6. Дидактичні засади впровадження дослідницьких технологій у навчально–виховний процес з обж

6.1. Дослідницькі технології у навчанні. Основною функцією процесу навчання в останні роки вважається не передавання сукупності знань, а цілеспрямована пошукова робота учнів щодо оволодіння системою дійових знань, умінь, навичок та організація оптимальної діяльності, пов’язаної з процесом становлення й розвитку креативної особистості. Тому сучасний підхід до реформування системи освіти неможливий без постановки завдань поглиблення інтересу учнів до пізнавальної й творчої діяльності, формування у них дослідницької позиції у сприйнятті й осмисленні світу.

Для ефективного розв’язання цих завдань багато педагогів пропонують використання дослідницьких прийомів і методів у навчанні, відзначаючи їхню дієвість під час вивчення учнями шкільних предметів. Є всі підстави стверджувати, що використання саме дослідницьких технологій здатне забезпечити освіченість, розвиток і вихованість школярів відповідно до вимог, запропонованих сучасним рівнем розвитку науково–технічного й соціального прогресу щодо особистості, підготовленої до активного, позитивно–творчого осмислення і перетворення дійсності.

Учителі багатьох поколінь прагнули залучення до нових знань завдяки тісній єдності з розвитком розумових сил, чуттєвої сфери і практичної діяльності учнів. Одночасно все переконливішим ставало розуміння того, що єдиним джерелом достовірних знань є досвід. Як показує практика, досвід формується протягом усього життя людини і зобов’язаний дослідницькому ставленню її до облаштованості свого існування, до вдосконалення трудової діяльності й багатства спілкування. Дослідницька практика людини в набутті знань і нового досвіду формувала її пізнавальні здібності, розумові сили й творчі вміння.

В епоху середньовіччя значні можливості дослідницьких пріоритетів у навчанні підростаючого покоління стали предметом пильної уваги визначних філософів і педагогів. У XV – XVI століттях Ф. Рабле і М. Монтень відстоювали потребу освоєння дітьми реальних і корисних знань, підкреслювали важливість для їх розвитку самостійності суджень, спрямованих на вивчення конкретних речей. У XVII ст. Д. Локк виняткову увагу в навчанні приділяв природному поясненню фактів, розвитку розумових здібностей учнів на основі заохочення їхньої допитливості, активності і самостійної роботи.

У знаменитій книзі “Велика дидактика” Я. Коменський висловлював думки про те, що дітей необхідно навчати не тільки використовувати книги та інші символізовані джерела інформації, а забезпечувати учням відповідні умови, за яких вони самі мали б можливість спостерігати й досліджувати об’єкти пізнання та самостійно робити висновки про результати власних спостережень. У такому випадку дітям не потрібно буде запам’ятовувати чужі спостереження та пояснення, а процес навчання ґрунтуватиметься на самостійній навчально–пізнавальній діяльності школярів.

Подібний підхід до організації навчання у XVIII столітті запропонував Ж.–Ж. Руссо. Він писав, що потрібно дитину зробити уважнішою до явищ природи та спроможною ставити запитання, доступні її розумінню, і надавати їй можливості для пошуку самостійної відповіді на них. На думку А. Дістервега, справжній учитель вчить дітей знаходити істину, тоді як поганий її підносить.

Дослідницькі позиції у навчанні відстоював Л. Толстой, який доводив, що особлива роль у становленні інтересу до навчання та розвитку пізнавальних здібностей дитини належить вивченню предметів у природних умовах, спостереженням, дослідженням і формулюванню висновків за наслідками одержаних результатів.

Наукові засади дослідницького евристичного методу навчання розробляли українські педагоги Я. Чепіга та А. Музиченко, а В. Андрєєв досліджував проблему поширення цього методу в навчанні та з’ясовував його можливості для розвитку школярів.

На думку академіка С.У. Гончаренка, дослідницький метод (принцип) в навчанні – це метод залучення учнів до самостійних і безпосередніх спостережень, на основі яких вони встановлюють зв’язки предметів і явищ дійсності, роблять висновки, пізнають закономірності. Внесення елементу дослідження в навчальні заняття сприяє вихованню у школярів активності, ініціативності, допитливості, розвиває їхнє мислення, заохочує потребу дітей і підлітків у самостійних пошуках.

6.2. Розширення дослідницької діяльності на уроках ОБЖ. Практика свідчить, що процес навчання й виховання є тоді ефективним, коли учень має бажання вчитися й бере участь у цьому процесі. Тому важливе місце на уроці потрібно відводити мотивації самостійної пізнавальної діяльності школярів, а увесь процес навчання необхідно організовувати таким чином, щоб його результати були пов’язані з практичною спрямованістю, а в учнів виникали відчуття необхідності набутих знань, умінь та навичок.

Досвід переконує, що при вивченні основ безпеки життєдіяльності в загальноосвітній школі важливе місце потрібно відводити дослідно–експериментальній роботі учнів. Відповідно до основних концептуальних положень організації навчального процесу як дослідження вчитель має реалізувати головні принципи такого методу навчання, зокрема структурованість навчального матеріалу, зацікавленість предметом вивчення, наочність, стислість тощо.

Для ефективного використання дослідницької технології вчителю потрібно визначити теми програмного матеріалу з основ безпеки життєдіяльності, вивчення яких за допомогою цієї технології має найбільшу пізнавальну й освітню цінність і ефективність, а також має бути оптимальним серед інших поширених технологій навчання. Наприклад, під час вивчення основ безпеки життєдіяльності в 10–11 класах загальноосвітньої школи варто провести лабораторно–практичні заняття з таких програмних тем: