3. Методика створення технологічної моделі уроку з основ безпеки життєдіяльності

У світлі вимог Болонського процесу і Національної доктрини розвитку середньої освіти України в ХХІ столітті передбачається вирішування проблем виховання морально і фізично здорової людини та формування в учнів наукового світогляду на основі усвідомлення понять і закономірностей взаємозв’язку безпечної поведінки людини, здорового способу життя, цінування свого життя та життя інших. Гуманістична парадигма національної системи освіти, яка реалізується через діяльність і має не лише зовнішні атрибути спільності, але й своїм внутрішнім змістом передбачає взаємодію, саморозвиток суб’єктів навчально–пізнавального процесу та виявлення їх функцій, вимагає уваги щодо спрямованості технологій навчання на особистість учнів, забезпечення їх самоуправління, а також розвитку творчого потенціалу учасників дидактичного процесу.

3.1. Сутність технологічного підходу в освіті. Майже 400 років тому знаменитий чеський педагог Я. Коменський уперше висловив думки про технологізацію освіти. Звичайно, самі терміни “педагогічна технологія”, “технологія навчання”, “технологія виховання” та інші з’явилися значно пізніше та вперше вжиті у 1886 році американцем Д. Саллі. Але вміння вчителя правильно визначати мету, обирати засоби її досягнення та формувати правила користування цими засобами, які Я. Коменський та інші відомі педагоги вважали надзвичайно важливими компонентами педагогічної майстерності вчителя, і є технологічними елементами освіти. Значний внесок у розвиток цих технологічних елементів зробили А. Дістервег, А. Макаренко, Й. Песталоцці, В. Сухомлинський, Л. Толстой та інші корифеї вітчизняної та іноземної педагогіки.

Істотними ознаками технології навчання є:

• діагностичне цілепокладання і результативність;

• алгоритмізованість і проектованість;

• цілісність і керованість;

• коригованість.

Еволюція терміну “педагогічна технологія” привела до нового й ширшого його розуміння. На сучасному етапі педагогічна технологія – це систематичний метод планування, застосування й оцінювання всього навчання та засвоєння знань шляхом обліку людських і технічних ресурсів та взаємодії між ними для досягнення найефективнішої форми навчання. Теоретичним інструментом педагогічної технології є системний аналіз.

Зокрема Г. Селевко. визначає таку структуру педагогічної технології:

а) концептуальна основа;

б) змістова частина навчання: мета навчання – загальна й конкретна; зміст навчального матеріалу;

в) процесуальна частина – технологічний процес: організація навчального процесу; методи й форми навчальної діяльності школярів; методи й форми роботи вчителя; діяльність учителя з керування процесом засвоєння навчального матеріалу; діагностика навчального процесу.

У процесі планування навчальної теми чи курсу першочергово визначається програма дій, спрямованих на підвищення ефективності процесу навчання. Програма створюється в такій послідовності:

• визначення конкретних навчальних тем і мети навчання;

• характеристика особливостей певної групи учнів;

• визначення бажаних результатів (обсяг знань, навичок, умінь);

• розробка та опис змісту конкретних навчальних тем або курсів, які відповідають меті навчання;

• попереднє тестування учнів для визначення загального рівня їх підготовки до навчання та рівня знань із конкретної навчальної теми;

• обґрунтування та вибір методів і способів навчання з конкретної теми;

• координація діяльності, пов’язаної з комплектацією штату навчального процесу, складанням розкладу занять, визначенням необхідного бюджету витрат;

• оцінювання знань учнів і внесення згідно з їх результатами коректив у навчальний процес.

Отже, в основу технології навчання покладено ідею керування дидактичним процесом, проектування й відтворення навчального циклу. Традиційне навчання характеризується нечіткістю мети, слабкою керованістю навчально–пізнавальною діяльністю, невизначеністю й неповторністю пізнавальних операцій, слабкістю зворотного зв’язку і суб’єктивністю оцінки результатів навчання.

Специфічні властивості технології навчання спрямовані на подолання вищезазначених недоліків традиційного навчання, і тому, на думку майже всіх дослідників цієї проблеми, однією з найважливіших властивостей технології навчання є можливість відтворення навчально–пізнавальних процедур.

Об’єктами технологізації навчання є всі основні компоненти цього процесу, тобто цілі, зміст, методи, прийоми, способи й форми взаємодії педагогів і суб’єктів учіння, методики їх поведінки в певних стандартних ситуаціях тощо.

На думку О. Пєхоти, гуманістична парадигма національної системи освіти, яка реалізується через діяльність і має не лише зовнішні атрибути спільності, але й своїм внутрішнім змістом передбачає співробітництво, саморозвиток суб’єктів навчального процесу та виявлення їх особистісних функцій, вимагає уваги щодо особистісної спрямованості технологій навчання учнів, забезпечення їх особистісно–професійної поведінки, самоуправління й розвитку творчого потенціалу учасників дидактичного процесу.

3.2. Технологічна модель уроку з ОБЖ та її компоненти. У системі методичної роботи вчителя основ безпеки життєдіяльності найважливішою ділянкою для реалізації технологічного підходу та модернізації освітньої практики є урок як цілісна дидактична система. Він є основною організаційною формою (від лат. formus – зовнішній вигляд) навчання, яка визначає оптимальність його організації, акумулюючи зміст освіти, мету, завдання, принципи й методи навчання. Уроку притаманні цілісність, логічна завершеність та обмеженість у часі як структурного елемента навчального процесу. В ньому є всі елементи навчально–виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, діяльність з організації та управління і всі дидактичні ланки. Тому урок функціонує як самостійна форма навчального процесу.

У науковій літературі можна ознайомитися з різноманітними підходами до тлумачення технологічної моделі (схеми) уроку як форми реалізації педагогічної технології. Проте для всіх поглядів спільним є розуміння сутності такої моделі як структурно–діяльнісного плану проведення уроку, яким передбачається особиста вмотивованість вчителем обраних способів, прийомів і форм діяльності адекватно характеристичним особливостям конкретного класу (пізнавальним запитам й можливостям учнів, їх індивідуально–психологічним рисам і рівню працездатності).

У загальному випадку технологічна модель дає змогу виконати дидактичний аналіз (самоаналіз) відповідно до реалізації діяльнісного підходу у навчанні та обґрунтування доцільності вибраного методичного апарату.

Технологічна модель уроку містить такі основні компоненти:

1. Структурний елемент уроку.

2. Часову тривалість кожного елементу уроку (поточну хвилину).

3. Технологію уроку (діяльність вчителя й учнів).

4. Технологічний коментар до відповідного елементу уроку.

У зв’язку з реформуванням системи освіти, коли пріоритетною замість освітньої стає виховна функція дидактичного процесу – формування всебічно та гармонійно розвинутої особистості, сучасна класифікація уроків здійснюється на основі дидактичної мети (В. Онищук, М. Сорокін, М. Махмутов). До основних типів уроків у сучасній вітчизняній школі відносяться: комбіновані (змішані) уроки; уроки засвоєння нових знань; уроки формування навичок і вмінь; уроки узагальнення й систематизації знань; уроки практичного застосування знань, навичок і умінь; уроки контролю й корекції знань, навичок і вмінь. Така класифікація найзручніша для планування та прогнозування діяльності вчителя, обґрунтування методики кожного уроку. Кожен тип уроку має свої етапи побудови, їх послідовність та взаємозв’язки.

Практика проведення уроків з основ безпеки життєдіяльності у загальноосвітніх навчальних закладах переконує, що за видом провідної й допоміжної пізнавальної діяльності серед різних типів організації та проведення занять переважають уроки пояснення нового навчального матеріалу з елементами корекції набутих знань і вмінь. На рис. 3.2.1 наведено один із варіантів оформлення узагальненої схеми технологічної моделі уроку.