Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними

Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними нале­жать до нерозчленованих структур, в яких підрядна частина ви­значається семантичною та граматичною природою пояснюва­ного слова головної частини: «Я вважаю, що на сьогодні мате­ріалом кінематографії повинен бути день сьогоднішній і день зав­трашній» (О. Довженко). Дієслово вважаю з семантичної групи мислення тільки позначило тему, а розкриває її та з'ясовує кон­кретний зміст повідомлюваного вся підрядна частина. Такий зв'язок між головною і підрядною частинами називається прислівним (бо до одного слова головної частини відно­ситься підрядне). З'ясувальним називається такий зв'язок між головною і підрядною частинами, коли пояснюваний член головної частини лише окреслює зміст загально, а з'ясовує його конкретно вся підрядна частина. Головна частина інформацій­но неповна. Для повноти висловлення необхідно мати ще ком­понент, який би завершив головну частину і в змістовому, й у структурному відношенні. Дієслово вважаю потребує пояснен­ня, розгортання або підрядною частиною, або відповідним до­датком у простому реченні, бо його ущерблена семантика не дозволяє закінчити речення й граматично: синтаксичним зв'яз­ком керування слід приєднати в конкретному випадку цілу під­рядну частину, щоб завершити думку.

Структурна і змістова неповнота — це диференційна ознака складнопідрядних речень із підрядними з'ясувальними. Отже, складнопідрядним реченням із підрядним з'я­сувальним називається така синтаксична конструкція, в якій головна частина характеризується змістовою та структурною неповнотою, а підрядна, з'ясовуючи конкретно зміст повідомлю­ваного, заповнює її.

Структура складнопідрядного речення із підрядною з'ясу­вальною частиною зумовлюється не тільки природою опорно­го слова головної частини, його семантикою, а й валентністю (здатністю сполучатися з іншими словами) та різними грама­тичними властивостями (зокрема, виявленням синтаксичного зв'язку керування). Через те до опорних слів головної частини належать окремі семантичні групи дієслів, слів категорії стану, деякі прикметники та дієприкметники, співвідносні з дієслова­ми віддієслівні іменники та займенники.

Найчастіше підрядні з'ясувальні залежать від дієслів із зна­ченням мовлення: заявляти, питати, зауважувати, оголо­шувати, говорити, казати, передавати, інформувати, повідом­ляти, розповідати та ін.: «Його взяли за руку й сказали, що вже час подавати й "на-гора"» (М. Хвильовий); «Зайнявши місце в машині, пасажир чемно поздоровкався до таксиста і з при­вітністю в голосі запитав, чи йому, водієві, дорога достатньо знайома» (О. Гончар); «Принагідно зауважу, що професія жур­налістська нагадує кравецьку» (С. Колесник).

Часто підрядні з'ясувальні залежать від дієслів із значенням мислення: думати, розуміти, гадати, вважати, планувати, передбачати, визначати, дізнаватись, припускати, пам'ятати, згадувати, зазначати тощо: «І не збагну ніколи, як вмістилось моє життя в маленькім слові хліб» (Д. Павличко); «І я зрозумів, що футбольна честь нашого інституту того вечора залежить і від моїх ніг» (М. Вінграновський).

В окрему групу виділяються дієслова із значенням в і д -чуття, сприймання: чути, бачити, відчувати, помічати, почувати, уявляти, спостерігати, дивитися, примічати, стежи­ти та ін.: «Почуваєте, як тут тепло? Чуєте, як упевнено хрум­тять коні і як спокійно поблискують ліхтарі?» (М. Хвильовий); «Я бачив, як стояв у задумі композитор під хотинськими дзвона­ми...» (Я. Гоян).

З інших груп дієслів виділяються дієслова із значенням в о -левиявленн я, спонукання: вимагати, хотіти, бажа­ти, прагнути, застерігати, попереджувати, забороняти, заохо­чувати, дозволяти, радити, наполягати, нагадувати тощо: «...Бронко попереджав, що сьогодні в нього термінова робота...» (І. Вільде); «Хочете, щоб "юнкерси* накрили і розтерзали нас...» (С. Колесник).

При дієсловах, що означають психічний стан, також групуються підрядні з'ясувальні речення: радіти, шкодувати, жалкувати, сумувати, ображатися, боятися, соромитися, жу­ритися, вітати та ін.: «Не сумуй, що врода Опадає з личка; Не сумуй: то шкода Дуже невеличка. А журись, що марно Гине сила краща...» (П. Грабовський); «Перепілка ця, видно-таки, пустун­ка, вона нібито радіє, що є нагода їй побавитись з маленькою лю­диною» (О. Гончар).

Підрядні частини можуть приєднуватися до групи дієслів із значенням сподівання, віри: чекати, сподіватися, вірити, впевнюватися тощо: «Я вірю в те, що вернеться тепло. Я вірю в щастя, бо воно було» (Д. Павличко).

Деякі дієслова при підрядних з'ясувальних означають п і д­_с у м о к: визначати, показувати, стверджувати, підкреслювати, підтверджувати: «Треба показати, пояснити, що світ наш не замерзає і не згасає. Показати, що майбутнє за нами» (О. Дов­женко).

Додаються підрядні з ясувальні до дієслів із значенням бут­тя та виявлення: виявляти, траплятися, статися, виділя­ти, виявлятися, свідчити та ін.: «Виявляється, що опублікування в пресі статті про це викликало широкий відгук в усьому світі» (О. Довженко); «Практика передових господарств свідчить, що ключем до розв 'язання усіх цих проблем є підвищення культури ви­робництва» (газ.).

Іноді підрядні з'ясувальні приєднуються до дієслів, що озна­чають цікавість, піклування, пошану, турботу: дбати, піклуватися, турбуватися, шанувати, переживати та ін.: «Закінчивши читання, Довженко поцікавився, скільки мені років» (М. Вінграновський); «І найбільше Артеменка зараз непокоїло, чи вдалося їй самій уникнути небезпеки» (О. Гончар).

Деякі дієслова із значенням д і ї вимагають підрядних з'я­сувальних: знайти, роздобути, перебудувати, робити, додати, дописати тощо: « — Допишіть там, що межа пеньками тепер проходить, — і Короп дописував, аби межа проходила пенька­ми» (Г. Косинка); «Додамо, що і хліб байдужими руками, холод-ним серцем не виростити» (газ.).

Можна ще виділити групу дієслів із значенням невдово­лення, при яких уживаються підрядні з'ясувальні: сердитися, ображатися, не вірити, не миритися, забувати, доносити та ін.: «Хай не ображаються письменники-естети, що я дозволив собі написати таке буденне оповідання» (Г. Косинка); «Ми забуває-мо, як часто доводиться чути від глядачів побажання, щоб їм по­казали майбутнє, розповіли про майбутнє» (О. Довженко).

Слова категорії стану в головній частині вимагають підряд­ної з'ясувальної частини і мають значення інформатив­ності,мислення: відомо, ясно, зрозумію, очевидно та ін.: «Ві­домо, якою ціною давалися людству пошуки нових світів» (О. Гон­чар); «Імені стало ясно, що мій тато не тато...» (М. Вінгранов­ський). З інших груп слів категорії стану виділяються слова зі значенням характеристики, оцінки явища: правиль­но, чудово, добре, важливо, головне, дарма, однаково тощо: «Доб­ре, коли чоловік з характером, пломенем і блиском, з переконан­нями і хмелем неспокою» (С. Колесник); «Характерно, що чим відповідальній^, напруженіша робота, тим більше задоволення одержуєш від її результатів» (газ.). Приєднуються підрядні з'я­сувальні до групи слів категорії стану зі значенням сприй­мання, відчуття: чутно, видно, приємно, помітно тощо: ^Завжди видно було, що перед тобою людина чиста й вибаглива, інтелігентна людина багатої внутрішньої культури, шляхетно­сті й краси» (О. Гончар); «Але погано, що політики бувають сліпі не тільки очима, а й душею» (газ.). Група слів категорії стану оз­начає психічний стан, почуття: радісно, цікаво, жаль шкода, соромно, дивно та ін.: «Аж страшно, як співають солов'ї» (П. Воронько); «Прикро, звісно, що ми здали позиції. А доведеть­ся наступати» (С. Колесник).

Підрядні з'ясувальні частини можуть відноситися до деяких прикметників та дієприкметників. Це в основному слова, що оз­начають емоційний і вольовий стан: щасливий, бай­дужий, вартий, впевнений, достойний, радий, задоволений, пере­конаний та ін.: «Ми глибоко переконані, що в почутті прекрас­ного, в турботі і сердечній схвильованості за долю прекрасного джерело доброти, сердечності, чуйності і людяності» (В. Сухо-млинський); «Я певен, що культуру праці треба виховувати з шкільної лави» (газ.).

Окремі іменники, які вимагають поширення, а семантикою часто зв'язані з дієсловами, можуть мати при собі підрядні з'я­сувальні частини: звістка, думка, чутка, мова, оголошення,розу­міння, твердження, заява, прохання, сумнів, радість, біда, споді­вання та ін.: «Складалося враження, що жінкам тернівщанським було навіть приємно, аби ці веселі, бистроокі ворожки ошукували їх, вводили в оману» (О. Гончар); «Він у вікно рукою листоноші Укинув звістку, що нездужа мати» (П. Воронько). Підрядні ча­стини в цих реченнях близькі до складнопідрядних з підрядни­ми означальними, і головною розрізнювальною ознакою їх ви­ступає семантична та граматична неповнота головної частини по відношенню до підрядної.

Зрідка підрядні з'ясувальні відносяться до сталих (лексика-лізованих) словосполучень головної частини, таких, як: дати слово, дати знати, спасти на думку, вбити собі в голову, дати голову на відруб, звернути увагу, мати гадку, мати на увазі то­що: «Корови й гадки не мають, що вони цупко обплутані тенета­ми паперів» (С. Колесник); «Майте на увазі, товариші, що на плацдармі нам не минути зустрічі з танками» (О. Гончар).

Сполучні засоби (сполучники і сполучні слова), з допомогою яких підрядні частини з'єднуються з відповідними словами го­ловної, численні й різноманітні. Сполучні слова, крім граматич­ної функції, виконують ще й семантичну: вони зосереджують увагу на предметах, ознаках чи обставинах і виступають члена­ми речень у підрядних частинах. Цю роль виконують відносні займенники та прислівники: що, хто, який, чий, котрий, де, куди, звідки, коли, як, чому, оскільки, наскільки. Кожне з цих сполучних слів уносить додатковий відтінок у значення підрядної частини. Так, хто, що зосереджує увагу на суб'єкті чи об'єкті думки: «Що нишком діється по всіх кутках, відчути мусимо на власній шкурі» (Ю. Клен); «Благословен, хто може не спішить, доки хода і воля не мужніла» (М. Вінграновський). Сполучні слова який, чий, кот-\2ь виражають якість, загальну ознаку або різновид предметів, рони виступають означеннями в підрядній частині й одночасно з'єднують її з головною: «Ану ж, побачимо, які тут жарти вига­дують пекельні мастаки!» (Ю. Клен); «Наш народ ніколи не забу­де, чиєю кров'ю завойована велика Перемога» (газ.).

' Відносні прислівники в ролі сполучних слів де, куди, звідки вносять додатковий просторовий відтінок: «Думаєш дати, то подумай, де взяти» (нар. творчість); «...Сніг льодяними скалками січе межи очі, аж не бачиш, куди йти» (О. Гончар).

Сполучне слово коли надає підрядній частині відтінку часу: «Розбряклі від води окопи весь час обвалюються, всі ми забагню-чені до вух, ждемо не діждемось, коли настане час підміни» (О. Гончар). Як — надає відтінку способу дії: «/ вже чув компо­зитор, як народжується пісня» (А. Гоян). Чому — в підрядній частині виявляє відтінок причини: «Яворницький, звичайно, ро­зумів, чому він саме таким постає в очах людей» (О. Гончар), скільки, наскільки — міри і ступеня: « — Мене, знаєте, це стра­шенно мучить. Ви знаєте, скільки мені років?» (М. Хвильовий).

Іноді в одній синтаксичній конструкції об'єднується кілька підрядних з'ясувальних частин з допомогою різних сполучних слів: «Тоді Довженко спитав, звідки я, з якої сім ї, скільки у нас дітей, яка в нас річка...» (М. Вінграновський).

Різні модальні характеристики супроводжують підрядні ча­стини складнопідрядних речень із підрядними з'ясувальними, що поєднуються з головними частинами сполучниками що, як, щоб, аби, якщо, коли, мов, ніби, наче, чи. Так, сполучник що су­проводжує підрядну частину, в якій повідомляється про дійс­ність факту: «С ірко. Сину, піди довідайся, що роблять дома» (С. Черкасенко). Це найчастіше вживаний сполучний засіб. Сполучник як менше вживаний порівняно із сполучником що, він надає інших відтінків у значенні — якісного, способу дії або часу: «По двору ходив Кость, він бачив, як Люба вийшла, бачив усю ту милу сцену» (Олена Пчілка); «Дай подивімося в магічне екю і ти побачиш, як пожар той гасне і як над димом згарища зійде доба бадьора, радісна і щасна» (Ю. Клен). Сполучники як і Що не слід плутати зі сполучними однозвучними словами. Спо­лучне слово що легко замінити сполучним словом який (яка, яке, які) без утрати значення, а сполучник як — сполучником що.

Сполучник щоб приєднує з'ясувальні підрядні частини, які виражають бажаний, можливий чи необхідний факт або непря­ме спонукання: «Чи й справді необхідно, щоб жінка була муж­ня?» (Л. Костенко); «Бо хочу я, щоб на чолі народу Світився знак і від мого життя» (М. Вінграновський).

Сполучники мов, ніби, наче використовуються в таких складнопідрядних реченнях, у яких підрядна з'ясувальна части­на виражає неповну вірогідність, сумнів, неточність: «Не буде, мо тішити себе думкою, ніби застійні очерети вже висохли» (С. Колесник). Непевність, сумнів або непряме питання пере, дається сполучником чи: «Не знаю, чи побачу Вас, чи ні» (Л. Ко­стенко). Сполучники якщо, коли вносять відтінки умови і часу; «Дуже любив професор, коли перед зеленими святами дівчата прийдуть у плавню зілля збирати та квіти для вінків» (О. Гон­чар); «Добре, якщо делікатний чоловік гляне і сам відвернеться» (М. Вінграновський).

Біля опорних слів головної частини можуть бути співвіднос­ні займенниково-вказівні слова: «Мені стояло в пам'яті роками, як ми тоді не відали про те, чого старий тремтячими руками ло­вив секунди крильце золоте» (Л. Костенко); «Денщик покинув сма­жити ковбасу і швидко переклав офіцерові те, що сказав Джме-лик» (Г. Тютюнник). На відміну від складнопідрядних озна­чальних із займенниково-співвідносними словами займенник у складнопідрядному реченні з підрядним з'ясувальним може опускатися без утрати значення, бо він семантично «порожній», тобто позбавлений конкретної семантики. Але в таких сталих висловах, як полягати в тому, вбачати в тому, виходити з того, справа в тому, річ у тому та ін., займенники не випускаються, адже вони конструктивно необхідні: «Своє виховне завдання вба­чаємо в тому, щоб учень, відкривши очі на прекрасне, на все жит­тя зберіг у своєму серці здивування, захоплення, зачарування і ди­тячу доброту» (В. Сухомлинський); «Дедалі повніше вимальову­ються й економічні проблеми. Річ у тому, що багато з названих резервів уже використано» (журн.).

Порядок частин у складнопідрядному реченні переважно фік­сований: підрядна частина розташована після головної й з'ясо­вує те, що намічено лише в головній частині. Такий порядок пе­реважає в інформаційних жанрах публіцистичного стилю й у художніх текстах: «Загалом же слід відзначити, що Українбанк досяг репутації серйозної, добротної і солідної фінансової уста­нови... Додамо, що розрахункове обслуговування у банку безплат­не» (газ.). Такий же порядок і в наукових текстах: «Однак тре­ба мати на увазі, що надмірно великі норми органічних добрив за­тримують бульбоутворення, а також негативно позначаються на якості бульб» (журн.). Проте в поезії й у художній прозі, в аналітичних жанрах публіцистики спостерігається перестанов­ка головної і підрядної частин залежно від стилістичних наста­нов: «Що для безсмертя народилось, Від зброї смертних не ум­ре!» (М. Рильський); «—Не може він її забути. А якої сили було те кохання, суди сам: так і зостався в житті одинцем. Отож не вір, що великої любові биьше на світі нема» (О. Гончар); «Яку форму авансування вибрати, вирішує сам колектив» (газ.). Іноді підрядна частина потрапляє в середину головної, але стоїть піс-

того слова головної частини, до якого відноситься: «Послу-**л*ши, як на однім із ваговозів вітер лопотить обірваним брезен­том таксист знов зайшов до чайної, сів до свого недопитого ли-\и>наду» (О Гончар). Порівняно з іншими підрядними, підрядні фасувальні складнопідрядних речень досить часто використо­вуються в мові.