Основні принципи й способи захисту від радіації

Сучасна концепція радіозахисного харчування базується на трьох основних принципах:

• обмеження надходження радіонуклідів із їжею;

• гальмування всмоктування, накопичення й прискорення їх виведення;

• підвищення захисних сил організму.

Реалізація зазначених принципів здійснюється різноманітними способами, які можна розділити на дві групи: специфічні й неспецифічні. До специфічних належать фізико–технічні (захист часом, відстанню, засобами екранування), біологічні (радіозахисне харчування, йодна профілактика) та хімічні (радіопротектори).

До неспецифічних належать: фізична загартованість, психологічна рівновага, гігієна тіла й житла.

Радіозахисні речовини – це радіоблокатори, радіопротектори, радіокорпоранти. Радіоблокатори блокують шкідливий вплив радіоактивних речовин. До них належать вітаміни А, С, Е, мікроелементи (селен, цинк, мідь).

Радіопротектори – це речовини, що мають радіозахисні властивості (цистеїн, цистамін, дибунал та ін.). Радіопротектори послаблюють симптоми, які викликають нудоту й блювоту.

Радіокорпоранти зменшують всмоктування радіоактивних речовин в організмі. Антиоксиданти – це антиокислювачі: вітаміни та мікроелементи.

За допомогою радіопротекторів відбувається штучне виведення з організму резорбованих радіонуклідів, а також тих, що не всмокталися, за допомогою чистих продуктів, а також продуктів, збагачених компонентами радіопротекторної дії.

Допустимі рівні радіоактивного забруднення

продуктів харчування й території (поверхні ґрунту)

Для створення безпеки населення в умовах радіоактивного забруднення місцевості при постійному вживанні в їжу місцевих продуктів харчування необхідно дотримуватися певних правил, які сприятимуть зведенню до мінімуму накопичення радіонуклідів в організмі людини.

При радіоактивному забрудненні особливістю підготовки продуктів харчування рослинного походження до вживання в їжу є застосування таких заходів первинної дезактивації і технологічної обробки, як миття овочів у проточній воді, зрізання головок коренеплодів, видалення верхніх листків капусти тощо. Ці заходи знижують вміст радіонуклідів у 2–10 разів. У випадках подальшої переробки овочів і фруктів, наприклад, у процесі соління, маринування, вміст радіоактивних елементів зменшується ще в декілька разів, але вживати розсоли й маринади в їжу не рекомендується. При застосуванні в їжу різноманітних продуктів харчування рослинного й тваринного походження існують деякі відмінності в рекомендаціях щодо їх використання.

Слід зазначити, що господарське використання земель можливе до рівня забруднення 50 Кі/км² (кюрі на квадратний кілометр). Там, де він перевищує цей показник, вирощувати продукцію рослинництва в перші роки після випадіння радіоактивних опадів не дозволяється. На таких землях краще посадити дерева, в першу чергу – сосни.

Усе залежить від ступеня забруднення, типу ґрунту й виду рослин. У ґрунті накопичуються радіонукліди, що довго живуть: стронцій–90, цезій–137, рутеній–103 і 106, прометій– 147, церрій–144. Найбільш небезпечний для людини й тварин стронцій–90. Тому на заражених полях провадять агротехнічні, агрохімічні й інші заходи, що зменшують перехід стронцію–90 із ґрунту в рослини. Це можна зробити шляхом видалення верхнього зараженого шару ґрунту. У ході дезактивації у районі Чорнобильської АЕС було зрізано, вивезено й поховано більше півмільйона кубічних метрів ґрунту.

Радіоактивне забруднення може статися у будь–який період року. Якщо поля вільні від рослин, то уражається тільки ґрунт. Тому на землях, призначених під посів озимих та ярих зернових культур, у зонах Б і В (сильного й небезпечного забруднення) на сліді радіоактивної хмари провадять глибоку оранку (до 50––70 см) із повним оберненням пласта. При такій оранці верхній забруднений шар потрапить під борозну і коренева система рослин не дістане до нього. Друга оранка менш глибока, щоб не підіймати радіоактивні речовини на поверхню.

Зменшити забрудненість урожаю під час прибирання можна, якщо не виконувати ті операції, які супроводжуються інтенсивним пилоутворенням. Наприклад, сіно при висушуванні не ворушать, а при прибиранні зернових застосовують лише пряме комбінування.

Після аналізу радіаційної обстановки може бути відпрацьована така сівозміна: на периферії зони А, де вміст стронцію–90 у ґрунті коливається від 0,2 до 1 Кі/км², доцільно вирощувати овочі. У середині зони А, де вміст стронцію–90 у ґрунті – до 3 Кі/км², слід вирощувати зернові і бобові культури.

Землі у зоні Б використовують лише для виробництва технічних культур – льону, коноплі, соняшника, цукрового буряка, а також картоплі для технічних потреб, зернобобових на насіння, кормових культур для годівлі худоби.

У зоні В при рівні забруднення стронцієм–90 від 10 до 30 Кі/м² у перший рік вживають заходів, що допомагають зменшити вміст цього ізотопа в орному шарі (провадять глибоку оранку, вносять добрива). Землі цієї зони вилучаються із сівозміни на декілька років. І тільки після того, як вміст стронцію–90 зменшиться до допустимих меж, на цих землях можна буде вирощувати технічні культури. Важливо знати й враховувати, що бобові накопичують стронцій–90 у 2–5 разів більше, ніж злакові, а із зернових найменше вбирає стронцію–90 кукурудза.

Розміщувати посіви слід залежно від типу ґрунтів. Наприклад, конюшину, горох, віку, які засвоюють більше стронцію–90, краще сіяти на важких за механічним складом ґрунтах. А ось під культури, що поглинають менше стронцію–90,– овес, пшеницю, льон, злакові, трави – доцільно відводити більш легкі ґрунти.

Таким чином, якщо раціонально вести сільське господарство, то на заражених землях уже в перший рік після випадання радіоактивних опадів можна досягти зменшення вмісту стронцію–90 у 20 і більше разів. Досвід Чорнобиля підтверджує, що за умов виконання на заражених землях комплексу заходів, то достатньо швидко можна налаштувати виробництво продукції рослинництва й тваринництва з допустимими рівнями забруднення.

Допустимі рівні радіоактивного забруднення продуктів харчування наведено в табл. 5.2 лабораторно-практичного заняття 5.

Повідомлення про радіаційну небезпеку та необхідний порядок дій

При виникненні загрози радіоактивного забруднення або його виявленні повідомляють населення, для того щоб можна було негайно вжити передбачених заходів захисту. Основний спосіб оповіщення населення – передача повідомлення мережами радіомовлення (радіоприймачі, радіоточки, гучномовці) і по телебаченню.

Передавання повідомлення супроводжується сиренами, переривчастими гудками підприємств і транспортних засобів, попереджувальним сигналом штабу цивільної оборони «Увага усім!». Потім передається інформація про небезпеку, що виникла, і рекомендації штабу цивільної оборони про дії населення.

Факторами небезпеки є: забруднення навколишнього середовища, небезпека для всього живого, що знаходиться на забрудненій місцевості (загибель людей, тварин, знищення посівів), внаслідок можливого атомного вибуху, виникнення сильних руйнувань на значній території, забруднення радіоактивними речовинами тощо.

При загрозі виникнення радіаційної небезпеки виконуйте такі рекомендації:

1. При оголошенні небезпечного стану не панікуйте, слухайте повідомлення штабу Цивільної оборони.

2. Попередьте сусідів, надайте допомогу інвалідам, дітям та людям похилого віку.

3. Дізнайтеся про час та місце збору мешканців для евакуації.

4. Для зменшення надходження радіоактивних речовин у житлове приміщення (квартиру чи будинок) герметизуйте його: щільно зачиніть вікна й двері, заклейте в них щілини.

5. Підготуйтеся до можливої евакуації: покладіть у герметичні пакети та складіть у валізу документи, цінності та гроші, предмети першої необхідності, ліки, мінімум білизни й одягу, запас консервованих продуктів на 2–3 доби, питну воду; підготуйте найпростіші засоби санітарної обробки (наприклад, мильний розчин для обробки рук).

6. Перед виходом із приміщення від'єднайте всі споживачі електричного струму від електромережі, вимкніть газ і воду.

У разі раптового виникнення радіаційної небезпеки модель безпеки повинна бути такою:

1. Одразу після повідомлення про радіаційну небезпеку негайно сховайтеся в будинку, провівши додаткову його герметизацію. Стіни дерев'яного будинку послаблюють іонізаційне випромінювання у 2 рази, цегляного – в 10 разів; заглиблені укриття (підвали): із покриттям із дерева – в 7 разів, із покриттям із цегли або бетону – в 40–100 разів.

2. Уникайте паніки, слухайте повідомлення органів державної влади та штабу Цивільної оборони.

3. Проведіть йодну профілактику. Йодистий калій необхідно вживати після їжі разом із чаєм, соком або водою 1 раз на день протягом 7 діб: дітям до двох років – по 0,04 г; дітям від двох років та дорослим – по 0,125 г. Водно-спиртовий розчин йоду треба приймати після їжі 3 рази на день протягом 7 діб: дітям до двох років – по 1–2 краплі 5 % настоянки на 100 мл молока (консервованого) або годувальної суміші; дітям від двох років та дорослим – по 3–5 крапель на стакан молока або води. Окрім цього, на шкіру рук необхідно наносити настоянку йоду у вигляді сітки 1 раз на день протягом 7 діб.

4. Уточніть місце початку евакуації, попередьте сусідів, допоможіть дітям, інвалідам та людям похилого віку, які підлягають першочерговій евакуації.

5. Швидко зберіть необхідні документи, ліки, продукти харчування, запас питної води, найпростіші засоби санітарної обробки та інші необхідні речі в герметичну валізу.

6. Як тільки з’явиться можливість, негайно залишіть зону радіоактивного забруднення.

7. Перед виходом із будинку вимкніть джерела електро-, водо- й газопостачання, візьміть підготовлені речі, одягніть протигаз (респіратор, ватно-марлеву пов'язку), верхній одяг (плащ, пальто, накидка), гумові чоботи.

8. Після прибуття на проміжний або кінцевий пункт евакуації проведіть дезактивацію засобів захисту, одягу, взуття та санітарну обробку шкіри на спеціально обладнаному пункті або ж самостійно (стати спиною напроти вітру, зняти верхній одяг, витрусити його, повісити на перекладину, віником або щіткою змести з нього радіоактивний пил та вимити водою), обробіть відкриті ділянки шкіри водою або спеціальним розчином, який буде виданий кожному; для обробки шкіри можна використовувати марлю чи просто рушники.

9. Дізнайтеся у місцевих органів державної влади адреси організацій, що відповідають за надання допомоги населенню.

10. Запам’ятайте, що в умовах радіаційного забруднення місцевості треба використовувати для харчування лише продукти, які зберігалися у зачинених приміщеннях і були герметично закриті. Не вживайте овочі, які росли на забрудненому ґрунті; не пийте молоко від корів, які пасуться на забруднених пасовиськах. Не пийте воду з відкритих джерел та з мереж водопостачання після офіційного оголошення радіаційної небезпеки. Уникайте тривалого перебування на забрудненій території.

11. У приміщеннях щодня робіть вологе прибирання (бажано з використанням мийних засобів). У разі необхідності перебування на відкритій, забрудненій радіоактивними речовинами місцевості обов'язково використовуйте засоби захисту: для захисту органів дихання – протигаз, респіратор, ватно-марлеву чи протипилову пов'язку; для захисту шкіри використовуйте спеціальний захисний одяг (загальновійськовий захисний комплект, плащі з капюшонами, накидки, комбінезони, гумове взуття і рукавиці).

Техногенні радіаційні аварії. Чорнобильська катастрофа та її наслідки

Катастрофа – це велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків.

Радіаційно небезпечний об’єкт – будь-який виробничий об’єкт, на якому використовуються ядерні матеріали (а також місце їх зберігання, транспортні засоби). При аварії на такому об’єкті може статися опромінення, радіоактивне зараження людей, сільськогосподарських тварин і рослин, а також забруднення навколишнього природного середовища у небезпечних дозах.

До радіаційно небезпечних об’єктів належать підприємства, що використовують радіоактивні речовини у невеликій кількості та вироби на їх основі, які не являють собою ядерної небезпеки.

Під ядерно небезпечними об’єктами розуміють об’єкти, що мають значну кількість ядерних матеріалів, які можуть ділитися. Небезпека експлуатації таких об’єктів полягає у можливості виникнення «критичності» і відповідно ланцюгової реакції, що підтримує саму себе. До них належать: об’єкти ядерного паливного циклу, сховища ядерних боєприпасів та військові об’єкти, оснащені ядерною зброєю.

Атомні електростанції розглядаються як об’єкти підвищеної радіаційної небезпеки. Найбільш небезпечним елементом атомних електростанцій є ядерний реактор, в якому знаходяться продукти ділення з різними періодами напіврозпаду і відповідною активністю, яка досягає декількох мільярдів кюрі. Безпека реактора забезпечується цілим комплексом систем. Розрізняють захисні і такі, що локалізують системи безпеки або керують ними.

В Україні побудовано такі атомні електростанції: Чорнобильська АЕС (Прип’ять, Київська область); Рівненська АЕС (Кузнєцовск, Рівненська область); Хмельницька АЕС (Нетишин, Хмельницька область); Запорізька АЕС (Енергодар, Запорізька область); Південноукраїнська АЕС (Південноукраїнськ, Миколаївська область).

Атомна електростанція (АЕС) повинна розміщуватися на території, яка не несе сейсмічної небезпеки, не затоплюється при будь–якій повені, із рівнем ґрунтових вод не менше ніж на 1,5 метри нижче підземних ємностей з радіоактивними відходами.

Будова АЕС повинна розташовуватися з навітряного боку населеного пункту. Атомні електростанції потужністю 440 МВт і більше повинні розміщуватися не ближче 25 кілометрів від міст із населенням більше 300 тисяч чоловік і 100 кілометрів від міст із населенням один мільйон чоловік. З метою виключення забруднення радіонуклідами місцевості, що прилягає до атомної станції, встановлено середньодобові допустимі викиди. Наприклад, для атомної електростанції потужністю 1000 МВт середньодобовий допустимий викид радіонуклідів складає (у Кюрі):

• інертні радіоактивні гази (аргон, криптон, ксенон) – 500;

• йод–131 (газова й аерозольна складові сумарно) – 0,010;

• радіонукліди, що довго живуть і залишаються на фільтрах, – 0,015;

• радіонукліди, що мають коротке життя – 0,20.

Викиди здійснюються через трубу, якщо вона не нижча 150 м. Установлено також річний допустимий викид радіонуклідів із рідкими стоками з урахуванням фактичного й перспективного господарського використання водоймищ. Порушення у роботі атомних електростанцій, які можуть спричинити викиди радіоактивних речовин, вважаються аваріями.

Радіаційна аварія – порушення меж безпеки експлуатації установки, при якому стався викид радіоактивних продуктів або іонізаційного випромінювання за передбачені межі у кількості, що перевищує встановлені значення і вимагає припинення нормальної експлуатації установки.

Усього з моменту початку експлуатації атомних станцій у 14 країнах світу сталося більше 150 інцидентів і аварій різного ступеня складності. Зокрема 26 квітня 1986 року сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції, яка вважається найбільшою екологічною катастрофою в історії атомної енергетики.

За даними Держкомстату, статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні мають більше 2,2 мільйона чоловік. З них 1,6 мільйона – це постраждалі від катастрофи, 566,1 тисячі – діти, які віднесені до категорії постраждалих, і 50,5 тисячі – ліквідатори наслідків цієї надзвичайної події.

26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини у результаті порушень технології ремонтних робіт на четвертому блоці Чорнобильської АЕС стався вибух реактора, що спричинив часткове руйнування реакторної будівлі. Виникла пожежа, яка охопила увесь простір будівлі. Через проломи у його стінах і покрівлі було викинуто назовні велику кількість твердих матеріалів з активної зони реактора. Вибух і пожежа призвели до повного виходу з ладу усіх систем керування й захисту, реактор припинив існування як керована система. Він перетворився на постійно діюче джерело надходження в атмосферу радіоактивних речовин.

Щодобові викиди радіоактивних речовин із деякими коливаннями поступово зменшувалися і в основному завершилися до шостого травня. Основна маса викидів зосередилася поблизу стін четвертого блоку і на території АЕС.

Влада не повідомила населенню про радіаційну небезпеку, а в Києві через чотири дні після аварії людей вивели на першотравневу демонстрацію.

Результат Чорнобильської катастрофи відомий – загибель і зараження людей, виведення з виробництва значних площ сільськогосподарських угідь, зупинка промислових підприємств. Аварія порушила нормальне життя і господарську діяльність на території України (Київська й Житомирська області), Білорусії (Гомельська й Могилевська області), Російської Федерації (Брянська область), ускладнила електропостачання народного господарства. Перші чорнобильські ліквідатори працювали до того часу, поки не втрачали свідомості,– у хмарах радіоактивного пилу, без респіраторів, напівголодні. Ціною власного здоров’я вони виконали найважче – засипали розбите жерло реактора піском і свинцем.

Ліквідація аварії передбачає організацію виконання заходів щодо захисту населення й локалізації аварії. При локалізації аварії намагаються, в першу чергу, припинити викид радіоактивних речовин у навколишнє середовище, загасити виниклі пожежі, дезактивувати ділянки з найбільш високими рівнями радіації, ліквідувати аварії на комунальних мережах тощо.

Виконання усіх цих завдань залежить від характеру аварії, можливості й необхідності евакуації працівників АЕС і населення. Тому у перші дні після аварії було евакуйована 116 тисяч чоловік, значна частина людей поїхала самостійно.

Евакуація населення – організоване вивезення або виведення населення з небезпечних об’єктів або зон. Як захід радіаційного захисту вона забезпечила виконання головного завдання – не допустити опромінення людей дозами, небезпечними для здоров’я.

Разом із тим в аварійній ситуації не були своєчасно застосовані засоби індивідуального захисту населення. У перші дні катастрофи у місто Прип’ять привезли більше 200 тисяч респіраторів Р–2 і «Лепесток», але й вони найчастіше не застосовувалися навіть у зоні підвищеного ризику (у радіусі близько 5 км від АЕС).

На складах Прип’яті й Чорнобиля був достатній запас йодистого калію. Однак рішення про проведення йодної профілактики у деяких населених пунктах тридцятикілометрової зони було прийнято з великим запізненням (більше ніж через дві доби), що різко зменшило ефективність цього профілактичного заходу захисту, особливо по відношенню до дітей.

Неузгодженість між діями колишнього Третього головного управління Мінохорони здоров’я СРСР, Мінохорони здоров’я УРСР і БРСР призвела врешті–решт до того, що Київський обласний відділ охорони здоров’я зміг прийняти рішення про проведення йодної профілактики лише через 10 днів після початку катастрофи. Через це у трьох відсотків обстежених дітей (із 69 тисяч) доза опромінення щитовидної залози значно перевищила допустимі норми.

У період випадання радіоізотопів із радіоактивної хмари, особливо в ближній зоні, де їхня концентрація в повітрі інколи на декілька порядків перевищувала допустиму, важливим заходом захисту персоналу й населення були герметизація й екранування виробничих та житлових приміщень. З деякою затримкою це було зроблено і на самій АЕС. Однак навіть у безпосередній близькості від АЕС, у Прип’яті та інших населених пунктах, герметизацію приміщень до початку евакуації з них людей провести не вдалося. Мінохорони здоров’я СРСР разом з іншими міністерствами й відомствами були розроблені рекомендації щодо забезпечення режиму безпечної життєдіяльності населення на радіоактивно забрудненій території. Були встановлені також тимчасові допустимі рівні радіоактивного забруднення різних продуктів харчування і води, які з часом коригувалися в бік зменшення. Залежно від рівня радіоактивного забруднення харчових продуктів приймалися рішення про повну заборону їхнього вживання в їжу й використання для годівлі худоби або відправку на переробку, зміну технології зберігання тощо.

Ліквідація наслідків аварії на ядерних об’єктах в основному зводиться до проведення великомасштабних дезактиваційних робіт. Ці роботи включають: дезактивацію промислового майданчика, будівель і обладнання ядерного енергетичного об’єкта, дезактивацію населених пунктів, місцевості, шляхів, автотранспортної та іншої техніки, санітарну обробку людей, знезараження одягу, взуття, продуктів харчування, фуражу, води та інших матеріальних засобів, проведення меліоративних робіт у радіоактивно забрудненій зоні.

Дезактивація передбачає також збирання, видалення, знезараження й поховання радіоактивних відходів у спеціальних пунктах (ППРВ) або спеціалізованих комбінатах (СК). Мета проведення цих заходів – створити безпечні умови праці й проживання людей у зоні радіоактивного забруднення.

Дезактиваційні роботи на Чорнобильській атомній електростанції почалися відразу після виникнення катастрофи силами й засобами обласної й міської служб знезараження території та споруд. На початку травня 1986 року у район катастрофи прибули спеціальні мобільні загони ЦО із знезараження. Розпочалося планове проведення робіт і дезактивації території, будівель та споруд АЕС, міста Прип’ять, населених пунктів у тридцятикілометровій зоні і за її межами силами розгорнутих частин і підрозділів військ ЦО, хімічних та інженерних військ Міністерства оборони СРСР. Однак через сильне радіоактивне забруднення на значній території тридцятикілометрової зони і низьку ефективність дезактиваційних робіт Урядова комісія прийняла рішення не провадити реевакуацію населення в цю зону, і дезактивація населених пунктів тут була зупинена. Із 1 січня 1990 року тотальна повномасштабна дезактивація населених пунктів, враховуючи її низьку ефективність та невиправдано високі економічні витрати, була остаточно припинена.

В Україні діє Закон «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991 р.). Створено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. До нього увійшли система ЦО і Міністерство у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС.

Прилади й засоби контролю радіаційної обстановки

Радіометричні прилади – радіометри (вимірювачі радіоактивності) застосовуються для виявлення й визначення ступеня радіоактивного забруднення різних поверхонь, транспорту, одягу, шкірних покривів, питомої й об’ємної активності проб об’єктів зовнішнього середовища, проб різних харчових продуктів. До таких приладів належать РУБ–01П і РУБ–01П7, РПГ–09. Основним приладом радіаційної розвідки для невоєнізованих формувань МНС є вимірювач потужності дози (рентгенметр) ДП–5В. Він призначений для вимірювання рівня гамма–радіації та радіоактивного забруднення різних предметів.

Радіометри–дозиметри виконують завдання як радіометрії, так і дозиметрії, причому основним завданням цих приладів вважається вимірювання ступеня забруднення об’єктів, тобто радіометрія. До них належать такі прилади, як МКС–05Н, РЗС–10НР, ІРД–02.

Сигнальні установки призначені для сигналізації про забруднення поверхні (рук, взуття, спецодягу). Це РЕБ–05, СЗБ–03, сигналізатор радіоактивних грошей “Ірида”.

У групу дозиметричних приладів входять дозиметри, дозиметри–радіометри та індикатори–сигналізатори потужності дози гамма–випромінювання. Побутові прилади, що виробляються промисловістю для населення, призначені для оцінювання радіаційної обстановки на місцевості, у житлових і робочих приміщеннях; деякі дозволяють визначати й вимірювати забруднення продуктів харчування. Ці прилади прості за конструкцією і в експлуатації, мають достатньо високу надійність і відносно недорогі.

Контроль доз опромінення здійснюється за допомогою індивідуального дозиметра ДП–22. Цей прилад вимірює індивідуальні дози гамма–випромінювання від 2 до 50 Р при зміні потужності дози від 0,5 до 200 Р/год. В Україні у торговельній мережі є побутові дозиметри «Прип’ять», «Майстер», «Синтекс», «Белла», «Поиск» та інші.

Слід враховувати, що побутові дозиметричні прилади вимірюють в основному потужність дози гамма–випромінювання, але не всі з них чутливі до бета–випромінювання, до м’якого рентгенівського та гальмівного випромінювання (кольорові телевізори, кольорові дисплеї комп’ютерів), до альфа–частинок і нейронів.

Дозиметри (вимірювачі доз випромінювання або величин, пов’язаних із ними) використовують у сфері радіаційного контролю для вимірювання потужності дози випромінювання. До таких приладів належать прилади типу ДПГ–06Т, ДРГ–01Т, до побутових дозиметрів – «Белла», «Юпітер», кишеньковий дозиметр ДГ–101.

Дозиметри–радіометри виконують завдання як дозиметричного, так і радіометричного контролю, причому основним завданням є вимірювання потужності дози, тобто дозиметрія. Це прилади МКС–02С, МКС–ОЗС, вимірювач радіоактивності РМС–101 та інші побутові прилади: «Анрі–01», «Сосна», ДБГ–07, «Експерт».

Індикатори–сигналізатори – це прості за конструкцією прилади, які фіксують наявність іонізації у певному діапазоні. Прилади мають світлову й звукову індикацію. Це в основному побутові сигналізатори–індикатори потужності дози «Сверчок–4М», «Светофор», РМ–121, РМ–122.

Дезактивація територій і санітарна обробка людей

Дезактивація – це видалення радіоактивних речовин із зараженої (забрудненої) поверхні. Для дезактивації одягу, взуття та засобів захисту їх вибивають та витрушують, миють або витирають водним розчином миючих засобів або водою; одяг можна випрати із застосуванням дезактиваційних речовин.

Часткова дезактивація техніки провадиться з метою зменшення ступеня її зараженості (забрудненості). Повна дезактивація полягає у видаленні радіоактивних речовин з усієї поверхні шляхом змивання їх дезактиваційними розчинами, водою з одночасною обробкою зараженої (забрудненої) поверхні щітками. Вона проводиться на пунктах спеціальної обробки формуваннями ЦО.

Для дезактивації застосовують спеціальні дезактиваційні розчини, водні розчини пральних порошків та інших миючих засобів, а також звичайну воду та розчинники (бензин, гас, дизельне паливо).

Санітарна обробка – це видалення радіоактивних речовин, знешкодження або видалення отруйних речовин, мікробів і токсинів, що спричиняють хвороби, із шкірного покриву людини, а також із засобів індивідуального захисту, одягу й взуття. Вона може бути частковою або повною.

Дотримання санітарних правил на забруднених територіях дає змогу усунути надходження радіонуклідів у житлові приміщення й організм людини. Зменшення рівня забруднення досягають, дотримуючись чистоти в домашніх умовах: у приміщеннях роблять вологе прибирання; робочий одяг і взуття залишають поза житловими кімнатами; попіл із печей вибирають після попереднього його зволожування; побутові предмети перед тим, як внести в приміщення, протирають.

Істотного зменшення рівня надходження радіоактивних речовин у помешкання досягають завдяки насадженню біля будинків дерев і високорослих кущів. Важливим заходом знезараження місцевості є перекопування ґрунту на необроблених ділянках, а також санітарна обробка території: прибирання сміття й захоронення харчових відходів. При цьому необхідно дотримуватися певних правил: захоронення проводити в спеціально виритих ямах на глибині до 1 м (місце захоронення повинно бути огороджене й позначене), воду після обмивання взуття й предметів треба зливати в одному місці, яке віддалене від джерел питної води (криниць) не менше, ніж на 20 м.

Санітарна гігієна під час проведення сільськогосподарських робіт спрямована на зменшення дозових навантажень від зовнішнього й внутрішнього опромінення і полягає у митті з милом відкритих ділянок тіла після виконання робіт, дотримання чистоти робочого одягу, який необхідно зберігати поза житловим приміщенням.

Деякі види діяльності в особистому господарстві (прибирання сміття, вибирання попелу тощо) здійснюють в умовах підвищеної запиленості. Для запобігання потраплянню радіоактивних речовин у легені достатньо використати засоби індивідуального протипилового захисту, наприклад, респіратор або ватно–марлеву пов’язку.

Часткова санітарна обробка при зараженні (забрудненні) радіоактивними речовинами (радіоактивним пилом) проводиться, якщо це можливо, протягом першої години після забруднення безпосередньо у зоні радіоактивного зараження після виходу з неї. Для цього слід зняти верхній одяг і, ставши навпроти вітру, витрусити його. Потім розвісити одяг і ретельно вичистити або вибити його. Взуття вимити водою або протерти мокрою ганчіркою. Обмити чистою водою відкриті ділянки рук та шиї, лицьову частину протигаза; зняти протигаз, ретельно вимити обличчя, прополоскати рот і горло. Якщо води мало, відкриті шкірні покриви та лицьову частину протигаза обтерти вологими тампонами. Узимку одяг і взуття можна протерти чистим снігом. Для цього, не скидаючи протигаза, слід обробити відкриті ділянки шкіри, на які потрапила ОР, заражені місця одягу, лицьову частину протигаза розчином з індивідуального протихімічного пакета.

Для обробки шкіри дорослої людини можна попередньо підготувати 1 літр 3%–го перекису водню і 30 грамів їдкого натру, які змішують безпосередньо перед використанням. Їдкий натр можна замінити силікатним клеєм (150 г клею на 1 л 3%–го перекису водню). Спосіб застосування розчину такий, як і рідини із протихімічного пакета. При використанні сухого їдкого натру необхідно слідкувати, щоб він не потрапив в очі та на шкіру.

Для проведення часткової обробки при зараженні бактеріальними засобами необхідно обтерти дезинфікуючими засобами відкриті ділянки тіла, а якщо можливо – обмити їх теплою водою з милом.

При одночасному зараженні (забрудненні) радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами знешкоджуються перш за все ОР, а потім бактеріальні засоби та радіоактивні речовини.

Повна санітарна обробка полягає у ретельному обмиванні усього тіла теплою водою з милом. При цьому змінюються або піддаються спеціальній обробці білизна, одяг і взуття. Санітарні обмивні пункти влаштовуються на базі санітарних пропускників, душових павільйонів, лазень та інших закладів побутового обслуговування або в наметах безпосередньо на місцевості. У теплий період року повну санітарну обробку можна проводити у незаражених проточних водоймах.