Sbornik_Bondarevskiy_2012

обязательство М. Тэтчер накануне всеобщих выборов 1979 г. установить рациональную основу для нового британского гражданства имело своей целью не только рассеять страхи британцев перед «бесконечной иммиграцией», но и ввести в действие Закон о новом британском гражданстве. Предполагалось, что этот закон создаст новые критерии для определения категорий граждан, имеющих права на въезд, а самое главное, строго регламентирует въезд тёмнокожего населения из бывших британских колоний, сведя в будущем тем самым на нет «цветную» иммиграцию. Благодаря этому консерваторы во главе с М. Тетчер усилили свои позиции и получили дополнительные голоса на всеобщих выборах 1979 г., которые привели их к власти.

Литература:

1. Аксюченко Г. В. Иммиграционная политика Великобритании в условиях глобализации: теория, дискурс, практика. Дисс… канд. полит. наук. – Нижний Нов-

город, 2007. 2. Allen S. New Minorities, Old Conflict. Asian and West Indian Migrants in Britain. – New York: Random House, 1971. 3. Bevan Y. The Development of British Immigration Law. – London: Croom Helm, 1986. 4. Birmingham Post. – 1968. – 22 April. 5.ConservativeCentralOffice.ConservativePartyManifesto.–April1979.6.Hartmann P., Husbands Ch. Racism and Mass Media. – London: Allen & Unwin, 1974. 7. Heath E. Letter to the Bexley Community Relations Council. June 1970. Cited from Layton-Henry Z. Conservative Party Politics. – London: Macmillan, 1980. 8. Her Majesty Stationery Office, House of Commons: Parliamentary Debates: Official Reports, Session 1954 5, vol. 545, 5 th Series (London Stationery Office, 27 October, 1955), cols.51 52w; HMSO, House of Commons: Parliamentary Debates: Official Reports, Session 1955 56, vol. 547, 5 th Series, (London Stationary Debates, 14 December, 1955) cols. 1202 1203. 9. Holmes C. John Bull`s Island: Immigration and British Society. 1871 1971. – London: Macmillian, 1988. 10. Katznelson I. Black Men, White Cities. – London: OUP, 1973. 11. LaytonHenry Z. The State and New Commonwealth Immigration: 1951 56 / / New Community. – 1987. 12. Madgwick P. G. Britain since 1945 / P. J. Madgwick, D. Steeds, L. J. Williams. – London: Hutchinson, 1982. 13. Miles R., Phizacklea A. White Man`s Country: Racism in British Politics. – London: Pluto Press, 1984. 14. Miles R. Phizacklea A. Racism and Political Action. – London: Routledge & K. Paul, 1979. 15. National Opinion Polls. Race and Immigration. – February 1978. 16. PaulK. Whitewashing Britain. Race and Citizenship in Post Era. – Ithaca, New York: Cornell University Press, 1997. 17. Patterson S. Dark Strangers. A Sociological Study of the Absorption of Recent West Indian Migrant Group in Brixton, South London. – London: Tavistock, 1963. 18. Speech by Rt. Hon. William Whitelaw, Conservative Party Conference. – Brighton. 5 October 1976. – Режим доступа: http://radio.bufvc.ac.uk / lbc / index. php / segment / 0005800054016 19. Studler D. T. Policy Voting in Britain: the Coloured Immigration Issue in the 1964, 1966 and 1970 General Election. / / American Political Science Review. – 1978. – Vol. 72 – N. 1. 20. The Right Approach. A Statement of Conservative Aims. – London: Conservative Central Office, October 1976. 21. Verbatim Report of Part of an Interview with Gordin Burns, given by M. ThatcheronMonday30January1978.GranadaTelevision.22.Williams E. E.Capitalism and Slavery. (With a new introduction by Colin A. Palmer). – Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1994.

61

УДК 94:327.56 (4) «1920 / 1930»

Бєляєва А. О. (м. Запоріжжя)

МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД ЯК ЕТАП В ІСТОРІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ: СПЕЦИФІЧНІ РИСИ

Міжвоєнний період був тим етапом в історії європейської інтеграції, що безпосередньо передував розгортанню цього процесу в період після Другої світової війни. В період 1920 1930 х років було сформульовано декілька альтернативних варіантів об'єднання країн континенту, які по різними причинам не були реалізовані, але зробили свій внесок в подальший розвиток євроінтеграційних процесів. Тому дослідження міжвоєнного періоду як специфічного етапу в історії європейської інтеграції є важливим з точки зору розуміння ідейних витоків цього процесу.

Слід відзначити, що в історіографії існує низка узагальнюючих праць з історії ідеї об'єднання Європи, в яких міжвоєнний період розглядається як один з етапів її розвитку. Серед них можна назвати дослідження російських істориків О. О. Чубар’яна [1] та О. О. Панаріної [2]. Характерною рисою їх робіт є розгляд європейської ідеї в її варіантах, запропонованих фашистами, нацистами, пан’європейським рухом. Аналогічний підхід спостерігається і в англомовній історіографії, але увага акцентується на розвитку ідей федералізму, функціоналізму, Пан-Європи [3]. Крім того існує велика кількість праць присвячена дослідженню окремих варіантів об'єднання Європи у 1920 1930 ті роки. Серед них можна назвати статтю П. Лоссовски [4] та монографію К. Пегга [5], що присвячені пан’європейському руху, роботу А. Нумова, в якій досліджується «європейська ідея» в варіанті італійських фашистів [6], а також монографію В. А. Буханова [7], в якій розкриваються різні аспекти нацистських планів щодо майбутнього Європи.

Отже, основна увага в існуючих дослідженнях ідеї європейського об'єднання в міжвоєнний період приділяється аналізу альтернативних концепцій об'єднання Європи. У зв’язку з цим, за мету даної роботи беремо визначення характерних, специфічних рис міжвоєнного періоду як етапу в історії європейської інтеграції.

Розглядаючи специфічні риси міжвоєнного періоду, слід звернути увагу на особливу популярність ідеї європейського об'єднання. Свідченням цього є той факт, що майже кожного року видавалося більше десятка книг, а також безліч статей у різних європейських країнах [4, с. 77]. Така популярність ідей об'єднання Європа була викликана розумінням європейцями (в першу чергу, політиками та культурними діячами) кризи європейської цивілізації. Вона полягала у періодичності війн на континенті, які відбувались через невирішеність територіальних суперечностей між країнами. Світова війна стала наочним проявом цих кризових процесів.

Військові події були важливим випробуванням і уроком на майбутнє. Із самого початку війни в ній брали участь представники інтелігенції, які мали

62

схильність до пацифізму і вважали, що із самого початку війна була результатом надмірного та войовничого націоналізму, та були налаштовані працювати для остаточного примирення та заради єдності Європи. Вже у 1914 році, тобто на самому початку війни, в декількох журналах європейських країн звучали ідеї утворення «Сполучених Штатів Європи» внаслідок падіння імперій в Європі та встановлення демократичного ладу [5, с. 8].

Вже після війни люди, які пройшли через неї, сприймали її як свідчення розколу Європи. Але в їх свідомості зміцнилося почуття приналежності до Європи. Зростало розуміння того, що питання війни та миру, розвитку та добробуту не можуть бути вирішені лише однією державою. Гасло «Наша вітчизна – Європа» набувало все більшої популярності [4, с. 76].

Але не тільки заклики до об'єднання країн континенту мирним шляхом в рамках федерації були наслідком розуміння кризових явищ в розвитку європейської цивілізації. Фашисти та нацисти так само прагнули досягти процвітання цивілізації, до якої вони приналежали, але іншим шляхом – через звеличення власних країн. Так, Б. Муссоліні виходить з ідеї, що в ХХ столітті європейський капіталізм переживає період занепаду, свідченням чого є періодичні економічні кризи на континенті. Криза капіталізму, на думку Б. Муссоліні, мала наслідком втрату Європою лідерства в розвитку світової цивілізації. Для повернення Європі положення лідера людської цивілізації, передбачалось звільнити її від тих проблем, які були породженні капіталістичними відносинами, через встановлення альтернативного ладу – корпоративного ладу. Спільність устрою країн Європи мала їх об’єднати, а Італії надавалась роль лідера в цьому процесі [8].

Іншою специфічною рисою цього періоду був розвиток ідеї європейського об'єднання в рамках двох традиційних підходів: мирного, заснованого на ідеях федералізму та пацифізму, та військового, спрямованого на досягнення єдності через захват та підпорядкування територій. До мирних концепцій європейського об'єднання можемо зарахувати пан’європейський проект, а також план міністра закордонних справ Франції А. Бріана. Обидва ці проекти ставили за мету побудову федеративного об'єднання країн Європи на основі рівності та добровільності [10]. Італійські фашисти пропонували метод «м’якої сили» щодо об'єднання країн. Вони приймали війну, як метод ведення зовнішньої політики, але щодо своєї європейської стратегії продемонстрували наміри об’єднати країни шляхом побудови фашистського інтернаціоналу, який має підготувати кожну країну до перебудови політичного та економічного ладу на засадах корпоративізму [6, с. 139]. Військовий шлях до об'єднання країн пропонували націонал соціалісти. Їх концепція будувалась на визнанні права німецького народу, по перше, на об'єднання всіх німецькомовних територій в кордонах однієї держави, а по друге, на розширення цих кордонів далі на схід для заселення їх надлишковим населенням країни [7, с. 40].

Теоретичні розробки мирного та військового шляху об'єднання країн Європи були відомі і раніше, здійснювались спроби силового вирішення

63

цього питання. Однак специфікою міжвоєнної доби було те, що ідею мирного об'єднання Європи починають підтримувати не тільки інтелігенція та культурні еліти, але й політичні діячі, роблячи її метою своїх зовнішньополітичних акцій. Яскравим прикладом цього є ініціатива А. Бріана в Лізі Націй у 1929 році [4, с. 79].

Третьою специфічною рисою досліджуваного періоду була пріоритетність національних інтересів перед загальноєвропейськими в зовнішній політиці європейських держав. Найяскравішим прикладом цього є доля проекту А. Бріана. Апелюючи до проблем загальноєвропейського масштабу, зокрема, до проблеми періодичних війн на континенті з їх руйнівними наслідками, до проблеми економічної кризи, політик все ж відстоював французькі інтереси. До останніх можна віднести прагнення зберегти існуючу систему міжнародних відносин, за якої головний конкурент Франції, Німеччина, була обмежена за багатьма параметрами. Збереження існуючої системи гарантувалось існуванням і діяльністю майбутнього об'єднання в рамках Ліги Націй [11]. З іншого боку, перешкодою до реалізації даного проекту стала невідповідність його змісту національним інтересам інших держав. Так, Італія та Німеччина мали власні плани щодо майбутнього улаштування Європи. Великобританії також участь у такому об'єднанні була невигідною через існування Британської колоніальної імперії [12, с. 185].

Ідея об'єднання Європи в різних її варіаціях в міжвоєнний період формувалась на підґрунті існуючих історичних умов. Слід відзначити, що кожна з національних концепцій об'єднання Європи була спрямована на зміну існуючої системи міжнародних відносин з точки зору покращення (або збереження) власних позицій в ній. Такий підхід пов'язаний із тим, що в міжвоєнний період головними суб’єктами міжнародних відносин залишались національні держави.

Таким чином, міжвоєнний період можна вважати тим етапом в історії європейської інтеграції, який став перехідним від традиційних теоретичних розробок ідеї європейського об'єднання до перших практичних спроб їх втілення. Характерними рисами цього періоду були наступні: по перше, пріоритетність національних інтересів держав перед загальноєвропейськими, по друге, співіснування двох варіантів об'єднання Європи (військовий та мирний) та спроби їх втілення, по третє, ідея європейського об'єднання слугувала відповіддю суспільства на відчуття кризи європейської цивілізації. Відкритим залишається питання про співвідношення різних варіантів ідеї об'єднання Європи, які існували у 1920 1930 тих роках, їх взаємозв’язки та взаємовпливи, а також про значення та уроки міжвоєнного періоду в історії євроінтеграції.

Література:

1. Чубарьян А. О. Европейская идея в истории: проблемы войны и мира: монографія / А. О. Чубарьян. – М.: Муждцнародные отношения. – 1987. – 352 с. 2. Панарина Е. А. Развитие идеи европейской интеграции в первой половине XX века:

64

автореф. дис. канд. истор. наук: спец. 07.00.03 «Всеобщая история» / Е. А. Панарина. – Ставрополь., 2006. – 20 с. 3. Pavananthi Vembulu P. Understanding European Integration: History, Culture and Politics of Identity / P. Pavananthi Vembulu. – Delhi: Aakar Book, 2003. – 269 p. 4. Лоссовски П. Традиция единства Европы: межвоенный период / П. Лоссовски / / Европа: журнал Польского института международных дел. Т2. – 2002. – № 3 (4). – С.74 91. 5. Pegg C. H. Evolution of the European Idea, 1914 1932 / C. H. Pegg. – Chappel Hill: University of North Carolina Press, 1983. – 232 p.6.НаумовА.«Европейскаяидея»в30 егодыXXвека:итальянскийвариант / А.Наумов / / Історична панорама. – 2010. – Вип. 10. – С. 130 142. 7. Буханов В. А. Европейская стратегия германского фашизма. 1933 1939 / В. А. Буханов. – Свердловск: Издательство Уральского университета, 1991. – 161 с. 8. Mussolini B. Lo Stato Corporativo (1933) [Електронний ресурс] / B. Mussolini. Режим доступу: http://www.polyarchy.org / basta / documenti / mussolini.1933.html. 9. Гитлер А. Моя борьба / А. Гітлер. – Харьков: ООО «Свитoвид», 2003. – 704 с. 10. Informationsschrift von Richard Coudenhove-Kalergi über die Paneuropa-Bewegung (1931) [Електронний ресурс] / [авт. тексту Р. Куденхове Калергі] / / Режим доступу: www.ena.lu. 11. Briand A. Memorandum über die Organisation einer europäischen Bundesverfassung vom 1. Mai 1930 (Paris) [Електронний ресурс] / A. Briand. Режим доступу: www.europa-reden.de / veranstaltungen / SS05 / schwarz / briand. pdf. 12. Системная история международных отношений в четырех томах. События и документы. 1918 2000 / [отв. ред. А. Д. Богатуров]. – М.: Московский рабочий, 2000 2003. Т. 1: События. 1918 1945. – 2000. – 516 с.

65

УДК 94 (410):331 053.6:070 (470+571) «1899 / 1914»

Ботіка Т. С. (м. Одеса)

РОСІЙСЬКІ ЧАСОПИСИ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ. ПРО ДИТЯЧУ ПРАЦЮ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. в Російській імперії значний інтерес представляла Велика Британія. Росіян здавна приваблював своєрідний, не схожий на російський, спосіб організації життя англійців. З часів реформ другої половини XIX ст., коли Росія звернула свою внутрішню політику

убік модернізації громадських порядків, проблема знайомства з досвідом англійського суспільно-політичного та соціального устрою стала предметом прискіпливого вивчення. Про це свідчить наявність значної кількості кореспонденцій, опублікованих на сторінках російських часописів.

Важливе місце в російській пресі належало висвітленню проблем, пов’язаних із використанням дитячої праці у Великій Британії. Праця дітей

урізних галузях промисловості впродовж століть залишалася найбільш пекучим питанням соціальної політики британських урядів [1, c.43]. Не зважаючи на те, що прийняття фабричного законодавства сприяло врегулюванню проблем дитячої та жіночої праці, інтерес до цієї проблеми не втратив своєї актуальності і в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Російський письменник П. Міжуєв у своїй аналітичній статті «Русской мысли» за 1906 р., досліджуючи соціальну історію Англії, зауважив, що запровадження фабричного законодавства було безпосереднім відображенням складних економічних, соціальних і політичних процесів, які відбувалися в країні впродовж ХІХ ст. З матеріалів статті видно, що П. Міжуєв був ярим прихильником фабричної системи, оскільки англійський досвід

увирішенні питань регулювання робітничого часу дітей та жінок журналістом розглядався як чи не єдиний вірний та правильний [2, c.180].

Важливу роль у зародженні та формуванні фабричного законодавства зіграло посилення активності народних мас, яке вилилося у чартиський рух. У ході боротьби були створені передумови щодо прийняття закону про 10 годинний робітничий день [3, c.282]. Ще у 1883 р. у Великій Британії був прийнятий закон, згідно якого заборонялася нічна праця дітей у текстильній промисловості, встановлювався 8 годинний робітничий день для дітей віком від 9 до 13 років, а також 12 годинний – для підлітків, що не досягнули 18 літнього віку. У 1842 р. була заборонена підземна праця для дітей віком до 10 років.

Російські часописи зазначали, що одним із соціально-економічних наслідків промислового перевороту було погіршення становища робітничого класу та відповідно створення умов щодо масового використання праці дітей на підприємствах Великої Британії [4, c.119]. Кореспонденти російських часописів повідомляли про те, як величезні партії дітей поступали з притулків, які за гроші оптом здавалися на фабрики Англії за великі суми.

66

Half-timers – так, за даними російського публіциста Діонео, називали маленьких трудівників в Англії. У своїх статтях журналіст неодноразово писав про шкідливий вплив промислового виробництва на фізичний стан та здоров’я дітей. У переважній більшості випадків вони займалися виснажливою працею в антисанітарних умовах. Важке становище ускладнювалося жорстоким ставленням до дітей наглядачів та майстрів, суворою дисципліною, системою штрафів і тілесних покарань. Результатом напруженої праці дітей у шкідливих умовах був високий рівень розповсюдження нещасних випадків на виробництвах, розвиток професійних і хронічних захворювань, передчасна втрата працездатності. Кореспондент не перераховував усі галузі виробництва, в яких сили та здоров’я дітей були покладені на вівтар промисловості, що були відірвані від власних домівок і зачинені на фабриках. Через свої статті Діонео намагався надати можливість російській читацькій аудиторії зрозуміти глибоку соціально-економічну кризу, що гостро заявила про себе у Великій Британії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. [5, c.85;95].

Стаття О. Чекіна, опублікована на сторінках «Русского богатства» за 1911 р., повідомляє про щорічне збільшення кількості зайнятих дітей на фабриках. Використавши конкретні статистичні дані, автор статті встановив, що впродовж 1906 1908 рр. кількість зайнятих дітей у виробництві мала тенденцію до збільшення. Журналіст також залучив звіти медичних комісій, матеріали яких свідчать про розвиток серйозних нервових захворювань серед працівників найменшої категорії робітників. Не втішні для кореспондента були й результати впливу праці на моральний та інтелектуальний розвиток дітей [6, c.59;68].

В кінці ХІХ ст. особливого поширення набула праця за наймом. У 1899 р. «Мир Божий» повідомляв про діяльність розпорядчого комітету, що займався вивченням реальної картини використання дитячої праці в Лондоні. Розслідування було проведене у 112 школах столиці. Зокрема, мова йшла про дітей, які не мали жодних засобів для існування. За даними часопису виявилося, що зі 2.157 дітей, які відвідували школи, 1.143 підробляли від 19 до 29 годин на тиждень. 729 з них були зайняті від 30 до 39 годин на тиждень. Праця 309 дітей використовувалася у домашньому господарстві, заробіток від якої був до 10 сантимів на годину. 1.056 дітей працювали у промислових закладах і магазинах. Зустрічалися випадки, коли праця дітей оплачувалася до 12 сантимів на годину. У найбідніших кварталах Лондона була зафіксована діяльність рознощиків молока та газет, зайнятих відповідно від 57 до 63 годин на тиждень, а також посланців і навіть помічників трунарів [7, c.39].

Сучасна дослідниця О. Г. Широкова-Мурараш стверджує, що впродовж ХІХ ст. праця дітей набула широкого розповсюдження практично в усіх основних галузях промисловості Великої Британії. Основними причинами, що викликали масове використання праці дітей були: значне погіршення становища робітничого класу, дешевизна дитячої праці у порівнянні з працеюдорослихробітників,спрощеннятехнологічнихпроцесівувиробництві,

67

а також особливості фізіології та психіки дитячого організму, завдяки яким вони легко оволодівали необхідними виробничими операціями та перетворювались на найбільш покірну частину робітників. На думку дослідниці, найвищими показниками рівня дитячої зайнятості характеризувались текстильна, більшість галузей легкої та частково вугільна промисловості. На фабриках і шахтах Великої Британії дітям доводилося напружено працювати

унадзвичайно важких умовах, які відрізнялися тривалим робітничим днем, низькою оплатою праці, жорстоким ставленням до працюючих, відсутністю елементарних санітарних умов і вимог техніки безпеки [8, c. 9].

Важливою ознакою англійського соціального законодавства стало здійснення заходів щодо покращення умов праці робітників та їх дітей, які були головною продуктивною силою суспільства, гарантом стабільного росту економіки у майбутньому. Однак, державні форми боротьби з використанням дитячої праці на сторінках російських часописів майже не зустрічаються. Можливо, це було пов’язано з тим, що на той час і в Росії, і в Англії використовувалася приблизно однакова дешева робоча сила жінок і дітей [9, c. 139]. Більшість статей журналістів акцентували увагу на прийнятті соціального законодавства, залишаючи питанню щодо використання дитячої праці другорядну роль. Тому більшість статей носили характер опосередкованих видань і не вміщували конкретних рекомендацій для російського суспільства.

Таким чином, публікації, присвячені використанню дитячої праці

уВеликій Британії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., свідчать про глибокий інтерес росіян до англійських проблем. Зацікавленість англійськими справами сприяла прагненню ґрунтовно ознайомитися з соціальною історією Великої Британії, що у ті роки було особливо злободенним для післяреформеної Росії.

Література:

1. За границей. Работа детей в копьях. События общественной жизни в Англии / / Мир Божий. – СПб., 1900. – № 4. – С. 43 46. 2. Мижуев П. Восьмичасовой рабочий день в Западной Европе, Америке и Австралии / / Русская мысль. – М., 1906. – № 2. – С. 179 194. 3. Воронов Е. М. Движение чартистов / / Исторический вестник. – СПб.,1906. – № 4. – С. 282 283. 4. Агафанов А. Борьба газовых двигателей с паровыми / / Русская мысль. – М., 1913. – № 1. – С. 119 127. 5. Дионео. Из Англии / / Русское богатство. – СПб., 1899. – № 3. – С. 85 107. 6. Чекин А. Детский труд и государство / / Русское богатство. – СПб., 1911. – № 9. – С. 58 85. 7. За границей. Детский рабочий вопрос в Англии / / Мир Божий. – СПб.,1899. – № 4. – С. 39 40. 8.Широкова-МурарашО. Г.Дитяча праця у промисловості Англії першої половини ХІХ століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02. «Всесвітня історія» / О. Г. Широкова-Мурараш – Чернівці, 2000. – 20 с. 9. Раппопорт С. Письмо из Англии. Билль о детях / / Русская мысль. – М., 1909. – № 2. – С. 134 145.

68

УДК 94 (416)

Волков Т. О. (м. Київ)

ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА В ПІВНІЧНІЙ ІРЛАНДІЇ НА ПОЧАТКУ XXI СТ.

З другої половині XX ст. все вагомішу роль в міжнародних відносинах почали відігравати регіональні конфлікти, підґрунтям яких, частіше за все, є етнічно-релігійні розбіжності.

«Ольстерська проблема» є прикладом такого конфлікту, який і нині має важливе міжнародне значення і тому є актуальним для наукових досліджень.

«Ольстерська проблема» посідає досить вагоме місце у західній історіографії. Щодо вітчизняної історіографії, то можна виділити три періоди, коли українські історики намагались дослідити ірландську історію. До першого періоду можна віднести праці істориків першої половини ХХ ст., коли в Україні також спалахнула національно-визвольна боротьба. Саме тоді було введено у наукове дослідження широке коло історичних фактів з історії Ірландії у працях, О. Кониського, Д. Дорошенка, М. Григоровича, Ф. Крушинського, Д. Варнака. Протягом другого періоду – часів радянської влади – українська радянська історіографія майже не приділяла уваги історії Ірландії, хоча актуальність даного питання у світі не зменшувалась. Тут можна відзначити лише дисертацію кандидата історичних наук С. Толстого «Англійське суспільство та ірландське повстання 1916 р.». В сучасній українській історичній науці інтерес до історії Ірландії зростає. Можна виділити роботи Е. М. Кучменко, О. М. Теленко, К. О. Гули, О.Є. Сахновського.

ОстрівІрландіяподіленийнадвадержавніутворення:РеспублікаІрландія, яка є незалежною, та Північна Ірландія (її ще називають Ольстером), яка є складовою частиною Великої Британії. Треба зазначити, що більшість населення Північної Ірландії протестантського віросповідання, та виступають за незмінність державного статусу своєї країни. В той самий час, як в Республіці Ірландії, так і в Ольстері, багато прихильників об’єднання острова в єдине ціле, які здебільшого є католиками. В непримиренному антагонізмі цих двох спільнот, в радикальній полюсності, безкомпромісності їх прагнень є суть «ольстерської проблеми». «Ольстерська проблема» – цілий комплекс протиріч, як внутрішньополітичного, так і міждержавного характерів, який породило вищевказане протистояння.

Найбільш радикальні представники ворогуючих общин об’єднанні у воєнізовані угрупування. Найбільш відомим серед католицької спільноти є Ірландська Республіканська Армія (ІРА), яка, здебільшого, використовує засоби терористичного характеру. Протестанти Ольстеру, також, мають свої терористичні воєнізовані організації («Асоціація Оборони Ольстера», «Союз Волонтерів Ольстера»). Політичні партії, які репрезентують інтереси протестантів, дослідники об’єднують під назвою «юніоністів», католиків –

69

«республіканців». Жорстке протистояння цих організацій та дискримінаційна політика уряду Північної Ірландії, призвели до ескалації насилля в 1968 році, коли відбулися масові зіткнення протестантів та католиків, в 1969 році прибули перші загони британської армії. З цих подій бере свій початок новітня фаза «ольстерської проблеми». З 1969 року, і до нашого часу, конфронтуючі сторони, як на місцевому рівні (між католиками та протестантами Північної Ірландії), так і на міжнародному рівні (між Республікою Ірландією та Великою Британією), намагаються знайти компроміс, який би приніс спокій на острови. Найбільш ефективною спробою стала «Угода Страсної П’ятниці» («Good Friday Agreement»), яка була підписана 10 квітня 1998 року [1]. Але і вона не змогла покласти край багатовіковій ворожнечі в Ольстері.

Наступним кроком на шляху мирного врегулювання у відповідності з угодою стали вибори в Асамблею, парламент Північної Ірландії. Вони пройшли в червні 1998 р. На виборах в Асамблею в протестантській громаді найбільше голосів одержала «ОЮП» («Ольстерська Юніоністська Партія») на чолі з Д. Трімблом. Друге місце з великим відривом зайняла «ДЮП» («Демократична Юніоністська Партія») на чолі з Я. Пейслі. Інші партії та угрупування набрали невисокий відсоток голосів. У католицькій громаді лідерство дісталося не «Шин Фейн», а «СДЛП» («Соціал Демократична та Лейбористська Партія») на чолі з Дж. Х`юмом [2].

У грудні 1998 р. на переговорах лідерів громад по державному устрою Північної Ірландії відбувся прорив. Була досягнута домовленість про механізм розподілу влади. Прем'єр-міністром Північної Ірландії повинен був стати Д. Трімбл–яклідернетількисамоївпливовоїпротестантськоїпартії,алей партії, яка одержала найбільше голосів у ході червневих виборів в Асамблею.

В2000 р. небажання «ІРА» приступити до реального роззброювання привело до припинення роботи уряду Північної Ірландії. У черговий раз вихід вдалося знайти завдяки міжнародному посередництву в особі комісії з роззброювання в складі канадського генерала Джона де Шастелена в якості її керівника та двох незалежних військових інспекторів – Сіріла Рамафози та колишнього президента Фінляндії Марті Антісаарі. «ІРА» обіцяла допустити інспекторів до своїх військових складів. У відповідь британський уряд йде на скорочення чисельності своїх військ у провінції до 13,5 тис. чоловік.

В2001 р. політична криза в Північній Ірландії розпочалася в результаті відставки з поста першого міністра провінції Девіда Трімбла в знак протесту проти затягування «ІРА» початку здачі озброєння (що було однією з умов вищезазначених домовленостей). «Угода Страстної П'ятниці» виявилися під загрозою зриву. Оглядачі хором оцінювали перспективи ситуації

вПівнічній Ірландії песимістично, коли відбулися події 11 вересня в США. «ІРА», інші воєнізовані формування легко попадали за формальною ознакою в категорію терористичних організацій, і навіть прихильники «ІРА» стали оцінювати їхню діяльність набагато жорсткіше. У жовтні 2001 р. «Ірландська республіканська армія» нарешті заявила про початок здачі зброї.

70