового, окремих жанрів публіцистичного) відок­ремлення — це переважно прийом оформлення довідкових, уточ-нювальних повідомлень, засіб виявлення основного і другоряд­ного в реченні. У художньому стилі відокремлення допомагає

отзйти художній образ, подати оцінку описуваного явища, ^ає засобом організації розповіді. Наприклад, у реченні: «Се-д сортів огірків овочівники віддають перевагу тим, які виводять ^межами України, зокрема болгарській "левині"» (газ.) виділе-³⁰ засобом відокремлення (на письмі — комою, в усному мов-^н _нНі інтонацією) поширену прикладку зокрема болгарській ^левині», якою повідомляється точна назва того сорту огірків, що йому надають перевагу овочівники. У реченні: «Але це про­яснення схоже на осінній день, коли з димчатої хмарної проріхи прогляне якась пляма, схожа на сонце» (М. Стельмах) виділене поширене означення схожа на сонце, яким автор, порівнюючи пляму з сонцем, створює художній образ прояснення.

Відокремленими бувають другорядні члени, яким властивий відтінок додаткового повідомлення, що доповнює основний зміст речення, виражений головними членами. Тому відокремлений дру­горядний член речення змістовно й граматично залежить від двох членів речення: безпосередньо — від того слова, до якого відно­ситься, опосередковано — від присудка або підмета речення.

Відокремлення бувають напівпредикативні і по­яснювальні. Наприклад, у реченні: «Підтягнувши щит ближче до світла, Ігор провів по ньому рукою» (Ю. Щербак) відок­ремлена поширена обставина підтягнувши щит ближче до світла виконує напівпредикативну функцію. Вона формально (грама­тично) залежить від дієслова-присудка провів (провів як? — підтягнувши щит ближче до світла). За змістом це відокрем­лення залежить також від підмета — іменника Ігор, називає його процесуальну ознаку, додаткову до тієї, що виражена дієсловом-присудком. Такою додатковою процесуальною озна­кою в цьому реченні є часовий план двох дій — другорядної, ви­раженої основним словом відокремлення дієприслівником підтягнувши, яка передує дії основній, вираженій дієсловом-присудком провів. Таке відокремлення не залежить від місця відокремлюваного члена в реченні.

Пояснювальне відокремлення завжди постпозитивне сто­совно того слова, до якого відноситься. Воно уточнює, конкре­тизує, пояснює той член речення, від якого залежить, подає до­даткову інформацію про нього. Наприклад, у реченні «Біля бе­рега озера, при самій воді, синіли квітки Петрових батогів» (газ.) відокремлена обставина при самій воді уточнює попередню об­ставину місця біля берега озера.

Відокремлення — це синтаксична категорія на рівні речення, воно ускладнює предикативне ядро речення. Існуючи в складі ре­чення, відокремлення має відносну змістову самостійність, спів­відносну з підрядним реченням або присудком основного речен­ня, пор.: «Вже є велика комплексна програма, яка містить ство­рення школи-інтернату для дітей, потертлих від чорнобильської катастрофи» (газ.) — «Вже є велика комплексна програма, яка містить створення школи-інтернату для дітей, що потерпіли від чорнобильської катастрофи»; «Лісова, у хвої земчя, лоскочуцц підошви ніг, пружинила під кроками» (А. Колісниченко) — «Лісо, ва, у хвої земля лоскотала підошви ніг, пружинила під кроками».

Основна умова відокремлення — комунікативно-змістова. Відокремлення підсилює комунікативне спрямування повідом­лення, сприяє виділенню в ньому основного й другорядного, збільшує інформативність, робить його стислішим і компактні-шим. Відокремленню сприяє наявність пояснювальних слів і по­рушення усталеного порядку слів (інверсія).

Відокремлення бувають обов'язкові, зумовлені струк­турними та іншими особливостями речення, і факульта­тивні, залежні від волі автора. Факультативні відокремлен­ня широко представлені в художніх текстах, де вони іноді трапляються в несподіваних варіантах, які важко підвести під загальноприйняті правила: «/ таки, на його гроші, купив сиву кобилу» (М. Стельмах); «Не тягнуло на сон і тих, хто мав отри­мати землю, не спали й ті, які мали позбутись частини своїх, правдою і кривдою, добутих урочищ» (М. Стельмах).

Залежно від морфологічної належності основного слова відокремлення виділяються звороти прикметникові, дієприк­метникові, дієприслівникові, субстантивні (іменникові) та при­слівникові. За синтаксичною функцією вони поділяються на три групи: відокремлені означення, відокремлені обставини і відокремлені додатки.