Sbornik_Bondarevskiy_2012

На початку дев’яностих ХХ століття Польща шукаючи своє місце у глобальному світі вже чітко визначилася із західним вектором своєї зовнішньої політики, тобто євроатлантичним напрямком, який почав переважати у міжнародній діяльності країни. У рамках цієї опції істотне значення мало формулювання реальної перспективи приєднання до НАТО.

Відтак, підсумовуючи, слід зазначити, що не дивлячись на внутрішні дилеми, що були пов’язані із розширенням функцій Альянсу та незважаючи на труднощі в процесі його внутрішньої трансформації та європеїзації, Польща на самому початку переорієнтації власної зовнішньої політики вважала НАТО найбільш достойною інституцією безпеки, до якої неодмінно треба було б у найближчий час приєднатися.

Література:

1. Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика і безпека України. Людина – Суспільство – Держава – Міжнародні структури: Монографія. – К., 2004. 2. Офіційне запрошення на адресу Радянського Союзу і країн Східної Європи співпрацювати з Альянсом, направлене міністрами закордонних справ держав членів НАТО з шотландського міста Тарнбері. [Електронний ресурс]. – Режим досту-

пу: http://pl.wikipedia.org / wiki / Posłanie_z_Turnberry. 3. London Declaration on a Transformed North Atlantic Alliance. NATO Press Communique. – S-1 (90) 36, 6 July 1990. 4. Partnership with the Countries of Central and Eastern Europe. / Statement issued by the North Atlantic Council Meeting in Ministerial Session in Copenhagen 6 7 June 1991 / / «NATO Press Communique», M-l (91) 42, 6 June 1991. 5. La France et l’Otan. / Relations internationales et strategiques / / n° 7, automne 1992. 6. Hellemann G., Wolf R. Neorealism, Neoliberal Institutionalism and the Futurе of NATO. «Security Studies», Vol. 3, No. 1, Autumn 1993.7. Chalmers M. Beyond the Alliance System. «World PolicyJournal»,Vol.7,No.2,Summer1990.–215 250 с.;FlynnG.,SchefferD. J.Limited Collective Security. «Foreign Policy», No. 80, Fali 1990. – 77 101 с.; Kupchan Ch. A., Kupchan C. A. Concerts, Collective Security, and the Future of Europe. «International Security», Vol. 16, No. 1, Summer 1991. – 114 161 с.; Betts R. K. Systems for Peace or Causes of War?: Collective Security, Arms Control, and the New Europe. «International Security», Vol. 17, No. 1, Summer 1992. – 5 43 с.; Toffe J. Collective Security and the Future of Europe: Failed Dreams and Dead Ends. «Survival», Vol. 34, No. 1, Spring 1992. – 36 50 с.; Rusi A. After the Cold War: Europe’s New Political Architecture. St. Martin’s Press, New York, 1991; Souchon L. Die Renaissance Europas – Europdische Sicherheitspolitik – Ein internationales Modeli. Verlag E. S. Mittler & Sohn GmbH, Berlin, 1993. – 249 257 с.; Ullman R. H. Securing Europe. Princeton University Press, Princeton, 1991. – 63 79 с.; Spiezio K. E. Beyond Containment: Reconstructing European Security. Lynne Rienner Publishers, Boulder CO, 1994. – 51 88 с. 8. Walt S. M. Alliances in Theory and Practice: What Lies Ahead?; Kegley Ch. W., Wittkopf E. R. The Global Agenda: Issues and Perspectives. McGraw-Hill, New York, 1991. – 189 197 с.; Mearsheimer J. J. Back to theFuture:InstabilityinEuropeaftertheColdWar.«InternationalSecurity»,Vol.15,No.1, Spring 1990. – 5 57 с., 5 49 с. 9. Зленко А. М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. «Фоліо», Харків, 2003. – 559 с. 10. Zięba R. Glowne kierunki polityki zagranicznej Polski po zimnej wojne. Wydawnictwa Akademickie і Profesjonalne, Warszawa, 2010.

241

УДК 94 (736.4) «1836 / 1846»

Ковальский С. В. (г. Одесса)

ЕВРОПЕЙСКАЯ ДИПЛОМАТИЯ РЕСПУБЛИКИ ТЕХАС

(1836 1846 ГГ.)

В США возрастает роль внутреннего сепаратизма и индивидуализации ряда исторических регионов. В связи с этой проблемой особое беспокойство вызывает Техас и части прилегающих к нему штатов. Некоторые общественные организации и движения, пропагандирующие независимость Техаса, приобрели откровенно экстремистский характер. Корни данной проблемы лежат в первой половине XIX в., когда Техас, отделившись от Мексики, приобрел более чем на 10 лет статус независимого государства. Вопросы, связанные с независимостью Республики Техаса и ее атрибутами, в том числе такими как международное признание и самостоятельная дипломатия, помогают увидеть историческую основу современных политических проблем США, объективно их оценить.

Отдельный интерес представляет внешняя политика Техаса и ее «европейский вектор». Появление нового государства трансформировало региональную систему международных отношений в Америке и существенно повлияло на внутриполитическое положение в США. Дипломатические отношения Техаса с Европой стали своеобразным катализатором экономических и геополитических интересов европейских государств на американском континенте.

Внешняя политика Республики Техас была во многом непрофессиональной, но достаточно целеустремленной и продуманной. Главная цель Сэма Хьюстона и Мирабо Ламара заключалась в дипломатическом признании Техаса на международной арене, что рассматривалось в двух аспектах: реализация независимого государства и поддержка от посягательств со стороны Мексики. С другой стороны, признание независимости Техаса в 1830 х гг. легализировало бы главную цель одной из ведущих политических сил Республики – добровольное вхождение в состав США. Признание Техаса для европейских государств сопровождалось целым рядом трудностей. Позиция европейских государств в «техасском вопросе» диктовалась устоявшимися отношениями с Мексикой, которая крайне негативно воспринимала любую поддержку «бунтовщикам». С другой стороны, их политика определялась поисками альтернативного источника хлопка. В отношениях с европейскими государствами существовали и другие проблемы, такие как признание государства с республиканским строем, о чем заявил Техас с момента провозглашения своей независимости [1]. В Европе периода расцвета Венской системы было неприемлемым признание республики. Признание Греции и Бельгии сопровождалось обязательным условие введения там монархического

242

строя. Признание Техаса независимым государством, создало бы опасный для европейского «баланса сил» прецедент.

Еще одной спецификой Техаса, усложнявшей дипломатическое признание, было провозглашение рабовладельческой ориентации техасской экономики. Рабство в новой Республике стало юридическим понятием, закрепленным в Конституции. Использование рабов допускалось в любом виде на плантациях и в домашнем хозяйстве. В 1830 е гг. в европейских государствах шел процесс отмены рабства в колониях, например, большой популярностью пользовались реформы английского премьер-министра Джона Грея. Поэтому установление дипломатических отношений с Техасом носило этический и моральный характер.

Учитывая обозначенные проблемы, европейские государства по разному реагировали на установление дипломатических отношений с Техасом, отстаивая в первую очередь приоритет собственных интересов. За 10 лет своего существования власти Республики отправили свои миссии с целью заключения политических договоров и экономических контрактов в Великобританию, Францию, Бельгию, Нидерланды, Испанию, Данию и германские государства [2, c.186]. Самыми продуктивными были переговоры с Парижем, что объяснялось внешнеполитическими сложностями, с которыми столкнулась Франция в рассматриваемый период. В отечественной историографии подробно рассмотрена европейская политика Франция времен Июльской монархии, однако, практически не затрагивается ее американский аспект. Именно геополитические трудности Франции определили признание и установление торговых связей с Техасом. В 1830 х гг. Франция находилась в состоянии войны с США по причине малоизвестного и почти неизученного дипломатического кризиса 1835 1836 гг. Ситуация дошла до формального объявления войны Конгрессу США в начале 1836 г. и разрыву дипломатических отношений. В основу конфликта лег обоюдный срыв условий договора 1831 г. по денежным выплатам и кредитованию [3]. Эти события надолго обострили франко-американские отношения. С Мексикой у Парижа также назревал конфликт, который в 1838 1839 гг. перерос

втак называемую «кондитерскую войну» и ряд военно-морских сражений. Таким образом, в сложившихся условиях, Франция видела в Техасе своеобразную «третью силу», через которую можно было поддерживать свое влияние в Северной Америке. Кроме того, Техас рассматривался как альтернативный рынок хлопка.

Диалог между двумя государствами начался в апреле 1838 г., когда

вПариж прибыл представитель Техаса во Франции и Великобритании Джеймс Пинкни Хендерсон. Этот офицер и дипломат самоучка из Северной Каролины активно отстаивал интересы Техасской революции

вЕвропе. По прибытию в Париж он предоставил министру иностранных дел Франции графу Моле верительные грамоты и начал активную

243

пропаганду признания Республики Техаса [4, p. 1206]. Дж. П. Хендерсон проявил настойчивость в общении с французской стороной, он добился двух встреч с графом Моле, помимо этого он вел интенсивную переписку с французским министерством. Из этой корреспонденции видно, что техасский представитель владел ситуацией и знал, как оказать давление на Июньскую монархию.

Впереговорах с французами Дж. П. Хендерсон делал упор на больные для Франции темы. Сам момент подачи верительных грамот был подобран очень удачно, когда французский флот начал блокаду мексиканских портов. Сам дипломат называл эту ситуацию «наиболее благоприятной для налаживания отношений с Францией» [5, p. 1207]. Подчеркивалась выгода Франции от союза с Техасом – «оплотом сопротивления Мексики и ее влиянию в регионе» [6, p.1208]. Этот аргумент был весомым, однако, подвергся критике со стороны техасского правительства. Министр иностранных дел Техаса Р. А. Айрион писал поверенному в Париже, что присоединение к блокадной политике Франции может нести негативные последствия. Закрытие техасских портов, через которые Мексика осуществляет прорыв блокады посредствам контрабанды, может нанести ощутимый урон по техасской экономике [7, p. 1217]. Кроме того, подобный союз угрожал коммерческим связям с США.

Длительный обмен дипломатическими письмами принес свои результаты, и 1 октября 1838 г. граф Моле объявил Дж. П. Хендерсону, что было принято решение направить из посольства в Вашингтоне одного из секретарей для изучения коммерческого потенциала Техаса. От его доклада зависела дальнейшая судьба франко-техасских отношений [8, p. 1222].

ВТехас был направлен молодой французский дипломат Альфонс Дюбуа, прозвавший сам себя графам де Салиньи. А. Дюбуа три месяца исследовал ситуацию в Техасе и пришел к позитивным выводам относительно торговых перспектив данного государства, что отобразилось в его докладе [9, p. 186 187]. Это способствовало подписанию франко-техасского «Договора о дружбе, навигации и торговли» от 25 сентября 1839 г. В Самого же А. Дюбуа назначили поверенным в делах в Техас, куда он должен был вернуться в 1840 г. В январе 1841 г. был подписан «Акт о корпорации Французской коммерческой и колониальной компании» или «Франко-техасский билль». В договоре шла речь о предоставлении 8 тыс. французских семей территории в 3 млн. акра установлении там 12 фортов на 20 лет. На 12 лет они освобождались от уплаты любых налогов и тарифов.

Вфеврале 1841 г. дело усложнилось дипломатическим скандалом, в центре которого стал А. Дюбуа. Конфликт, который произошел между французским дипломатом и его домовладельцем, получил название «свиная война». На некоторое время это усложнило отношение между двумя государствами, но серьезных последствий не имело. В том же году в Остине было открыто французское посольство, а Техас открыл свое в Париже.

244

Дипломатические и торговые отношения поддерживались вплоть до аннексии Техаса в 1846 г. Техас экспортировал главным образом хлопок, тогда как Франция ввозила в Техас железо и промышленные товары. Военноморские силы Франции и Техаса совместно патрулировали Мексиканский залив, блокируя мексиканские порты.

Помимо Франции в Европе Республику Техас признали Бельгия

иНидерланды. Дипломатические связи с этими государствами были установлены еще в 1837 г. Активная бельгийская политика объяснялась тем, что Бельгия была молодым государством, провозгласившим свою независимость в 1830 г. Для нее было жизненно важным поиск рынков сбыта и источников сырья. Дипломатическая переписка указывает на некоторое обострение отношений между Остином и Брюсселем в 1842 г., связанное с предоставлением льгот для французских поселенцев в Техасе

иответным завышением пошлин со стороны Бельгии. Дипломатический агент в Бельгии и Нидерландах и коммерческий агент в Великобритании Джеймс Гамильтон назвал эти меры «дискриминационными» и вел долгие переговоры по их отмене [10, p. 1525].

Нидерланды признали независимость Техаса сразу вслед за Бельгией. Оба государства представляли друг для друга взаимную коммерческую выгоду. В 1840 г. велись переговоры о подписании торгового договора [11, p.1531]. 18 сентября 1844 г. был заключен «Договор о дружбе, торговле и навигации» с Нидерландами. Объявлялась свобода торговли между двумя государствами и их гражданами. Установление дипломатических отношений характеризовались началом голландской эмиграции в Техас, хотя этот процесс был очень незначительным и составил не более 3 % от общего населения Республики. Техас экспортировал в Нидерланды хлопок и кукурузу в обмен на голландский текстиль, шоколад, пиво и многие другие товары.

Англо-техасские отношения ограничивались устойчивыми связями Лондона с Мексикой с 1824 г. и стабильной торговлей с южными штатами США [12, p.17]. В 1837 г. Дж. П. Хендерсон, перед своей миссией во Францию, был направлен в Лондон. В Великобритании настойчивость техасского дипломата не возымела результатов, и 27 декабря 1837 г. он получил официальный отказ. Переговоры возобновились в декабре 1839 г., когда техасский коммерческий агент Джеймс Гамильтон приехал в Лондон. В результате была налажена торговля, произошел обмен консульскими миссиями, Техас заручился британской поддержкой в «мексиканском вопросе». В 1845 г. велись полноценные переговоры о признании Республики Техас, которые прекратились после его вхождения в состав США.

Проводились также попытки установить дипломатические отношения с Данией. Но Копенгаген не поддержал этих инициатив. Дания осталась верной «Договору о дружбе, торговле и навигации» от 1827 г., подписанный с Мексикой, и разрывать его не входило в ее интересы. Попытки установить

245

торговые связи с данным европейским государством оборвались введением специальных тарифов на техасский хлопок.

Хлопок выступал главным фактором в дипломатическом диалоге с германскими городами, при котором были достигнуты некоторые успехи. Свободные города Ганзы Бремен, Гамбург, Любек и Франкфурт в 1843 г. передали через техасского поверенного в делах Генри Денгерфилда свое желание заключить Торговый договор имевших большие перспективы для обеих сторон [13, p. 1546]. В ответ на это заявление Г. Денгерфилд издал во Франкфурте специальный меморандум, где затронул проблему немецкой иммиграции. Позже было создана правительственная организация «Общество защиты немецких поселенцев в Техасе» [14, p. 1549 1550]. На поселение в Техас приглашались 10 000 семей на выгодных для них условиях. 20 апреля 1844 г. между Ганзой и Техасом был подписан официальный договор, предусматривавший свободу торговли и поощрение немец-

кой иммиграции [15, p. 1563 69].

Таким образом, Республика Техас с момента своего провозглашения вела активную внешнюю политику, целью которой было признание миром ее суверенитета и установление торговых связей. В полной мере техасская дипломатия реализовалась в Европе. Проявляя индивидуальный подход к разным европейским государствам, играя на противоречиях и предлагая выгодные коммерческие и иммигрантские условия, Техас смог добиться признания трех государств. Те же европейские державы, которые были ограничены в отношениях с Техасом мексиканскими союзами, тем не менее налаживали активную торговлю с новым государством, что также можно считать победой техасской дипломатии. Учитывая вышесказанное, можно сказать, что Техас вел успешную внешнюю политику, а его дипломатия стала полноценным атрибутом его политической воли.

Література:

1. The Declaration of Independence made by the People of Texas in General Convention, at Washington, on march 2, 1836 / / The Laws of Texas, 1822 1897. – Volume I. – Austin, 1898. – P. 1063 1067. 2. Ковальський С. В. Напрямки та цілі дип-

ломатії Республіки Техас (1836 1846 рр.) / / Матеріали ІV Волинської міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 10 річчю заснування історичного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. – Жито-

мир, 2011. – С. 185 187. 3. Одесский вестник. – 1836. – 24 сентября. 4. J. Pinckney Henderson to R. A. Iron, June 2, 1838 / / Diplomatic Correspondence of the Republic of Texas. Part III. Correspondence with European States / ed. by Garrison G. P. – Washington, 1911. – 825 (1617) p. 5. J. Pinckney Henderson to R. A. Iron, June 2, 1838 / / Diplomatic Correspondence of the Republic of Texas. Part III. Correspondence with European States / ed. by Garrison G. P. – Washington, 1911. – 825 (1617) p. 6.J. PinckneyHenderson to Count Mole, June 1, 1838 / / Diplomatic Correspondence of the Republic of Texas. Part III. Correspondence with European States / ed. by Garrison G. P. – Washington,

246

1911. – 825 (1617) p. 7. R. A. Iron to J. Pinckney Henderson, August 7, 1838 / / Diplomatic CorrespondenceoftheRepublicofTexas.PartIII.CorrespondencewithEuropeanStates / ed. by Garrison G. P. – Washington, 1911. – 825 (1617) p. 8. Count Mole to J. Pinckney Henderson, September 30, 1838 / / Diplomatic Correspondence of the Republic of Texas. Part III. Correspondence with European States / ed. by Garrison G. P. – Washington, 1911.–825(1617)p.9.BarkerN. N.TheRepublicofTexas:AFrenchView / / Southwestern HistoricalQuarterly.–Vol.71.–1967.–№ 2(October).–P.181 193.10.JamesHamilton to Abner S. Lipscomb, January 4, 1841 / / Diplomatic Correspondence of the Republic of Texas. Part III. Correspondence with European States / ed. By Garrison G. P. – Washington, 1911. – 825 (1617) p. 11. James Hamilton to Abner S. Lipscomb, July 3, 1840 / / Diplomatic Correspondence of the Republic of Texas. Part III. Correspondence with European States / ed. By Garrison G. P. – Washington, 1911. – 825 (1617) p. 12. Adams E. D. British interests and activities in Texas, 1838 1846. – Baltimore, 1910. – 267 p. – P. 17. 13. Anson Jonse to Wm. Henry Daingerfild, February 20, 1843 / / Diplomatic Correspondence of the Republic of Texas. Part III. Correspondence with European States / ed. By Garrison G. P. – Washington, 1911. – 825 (1617) p. 14. Wm. Henry Daingerfild to Anson Jonse, September 25, 1843 / / Diplomatic Correspondence of the Republic of Texas. Part III. Correspondence with European States / ed. By Garrison G. P. – Washington, 1911. – 825 (1617) p. 15. Convention of Friendship, Commerce, and Navigation between the Republic of Texas and the Hansiatic Republics of Lubeck, Bremen, and Humburg, April 17, 1844 / / Diplomatic Correspondence of the Republic of Texas. Part III. Correspondence with European States / ed. By Garrison G. P. – Washington, 1911. – 825 (1617) p.

247

УДК 323 (430)

Конон Н.Є. (м. Дніпропетровськ)

РОЛЬ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НІМЕЧЧИНИ У ПРИЙНЯТТІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ

Важливим результатом демократичних перетворень стало формування громадянського суспільства в Німеччині. Під громадянським суспільством багато дослідників розуміють такий суспільний устрій, який є сприятливим для розвитку особистості та суспільних асоціацій [1, с. 98]. Громадянське суспільство Німеччини представлене соціальними рухами, фондами, некомерційними та неурядовими організаціями. Неурядові організації, в свою чергу, поділяються на правозахисні, екологічні, організації в сфері охорони здоров’я та інші.

Опозиційні неурядові організації включають в себе формалізовані та неформальні союзи громадян радикальної та войовничої спрямованості: рухи противників глобалізації економіки, пацифістські структури, екологічні та правозахисні організації. Ці спільноти в практичній діяльності інколи заперечували державу як партнера або просто акумулювали в собі протест і невдоволення частини населення країни проти суспільних відносин, що підтримуються системою. Їх акції на захист інтересів країн «третього світу», громадянських прав іммігрантів і секс-меншин, довкілля і тварин, проти ядерної енергетики і ввезення відпрацьованого ядерного палива, участі військових підрозділів Німеччини в зонах збройних конфліктів були конфронтаційними за своїм характером [2].

В 1993 р. Давоським форумом міжнародної фінансово промислової еліти у політичну термінологію був введений в обіг термін «глобалізація», який став позначати процес стрімкого зближення національних економік та затвердження в масштабах всієї планети капіталізму без держави і кордонів. Авангардом боротьби за ліквідацію перешкод на шляху світової торгівлі та переміщення капіталів, за оцінкою російського дослідника А. І. Уткіна, і відповідно самими «активними прихильниками глобалізації виступають 40 тис. транснаціональних компаній» [3, с. 56]. Однак далеко не всі політичні сили та рухи громадськості в країнах Заходу підтримали нову тенденцію. Паростки «опору» глобалізації з’явилися вже в 1994 р., а в грудні 1999 р. в Сіетлі 40 тис. супротивників даного процесу, яких стали називати «антиглобалістами», в тому числі й з ФРН, практично зірвали конференцію Світової організації торгівлі, ініціатором якої був Давос.

Здесяткаорганізаційпротивниківглобалізації,щовиникливФРНудругій половині 1990 х рр., найбільш мобільною та впливовою виявилася група інтелектуалів та громадських діячів відділення «Transparency International» під керівництвом П. Ейгена [4, c. 106]. Сутність їх альтернативи функціонуючій системі полягала в тому, щоб роз’яснювати громадськості тезу, що глобалізація не є оптимальний шлях розвитку громадянського суспільства Німеччини.

248

Вона–лишеформаекспансіїтранснаціональнихкорпораційіфінансово промислових груп, наслідком якої стає поява нових соціальних бід. На своїх «народних самітах» ця організація висловлювала невдоволення і обурення тим, що плани щодо подальшої глобалізації світової економіки лідерами держав та фінансово промислових груп обговорюються за зачиненими дверима, і вимагали відкритості та діалогу з громадянським суспільством.

Німецькі «антиглобалісти» по своєму розуміли прогрес цивілізації, визначаючи його як тенденцію на розширення і поглиблення знань у свідомості громадян. Економічна освіченість громадян, орієнтація суспільної моралі на«соціальну справедливість» повиннізалишатися,наїхпогляд, пріоритетнимизавданнями держави,що обирає стратегію, націлену на зростаннядобробуту громадян [5]. В іншому випадку ідеологією держави ставала б корпоративна стратегія, що реалізує егоїстичні інтереси збагачення групи осіб за рахунок збіднення інших. Ця «стратегія» неминуче руйнувала б моральні традиції та вела б німецьке суспільство до чергового прояву тоталітаризму.

Противники глобалізації виступають проти гігантів світового бізнесу, які зробили світ «ареною експлуатації праці приватним капіталом» [6, с. 63]. Мова йде як про дестабілізацію діяльності окремих фірм, ЗМІ, так і про масштабну «війну» проти МВФ, СОТ, про бойкот і викритті «світового ринку», про реальну підтримку «опору» в «третьому світі». У тактиці один з варіантів передбачав здійснення силових акцій: організація заворушень на вулицях біля будинків, де проходили конференції фінансових організацій, зіткнення з поліцією, погроми магазинів і офісів транснаціональних корпорацій. Другий варіант пропонував більш «мирну» тактику – «опір» системі з боку територіальних громад або «периферій».

Там, де було недостатньо державної участі в коригуванні механізмів ринкового господарства з точки зору екології, дану нішу заповнювали екологічні групи та організації. Вони ще в 1970 1980 ті рр. багато в чому змогли розпізнати загрозу, що насувається з майбутнього, і своєчасно виступити за прийняття необхідних політичних рішень. У 1990-і рр. в Німеччині, як і в усьому світі, «стався спад екологічного руху», що можна пояснити «посиленням ролі держави і приватного бізнесу у вирішенні екологічних проблем» [7, с. 195].

Відділення «Грінпіс» у ФРН, що функціонували на пожертвування приватних осіб, залучених коштів та членських внесків, реалізувало свою стратегію щодо основних пріоритетів, у тому числі в лобіюванні закриття атомних електростанцій, в захисті окремих, зникаючих видів тварин, в донесенні до населення країни інформації про наслідки глобального потепління клімату. Що стосується останнього питання, то активістами «Грінпіс» багато зусиль було витрачено в тиску на Бундестаг, з метою ратифікації підписаного ФРН в 1997 р. Кіотського протоколу та Рамкової Конвенції до нього [8, c. 4]. Ще більш послідовну лінію відділення міжнародної організації займало у вимозі закриття АЕС та заборони усіма державами атомних випробувань у мирних і військових цілях. Зокрема, «перед візитом Ширака в Бонн активісти «Грінпіс» протестували проти французьких ядерних випробувань» [9, c. 1].

249

Таким чином, активно функціонуючий в 1990 ті рр. суспільно-полі- тичний Рух «зелених», що увібрав в себе групи із захисту навколишнього середовища і широкі екологічні громадянські ініціативи, зміг істотно просунути екологічне мислення в суспільстві, еволюціонізоване зі сфери професійних екологів в загальне надбання громадян. Під тиском національних неурядових екологічних організацій дане мислення концептуально не тільки увійшло в програми провідних політичних партій, а й стало центральною ідеєю державної екологічної політики в ФРН.

Концепція прав людини у ФРН базувалась на трьох пріоритетних положеннях: по перше, кожна влада обмежувалась; по друге, кожна людина володіла своїм автономним світом, втручатися до якого заборонялося будь-якій владі; по третє, кожна людина, захищаючи свої права, потенційно могла пред'являти через суд свої претензії до інституту держави. Права людини, таким чином, ставилися до категорії моральних прав і були гарантовані всім громадянам країни, незважаючи на їх соціальне становище і незалежно від конкретної ситуації. Їх реалізація відносилася до відання не тільки державних органів, але і національних неурядових правозахисних організацій. За оцінкою російського дослідника Т. Д. Матвєєвої, «правозахисні організації – це ті організації, які покликані служити знедоленим або ігнорованих групам населення, сприяти реалізації їх прав, домагатися соціальних змін і бути на службі людей» [10, с. 28].

В організаційному плані неурядові правозахисні організації діляться на дві основні категорії: національні організації, що займаються однієї конкретної проблемою, обмеженим колом порушень прав людини, і міжнародні неурядові організації, з широким охопленням правозахисної проблематики, що мали свої національні відділення в Німеччині.

У 1980 1990 ті рр. діяльність правозахисних організацій реалізовувалась за трьома напрямами: захист політичних прав громадян, у тому числі боротьба з расизмом та проявами расової нетерпимості, реалізація на практиці процесуальних прав людини, реалізація в повному обсязі соціальних прав певних груп і прошарків населення. Найбільш послідовну лінію правозахисні організації займали стосовно емігрантів та іноземних робітників, які піддавалися переслідуванню з боку реваншистських і неонацистських угруповань. Їхня позиція полягала в тому, що іноземці, в тому числі й політично переслідувані, мають законне право на притулок ФРН.

Так, наприклад, коли в 1992 р. в Ліхтенхагені, міському районі Ростока, відбулися хуліганські витівки і напади на іноземців з підпалом в’єтнамського гуртожитка, саме з ініціативи правозахисних організацій був відкритий Центр зустрічей між німцями та іноземцями. Більш того, в місті, де проживали 500 в’єтнамців, зусиллями правозахисників в центрі була створена бібліотека з книгами та кінофільмами в’єтнамською мовою, в яких була також можливістьпоглибленоговивченнянімецькоїмови.Аувідбудованомугуртожитку в 1994 р. розташувалася громадська організація «Дьєн Хонг» («Жити під одним дахом»). Створення центру здійснювалось на пожертви людей, які представ-

250